Безсердечна

РОЗДІЛ 20

ДЖЕСТ ПОВЕРНУВСЯ ДО КЕПА.

— Треба бігти до Роздоріж. Звір надто великий, він не зможе переслідувати нас на тому боці.

Кет розтулила рота від несподіванки, серце її стиснулося. — Тобто ви пропонуєте нам вийти надвір?

Вона обернулася до Кепа, його обличчя було серйозне й стурбоване, зуби стиснуті.

— Хіба не розумніше залишатися на місці й зачекати, поки чудовисько втомиться? Авжеж воно занудиться і піде геть, якщо не зможе дістатися до нас.

Вікно в глибині крамниці розбилося вщент. Дикобраз і Хорт відскочили якомога далі від скалок.

У розбите вікно просунулися два пазурі. Скалки дряпали лускату шкіру, поки кігтисті пальці корчилися, шукаючи шлях усередину, з ран сочилася вугільно-чорна кров.

Кет затремтіла й притиснулася до Джеста.

— Воно не дістане нас тут… правда?

— Ці стіни — лише дерево та цвяхи, леді Пінкертон, — сказав Кеп тихим голосом. — Жербельковт не пролізе крізь ці двері, але він поза сумнівом може пробити для себе нові.

У неї пересохло в роті.

Пазур зник із вікна. Крамниця знову здригнулася й захиталася, коли монстр рушив в інший бік даху. Він чогось шукав. Крізь щілину в портьєрах Кет помітила, як повз вікно сковзнув довгий хвіст.

Страх скував її тіло.

Вона зараз помре. Тут, серед незнайомців, посеред ночі. Її з’їсть Жербельковт, і ні батьки, ні Мері Енн ніколи не дізнаються, що з нею сталося.

Раптовий струмінь повітря згасив вогонь у комині в кутку кімнати. Запахло димом і золою.

Кеп, єдиний, хто сидів, відштовхнувся від столу, ніжки його імпровізованого трону заскреготіли по підлозі. Він схопив тростину й насунув на голову капелюха, а потім обвів очима гостей. Його погляд зупинився на Джесті.

— Уяви собі, що ти вдома, друже, — сказав він. — Ми із Зайцем підемо першими, щоб відвернути увагу ворога. Ви з Вороном підтримаєте нас із флангів. Прикривайте решту, поки вони бігтимуть до Роздоріж.

Його погляд упав на Кет, і на мить здалося, що він бачить щось кумедне в їхньому становищі.

— Як завжди, мусимо охороняти Королеву.

Джест знітився, його пальці міцно стиснули її руку.

Через стіл пролунав глибокий голос:

— Я прикрию тил.

Кет повернулася до Лева, який стояв, царствений і величний в сяйві свічок, у помаранчевому німбі гриви, хоча враження дещо послаблював капелюх-карусель на його голові. Лев бив хвостом, оглядаючи решту гостей — усі вони були менші за нього.

— Я не увійду в Роздоріжжя, поки ми всі не будемо в безпеці.

Кеп зняв капелюха.

— Ти хоробрий солдат.

Над головою знову закричав Жербельковт. Потім почувся тріск, як від рубання дров, і скрегіт цвяхів. Стіни затремтіли.

— Усі на позиції, — закричав Кеп. — Приготуйтеся бігти до входу в Роздоріжжя. Діємо всі як один.

Джест відступив і схопив Кет за плечі. На насупленому обличчі читалися страх і провина, але Кетрін зупинила його, перш ніж він встиг заговорити.

— Я сама вирішила піти з вами, — прошепотіла вона. — Ви не могли знати, що таке трапиться.

У нього затремтіло підборіддя.

— Я поверну вас додому цілою та здоровою.

Дівчина кивнула: попри страх, що пронизував її тіло, вона вірила йому.

— Неможливе — ваш фах.

Його погляд помякшав, хоч і не приховав тривогу.

— Так і є.

— Усі готові? — запитав Кеп.

