Велике полювання

Розділ 12 Вплетені у Візерунок

Еґвейн услід за Найнів поспішала до гурточка Айз Седай, що обступили кінний паланкін Престол Амерлін. Її бажання дізнатися, через що зчинилася така буча в фортеці Фал Дари, переважило навіть тривогу за Ранда. Наразі вона нічим не могла йому допомогти. Бела, кошлата кобила Еґвейн, стояла поряд із кіньми Айз Седай, там же був і жеребець Найнів.

Охоронці оточили Айз Седай і паланкін сталевим колом — руки на ефесах мечів, очі гострими поглядами обшарюють усе навкруги. Вони утворили острівець відносного спокою серед внутрішнього двору фортеці, де між переляканих мешканців цитаделі все ще бігали шайнарські солдати. Еґвейн проминула коло Охоронців попліч Найнів — ті лише окинули їх поглядом і пропустили; адже всім було відомо, що ці дві жінки вирушають разом із Амерлін. Доєднавшись до юрби навколо паланкіна, вони почули з розрізнених перешіптувань про стрілу, котра прилетіла ніби з нізвідки, і про те, що стрільця ще не впіймали.

Еґвейн заклякла на місці, широко розплющивши очі, настільки шокована, що навіть не помічала Айз Седай навколо себе. Замах на Престол Амерлін! Таке навіть у голові не могло вкластися.

Амерлін сиділа в паланкіні з розсунутими завісами, і дірка на її рукаві з плямою крові навколо притягувала всі погляди. Сама ж вона дивилася вниз на лорда Аґельмара, який стояв поряд.

— Ви знайдете того лучника або ж не знайдете, сину мій. Так чи інак, а справи мої в Тар Балоні є невідкладними, не менш невідкладними, ніж пошуки, на які вирушив Інґтар. Тому я їду негайно.

— Але ж, матінко, — протестував Аґельмар, — цей замах на ваше життя все змінює. Ми й досі не знаємо, хто підіслав убивцю і навіщо. Дайте мені одну годину, і я надам вам лучника і відповіді на всі питання.

Амерлін розсміялася, але геть невесело.

— Щоби спіймати цю рибку, вам знадобиться хитріший гачок чи волок із густішими чарунками. Коли лучник опиниться у ваших руках, буде вже пізнувато для від’їзду. Є стільки охочих побачити мене мертвою, що смішно надто перейматися саме цим випадком. Можете надіслати мені звістку про те, що вам удасться знайти — якщо вам удасться знайти хоч щось. — Вона обвела поглядом вежі, що дивилися на внутрішній двір, гурдиції та балкони для лучників, які все ще були переповнені притихлим людом, наразі мовчазним. Стріла мала вилетіти десь звідти. — Гадаю, цього стрільця вже немає в Фал Дарі.

— Але ж, матінко...

Жінка в паланкіні різким жестом обірвала його, поклавши край дискусії. Навіть лорд Фал Дари не міг надто тиснути на Престол Амерлін. Її погляд зупинився на Еґвейн і Найнів, погляд пронизливий, і Еґвейн здалося, що та бачить усе, що вона воліла би тримати у таємниці. Вона ступила крок назад, тоді опанувала себе й присіла в реверансі, не знаючи, чи правильно вчиняє; ніхто ніколи не розповідав їй про вимоги етикету під час зустрічі з Престол Амерлін. Найнів стояла прямо і відповіла Амерлін поглядом на погляд, але намацала руку Еґвейн і міцно стиснула її — втім, дівчина зробила так само.

— Отже, це і є ті дві твої дівчини, Морейн, — промовила Амерлін. Морейн ледь помітно кивнула, а інші Айз Седай повернулися, щоби глянути на двох жінок із Емондового Лугу. Еґвейн перехопило дух. Вони всі так дивилися на неї, наче вони щось знали, знали щось невідоме іншим людям, і неможливо було зрозуміти, що ж саме вони знають. — Так, я бачу гарну іскру в кожній із них. Але що з цих іскор розгориться? Ось у чому питання, чи не так?

У Еґвейн пересохло в роті. Вона згадала, як майстер Педвін, тесля в її рідному селі, дивився на свої інструменти — Амерлін схоже приглядалася до них із Найнів. Цей знадобиться для цього, а он той — для іншого.

— Нам час їхати, — кинула Амерлін. — На коні. Ми з лордом Аґельмаром можемо сказати одне одному все, що потрібно, без того, щоби ви витріщалися на нас, роззявивши рота, наче послушниці у свій вільний день. На коні!

За її командою Охоронці кинулися до коней, не припиняючи пильнувати, а Айз Седай, усі, крім Леане, легко і граційно рушили до своїх коней. Еґвейн та Найнів теж розвернулися йти, а за плечем Аґельмара в цю мить виник прислужник зі срібним кубком. Аґельмар узяв кубок, ховаючи жаль у кутиках рота:

— Разом із цим кубком з моїх рук, матінко, прийміть побажання щасливої дороги і цього дня, і кожного...

