Зниклий герой

XLII ЛЕО

План провалився майже одразу. Пайпер подерлась уздовж кряжа, намагаючись не привертати уваги, а Лео, Джейсон і тренер Хедж вийшли прямо на галявину.

Джейсон викликав золотий спис. Він змахнув зброєю над головою і загорланив:

— Велетню!

Що звучало досить непогано, значно впевненіше, ніж те, на що спромігся б Лео. Він думав про щось на кшталт: «Ми жалюгідні мурахи! Не вбивай нас!»

Енцелад припинив виспівувати над полум’ям. Він повернувся до них і ошкірився, відкривши ікла, наче у шаблезубого тигра.

— Чудово, — прогримів велетень. — Яка приємна несподіванка.

Лео не сподобалося, як це прозвучало. Його руки зімкнулись на заводному пристрої. Він зробив крок убік, потроху наближаючись до бульдозера.

Тренер Хедж закричав:

— Відпусти кінозірку, ти, великий бридкий пиріжку! Або я всаджу копито просто тобі у...

— Тренере, — сказав Джейсон. — Замовкніть.

Енцелад гучно розреготався.

— Я вже й забув, які смішні сатири. Коли ми запануємо в світі, думаю, я збережу ваш вид. Зможете мене розважати, поки я буду їсти решту смертних.

— Це що, похвала? — Хедж нахилився до Лео. — Не думаю, що це була похвала.

Енцелад широко розкрив рота, і його зуби почали світитись.

— У боки! — крикнув Лео.

Джейсон і Хедж пірнули ліворуч, коли велетень видмухнув вогонь — пекельний струмінь, якому навіть Фестус би позаздрив. Лео сховався позаду бульдозера, завів свій саморобний пристрій і кинув його на водійське сидіння. А потім понісся праворуч у напрямку лісозаготівельної машини.

Краєм ока він побачив, як Джейсон підвівся і кинувся на велетня. Тренер Хедж розірвав свій ясно-жовтий піджак, який охопило полум’я, і розлючено бекнув:

— Мені подобався цей одяг!

А потім він здійняв свій кийок і теж кинувся у напад.

Перш ніж вони встигли наблизитись, Енцелад грюкнув списом по землі. Уся гора затряслась.

Ударна хвиля збила Лео з ніг. Він кліпнув очима, на мить оглушений. Крізь імлу від горілої трави і різкого диму він побачив, як на іншому кінці галявини важко піднімається на ноги Джейсон. Тренер Хедж знепритомнів. Він упав горілиць і вдарився головою об колоду. Волохаті ноги стирчали догори, а ясно-жовті штани сповзли до колін — картина, бачити яку Лео, без сумнівів, було зайвим.

Велетень проревів:

— Я тебе бачу, Пайпер МакЛін!

Він повернувся і видмухнув вогонь у рядок кущів праворуч від Лео. Пайпер вибігла на галявину, наче схвильована куріпка. Підлісок позаду неї палав.

Енцелад розсміявся.

— Радий, що ти прибула. І принесла мені трофеї!

У Лео скрутило нутрощі. Саме про таку мить попереджала їх Пайпер. Вони станцювали під його дудку.

Велетень, напевно, прочитав вираз обличчя Лео, тому що розреготався навіть гучніше.

— Отож бо, сину Гефеста. Не очікував, що ви залишатиметесь живими так довго, та яка різниця? Пайпер МакЛін привела вас і цим скріпила угоду. Якщо вона вас зрадила, я дотримаю свого слова. Нехай забирає свого батька і йде. Яке мені діло до кінозірки?

Тепер Лео міг розгледіти тата Пайпер. На ньому була довга розідрана сорочка і рвані широкі штани. На босих ногах збився бруд. Виявилось, що він не цілковито втратив свідомість. Він підвів голову і застогнав — еге ж, без сумнівів, це був Трістан МакЛін. Лео бачив це обличчя в достатній кількості фільмів. Але зараз на його щоці був кепський поріз, і він виглядав слабким і кволим — аж ніяк не героїчним.

— Тато! — скрикнула Пайпер.

Пан МакЛін кліпнув, намагаючись прийти до тями.

— Пайпс?.. Де?..

Пайпер оголила кинджал і впилась очима в Енцелада.

— Відпусти його!

— Авжеж, люба, — прогримів велетень. — Присягни мені на вірність, і питання буде вирішено. Тільки от інші мусять померти.

Пайпер глянула на Лео, а потім на тата.

— Він тебе вб’є, — застеріг Лео. — Не довіряй йому!

— Ой, ну годі, — заревів Енцелад. — Знали, що я народився для битви з самою Афіною? Мати Гея створила кожного з нас із певною метою, призначених для битви і знищення окремих богів. Я був долею Афіни, анти-Афіна, можна сказати. У порівнянні з деякими моїми побратимами — я малий! Але я розумний. І я дотримаюсь нашої угоди, Пайпер МакЛін. Це частина мого плану!

