Велике полювання

Розділ 4 Авдієнція

Наодинці у своїх покоях на жіночій половині Морейн поправила на плечах вишиту витим плющем і виноградом шаль і оцінила результат у високому оправленому дзеркалі, що стояло в кутку. Коли вона сердилася, її великі темні очі ставали гострими, наче у яструба. Зараз же її погляд, здавалось, просвердлював посріблене скло. Після її прибуття до Фал Дари лише завдяки щасливому випадку шаль знайшлася в її саквах. Прикрашені сліпучим білим Пломенем Тар Балона по центру спини й облямовані довгими кольоровими торочками по краях, що засвідчували її приналежність до Аджі — торочки у Морейн були блакитні, як вранішнє небо, — шалі рідко носили за межами Тар Балона, та й там лише у Білій Вежі. Лише виняткові події у Тар Балоні, не беручи до уваги засідань Ради Вежі, передбачали дотримання всіх формальностей, включно із носінням шалей, а за межами Сяйливих Мурів сам вигляд Пломеня міг змусити людей тікати, ховатися чи навіть привести Дітей Світла. Стріла білоплащника була не менш смертоносною для Айз Седай, як і для будь-кого іншого, і Діти були надто хитрі, щоби дозволити Айз Седай помітити лучника до вистрілу, доки вона ще могла цьому якось зарадити. Морейн геть не сподівалася, що у Фал Дарі доведеться вдягати шаль. Проте під час авдієнцїї у Престолу Амерлін правила цього вимагали.

Морейн була стрункою, зовсім не високою і кругловидою. Через притаманну всім Айз Седай невизначеність віку вона часто здавалася молодшою, ніж була насправді, однак її владна грація і впевнена постава вивищували її у будь-якому товаристві. Манера поведінки, що вкорінилася за роки її виховання у кайренському королівському палаці, не розвіялася, а навпаки — лише посилилася за багато років перебування у статусі Айз Седай. Морейн знала, що сьогодні все це їй знадобиться. Проте її спокій був удаваний. Мабуть, трапилося щось надзвичайне, бо чому б тоді вона приїхала особисто? — уже з десяток разів Морейн мучила себе цим питанням. Але натомість виникали тисячі інших питань. Що це за проблеми і кого вона обрала собі у супровід? Чому тут? Чому тепер? Не можна допустити, щоб зараз усе зійшло на пси.

Світло зблиснуло на поверхні персня з Великим Змієм на правій руці, коли вона торкнулася делікатного золотого ланцюжка, вплетеного у темне волосся, що спадало хвилями до плечей. Із ланцюжка у центрі чола звисав прозорий блакитний камінь. Чимало у Білій Вежі знали про фортелі, що їх вона могла викидати за допомогою цього каменя. Це був лише відполірований шматочок блакитного кристалу, який вона використовувала під час навчання ще юною дівчинкою, не маючи навіть із ким порадитись. Та дівчинка пам’ятала перекази про анґріали і про ще потужніші са’анґріали — ті знамениті релікти Епохи Легенд, що дозволяли Айз Седай зачерпувати більше Єдиної Сили, з якою можна було безпечно вправлятися без сторонньої допомоги, — пам’ятала і думала, що така концентрація взагалі необхідна для направляння. Її сестри з Білої Вежі знали кілька її фокусів і підозрювали про існування інших, у тому числі й тих, про які вона навіть не здогадувалася, але які приголомшили її, коли вона про них дізналася. Те, що вона робила за допомогою каменя, було простим і незначним, і лише деколи корисним — до таких речей додумалася б і дитина. Та якщо Амерлін супроводжують не ті жінки, цей кристал може вивести їх із рівноваги, через усілякі побрехеньки про нього.

У двері хтось швидко й наполегливо постукав. Жоден шайнарець не стане так стукати у будь-чиї двері, а тим паче в її. Морейн продовжувала вдивлятись у дзеркало, аж доки в очах не запанував спокій, а всі думки поховались у темних глибинах. Вона перевірила капшук із м’якої шкіри, що висів у неї на поясі. Які би проблеми не привели її сюди з Тар Балона, вона забуде про них, щойно я викладу це перед її очима. Повторний стук, цього разу ще наполегливіший, пролунав раніше, ніж вона перетнула кімнату і відчинила двері, тихою усмішкою вітаючи двох жінок, що прийшли по неї.

Вона впізнала їх обох. Темноволоса Аная у шалі з блакитними торочками і світловолоса Ліандрін — з червоними. Ліандрін, яка не лише з вигляду, а й за віком була молодою і вродливою, з обличчям ляльки і маленьким примхливим ротиком, саме підняла руку, щоб постукати втретє. Її темні брови і ще темніші очі разюче контрастували із мнозтвом світло-медових косичок, що сягали їй до плечей, але таке поєднання не було якоюсь дивовижею у Тарабоні. Обидві жінки були вищі за Морейн, хоча Ліандрін трохи менше, ніж на долоню.

Простацьке обличчя Анаї розпливлося в усмішці, щойно Морейн відчинила двері. Ця усмішка була єдиною окрасою Анаї, однак цього було достатньо: майже всі почувалися втішеними, захищеними й особливими, коли Аная до них усміхалася.