Еґвейн не почула того, що казав він далі і що відповідала Амерлін; вона вже сідала на Белу. Доки вона вмостилася в сідлі, плескала по шиї свою кошлату кобилку, розправляла спідниці, паланкін уже рушив до розчиненої брами. Коні, що його несли, йшли без вуздечок і поводів. Леане скакала поряд із паланкіном, обіперши патерицю об стремено. Еґвейн і Найнів зайняли місце позаду паланкіна разом із Айз Седай.

Захоплений рев натовпу, що вишикувався на міських вулицях вітати процесію, притлумив навіть грім барабанів і голосіння сурм. Колону очолювали Охоронці. А попереду вітер метляв прапором з емблемою Білого Пломеню. Охоронці їхали й обіч Айз Седай, стримуючи людську юрбу. Стрункі лави лучників та списників замикали колону. Коли колона витяглася з міста й повернула на південь, сурмачі змовкли, проте відгомін вітального шуму від міста все ще накочувався хвилями. Еґвейн часто озиралася назад, аж доки мури та вежі Фал Дари сховалися за пагорбами та верхівками дерев.

Найнів, що скакала поряд із нею, похитала головою:

— З Рандом усе буде гаразд. Він із лордом Інґтаром та ще двадцятьма воїнами. В усякому разі зараз ти йому нічим не допоможеш. Ми з тобою нічим не допоможемо. — Вона позирнула вбік, туди, де скакала Морейн; її елегантна біла кобила та високий чорний жеребець Лана утворювали незвичну пару, що виділялася серед інших. — Поки що.

Колона поволі повертала на захід, і рухалась вона не дуже швидко. Шайнарськими пагорбами піхотинці навіть у напівобладунках не могли ні йти швидким кроком, ні тримати довго заданий темп. Але колона все ж таки намагалася просуватися якнайшвидше.

Ставали табором пізно ввечері. Амерлін дозволяла зупинятися лише при останньому світлі, якого заледве вистачало, щоби напнути шатра — білі куполи з пласким верхом, в яких ледь можна було випрямитися. В одному шатрі розміщалися по дві сестри з однієї Аджі, а для Амерлін та Хранительки ставили окремі шатра. Морейн ділила шатро з двома сестрами з Блакитної Аджі. Солдати спали на землі у власному таборі, а Охоронці — загорнувшись у ковдри, біля шатер тих Айз Седай, з якими були пов’язані. Шатро, яке розбивали для Червоних сестер, виглядало напрочуд самотнім, оскільки біля нього не ночувало жодного Охоронця, а біля шатра Зелених, навпаки, панувала атмосфера веселощів — ці дві Айз Седай засиджувались до глупої ночі, теревенячи з чотирма Охоронцями, що подорожували з ними разом.

Лан прийшов якось до шатра, яке ділили Еґвейн і Найнів, викликав Мудриню, і вони трохи відійшли вбік. Еґвейн намагалася підглянути за ними крізь полог. Вона не могла розчути їхньої розмови, а побачила лише, як Найнів раптом спалахнула гнівом, кинулася до шатра, загорнулася в ковдри і взагалі відмовилася відповідати на розпити Еґвейн. Дівчині здалося, ніби щоки у Мудрині були мокрі, хоча та й прикрила обличчя кутиком ковдри. Лан довго ще стояв у темряві та дивився на шатро, а тоді пішов геть. Більше він до їхнього шатра не підходив.

Морейн до межиріченок не наближалася, лише кивала головою, коли проходила повз. Усі денні години вона витрачала на розмови з іншими Айз Седай, з усіма, крім Червоних, заради чого відкликала їх по одній і їхала з ними поряд трохи осторонь колони. Впродовж дня Амерлін дозволяла зробити лише кілька зупинок, та й ті були дуже короткі.

— Може, у неї більше нема для нас часу, — сумно зауважила Еґвейн. Морейн була єдиною Айз Седай, з якою вона була знайома. І, можливо, хоч вона й не хотіла собі в цьому зізнаватися, була єдиною Айз Седай, якій вона могла довіряти. — Вона нас знайшла, і ми прямуємо до Тар Балона. Гадаю, тепер її цікавлять геть інші речі.

— Боюся, ми не будемо її цікавити тільки тоді, коли вона помре. Чи ми. Вона ще та хитрунка! — пирхнула у відповідь Найнів.

До їхнього шатра приходили інші Айз Седай. Під час першої ночівлі після від’їзду з Фал Дари Еґвейн аж стерпла, коли запона шатра раптом відлетіла вбік і всередину, нахиливши голову, пірнула одна із Айз Седай — пухкенька, широколиця, сивувата, з дещо відсутнім поглядом темних очей. Вона глянула на ліхтар, що висів угорі шатра, і той засяяв трохи яскравіше. Еґвейн здалося, наче вона щось відчула, майже побачила щось навколо Айз Седай, коли та додала сили вогню в ліхтарі. Морейн казала їй, що колись — коли вона достатньо повправляється — вона здатна буде бачити, коли інша жінка направляє Силу, а потім зможе й упізнавати тих жінок, навіть тоді, коли ті нічого такого не робитимуть із Силою.