Джейсон уже був на ногах, зі списом напоготові, та перш ніж він встиг щось зробити, Енцелад заревів — так голосно, що крик пролунав знизу в долині і його, напевно, почули аж у Сан-Франциско.

На краю галявини здійнялась дюжина огроподібних[50] створінь. З жахом Лео збагнув, що вони не просто ховались там. Вони виросли безпосередньо із землі.

Огри почовгали вперед. Вони були маленькими в порівнянні з Енцеладом, десь сім футів заввишки. У кожного по шість рук — одна пара на звісному місці, друга росла над плечима, а третя стирчала із ребер. З одягу вони мали лише драні пов’язки на стегнах, і навіть з протилежного краю галявини Лео відчував, як від них смердить. Шість типів, що ніколи не мились, з шістьма руками у кожного. Лео вирішив, що якщо переживе цей день, то проведе під душем години три, тільки щоб забути цей сморід.

Лео зробив крок до Пайпер.

— Що... що вони таке?

Її клинок відблискував пурпуровим світлом від багаття.

— Гігіни.

— Англійською? — запитав Лео.

— Земленароджені, — відповіла вона. — Шестирукі велетні, які бились із Джейсоном — першим Джейсоном.

— Дуже добре, дорогенька! — Енцелад начебто був у захваті. — Вони жили в жалюгідному місці в Греції під назвою Ведмежа гора. Гора Діабло набагато ліпша! Вони молодші діти Матері Землі, але мають власне призначення. Вправні з будівельним спорядженням...

— Вжик-вжик! — закричав один з породжених землею, а решта підхопила наспів, і кожний з них рухав шістьма руками так, наче керував авто, тож це нагадувало якийсь химерний релігійний ритуал. — Вжик-вжик!

— Еге, дякую, хлопці, — сказав Енцелад. — А ще їм треба звести рахунки з героями. Особливо з будь-ким на ім’я Джейсон.

— Єй-сон! — заверещали земленароджені. Усі вони підняли грудки землі, які стверділи в їхніх руках і перетворились на погрозливе загострене каміння. — Де Єй- сон? Убити Єй-сон!

Енцелад посміхнувся.

— Бачиш, Пайпер, ти маєш вибір. Врятуй батька або спробуй врятувати друзів і зустрінься з вірною смертю.

Пайпер ступила вперед. Її очі запалали такою люттю, що навіть земленароджені позадкували. Вона випромінювала силу й красу, але це жодним чином не було пов’язано з одягом чи макіяжем.

— Ти не забереш тих, кого я люблю, — промовила вона. — Жодного з них.

Її слова прокотились уздовж галявини з такою силою, що земленароджені замимрили:

— Гаразд. Гаразд, перепрошую, — і вони почали задкувати.

— Тримати позицію, телепні! — заревів Енцелад. Він гаркнув на Пайпер. — От чому ти була потрібна нам живою, люба. Ти могла стати нам у пригоді. Але як забажаєш. Породжені землею! Я покажу вам Джейсона.

Серце Лео обірвалось. Але велетень не вказав на Джейсона. Він вказав у протилежному напрямку від багаття, де безпорадно висів ледве притомний Трістан МакЛін.

— Це Джейсон, — з насолодою промовив Енцелад. — Розірвіть його на шматки!

Найбільшою несподіванкою для Лео було те, що з одного погляду Джейсона кожний з них трьох зрозумів план дій. Коли це трапилось, що вони так добре могли прочитати одне одного?

Джейсон ринув на Енцелада, Пайпер кинулась до батька, а Лео помчався до лісозаготівельної машини, що стояла між паном МакЛіном і земленародженими.

Земленароджені виявились спритними, але Лео нісся, наче грозовий дух. Він стрибнув до машини на відстані у п’ять футів і вскочив на водійське сидіння. Руки почали чаклувати над важелями керування, і машина відреагувала з неприродною швидкістю — наче розуміла, як це важливо.

— Га! — закричав Лео і вдарив стрілою крана по багаттю. Палаючі колоди звалились на земленароджених, поливаючи іскрами все навколо. Вогняна лавина накрила двох велетнів, і вони розплавились у землі — хоч на деякий час, сподівався Лео.

Решта огрів дерлась крізь палаючі колоди і розпечене вугілля, у той час коли Лео наближався до них на лісозаготівельній машині. Він ляснув по кнопці, і на другому кінці стріли крана із зловісним дзижчанням почали обертатися леза.

Краєм ока він побачив Пайпер біля стовпа, яка звільняла батька. На другому кінці галявини Джейсон бився з велетнем. Якимсь чином йому вдавалось ухилятись від величезного списа і шквалів вогняного дихання. Тренер Хедж так само героїчно лежав непритомним.

