Безсердечна

РОЗДІЛ 34

КЕТРІН ОХОПИВ НЕСТРИМНИЙ ДРОЖ, поки вона, не відриваючись, дивилася на гігантського звіра. Хоч він і нажахав її в долині біля крамниці Кепа, тоді було надто темно, і дівчина як слід не розгледіла його. Однак тепер він височів над нею, випустивши кігті, блищав лускою, під якою перекочувалися м’язи. Кетрін бачила, як з його ікл стікає слина. Чула його гнилий подих.

— Кет, відступай, повільно, — прошепотів Джест.

Чудовисько втупило в них палахкотливі очі й зашипіло.

Кет позадкувала, а Джест швидко встав між ними.

— Тікай.

Вона вчепилася в бильця, але не могла поворухнутися. Жербельковт поповз до неї на масивних лапах. З його ніздрів, свистячи, виривалася пара.

У Жербельковта забулькало в горлі, він стрибнув уперед, його щелепа відвисла. Кетрін закричала. Джест весь зібрався й приготувався до битви.

Пролунав пронизливий крик, зашумів вихор чорного пір’я. Згори впала чорнильна краплина: Ворон, швидкий як стріла, всадив дзьоб у вогненне око монстра. Жербельковт завищав і звівся на диби. Коли він опустився на землю, весь театр захитався, і Кет побачила, що одна з вуглин у його очах згасла. По правій щоці текла вугільно-чорна кров.

Він знову заревів і здійняв кігті, але Ворон уже відлетів доволі далеко й бив крилами у стелю будівлі.

— Тікай! Бігом! — кричав Джест, тримаючи скіпетр як зброю.

Блазень стрибнув на балюстраду сходів і кинувся до звіра, як по косо натягнутій линві. Крутив скіпетром. Відштовхнувся шкіряним чоботом від мармурової статуї. Перекинувся в повітрі, приземлився на загривок довгої шиї звіра і схопив один із довгих тонких вусів, що росли з його голови, наче повід. Рвонув голову чудовиська назад. Жербельковт завищав і почав вириватися, але Джест тримав його міцно.

Кет тремтіла, прикипівши до сходів.

Ворон знову метнувся до монстра, націлившись на друге око, але Жербельковт ухилився й відкинув Ворона кігтистою лапою.

— Кет! Тікай!

Вона спромоглася відірвати від них очі й обернулася, але встигла зробити лише один крок, коли зачепилася ногою за пишну тканину сукні. Кет закричала й хитнулася, відчула, що падає, і покотилася по сходах, заплутавшись в атласі та нижніх спідницях.

У неї хруснула щиколотка.

Її крик загубився в безладному галасі й тупотінні ніг. Фоє наповнилося гостями, вони бігли вниз сходами, перестрибували через балконне поруччя, неслися до виходу. Кетрін згорнулася калачиком у своїх спідницях, в очах потемніло від болю, тож дівчина молилася, щоб її не затоптали.

— Пінкертон?

Кет підвела очі й крізь каскад сплутаного волосся побачила Джека, який стояв за кілька футів від неї, притулившись до тієї самої колони, за якою вона ховалася.

— Джеку! Допоможи… моя нога… здається, я її… — вона стримала ридання.

Роздуваючи ніздрі, Джек зробив крок до неї, але зупинився, почувши ще один несамовитий крик Жербельковта. Він глянув угору і зблід. Якусь мить вагався, потім похитав головою.

— Навіть ви цього не варті, леді Пінкертон! — вигукнув він, розвернувся й кинувся до виходу разом з очманілим від паніки натовпом.

— Джеку! Зараз же повернися, негіднику, валете нещасний!

Однак він уже зник, загубився в загальному хаосі.

Зціпивши зуби, Кетрін перевернулася на спину, намагаючись не зачепити щиколотку. Гострий біль став нестерпним, але крові вона не бачила.

З її очей летіли іскри, проте Кетрін наважилася підвести голову. Джест стискав шию Жербельковта скіпетром, а пазури Ворона залишили подряпини між шкірястими крилами чудовиська.