— Я — Верін Метвін, — з посмішкою відрекомендувалася жінка. — А ви — Еґвейн аль’Вір і Найнів аль’Міра. З Межиріччя, яке колись було Манетереном. Так, сильна кров. Вона співає.

Еґвейн обмінялася поглядом із Найнів, котра теж підвелася назустріч гості.

— Нас викликає Престол Амерлін? — запитала Еґвейн.

Верін розсміялася. На носі у неї була чорнильна плямка.

— Ні, звісно, ні. В Амерлін є багато важливіших справ, ніж балачки з двома молодими жінками, які ще навіть не є послушницями. Хоча які в неї плани, знає тільки вона. У вас обох є значний потенціал. Особливо у тебе, Найнів. Колись... — Вона не договорила, задумливо потираючи носа, саме там, де на ньому чорніла плямка. — Але ще не сьогодні. Сьогодні я тут, аби провести з тобою урок, Еґвейн. Ти полюбляєш забігати наперед, як я чула.

Еґвейн схвильовано поглянула на Найнів.

— А що я такого зробила? Начебто нічого.

— О, нічого поганого. Хоча не зовсім. Було дещо небезпечне, можливо, але не зовсім правильне. — Верін опустилася на брезентову долівку, підібгавши під себе ноги. — Сядьте, обидві. Сядьте. Я не хочу собі шию вивернути. — Вона посовалася, вмощуючись зручніше. — Сядьте.

Еґвейн сіла, схрестивши ноги, обличчям до Айз Седай, намагаючись не дивитися на Найнів. Не слід виглядати винною, доки не взнаю, в чому моя провина. А, може, і після цього не треба.

— Що ж я могла зробити таке небезпечне, але не зовсім правильне?

— Направляла Силу, дитино, що ж іще?

Еґвейн тільки рота розкрила від здивування. А Найнів вибухнула:

— Це ж просто смішно! А для чого ж ми їдемо у Тар Балона, як не для цього?

— Морейн... тобто, я хотіла сказати, Морейн Седай навчала мене дечому, — спромоглася сказати Еґвейн.

Верін підняла руки, закликаючи до тиші, і дівчата замовкли. Може, вона й видавалася трохи дивною, але ж вона, хай там як, а була Айз Седай.

— Дитино, невже ти гадаєш, ніби Айз Седай беруться негайно вчити будь-яку дівчину, яка каже, що хоче стати однією із нас і вміти направляти Силу? Ні, я не вважаю, що ти «будь-яка дівчина», і все ж... — Вона серйозно похитала головою.

— Тоді чому вона це робила? — роздратовано запитала Найнів. Їй Морейн уроків не давала, і Еґвейн не була впевнена, ображало це Найнів чи тішило.

— Тому що Еґвейн вже направляла раніше, — терпляче пояснила Верін.

— Я... я теж. — Схоже, Найнів було не дуже приємно це визнавати.

— У тебе зовсім інші обставини, дитино. Те, що ти й досі жива, свідчить, що ти пройшла крізь певні кризи й упоралася з ними самостійно. Гадаю, ти розумієш, як тобі пощастило. З кожних чотирьох жінок, яким доводиться робити щось подібне, виживає лише одна. Звісно, дикунки... — Верін скривилася. — Перепрошую, але, боюся, саме так ми в Білій Вежі звемо жінок, котрі без жодного навчання примудрилися оволодіти грубим контролем, випадково і такою мірою, що це й контролем можна назвати лише остільки-оскільки, як у твоєму випадку, але все ж таки хай як, а певним контролем. Дикунки мають свої труднощі, це факт. Майже завжди вони зводять стіни, які не дозволили б їм усвідомити, що вони роблять, і ці стіни заважають їм контролювати себе свідомо. І що довше будувалися ці стіни, то важче їх руйнувати, але якщо вже це вдасться — що ж, деякі з наймогутніших сестер теж свого часу були дикунками.

Найнів роздратовано смикнулася і подивилася на полог, наче роздумуючи, чи не піти геть.

— Але я не розумію, як це стосується мене, — промовила Еґвейн.

Верін закліпала на неї очима, наче дивуючись, звідки вона взялася.

— Тебе? Звісно, не стосується, жодним чином. Ти маєш геть іншу проблему. Більшість дівчат, які хочуть стати Айз Седай — включно із тими, котрі мають у собі, як ти, паростки здібностей, — водночас бояться цього. Навіть уже перебуваючи у Вежі, навіть коли їм розкажуть, що і як робити, їх доводиться довгі місяці вести за собою, крок за кроком, одній із сестер чи з посвячених. Але з тобою справа стоїть не так. Судячи з того, що розповіла мені про тебе Морейн, ти, щойно дізнавшись, що здатна направляти, кинулася безоглядно вперед, не знаючи шляху, не питаючи себе, чи не приведе тебе твій наступний крок до бездонної прірви. О, такі, як ти, зустрічаються час від часу, ти не одна така. Морейн сама була такою. Коли вона дізналася про тебе, їй нічого не лишалося, крім як розпочати твою науку. А хіба Морейн тобі цього ніколи не пояснювала?