— Нехай осяє тебе Світло, Морейн. Як приємно знову бачити тебе! Як тобі ведеться? Минуло так багато часу.

— У твоїй присутності, Анає, моє серце звеселяється, — і це, звісно, було правдою, бо приємно було знати, що серед Айз Седай, які приїхали в Фал Дару, є принаймні одна подруга. — Нехай осяє тебе Світло.

Ліандрін стиснула губи і смикнула за край шалі.

— Престол Амерлін викликає тебе до себе, сестро. — Її голос також звучав примхливо і холодно. Не через Морейн, принаймні не тільки через неї, Ліандрін завжди говорила так, ніби була чимось незадоволена. Суплячись, вона спробувала зазирнути через плече Морейн до її кімнати. — Це покої. І біля них сторожа. Ми не могли ввійти. Навіщо ти поставила сторожу супроти своїх сестер?

— Супроти всіх, — лагідно відповіла Морейн. — Багато служниць цікавляться Айз Седай, а я не хочу, щоби вони копирсалися у моїх покоях за моєї відсутності. До сих пір не було потреби робити таку різницю. — Вона зачинила за собою двері, і три жінки опинилися в коридорі. — Ходімо? Не примушуймо Престол Амерлін чекати.

Морейн рушила коридором разом із Анаєю, яка безугавно щось щебетала. Ліандрін постояла якусь мить перед дверима, ніби міркуючи, що приховувала Морейн, а тоді поспішила навздогін. Вона пішла з іншого боку від Морейн, ледь не карбуючи крок — достоту наче якийсь тюремник. Аная ж просто собі йшла, так би мовити, за компанію. Звуки їхніх кроків поглинали м’які ворсисті килими з невибагливими візерунками.

Жінки у лівреях, що траплялися їм на шляху, низько вклонялися, значно нижче, ніж самому володарю Фал Дари. Айз Седай, аж три разом, та й ще сама Престол Амерлін у фортеці — це була більша честь, ніж будь-яка служниця фортеці могла заслужити за все життя. Кілька представниць шляхетних Домів також траплялися у коридорах, і вони теж робили реверанси, хоча, безсумнівно, ніколи не чинили би так перед лордом Аґельмаром. Морейн і Аная всміхались і кивали головами на вдячність за кожне привітання — однаково від служниці чи від дворянки. Ліандрін усіх ігнорувала.

Тут, звісно, були самі жінки і ні одного чоловіка. Жоден шайнарець, який досягнув десятилітнього віку, ніколи би не ввійшов на жіночу половину без дозволу чи запрошення, хоча у коридорах бігало й гралося кілька маленьких хлопчиків. Вони незграбно опускалися на одне коліно, в той час коли їхні сестрички присідали у реверансах. Коли-не-коли Аная, сміючись, куйовдила чиюсь маленьку голівку.

— Цього разу, Морейн, — сказала Аная, — тебе надто довго не було в Тар Балоні. Аж занадто довго. Тар Балон сумує за тобою. Твої сестри сумують за тобою. І ти потрібна у Білій Вежі.

— Декому з нас потрібно працювати в миру, — лагідно відповіла Морейн. — Залишаю місце в Раді Вежі тобі, Анає. Однак ви в Тар Балоні чуєте більше, ніж я, про події у світі. Я надто часто переганяю події, які відбуваються в місцях, де я була ще вчора. Які останні новини?

— Ще три Лжедракони, — Ліандрін аж виплюнула ці слова. — У Салдеї, М’юранді та в Тірі. Лжедракони спустошують землю. А тим часом ви, Блакитні сестри, посміхаєтесь і просторікуєте про ніщо або ж тримаєтеся за минуле.

Аная лише звела брову, а Ліандрін стулила губи, зневажливо пирхнувши.

— Три, — тихо промовила Морейн. На мить її очі запалали, але вона швидко себе опанувала. — Три за останні два роки, а тепер ще три одночасно.

— Як і іншим, цим також дадуть раду. Цим паразитам-чоловікам та всьому наброду, що збирається під їхніми знаменами.

Морейн майже потішила впевненість у голосі Ліандрін. Майже. Вона надто добре розуміла реальний стан справ, надто добре усвідомлювала можливості.

— Невже за ці кілька місяців ти все забула, сестро? Останній Лжедракон майже розірвав на шматки Ґелдан, доки його армія — набрід то був чи ні — була розбита. Так, Лоґейн зараз у Тар Балоні, вгамований і знешкоджений, але при спробі подолати його загинуло кілька наших сестер. Смерть навіть однієї сестри — це більше, ніж ми можемо собі дозволити, а втрати у Ґелдані були значно важчі. Ті двоє, що були до Лоґейна, не вміли направляти, і попри те народ Кандору й Арад Доману дуже добре їх запам’ятав. Спалені села і полеглі у битвах. Чи справді так легко світ впорається із трьома одночасно? Скільки стане під їхні знамена? Жоден чоловік, який проголошував себе Відродженим Драконом, не відчував недостачі прибічників. Наскільки страшні війни топитимуться цього разу?