Кет вчепилася пальцями у власну сукню і згадувала всі розповіді, які чула в дитинстві. Казки, в яких чудовисько вбивають, зносять його страшну голову з плечей як жахливий трофей.

— Відтяти йому голову, — прошепотіла вона до себе, обводячи фоє безтямним поглядом.

Має бути якась зброя, щось гостріше, ніж Джестів скіпетр зі шліфованого дерева.

— Ми мусимо відтяти йому голову.

Кет говорила так тихо, що ледве чула сама себе серед безладу, але цієї миті на бильця приземлився Ворон і схилив убік голову, вдивляючись у дівчину непроникними очима.

Джест напружено застогнав, його обличчя скривилося від зусиль утримати Жербельковта. Звір раптом випростався. Джест розтиснув руки й зірвався вниз, потрапивши під удар хвоста чудовиська.

Блазень перекинувся в повітрі й приземлився на ноги, лише трохи оступившись.

Жербельковт забив гігантськими крилами. У всьому фоє замерехтіло й згасло полум’я свічок.

Проте з одним крилом звіра щось трапилося.

Воно було перебите.

Ворон відірвав погляд від Кетрін і злетів, націлившись на неушкоджене око чудовиська. Жербельковт клацнув щелепами і вхопив зубами перо з пташиного хвоста. Ворон із криком відсахнувся.

З пащі Жербельковта вирвався клекіт. Він злетів до люстри, але промахнувся й упав на підлогу фоє. Ті, хто ще лишався в театрі, кинулися врозсип. Плити на підлозі тріснули від удару. Стіни здригнулися.

Потвора тяжко дихала й булькотала, металася палахкотливим оком по руїнах. З ніздрів виривалися звивисті струмені пари.

Око монстра знову втупилося в Кетрін, наче хижак, що вибирає найслабшого в стаді. Здригаючись і виваливши з пащі язик, він підвівся на всі чотири лапи.

Кет відсахнулася, її долоні ковзнули по тканині сукні. Вона була в пастці, заплутавшись у власному вбранні, й від однієї думки про те, щоб стати на поранену ногу, до горла підступала паніка.

Звір насувався на Кетрін, і з його зубів капали величезні краплі слини.

— Ні! — закричав Джест. — Ти б’єшся зі мною, смердюче чудовисько! Дай їй спокій!

Джест злетів із балкона, схопився за люстру й стрибнув униз. Свічки ще колихалися, розбризкуючи віск по підлозі, коли він приземлився між крилами потвори. Його чоло всіяли краплини поту, по щоках стікали патьоки сурми, а проте все це чомусь було схоже на балетну виставу.

Кет здавалося, що вона в цирку. Бачила все крізь сповнене болем марення. Наступний номер виконують Джест і Жербельковт, оплески найкращому акробатичному дуетові країни Сердець!

Вона зайшлася істеричним сміхом.

Ворон розкинув крила, далі дивлячись на неї.

Жербельковт звивався у гніві, намагаючись скинути Джеста, але той вчепився у м’яку шкіру там, де зі спини росли крила, і підняв скіпетр, готовий до удару. Кет подумала, що він не зможе убити звіра дерев’яним дрючком. Може, виб’є ще одне око. Авжеж поранить і покалічить. Однак зуби Жербельковта скоро знайдуть Джеста й покладуть кінець видовищу.

Вона відчула биття крил на своєму волоссі. Закричала й відсахнулася, але це був лише Ворон. Він опустився на землю поряд із нею, його груди тремтіли від частого дихання. У пазурах був капелюх Джеста, дзвіночки тихо лежали на розбитій підлозі.

Він пильно подивився на Кетрін і підштовхнув капелюха до неї.

Кет схопила його. Тканина була зношена та м’яка — вочевидь не нове придбання. Вона засунула руку всередину, дзвіночки забриніли.

Не намацала ні обшивки, ані потертих швів. У капелюсі була порожнеча, глибока й безмежна.