— Ніколи, — Еґвейн намагалася говорити не таким убитим голосом. — У неї... було багато й інших клопотів.

Найнів тихо гмикнула.

— Ну, Морейн ніколи не любила розповідати іншим того, що їм знати не обов’язково. Знання само по собі не є запорукою досягнення мети; втім, так само, як і незнання. Щодо мене, я завжди віддаю перевагу знанню над незнанням.

— А вона там є? Бездонна прірва, я маю на увазі?

— Просто зараз перед тобою її немає, — відказала Верін, схиливши голову на одне плече. — Але що буде на наступному кроці? — Вона знизала плечима. — Бачиш, дитино, що більше ти намагаєшся торкнутися Істинного Джерела, що більше ти намагаєшся направляти Єдину Силу, то простіше тобі врешті-решт стає це зробити. Так, на початках ти тягнешся до Джерела і найчастіше хапаєш лише повітря. Або ти дійсно знаходиш саїдар, але, навіть відчуваючи, як струменить крізь тебе Єдина Сила, ти бачиш, що нічого не можеш із нею зробити. Чи робиш щось, але воно виявляється геть не тим, що ти хотіла зробити. В цьому і полягає небезпека. Зазвичай за умови відповідного верховодства та навчання, та ще враховуючи те, що власний переляк дівчини стримує її намагання, здатність торкатися Джерела та здатність направляти Силу збігаються в часі з умінням контролювати свої дії. Я знаю, що ти не вважаєш, наче просунулася надто далеко, і ти справді не просунулася. Але наразі ти схожа на людину, яка навчилася забігати на верхівку пагорба, принаймні іноді, але яка при цьому не має зеленого поняття, як їй збігти вниз протилежним схилом, чи хоча би потихеньку спуститися. І якщо ти цьому не навчишся, то рано чи пізно впадеш. Ні, я не кажу про такі речі, що трапляються з тими бідолашними чоловіками, які починають направляти; ти не збожеволієш і не помреш, а надто коли поруч будуть сестри, аби навчати тебе та керувати тобою, — йдеться про те, що ти можеш вчинити абсолютно випадково, не маючи жодного наміру це робити. — На мить погляд Верін утратив відстороненість. Здалося, що вона подивилася на Еґвейн, а тоді й на Найнів не менш гостро, ніж дивилася Амерлін. — Ти маєш великі здібності від народження, дитино, і вони з часом лише зростатимуть. Ти мусиш навчитися їх контролювати, перш ніж заподієш шкоду собі чи комусь іншому, чи великій кількості людей. Саме цьому намагалася навчити тебе Морейн. Саме цьому я спробую навчити тебе сьогодні, і саме цьому якась сестра навчатиме тебе щовечора, доки ми передамо тебе в досвідченіші руки Шеріам. Вона — наставниця послушниць.

Чи може вона знати про Ранда? — думала Еґвейн. — Ні, це неможливо. Вона ніколи б не випустила його з Фал Дари, навіть якби тільки щось запідозрила. Проте вона була впевнена, що їй не примарилося те, що вона побачила.

— Дякую, Верін Седай. Я намагатимуся навчитися.

Найнів незворушно підвелася на ноги.

— Я піду, посиджу біля вогнища. Не стану вам заважати.

— Тобі варто залишитися, — промовила Верін. — Це може бути тобі корисно. Якщо вірити тому, що розповіла мені про тебе Морейн, тобі треба лише трохи підучитися, і ти зможеш піднятися до посвячених.

Повагавшися хіба мить, Найнів рішуче похитала головою:

— Дякую за пропозицію, але я можу чекати, доки ми дістанемося Тар Балона. Еґвейн, якщо я тобі знадоблюся, я буду...

— З будь-якого погляду, — перервала її Верін, — ти, Найнів, — жінка доросла. Зазвичай що молодшою є послушниця, тим легше їй ведеться. Не тільки в навчанні, а й у тому, що послушниці повинні виконувати те, що їм скажуть, негайно і без подальших запитань. Це корисно й тоді, коли практичне навчання буде на певному етапі — адже тоді затримка з виконанням наказу або сумнів щодо нього можуть мати трагічні наслідки; але краще не порушувати дисципліну з самого початку. А від посвячених натомість чекають розпитів, оскільки вважається, що вони вже знають достатньо, аби розпитувати про те, про що слід розпитувати, і коли слід. Що тобі задається привабливішим?

Найнів, хмурячись, міцніше затисла в руках спідницю і знову кинула погляд на полог шатра. Нарешті вона коротко кивнула головою і знову опустилася на підлогу.

— Мабуть, я теж тут посиджу, — мовила вона.