— Усе не так похмуро, — сказала Аная. — Як нам відомо, лише той із Салдеї вміє направляти. У нього не було часу набрати собі послідовників, а наші сестри вже повинні би бути на місці, щоби впоратися з ним. Тіренці вже погнали свого Лжедракона і його прибічників у Геддон Мірк, а добродій із М’юранді вже у кайданах. — Вона швидко й захоплено засміялася. — Я не сподівалася, що саме м’юрандійці найшвидше розправляться зі своїм. А якщо їх запитати, то вони себе навіть м’юрандійцями не називають, а луґардцями чи інішлінцями, підданцями того чи іншого лорда чи леді. Але через страх, що їхні сусіди, скориставшись нагодою, нападуть на них, м’юрандійці накинулися на свого Лжедракона майже одразу після того, як він відкрив рота, щоби проголосити себе ним.

— І все ж, — сказала Морейн. — Трьох одночасно не можна ігнорувати. — Чи якійсь сестрі вдалося зробити Передбачення? — На це існував лише крихітний шанс, бо впродовж століть тих Айз Седай, в яких проявилась іскра, чи бодай іскриночка, цього Таланту, на пальцях рук можна було перелічити, а тому вона не здивувалася, коли Аная заперечно похитала головою. Не здивувалася, однак від серця їй трохи відлягло.

Вони дійшли до перехрестя коридорів одночасно з леді Амалісою. Вона присіла у глибокому реверансі, низько вклонившись і широко розправивши свою світло-зелену спідницю.

— Честь Тар Балону, — пробурмотіла вона. — Честь Айз Седай.

Сестрі володаря Фал Дари належало приділити більше уваги, ніж відбутися простим кивком голови. Морейн узяла Амалісу за руку і допомогла їй підвестися.

— Ви робите нам честь, Амалісо. Підніміться, сестро.

Амаліса граційно випросталася, уся спаленівши. Вона ніколи навіть у Тар Балоні не була, і почути звертання «сестро» від Айз Седай було бальзамом на душу навіть для особи такого статусу, як вона. Це була невисока, середніх літ жінка, що пишалася темною і зрілою красою, яку підкреслював рум’янець на щоках.

— Ви також виявляєте мені надзвичайну честь, Морейн Седай.

Морейн усміхнулася.

— Як давно ми знайомі, Амалісо? Невже мені тепер слід називати вас — «моя леді Амаліса», наче ми ніколи не чаювали разом?

— Звісно, ні. — Амаліса посміхнулася у відповідь. Сила, така помітна на обличчі її брата, була також присутня і на її обличчі, і її не згладжували навіть лагідніші обриси щік чи вилиць. Людський поговір запевняв, що яким би загартованим і видатним воїном не був Аґельмар, він заледве чи в чомусь перевершував свою сестру.

— Проте з присутністю тут Престолу Амерлін... Коли король Ісар приїжджає до Фал Дари, то, будучи наодинці з ним, я називаю його «магамі», себто дядечко, як колись у дитинстві, коли він брав мене на горгоші, однак на людях усе повинно бути інакше.

Аная цикнула на неї.

— Іноді формальності необхідні, проте чоловіки часто зловживають ними, де не треба. Прошу, називайте мене Анаєю, а я з вашого дозволу називатиму вас Амалісою.

Краєм ока Морейн зауважила в самому кінці коридору Еґвейн, яка поспішно шмигнула за поворот. Якась згорблена постать у шкіряному жилеті, з понуреною головою і купою клунків у руках, човгала за нею по п’ятах. Морейн дозволила собі ледь помітну посмішку, швидко замаскувавши її. Якщо ця дівчина виявить стільки ж запалу в Тар Балоні, зіронізувала вона, то колись сама сидітиме на Престолі Амерлін. Щоправда, якщо тільки навчиться контролювати цей запал. І якщо ще залишиться Престол Амерлін, щоби на ньому сидіти.

Коли вона знову звернула свою увагу на інших, говорила Ліандрін.

— ...я залюбки скористаюся можливістю більше дізнатися про ваш край. — На вустах у неї грала щира і майже дівоча усмішка, а голос звучав по-дружньому.

Морейн напустила на своє обличчя незворушність, доки Амаліса запрошувала їх приєднатися до неї та її придворних дам в особистому садку, а Ліандрін охоче погоджувалася. У Ліандрін було декілька подруг, але жодної з-поза Червоної Аджі. І вже запевне ніколи з-поза Айз Седай. Вона швидше затоваришує з чоловіком або траллоком. Морейн не була певна, чи для Ліандрін існувала якась відмінність між чоловіками і траллоками. Як не була певна, чи існувала така відмінність для будь-якої з Червоних сестер.

Аная пояснила, що саме зараз вони мусять бути присутні на прийомі Престолу Амерлін.

— Звісно, — відповіла Амаліса. — Нехай осяє її Світло, нехай обороняє її Творець. Приєднуйтеся до нас пізніше.

Вона стояла рівно і схилила голову, коли вони пішли.

Морейн на ходу придивлялася до Ліандрін, крадькома позираючи на неї. Медоволоса Айз Седай дивилася просто перед собою, задумливо склавши трубочкою рожеві губи. Здавалося, вона забула і про Морейн, і про Анаю. Що вона замислила?