Він підійшов до дверей і приготувався відчинити їх. Заєць стояв напроти нього, його великі вуха тріпотіли.

Кет озирнулася навколо. Стара леді видерлася на спину Хортові, стиснувши в руках в’язальні спиці як кинджали. Білка схопила акваріум із Золотими Рибками, які забилися під перевернуту цукерницю, що впала всередину. Удав тримав у пащі задріманого Сонька. Папуга й Какаду приготувалися до бою, Хамелеонка набула кольору трави й лугових квітів, що росли надворі, Джміль потрясав жалом, Дикобраз настовбурчив колючі голки, а Черепашко сховав голову у панцир.

Кет з острахом дивилася на них, лише кілька хвилин тому таких веселих і безтурботних.

— Біжіть швидко, — прошепотів їй на вухо Джест. — Прямуйте одразу до Роздоріж, тримайтеся всередині гурту, якщо зможете, — так безпечніше.

— Чому? — запитала вона. — Моє життя нічим не цінніше, ніж будь-яке інше.

У Джеста потемніли очі, й вона подумала, що він збирається заперечити, але Джест, схоже, передумав. Нарешті він сказав:

— Просто біжіть швидше й не озирайтеся. Я буду відразу позаду вас.

Кет затамувала страх і кивнула.

Він відпустив її плечі. Ворон метнувся до них і вмостився на плечі у Джеста.

Чорнильно-чорне пір’я птаха й чорнильно-чорне вбрання Джеста злилися в одну живу тінь.

— Рахую до трьох, — сказав Кеп.

Скрегіт на даху посилився. Пролунав ще один крик монстра нагорі.

— Раз.

Джест підштовхнув Кет уперед до решти гостей. Її ноги тремтіли, але дівчина опанувала себе й стала між Дикобразом та Хортом. Сива дама зустрілася з нею очима й кивнула — певно, намагаючись заспокоїти, хоч Кет здалося, що вони обмінялися поглядами як солдати, що йдуть на бій.

— Два.

Почувся тріск, наче хтось рубав дерева: звір зривав дах із кроков.

Позаду натовпу заричав Лев.

— Три!

Кеп рвучко розчинив двері, й вони із Зайцем кинулися вперед, перестрибнувши через дерев’яні сходинки. Їхні ноги затупотіли по траві в різних напрямках: Зай Єйтс щодуху помчав до Роздоріж, потужні ноги швидко несли його лугом, а Кеп метнувся до найближчого переліска. Він насадив капелюх на тростину і підніс над головою.

У крамниці зчинився хаос. Звірі кинулися у двері щільною зграєю. Кет підхопила спідницю й усвідомила, що біжить, лише коли відчула під ногами м’яку землю. Попереду вона бачила Зайця, який махав до них із чагарників, спрямовуючи до входу в Роздоріжжя.

Лугом прокотився пронизливий крик, почувся шум крил, схожий на гуркіт грому. Кет уявила, як Жербельковт зривається з даху крамниці й летить слідом за ними, але озирнутися не наважилася.

У відповідь на крик монстра почулося каркання ворона — ні, двох — і протяжний, розкотистий рев Лева, Кеп теж щось кричав, але вона не могла розібрати, що саме.

Кет задихалася від бігу, ноги тремтіли так сильно, що вона боялася впасти, не добігши до чагарнику. Однак цього не сталося. Вона вилетіла на стежку слідом за Хортом і вмить почувалася в безпеці під покровом дерев.

Зай Єйтс стояв біля дерева й показував, де вхід у Роздоріжжя. Однак двері були вузькі, й після спішної втечі з капелюшної крамниці всі з розгону зупинилися й скупчилися біля дверей.

Білка та Золоті Рибки першими зникли в темряві. Слідом прослизнув Удав. Хорт перестрибнув через поріг, сховавшись в укритті разом із підопічною.

Раптом до Кет донеслося скиглення, і вона обернулася.