— От і добре, — відгукнулася Верін. — Отже, тобі, Еґвейн, уже відома ця частина, але заради Найнів ми пройдемо її знову, крок за кроком. Згодом це стане вашою другою натурою, і ви робитимете це на змиг ока, але наразі краще не поспішати. Будь ласка, заплющте очі. На початках краще, якщо вас ніщо не відволікає. — Еґвейн заплющила очі. Зависла тиша. — Найнів, — мовила Верін, — будь ласка, заплющ очі. Так справді буде краще. — І знову тиша. — Дякую, дитино. Тепер ви повинні звільнити себе. Звільнити розум. У ваших думках є лише одна річ — бутон квітки. Тільки це. Тільки бутон. Ви бачите його в усіх подробицях. Відчуваєте його аромат. Можете його помацати. Кожен прожилок на кожному листочку, кожен вигин на кожній пелюстці. Ви відчуваєте, як пульсує сік у бутоні. Відчуйте це. Дізнайтеся все про цей бутон. Станьте ним. Ви з бутоном тотожні. Ви з бутоном одне ціле. Ви і є цим бутоном.

Голос її, монотонний, тихий, гіпнозував, але Еґвейн її вже не чула. Вона виконувала цю вправу й раніше — з Морейн. Виходило повільно, проте Морейн казала, що згодом, після тренувань, виходитиме швидше. Всередині себе дівчина була бутоном троянди, зі щільно стуленими червоними пелюстками. Але раптом виникло ще щось. Світло. Світло тиснуло на пелюстки. Пелюстки повільно розкрилися, повертаючись до світла, всотуючи світло. Троянда й світло стали одним цілим. Еґвейн і світло стали одним цілим. Вона відчувала, як світло тече крізь неї, відчувала кожну найтоншу цівку. Вона потягнулася, аби зачерпнути більше. Напружилася, аби зачерпнути більше...

Мить — і все зникло: і троянда, і світло. Морейн теж казала, що це не можна приспішувати. Зітхнувши, Еґвейн розплющила очі. Найнів сиділа з похмурим обличчям. Верін зберігала незворушний спокій.

— Ти не можеш змусити це статися, — казала Айз Седай. — Ти мусиш дозволити цьому статися. Ти мусиш підкоритися Силі, перш ніж зможеш нею керувати.

— Це цілковита маячня, — буркнула Найнів. — Я не почуваюся квіткою. Радше почуваюся кущем терену. Гадаю, мені все ж таки краще піти й зачекати біля вогнища.

— Як знаєш, — відповіла Верін. — Я не казала, що послушниці повинні робити хатню роботу? Вони миють посуд, відшкрябують підлогу, прислуговують за столом, ну і таке інше. Особисто я гадаю, що прислуга робить усе це значно краще, але вважається, що така праця загартовує характер. О, ти залишаєшся? Добре. Отже, дитино, пригадай, що навіть на терновому кущі трапляються квітки — прекрасні, білі, — між гострими колючками. Тепер ми спробуємо зробити це з кожною окремо. Ну, Еґвейн, почнемо з самого початку. Заплющ очі.

Під час цього уроку з Верін Еґвейн кілька разів відчула, як крізь неї тече Сила, але це відчуття жодного разу не було потужним, і найбільше, на що вона спромоглася, це на легенький повів повітря, що ледь помітно хитнув полог шатра. Будь-яке «ачхи» могло так само його гойднути, думала Еґвейн. З Морейн у неї виходило краще, принаймні інколи. Вона воліла б, щоб навчанням і надалі займалася Морейн.

Найнів жодного разу не відчула навіть проблиску — в усякому разі так вона стверджувала. Під кінець уроку вона дивилася так уперто і так стискала губи, що Еґвейн злякалася, чи не почне подруга лаяти Верін, як вилаяла би будь-яку жінку з їхнього селища, якби та стала пхати свого носа в її особисті справи. Але Верін лише ще раз наказала їй заплющити очі, цього разу без Еґвейн.

Еґвейн сиділа, спостерігаючи за ними і намагаючись не позіхати. Було вже пізно, давно вже проминула та година, коли вона зазвичай вкладалася спати. Найнів виглядала так, наче померла вже тиждень тому — очі міцно заплющені, і їх вона, схоже, більше не збиралася розплющувати, побілілі кісточки на відчайдушно затиснутих між колінами руках. Еґвейн лише сподівалася, що Айз Седай не увірветься терпець після того, як їй вдавалося так довго тримати себе в руках.

— Відчуй потік, що тече крізь тебе, — промовляла Верін. Голос у неї не змінився, але раптом очі у неї зблиснули. — Відчуй потік. Потік Сили. Потік як повів вітерцю, що легенько хвилює повітря. — Еґвейн сіла прямо. Саме так наказувала Верін щоразу, коли крізь Еґвейн дійсно йшов потік Сили. — Легенький вітерець, найлегше коливання повітря. Тихе.

Раптом стос ковдр спалахнув, наче стовбур смолистого дерева.

Найнів розплющила очі й пронизливо скрикнула. Еґвейн не була впевнена, закричала вона чи ні. Знала лише, що схопилася на ноги, намагаючись ногою викинути палаючі ковдри надвір, аби не зайнялося все шатро. Вона встигла копнути лише один раз, коли полум’я зникло, залишивши по собі лише легенькі пасма диму від обвугленої маси та запах паленої вовни.