Аная начебто не помічала нічого надзвичайного, але їй завжди вдавалося приймати людей такими, як вони є, і такими, якими вони хотіли бути. Морейн постійно дивувалася, як Анаї вдавалося так добре давати собі раду в Білій Вежі, а проте усі лицеміри вбачали у її відкритості та чесності, у її прийнятті всіх і кожного хитрощі. Їх завжди виводило з рівноваги, коли виявлялося, що вона мала на увазі саме те, що говорила, і говорила саме те, що мала на гадці. Крім того, Аная була наділена талантом бачити саму суть речей. І приймати те, що бачила. А тепер вона знову взялася безтурботно переказувати новини.

— Звістки з Андору одночасно хороші й погані. Вуличні заворушення у Кеймліні затихли з настанням весни, але й досі ходять чутки, забагато чуток, що такій довгій зимі провинні королева, а також Тар Валон. Морґейз уже не так певно сидить на престолі, як минулого року, але ще сидить і далі сидітиме, доки Ґарет Брін буде головнокомандувачем гвардії королеви. А леді Елейн, дочка-спадкоємиця, та її брат лорд Ґавін безпечно прибули у Тар Валон для навчання. У Білій Вежі побоювалися, що ця традиція буде порушена.

— Не буде, доки Морґейз жива, — зауважила Морейн.

Ліандрін ледь здригнулася, ніби щойно прокинувшись.

— Моліться, щоби вона залишалася жива. Кортеж дочки-спадкоємиці аж до річки Еринін переслідували Діти Світла. Аж до мостів, що з’єднують з Тар Балоном. Ще більше отаборилося на підступах до Кеймліна, чекають слушної нагоди для нападу, а ще є такі, що підслуховують всередині Кеймліна.

— Непогано було би для Морґейз навчитися трохи обережності, — зітхнула Аная. — Світ стає небезпечнішим з кожним днем, навіть для королеви. А може, особливо для королеви. Вона завжди була норовлива. Пригадую, як вона дівчинкою прибула до Тар Балона. У неї не було достатньо здібностей, щоби стати повноцінною сестрою, і її це бісило. Іноді мені здається, що вона саме через це так підштовхує свою доньку, ігноруючи бажання самої дівчини.

Морейн зверхньо пирхнула.

— Елейн народилася з іскрою, і це не було питання вибору. Морґейз не ризикувала би життям дівчинки через відсутність підготовки, навіть якби всі білоплащники Амадиції отаборилися під стінами Кеймліна. Вона б наказала Ґарету Бріну та гвардійцям прорубати шлях до самого Тар Балона, і Ґарет Брін не завагався би ні на мить, навіть якби мусив зробити це сам-один. — І все ж вона мусить тримати повний обсяг потенціалу дівчини в таємниці. Чи прийме народ Андору Елейн на Левиному троні після Морґейз, якщо знатиме? Не просто королеву, яка за звичаєм навчалася у Тар Валоні, а повноцінну Айз Седай? У всіх відомих історичних записах були згадки лише про кількох королев, що мали право називатися Айз Седай, а ті одиниці, що заявляли про це на весь голос, згодом пошкодували про це. Її огорнув легкий смуток. Але ставка була надто велика, щоб витрачати час на допомогу чи навіть турботу про одну державу чи навіть один трон. — Що там іще, Анає?

— Тобі варто знати, що в Ілліані скликали Велике полювання на Ріг — уперше за чотириста років. Ілліанці кажуть, що гряде Остання битва, — Аная здригнулася, і недарма, але продовжувала без заминок, — а Ріг Валіра слід знайти ще до завершальної битви з Мороком. Уже почали з’їжджатися чоловіки з різних куточків світу, яким кортить стати легендарними, кортить знайти Ріг. М’юранді й Алтара, звісно ж, насторожилися, бо вважають це прикриттям, за яким стоїть намір напасти на одну з них. Мабуть, тому м’юрандійці й упіймали свого Лжедракона так швидко. Хай там як, а тепер менестрелям і бардам додасться нових історій, що увійдуть до циклу про Полювання. Заради Світла, хай би це були всього лише нові історії.

— Може, це будуть не ті історії, яких вони сподіваються, — сказала Морейн.

Ліандрін гостро позирнула на неї, проте її обличчя нічого не виказувало.

— Гадаю, ні, — безтурботно відказала Аная. — Історії, яких сподіваються найменше, якраз і потраплять до циклу. А попри те, мені відомі лише чутки. Морський народ стривожений, їхні кораблі шмигають поміж портами майже без затримки. Сестри з островів повідомляють, що незабаром прийде Корамур, їхній Обранець, але більше нічого не кажуть. Самі знаєте, наскільки стримані Ата’ан Мієр у розмовах про свого Корамура з незнайомцями, і в цьому питанні наші сестри думають радше як Морський народ, а не Айз Седай. Також помічено, що аїльці заворушилися, проте нікому не відомо чому. З аїльцями ніхто не може знати нічого напевно. Принаймні нема підстав вважати, що вони збираються знову перетнути Хребет Світу, слава Світлу. — Вона зітхнула і похитала головою. — Багато чим я би пожертвувала, щоби мати хоча б одну сестру-аїльку. Тільки одну. Нам так мало про них відомо.

Морейн засміялася:

— Мені інколи здається, що ти належиш до Коричневої Аджі, Анає.

— Елмотська рівнина, — сказала Ліандрін, і сама здивувалася зі своїх слів.