Черепашко застиг і весь сховався в панцир, не добігши до кінця просіки. Вона чула, як усередині відбиваються луною його схлипи.

Над ним нависла тінь, трави схилилися під ударами крил чудовиська.

Кет принишкла в кущах, її серце шалено калатало, але вона наважилася підвести очі на монстра, який колись являвся їй у нічних кошмарах. Слизька та гнучка вигнута шия. Палахкотливі вуглі замість очей. Чудовисько являло собою чорнильно-чорні тіні, вогонь і м’язи, сховані під цупкою лускатою шкірою.

Навколо нього вилися два птахи, намагаючись відвернути увагу чудовиська від тих, хто внизу. Вони кидалися на нього згори, драли кігтями, потім стрілою злітали на безпечну відстань.

Ворон і… Джест.

Кеп стояв на протилежному кінці просіки з нестямним виразом в очах, його капелюх досі стирчав на тростині. Те, що він спочатку придумав, щоб відвернути увагу чудовиська, тепер було забуте.

— Вставай! — заволав Лев, калатаючи лапою по панцеру Черепашка. — Ти майже добіг. Не зупиняйся!

— Я… надто… повільний, — заплакав Черепашко. — Я… не зможу!

— Ти мусиш спробувати! — крикнув Лев.

— Міледі!

Кет обернулася. У дверях стояв Зай Єйтс і махав їй лапою, перелякано вирячивши червоні очі. Усі решта вже були в укритті.

— Ходімо, швидше!

У Кет перехопило дух.

Над її головою знову залементував Жербельковт. Здавалося, він кричить від голоду. Несамовитого голоду.

Він кинувся вниз і знову сів на дах крамниці, яка почала розгойдуватися на хитких колесах. Навіть у темряві Кетрін бачила страшні руйнування, які він залишив на даху.

Щось сповзло Кет на очі, вона відсунула його назад. Вона зовсім забула про кухарський чепець, який вибрала в крамниці Кепа. Саме той, що для несподіваних рішень.

Вона глибоко вдихнула й обмацала землю поряд із собою. Знайшла й схопила довгу палицю.

— Міледі! — знову закричав Заєць, але Кет не звернула на нього уваги й кинулась геть із чагарників, прямуючи до Лева та Черепашка.

Жербельковт закричав, і Кет зрозуміла, що чудовисько помітило, як вона біжить через луг.

— Ні! — волав Кеп. — Сюди! Я тут!

Закаркав ворон.

Лев із широко розплющеними очима в паніці дивився, як вона зупинилася поряд із Черепашком. Вона підсунула палицю під його панцир й із силою штурхнула.

Черепашко заскиглив від болю і із зусиллям посунувся вперед, дряпаючи землю.

— Бігом, ворушись, ворушись! — кричала Кет, знову й знову штовхаючи, підганяючи його під зойки та ниття. Він дістався стежки. Затупотів лапками по опалому листю.

— Міледі! — волав Зай Єйтс.

Крик Жербельковта різонув їй вуха. У неї серце ладне було вискочити з грудей. Вона схопила палицю як меч і замахнулася, і цієї миті побачила, що на неї несеться тінь чудовиська.

Кетрін напружилася всім тілом, бачила витягнуту шию, вишкірені ікла та язик звіра, що висолопився на неї з пащі…

Раптом перед її очима промайнув помаранчевий спалах, змішавшись із лютим ревом та іржанням крихітних конячок. Лев кинувся перед Кетрін, здійнявши велетенську лапу так, ніби збирався збити Жербельковта з неба на землю.

Чудовисько закричало й відкинуло назад голову, витягнувши до них гігантські пазури.

Кет почула звук удару. Розлетілися в різні боки шматки м’яса, кісток і м’якого ґрунту, пролунав крик болю, почулося ляскання крил і тріумфальний лемент. А потім Жербельковт знову злетів. Він тримав у пазурах здобич, у повітрі позаду нього гойдався лев’ячий хвіст.