— Оце так, — промовила Верін. — Я й не сподівалася, що мені доведеться гасити пожежу. Не треба непритомніти і падати на мене, дитино. Усе гаразд. Я все владнала.

— Я... я розлютилася, — губи у Найнів тремтіли, обличчя сполотніло. — Чула, як ви розповідаєте про цей вітерець, кажете мені, що мені робити, і у мене в голові просто вибухнуло полум’я. Я... я нічого не хотіла підпалювати. Пожежа сталася просто у мене... у мене в голові.

Вона здригнулася.

— Що ж, трапилася невеличка пожежа. — Верін хрипко реготнула, але коли глянула на обличчя Найнів, сміх урвався. — З тобою все гаразд, дитино? Якщо ти почуваєшся зле, я можу... — Найнів похитала головою, і Верін кивнула. — Відпочинок — ось що тобі потрібно. Вам обом. Я змусила вас надто багато попрацювати. Амерлін підійме нас усіх в дорогу ще вдосвіта. — Підвівшись, вона торкнулася носком обвуглених ковдр. — Я подбаю, щоби вам принесли інші ковдри. Сподіваюсь, це переконало вас обох, наскільки важливим є контроль. Ви повинні навчитися робити те, що ви хочете зробити, і нічого більше. Не кажучи вже про те, що ви можете заподіяти шкоду комусь іншому, якщо зачерпнете більше Сили, ніж можете подужати — наразі це дуже небагато, але обсяг зростатиме, — ви можете знищити себе. Ви можете померти. Або можете випалити себе, зруйнувати ті здібності, що маєте. — І насамкінець, так, наче вона щойно не довела до їхнього відома, що вони ходять по лезу бритви, бадьоро додала: — Гарних сновидінь! — Із цими словами пішла.

Еґвейн обвила руками Найнів і міцно її притиснула:

— Все добре, Найнів. Нема чого лякатися. Щойно ти навчишся контролювати...

Найнів хрипко розсміялася:

— Я не налякана. — Скоса зиркнувши на ковдри, які ще курилися, вона різко відвела очі. — Щоб мене налякати, потрібно щось більше, ніж невеличка пожежа.

Проте коли Охоронець прийшов по підпалені ковдри, принісши натомість нові, вона уникала дивитися на них. Верін більше не приходила, як вона й сказала. І взагалі, доки їхня процесія рухалася на південь та захід, так швидко, як лише могли рухатися піхотинці, Верін щодня звертала на них не більше уваги, ніж Морейн чи будь-яка інша Айз Седай. Айз Седай не були непривітними, радше відчуженими та замкнутими, наче у них було багато інших клопотів. Через таку їхню стриманість тривога Еґвейн посилювалася, і тоді вона згадувала всі історії про Айз Седай, почуті в дитинстві.

Мати завжди говорила Еґвейн, що історії про Айз Седай є тільки безглуздими чоловічими вигадками, але ж ні її мати, ні жодна інша жінка з Емондового Лугу ніколи не бачили Айз Седай на власні очі, аж доки в їхньому селищі з’явилася Морейн. Вона й сама провела багато часу з Морейн, і Морейн стала для неї доказом того, що не всі Айз Седай такі, як про них розповідають. Не всі холодні інтриганки та безжальні руйнівниці. Не призвідці Світотрощі. Тепер вона знала, що останні, тобто призвідці Світотрощі — це Айз Седай чоловічої статі, які раніше, в Епоху Легенд, зустрічалися у світі, але це знання їй не дуже допомагало. Не всі Айз Седай були такі, як про них розповідають легенди, але скільки серед них таких і як їх розпізнати?

До шатра межиріченок щовечора приходила якась із Айз Седай, і всі вони були такі різні, що це аж ніяк не допомагало Еґвейн навести лад у думках. Альвіарін була непривітною та діловитою, наче купець, що приїхав по вовну та тютюн; її здивувало, що на уроці була присутня і Найнів, але вона погодилася на це; зауваження вона робила різкі та готова була повторяти стільки разів, скільки треба. Аланна Мосвані охоче сміялася і витратила не менше часу на балачки про світ та чоловіків, ніж власне на урок. Аланна виявила надто велику зацікавленість Рандом, Перрином і Метом, і це не могло не стурбувати Еґвейн, особливо цікавив її Ранд. Найгіршою з усіх була Ліандрін, єдина з усіх, яка носила шаль навіть у дорозі: усі інші познімали їх та спакували ще до від’їзду з Фал Дари. Ліандрін сиділа, посмикуючи червоні торочки на шалі, й навчала небагато і неохоче. Вона розпитувала Еґвейн і Найнів таким тоном, наче звинувачувала їх у якомусь злочині, і всі питання вертілися навколо трьох хлопців. Це тривало до тих пір, поки Найнів не виставила її геть — Еґвейн не до кінця зрозуміла, чому Найнів так вчинила, — вже йдучи, Ліандрін попередила межирічанок:

— Будьте обережнішими, дочки мої. Ви вже не в своєму селі. Тепер ви лише пальцями ніг розплескуєте води, в яких водяться кусючі створіння.