— А це вже справжні брехні, сестро, — відповіла Аная. — Ходили якісь поголоски, коли ми виїжджали з Тар Балона. Нібито на Елмотській рівнині відбуваються сутички, можливо, також на мисі Томан. Я кажу, можливо. Ті поголоски були непевні, зводи та переводи. Ми поїхали, перш ніж дізналися більше.

— Найімовірніше, в Тарабоні й Арад Домані, — сказала Морейн і похитала головою. — Вони чубляться за Елмотську рівнину от уже триста років, але до відкритого протистояння ніколи не доходило. — Вона глянула на Ліандрін. Айз Седай повинні були відкинути всі свої попередні симпатії до країн і правителів, але мало кому це вдавалося сповна. Важко було не співчувати країні-батьківщині. — Навіщо їм це тепер?..

— Досить уже пустопорожніх балачок, — розгнівано втрутилася медоволоса сестра. — Тебе, Морейн, чекає Амерлін. — Вона на три кроки випередила інших і відчинила перед ними високі двопільні двері. — Амерлін не стане розводити з тобою пліток.

Мимоволі торкаючись капшука на поясі, Морейн ступила у двері повз Ліандрін, кивнувши, так, наче інша жінка притримувала двері власне для неї. Вона навіть не усміхнулася, помітивши білий спалах гніву на обличчі Ліандрін. Що ж задумало це нестерпне дівчисько?

Підлогу передпокою встеляли яскраві килими у кілька рядів, кімната була зі смаком обставлена кріслами і м’якими лавками й низенькими столиками з невигадливо різьбленого чи просто відполірованого дерева. Єдвабні занавіски обвивали вузькі бійниці, щоби ті хоч трохи стали схожими на вікна. У камінах не горів вогонь, день був теплий, а шайнарський холод заповзе лише вночі.

Із пів десятка Айз Седай, що супроводжували Амерлін, були тут. Верін Матвій і Серафелла з Коричневої Аджі навіть не глянули на Морейн, коли та увійшла. Серафелла зосереджено читала стару книгу у виношеній, вицвілій шкіряній палітурці, обережно перегортаючи її пошарпані сторінки, а повновида Верін, яка, схрестивши ноги, сиділа під бійницею, піднесла до світла маленьку квіточку й акуратно занотовувала щось та робила замальовки у записнику, що вихилитувався в неї на коліні. Поруч із нею на підлозі стояв каламар, а в подолі лежали ще якісь квіти. Коричневі сестри мало на що зважали, опріч пошуку знань. Морейн іноді запитувала себе, чи знають вони, що відбувається у світі або безпосередньо навколо них.

Інші три жінки, що вже були в кімнаті, повернулися, проте не ступили й кроку назустріч Морейн, лише мовчки дивилися на неї. Однієї з них, із Жовтої Аджі, вона не знала: надто мало часу провела в Тар Балоні, щоби знати всіх Айз Седай, хоча їхня кількість була не така вже й велика. Проте з іншими двома вона була знайома. Карлінія була така ж бліда на обличчі і холодна у своїй поведінці, як і білі торочки на її шалі, повна протилежність до темношкірої, запальної Аланни Мосвані із Зелених, але обидві жінки стояли і безмовно дивилися на неї без жодного виразу на обличчі. Аланна різко загорнулася у свою шаль, а Карлінія навіть не ворухнулася. Сухорлява Жовта сестра відвернулася з виразом жалю на обличчі.

— Нехай осяє вас усіх Світло, сестри, — привіталася Морейн.

У відповідь — мовчання. Морейн не була навіть певна, що Серафелла чи Верін почули її. А де інші? Їм усім не було потреби перебувати тут — більшість, імовірно, відпочивали у своїх покоях, відновлювали сили після подорожі, — проте зараз вона була напружена до краю, і всі запитання, що їх вона не могла озвучити, проносились у її голові, хоча жодне з них не відбилося на її обличчі.

Відчинилися внутрішні двері й увійшла Леане, тепер уже без посоха із позолоченим пломенем. Хранителька літописів зростом не поступалася більшості чоловіків; вона була струнка і граційна, досі вродлива, мала шкіру кольору міді і темне коротке волосся. Леане носила синій палантин завширшки як долоня, а не шаль, оскільки засідала в Раді Вежі як Хранителька, а не представниця своєї Аджі.

— Ось і ти, — коротко звернулася вона до Морейн і показала на двері за своєю спиною. — Заходь, сестро. Престол Амерлін чекає.

Вона мала звичку розмовляти рубаними, швидкими фразами, і цій манері вона ніколи не зраджувала, незалежно від того, була вона радісна чи сердита. Поки Морейн ішла вслід за Леане, вона намагалася вгадати, які емоції зараз переживає Хранителька. Леане потягнула на себе двері, а за мить вони захряснулися за ними зі звуком тюремних ґрати.

Сама Престол Амерлін сиділа за широким столом посередині килима, а на столі стояв подовгастий золотий куб, майстерно декорований сріблом, завбільшки як дорожня скриня. Стіл був масивний, із міцними ніжками, але здавалося, що він просів під власною вагою, яку заледве могли підняти двоє дужих чоловіків.