Дівчина просунула руку аж по саме плече, випростала пальці й тягнулася, поки не натрапила на щось прохолодне та тверде.

Висунула руку й ахнула.

Її пальці стискали руків’я меча.

Не простого, а Гостромеча. Вона відчула це всім єством. Його лезо сяяло сріблом у теплому світлі театру, а руків’я прикрашали зуби й кістки істот, яких колись ним убили.

Вона пригадала старі оповіді. Про хороброго короля, який знайшов Жербельковта в лісі й вбив його благородним Гостромечем.

Кетрін подивилася вгору. Джест досі чіплявся за спину чудовиська. Він помітив її, і його очі округлилися.

— Кетрін!..

Жербельковт брикнув. Цього разу Джест упав на землю, приземлився на бік і застогнав. Його скіпетр полетів у юрбу тих небагатьох глядачів, що скупчилися біля дверей до зали, надто перелякані, щоб бігти до виходу. Вони стояли, збившись у групи, дехто сховався в залі, решта зібралася під сходами, шукаючи бодай якогось захисту.

Жербельковт знову обернувся до Кетрін, так, наче Джест був лише докучливою мошкою, а вона справжньою ціллю. Наступною здобиччю.

Звір побачив меч у її руці й завмер.

Зброя виблискувала, ніби теж почула жертву.

Кетрін ковтнула слину й дозволила собі схлипнути. На єдину коротку мить промайнула панічна думка, що нізащо й ніколи вона не стане на зламану ногу, не візьме чарівного меча й не вийде на прю з монстром.

Потім зціпила зуби й щосили рвонула спідницю у себе з-під ніг, не чуючи, як тріщить тканина сукні. Оперлася спочатку на здорову ногу, кожен рух віддавався болем у пораненій щиколотці. Стискаючи меч в одній руці, другою схопилася за бильця сходів, підтягнулася і встала. Дихала уривчасто, шкіра спітніла. Голова паморочилася від зусилля встояти на ногах.

Однак вона змогла.

Видихнувши, відпустила поруччя й оперлася на поранену ногу. Ледве стримала крик, але не зігнулася. Обіруч обхопила руків’я меча й підняла вгору, хоч руки й тремтіли.

Жербельковт підповз ближче, насторожившись. Він принюхався, ніби відчув запах сталі або, може, крові, яка колись її вкривала.

Потім повільно підкрався ще ближче, спираючись на чотири лапи.

Кетрін хотіла ковтнути повітря, але подряпане горло не слухалося.

Ще ближче.

Вона уявила, як уб’є його. Як щосили розмахнеться мечем, розтинаючи сухожилки та хребет. Уявила, як голова потвори зі стукотом котиться через фоє.

Вона уявляла це знову й знову.

Відтяти йому голову.

Ці слова крутилися в її голові.

Чудовисько наблизилося ще на крок. Потім на два.

Солона крапелька поту скотилася з чола й обпекла їй око. Кетрін змигнула її.

— Кетрін…

Голос Джеста звучав напружено.

Жербельковт дивився на неї єдиним палахкотливим, як вуглина, оком, а по протилежній щоці досі стікала чорна кров. У розтуленій пащі на гігантських щелепах вишикувалися зуби. Ряди ікл, таких величезних, що було незрозуміло, чи зможе він закрити рота, якщо захоче.

Кетрін теж вишкірилася.

Відтяти йому голову. Відтяти йому голову. Відтяти…

Раптом Жербельковт здригнувся й відвернувся. Він метнувся через фоє, скрегочучи пазурами по підлозі, й склав крила на спині, щоб протиснутись крізь відчинені двері. У прохолодному сутінковому повітрі мерехтіли вогнями порожні вулиці.

На ґанку Жербельковт розкинув крила. Ліве крило спочатку затремтіло, але одним помахом звір здійняв тіло в небо. Струмінь повітря увірвався у фоє, і чудовисько зникло, залишаючи по собі тінь на дахах і крики болю, що стихали в ночі.