Нарешті колона дісталася селища Медо на берегах Мори, що протікала кордоном між Шайнаром та Арафелом, а далі впадала в ріку Еринін.

Еґвейн була впевнена, що це саме через постійні розпитування Айз Седай про Ранда він почав їй снитися. А ще через постійну тривогу за нього, через побоювання, що йому й іншим, хто вирушив повертати Ріг Валіра, довелося простувати аж до Гнилолісся. Сни завжди були лиховісні, хоча спершу вони були схожі на звичайні нічні кошмари. А напередодні того вечора, коли кортеж дістався Медо, сни змінилися.

— Я перепрошую, Айз Седай, — невпевнено запитала Еґвейн, — чи не бачили ви Морейн Седай? — Струнка Айз Седай відмахнулася від неї та майже побігла заповненою народом вулицею, гукаючи комусь бути обережнішим з її конем. Вона була з Жовтої Аджі, хоч зараз на ній і не було відповідної шалі, — ось і все, що Еґвейн було про неї відомо. Вона навіть не знала її імені.

Медо виявилось невеличким селом — хоч Еґвейн і була вражена, коли зрозуміла, що тепер вважає невеличким село, не менше за Емондів Луг, — і наразі воно повнилось чужинцями, яких тут зібралося значно більше, ніж місцевих мешканців. Коні та люди загатили вузькі вулички, проштовхуючись до причалів повз селян, що бухались на коліна, щойно бачили котрусь із Айз Седай, що квапливо простувала повз них. Різке світло смолоскипів затоплювало все навкруги. Два причали видавалися в ріку Мору кам’яними пальцями, і біля кожного з них швартувалися два невеличкі двощоглові суденця. Тут на борт підіймали коней — за допомогою гіків, канатів і широких парусинових полотнищ, підведених тваринам під черева. Ще більше кораблів, з високими бортами, міцних, з ліхтарями на щоглах, скупчилося на посмугованій місячним сяйвом ріці — одні були вже завантажені, інші ще очікували своєї черги. Веслувальні шлюпки переправляли на борт лучників та списників, і списи, підняті навсторч, робили шлюпки схожими на гігантських скорпен, що випірнули з глибини на поверхню.

На лівому причалі Еґвейн відшукала Анаю — та спостерігала за тим, як вантажили суденце, шпетячи тих, хто, на її думку, був не досить моторним. Хоч Еґвейн досі перекинулася з Анаєю хіба парою слів, у неї склалося враження, що та трохи інакша, ніж решта Айз Седай, більше скидається на жінок з її рідного селища. Дівчина навіть могла уявити, як та пече хліб у себе на кухні; уявити інших Айз Седай за таким заняттям було неможливо.

— Анає Седай, чи не бачили ви Морейн Седай? Мені треба з нею поговорити.

Айз Седай озирнулася із заклопотаним виглядом.

— Що таке? А, це ти, дитино. Морейн кудись поділася. А твоя подружка, Найнів, уже на «Річковій королеві». Мені довелося власноруч запхати її в човен, бо вона не припиняла галасувати, що без тебе не поїде. Світло, що за безлад! Знайди човна, що йде на «Річкову королеву». Ви обидві будете на одному кораблі з Престол Амерлін, то поводься гідно. Коли опинишся на борту, жодних сцен та вередів!

— А на якому кораблі Морейн Седай?

— Морейн не на кораблі, дитино. Вона кудись поїхала ще два дні тому, і Амерлін тривожиться через це. — Обличчя Анаї невдоволено скривилося, і вона похитала головою, хоча в центрі її уваги, як і раніше, залишалися вантажники. — Спочатку зникає Морейн з Ланом, тоді вслід за нею Ліандрін, а тоді ще й Верін. І жодна з них нікому й словом не прохопилася, куди й навіщо. Верін навіть не взяла з собою свого Охоронця; Томас собі всі нігті згриз, переймаючись через неї. — Айз Седай кинула погляд на небо. На тоненький серпик нового місяця не наповзала жодна хмаринка. — Нам знову доведеться викликати вітер, і Амерлін і через це дратуватиметься. Вона сказала, що ми маємо відплисти до Тар Валона не пізніш ніж за годину і що вона не потерпить жодних зволікань. Не хотіла б я бути на місці Морейн, чи Ліандрін, чи Верін, коли вони знову потраплять їй на очі. Вони мріятимуть знову стати послушницями. Гей, дитино, а що трапилося?

Еґвейн набрала повні груди повітря. Морейн поїхала? Вона не могла! Я повинна комусь розповісти. Комусь, хто не стане з мене сміятися. Вона уявила собі Анаю в Емондовому Лузі, уявила, як та слухає, як її донька розповідає їй про свої неприємності. Жінка відповідала цій картинці.

— Анає Седай, Ранд у біді.

Аная подивилася на неї з розумінням.