Помітивши золотий куб, Морейн стало важко зберігати незворушний вираз обличчя. Коли вона востаннє його бачила, той був надійно зачинений у сховищі Аґельмара. Почувши про приїзд Престолу Амерлін, вона збиралася сама їй про нього розповісти. Те, що він уже перебував у руках Амерлін, було дрібницею, та все ж неприємною дрібницею. Події явно випереджували її.

Вона присіла у глибокому реверансі й офіційно промовила:

— Ви викликали мене, матінко, і я прийшла. — Амерлін простягнула руку, й Морейн поцілувала її перстень із Великим Змієм, що не відрізнявся від перснів будь-якої іншої Айз Седай. Випроставшись, Морейн перейшла на буденніший тон, але не занадто буденний. Вона пам’ятала, що Хранителька стоїть за її спиною, біля дверей. — Сподіваюся, ваша подорож була приємною, матінко.

Амерлін була уродженкою Тіру, походила з бідної рибальської сім’ї, а не зі шляхетного Дому, а звали її Суан Санче, однак мало хто називав її цим іменем чи навіть згадував його за останні десять років, відколи її обрали на Раді Вежі. Вона була Престол Амерлін, і на тому крапка. Широкий палантин на її плечах був прикрашений смугами кольорів усіх семи Адж, Амерлін належала всім Аджам і одночасно жодній. Вона була середнього зросту, радше симпатична, хоч не красуня, проте на її обличчі відображалася сила, яка була їй притаманна задовго до обрання, сила дівчинки, що зуміла вижити на вулицях Молу, портової ділянки Тіра, а від її ясно-блакитного взору не лише король і королева, а й сам капітан-командор Дітей Світла потуплював погляд. Зараз же в її очах світилася стурбованість, а у вигині губ залягла відсутня раніше напруженість.

— Ми прикликали на поміч вітри, щоби ті підганяли наші кораблі вгору по річці Еринін, донько, ми навіть течію поставили собі на службу. — Голос Амерлін звучав глибоко й гірко. — Я бачила, які потопи ми спричинили в селах уздовж річки, й одне Світло знає, що ми вдіяли з погодою. Не думаю, що ми викликали до себе велику прихильність, завдавши таких збитків і погубивши стільки посівів. Усе заради того, щоб дістатися сюди якомога швидше. — Її погляд упав на орнаментальний золотий куб, і вона майже підняла руку, щоб торкнутися його, проте лише зауважила: — Елайда повернулася в Тар Балон, донько. Вона приїхала разом із Елейн і Ґавіном.

Морейн пам’ятала про Леане, що стояла збоку, як завжди безмовна у присутності Амерлін. Однак вона все бачила й чула.

— Я здивована, матінко. Зараз невдалий час, щоби Морґейз залишалася без наставництва Айз Седай. — Морґейз була однією з небагатьох правительок, хто відкрито визнавав, що має Айз Седай за радницю; майже всі правителі їх мали, проте рідко хто в цьому зізнавався.

— Елайда наполягала, донько, і хоч Морґейз й королева, та сумніваюся, що вона дорівняється до Елайди силою волі. А можливо, просто в цьому випадку вона не бажала до неї дорівнюватися. Елейн має потенціал. Більший, ніж я у будь-кого бачила до цього. Вона вже показує успіхи. Червоні сестри запишалися через це, як павичі. Навряд чи дівчині близький їхній світогляд, проте вона ще молода, тому важко щось загадувати. Навіть якщо їм і не вдасться схилити її на свій бік, це не має особливого значення. Елейн колись стане наймогутнішою Айз Седай за тисячоліття, а знайшла її Червона Аджа. Завдяки дівчині вони вже посилили свої позиції в Раді.

— Зі мною у Фал Дарі є дві молоді жінки, матінко, — сказала Морейн. — Обидві за походженням із Межиріччя, де ще відлунює поклик крові Манетерену, хоч там уже ніхто не пам’ятає про існування держави Манетерен. Давня кров співає, матінко, а у Межиріччі вона співає особливо голосно. Еґвейн, проста сільська дівчина, має силу як мінімум рівноцінну силі Елейн. Я зустрічала дочку-спадкоємицю, і я знаю. А щодо іншої — Найнів була Мудринею в їхньому селі, але за віком вона ще сама дівчинка. Те, що жінки її села обрали її Мудринею в такому віці, багато що про неї каже. Щойно вона візьме під усвідомлений контроль те, що зараз робить несвідомо, вона стане найсильнішою в Тар Балоні. Отримавши підготовку, вона палатиме, як ватра, поруч зі свічечками Елейн та Еґвейн. Нема жодного шансу, що ці дві жінки оберуть Червоних. Чоловіки їх дивують, дратують, однак подобаються їм. Вони завиграшки переважать будь-який вплив, що його здобула Червона Аджа у Білій Вежі після відкриття Елейн.

Амерлін лише кивнула, так ніби все це не мало жодного значення. У Морейн аж брови від здивування поповзли вгору, проте вона вчасно схаменулася й напустила на обличчя незворушність. Такими були дві основні турботи в Раді Вежі: що з кожним роком з’являлося дедалі менше дівчат, яких можна було навчити скеровувати Єдину Силу, чи, може, то так виглядало, і що в них можна було віднайти дедалі менше справжньої сили. Гіршим за страх у серцях тих, хто звинувачував Айз Седай у Світотрощі, гіршим за ненависть з боку Дітей Світла, гіршим навіть за підступи друзів Морока було скорочення чисельності і зниження їхніх здібностей. Тепер коридори Білої Вежі були напівпорожніми, якщо порівнювати їх із тими часами, коли вони були переповнені, а те, що колись легко вдавалося зробити за допомогою Єдиної Сили, тепер було заледве досяжне або й зовсім недосяжне.