— Цей високий хлопець із твого села? Вже сумуєш за ним, так? Що ж, я не здивуюся, якщо він утрапив у якусь халепу. Для юнаків його віку це звична справа. Хоча очікувати, що він матиме неприємності, скоріше можна було від іншого... як його?.. Мета. Добре, добре, дитино, я не хочу сміятися з тебе чи ставитися до твоїх слів зневажливо. Що за біда, і як ти про це дізналася? Наразі він і лорд Інґтар мали би вже знайти Ріг і повернутися до Фал Дари. А якщо ні, вони поскачуть за ним аж до Гнилолісся, і на це нема ради.

— Я... я не думаю, що вони в Гнилоліссі чи повернулися до Фал Дари. Я бачила сон. — Вона промовила це чи не з викликом. Звучало це справді сміховинно, але сон був таким реальним. Справжній нічний кошмар, але реальний. Спершу там був чоловік, обличчя якого ховалося за маскою, а натомість очей у нього палахкотіло полум’я. Хоча чоловік був у масці, проте їй здалося, що він здивований її появою. Він так налякав її своїм виглядом, що здавалось, її кістки ось-ось розтрощаться від дрожі, що стрясала її. Аж раптом цей чоловік зник і вона побачила Ранда. Він спав на землі, загорнувшись у плащ. Над ним стояла жінка і дивилась на нього. На обличчя їй падала тінь, але очі в неї сяяли, наче два місяці вповні, і Еґвейн знала, що та жінка — зло. Відтак спалахнуло світло, і вони зникли. Обоє. І за всім цим, наче вже щось геть інше — відчуття небезпеки, так наче капкан почав заклацуватися, а ягня, що ступило в нього, ще нічого не підозрює. Капкан із безліччю щелеп. Час наче сповільнився, і вона могла спостерігати, як сталеві щелепи стискаються. І сновиддя це не поблякло, коли вона проснулася, як це зазвичай буває. Відчуття ж небезпеки було настільки гострим, що їй і досі хотілося озиратися через плече — от тільки вона звідкись знала, що небезпека націлена на Ранда, а не на неї.

Вона запитала себе, чи та жінка була не Морейн, і одразу вилаяла себе за таке припущення. Ліандрін краще підходила на таку роль. Чи, можливо, Аланна, яка теж цікавилася Рандом.

Вона не могла змусити себе розповісти все це Анаї. Вона просто сказала стримано:

— Анає Седай, я знаю, що це виглядає маячнею, але він у небезпеці. У великій небезпеці. Я знаю це. Я це відчула. Я й досі це відчуваю.

Аная дивилася на неї задумливо.

— Так-от, — неголосно мовила вона, — існує одна можливість, про яку, мабуть, ніхто не подумав. Ти можеш виявитися Сновидицею. Ймовірність невелика, дитино, а втім... У нас не було сестри з таким даром... гм-м-м... десь чотири чи п’ять сотень років. А Сновидництво тісно пов’язане з Пророкуванням. Якщо ти справді можеш бачити Сни, можливо, ти можеш і пророкувати. Це була б гарна дуля під ніс Червоним. Звичайно, це міг бути звичайний нічний кошмар, викликаний тим, що ти пізно лягла, і харчувалася абияк, і важкою подорожжю аж від Фал Дари. І ти сумуєш за своїм хлопцем. Це навіть дуже ймовірно. Так, так, дитино, знаю. Ти хвилюєшся за нього. З твого сновидіння випливає, яка саме небезпека йому загрожує?

Еґвейн похитала головою.

— Він просто зник, а я відчула небезпеку. І зло. Зло я відчувала ще до того, як він зник. — Вона здригнулася і нервово потерла руки. — Я й зараз його відчуваю.

— Добре, ми ще поговоримо про це на «Річковій королеві». Якщо ти виявишся Сновидицею, я прослідкую, щоби тебе навчали, хоча про це мала би подбати Морейн, якби вона була тут... Гей, ти! — зненацька рявкнула Айз Седай, і Еґвейн аж підстрибнула. Довгов’язий чолов’яга, який щойно присів на бочку з вином, теж підскочив. Ще кілька пришвидшили кроки. — Її треба тягти на борт, а не розсиджуватися на ній! Ми поговоримо на кораблі, дитино. Ні, ти, телепню! Ти не можеш сам її тягти! Ти що, хочеш собі щось зламати?!

Аная швидкими кроками попрямувала причалом, шпетячи нещасних селян такими солоними слівцями, аж Еґвейн здивувалася, що та їх знає.

Еґвейн вдивлялася в темряву, на південь. Він був десь там. Не у Фал Дарі і не в Гнилоліссі. У цьому вона була впевнена. Тримайся, повстяна твоя голово! Якщо ти лише дозволиш себе вбити, перш ніж я витягну тебе з цієї халепи, я з тебе живцем шкуру здеру. Їй навіть і на гадку не спало запитати себе, як вона збирається витягати Ранда з будь-чого, зважаючи на те, що вона прямує до Тар Балона.

Щільніше запнувши на собі плащ, вона вирушила шукати човен, який доправить її на борт «Річкової королеви».