— Елайда мала ще одну причину прибути в Тар Балон, донько. Вона надіслала ідентичне повідомлення шістьма різними голубами, щоб я неодмінно його отримала, — і невідомо, кому ще в Тар Балоні вона надсилала голубів, — а потім прибула особисто. Вона розповіла Раді Вежі, що ти втручаєшся у життя якогось молодого чоловіка, який є тавереном і, крім того, небезпечним. Вона каже, що він був у Кеймліні, але коли вона розшукала корчму, де він зупинявся, то виявила, що ти його вже звідти викрала.

— Люди з тої корчми вірно й віддано нам служили, матінко. Якщо вона когось із них скривдила... — Морейн не змогла стримати гостроти в голосі і відчула, як заворушилася Леане. Ніхто не смів розмовляти із Престолом Амерлін таким тоном, навіть король на троні.

— Тобі варто знати, донько, — сухо відповіла Амерлін, — що Елайда нікого не кривдить, окрім тих, кого вважає небезпечними — Друзів Морока чи тих бідолашних дурників, які пробують бавитися з Єдиною Силою. Чи тих, хто загрожує Тар Балону. А всі інші, які не є Айз Седай, для неї — це пішаки на гральній дошці. На щастя для нього, корчмар, наскільки я пам’ятаю — майстер Ґілл, очевидно, дуже поважає Айз Седай і щиро відповів на всі її питання. Елайда навіть доволі схвально відгукувалася про нього. Але ще більше вона говорила про того молодика, якого ти забрала з собою. За її словами, він — найнебезпечніший чоловік із часів Артура Яструбине Крило. Тобі відомо, що іноді на неї сходить Передбачення, а тому Рада її словам довіряє.

Заради Леане Морейн додала своєму голосу якомога більшої сумирності. Він усе одно звучав не дуже сумирно, але на більше вона не була здатна.

— Зі мною тут перебувають троє молодих чоловіків, матінко, але жоден із них — не король, і я дуже сумніваюся, що хтось із них хоча б у сні марив про об’єднання світу під рукою одного державця. З часів Столітньої війни ніхто не мріяв повторити подвиг Артура Яструбине Крило.

— Так, донько. Сільські юнаки, як розповів мені лорд Аґельмар. Але один із них — та’верен. — Погляд Амерлін знову зісковзнув у бік подовгастого куба. — На розгляд Ради було винесено питання про те, що тебе слід відправити в усамітнення для роздумів. Запропонувала це одна із радниць від Зеленої Аджі, а дві інші підтримали її.

Леане видала звук чи то огиди, чи то розчарування. Вона завжди трималася осторонь, коли говорила Престол Амерлін, але тепер Морейн могла зрозуміти, чим викликане це втручання. Зелена Аджа вже тисячу років була союзницею Блакитної, ще з часів Артура Яструбине Крило, коли вони фактично виступали пліч-о-пліч.

— Матінко, я не маю жодного бажання вирощувати овочі в якомусь забутому селі. — І не стану, що б там не казала Рада Вежі.

— Інша пропозиція, також висунута Зеленими, стосувалася того, що під час твого усамітнення опіку над тобою слід доручити Червоній Аджі. Червоні радниці спробували зобразити здивування, та надто вже вони нагадували птахів-рибалок, які знають, що улов залишився без нагляду. — Амерлін пирхнула. — Червоні заявили про небажання опікуватися сестрою не зі своєї Аджі, але додали, що скоряться ухвалі Ради.

Морейн мимоволі здригнулася.

— Це було би... вкрай неприємно, матінко. — Це було би гірше, ніж неприємно, значно гірше; Червоні ніколи не були м’якосердими. Вона рішуче відклала цю думку, щоб обдумати її пізніше. — Матінко, мені не зрозумілий цей очевидний союз між Зеленими і Червоними. Їхні переконання, їхнє ставлення до чоловіків, їхні погляди на наші цілі як Айз Седай цілком протилежні. Червона і Зелена сестри навіть не можуть вести розмову, не підвищуючи голосу.

— Світ змінюється, донько. Чотири з останніх п’яти жінок, обраних на Престол Амерлін, походили з Блакитних. Може, вони вважають, що це забагато або що спосіб мислення Блакитних більше не задовольняє світ, сповнений Лжедраконів. За тисячу років багато чого може змінитися. — Амерлін скривилася і заговорила нібито сама до себе. — Давні мури слабшають, давні перепони зникають. — Вона опам’яталася, і її голос знову зазвучав твердо. — Була ще одна пропозиція, від якої досі тхне, як від риби, що тиждень засмерджувалася на причалі. Оскільки Леане належить до Блакитної Аджі, і я також походжу з Блакитних, було заявлено: відрядити зі мною у цю мандрівку двох Блакитних сестер означатиме, що Блакитна Аджа отримає чотирьох представниць. Це було запропоновано на Раді, дивлячись мені просто в очі, так наче обговорювалося питання ремонту каналізації. Проти мене виступило дві Білі сестри і дві Зелені. Жовті щось там шепотілися між собою, не висловлюючись ані за, ні проти. Ще один голос проти — і твоїх сестер Анаї і Мейґан тут би не було. Також велися такі розмови, розмови уголос, про те, що мені, мовляв, не слід узагалі покидати Білу Вежу.

Цим фактом Морейн була приголомшена ще більше, ніж коли почула, що Червона Аджа хоче прибрати її до своїх рук. До якої Аджі б не належала Хранителька літописів, вона виступала лише від імені Амерлін, а Амерлін виступала від імені всіх Айз Седай і всіх Адж. Так було повсякчас, і ніхто не стверджував протилежного, навіть у найтемніші дні Траллоцьких війн, навіть коли війська Артура Яструбине Крило взяли в облогу під стінами Тар Балона усіх до одної живих Айз Седай. І попри все Престол Амерлін залишалася Престолом Амерлін. Усі Айз Седай присягалися підкорятися їй. Ніхто не мав права ставити під сумнів те, що вона робила чи куди їхала. Ця пропозиція порушувала три тисячі років звичаїв і права.

— Хто посмів, матінко?

Сміх Престолу Амерлін був гірким.

— Майже всі, донько. Бунти у Кеймліні. Велике полювання скликають без нас, навіть не натякнувши про це аж до самого оголошення. Лжедракони ростуть, як дзвінці-червінці після дощу. Народи занепадають, а до Гри Домів долучилося більше вельмож, ніж будь-коли з часу, коли Артур Яструбине Крило перекреслив усі їхні підступи. І що найгірше, кожна з нас розуміє, що знову заворушився Морок. Покажи мені сестру, яка б хоч раз не помислила, що Біла Вежа втрачає контроль над подіями, і якщо вона не з Коричневої Аджі, то вона просто живий мрець. Час збігає для нас усіх, донько. Іноді мені здається, що я ледь не відчуваю, як його дедалі меншає.

— Як ви сказали, матінко, світ змінюється. І все ж за межами Сяйливих Мурів загрози набагато страшніші, ніж усередині.

На якусь мить погляд Амерлін зустрівся з поглядом Морейн, потім вона повільно кивнула.

— Залиш нас, Леане. Я хочу поговорити з моєю донькою Морейн наодинці.

Леане усього лиш на мить завагалася, проте сказала:

— Як бажаєте, матінко.

Морейн відчувала її здивування. Амерлін рідко давала авдієнції без присутності Хранительки, а тим паче сестрі, яку вона мала всі підстави покарати.

Двері відчинились і зачинилися за Леане. У передпокої вона і словом не промовиться про те, що відбувалося всередині, однак новина, що Морейн залишилася наодинці з Амерлін, пошириться поміж Айз Седай у Фал Дарі, наче пожежа в сухому лісі, і почнуться домисли.

Не встигли двері зачинитися, як Амерлін піднялася, і зараз же Морейн відчула поколювання шкіри, коли інша жінка скеровувала Єдину Силу. На якусь мить вона побачила, як Престол Амерлін оточив ореол яскравого сяйва.

— Не знаю, чи ще комусь вдалося довідатися про твій давній фокус, — сказала Престол Амерлін, обережно торкаючись пальцем блакитного каменя на чолі Морейн, — але більшість із нас зберігають свої невеликі фокуси, які вивчили у дитинстві. Хай там як, проте тепер ніхто не підслухає нашої розмови.

Зненацька вона обвила Морейн своїми руками, це були теплі обійми давніх подруг, і Морейн відповіла їй так само щиро.

— Морейн, ти єдина, з ким я можу згадувати, ким я була колись. Навіть Леане завжди поводиться так, наче я перетворилася на палантин і посох, навіть коли ми самі, так ніби ми ніколи не хихотіли разом, коли були послушницями. Іноді мені хочеться знову повернутися у час, коли ми з тобою ще були послушницями. Ще доволі невинними, щоб дивитися на світ так, ніби казки менестрелів стали реальністю, ще доволі невинними, щоб думати, ніби ми знайдемо собі чоловіків, — вони будуть принцами, пам’ятаєш, вродливими, дужими і лагідними? — які зможуть жити з жінками, що володіють силою Айз Седай. Ще доволі невинними, щоби мріяти про щасливе закінчення казок менестрелів про таке саме життя, як в інших жінок, хіба що з більшими можливостями.

— Але ми Айз Седай, Суан. У нас є обов’язок. Навіть якби ні ти, ні я не народилися зі здатністю направляти, невже б ти відмовилася від усього заради сімейного вогнища і чоловіка, хоч би він був принцом? Навряд чи. Це мрія сільської молодиці. Навіть Зелених не заносить аж так далеко.

Амерлін відступила назад.

— Ні, я б від цього не відмовилася. У більшості випадків не відмовилася б. Але бували моменти, коли я заздрила тій сільській молодиці. І зараз я майже їй заздрю. Морейн, якщо хтось, навіть Леане, дізнається, що ми замислили, нас обох упокорять. І мушу визнати, правильно зроблять.