Його козлиний хвіст стирчав у небо.

Полум’я охопило майже весь гірський схил. Лео вогонь не потурбує, та якщо його друзі опиняться тут у пастці — ні. Він мусить діяти швидко.

Один із земленароджених — швидше за все, найрозумніший — кинувся до лісозаготівельної машини, і Лео змахнув стрілою крана у його напрямку. Тільки-но леза торкнулись огра, той розвалився, наче мокра глина, і забризкав усе навколо. Більша частина його полетіла Лео в обличчя.

Він виплюнув глину з рота і повернув машину до решти земленароджених, які хутко позадкували.

— Поганий вжик-вжик! — загорланив один з них.

— Отож-бо! — закричав Лео на них. — Бажаєте поганого вжик-вжику? Ну ж бо!

На жаль, вони бажали. Троє огрів із шістьма руками, що дуже швидко кидають велетенські важелезні каменюки, — Лео був певен, що все скінчено. Та дивовижним чином він вилетів зворотним сальто з машини за мить до того, як каменюка розтрощила водійське сидіння. Брила дзвякнула об метал. Коли Лео підвівся на ноги, машина нагадувала роздавлену бляшанку содової і тонула в грязюці.

— Бульдозер! — закричав Лео.

Огри знову піднімали грудки землі, але цього разу їх очі були націлені на Пайпер.

У тридцятьох футах від нього з ревом ожив бульдозер. Саморобний пристрій Лео впорався зі своїм завданням, зарившись у контрольну панель землерийної машини і подарувавши їй власне тимчасове життя. З ревом бульдозер рушив на ворога.

Точнісінько в ту мить, коли Пайпер звільнила батька і підхопила його в обійми, велетні запустили другий залп каменюк. Бульдозер обернувся в багнюці, ковзнув, щоб загородити їх, і більшість каменюк влетіли в механічну лопату. Сила була настільки потужною, що відштовхнула бульдозер назад. Дві каменюки відбились рикошетом і ляснули метальників. Ще двоє земленароджених перетворились на глину. На жаль, одне каміння влучило у двигун бульдозера. Здійнялась хмара маслянистого диму, і машина зі скрипом заглухла. Ще одну чудову іграшку зламано.

Пайпер потягла батька донизу. Останній земленароджений кинувся за нею.

Лео більше не мав козирів на руках, та він не міг дозволити чудовиську дістатись до Пайпер. Він кинувся вперед, просто в полум’я, і схопив щось — абищо — у своєму поясі.

— Агов, дурнику! — закричав він, і жбурнув викруткою в земленародженого.

Це не вбило огра, але привернуло його увагу. Викрутка по рукоятку встромилась у чоло земленародженого, так наче він був з пластиліну.

Земленароджений зойкнув від болю і різко зупинився. Він витягнув викрутку, повернувся і впився очима в Лео. На прикрість, цей останній огр виявився найбільшим і найогиднішим з усіх. Гея точно не жаліла сил, коли його створювала: додаткові м’язи, винятково потворне обличчя — повний пакет.

«Ох, чудово, — подумав Лео. — Я знайшов собі приятеля.»

— Ти померти! — заревів земленароджений. — Друг Єй-сона померти!

Огр загріб жменю бруду, яка миттєво перетворилась на кам’яні гарматні ядра.

В очах Лео потемніло. Він сунув руку в пояс, та на думку не спадало нічого слушного. Він же начебто кмітливий — але не здатен змайструвати, сконструювати чи збудувати нічого, що йому б допомогло саме зараз.

«Добре, — подумав він. — Помру в променях слави».

Він спалахнув вогнем, закричав: «За Гефеста!» — і кинувся на огра голіруч.

Та бійки не сталося.

За спиною велетня блиснула бірюзово-чорна постать. Сяючий бронзовий клинок пройшовся по земленародженому з одного боку, а потім з другого.

Шість величезних рук упали на землю, брили викотились із безпорадних долонь. Земленароджений глянув униз, дуже здивований. І пробурмотів:

— Рученьки, бувайте.

А потім він розтанув у землі.

На тому місці стояла Пайпер і важко дихала. Глина вкривала її кинджал. Її тато сидів біля кряжа, поранений і ошелешений, однак досі живий.

Обличчя Пайпер було диким — майже шаленим, як у загнаного звіра. Лео зрадів, що вона на його боці.

— Ніхто не кривдить моїх друзів, — промовила вона, і Лео відчув прилив теплих почуттів, коли зрозумів, що вона говорить про нього. А тоді вона крикнула: — Ходімо!

Лео зрозумів, що бій ще не скінчено. Джейсон досі бився з велетнем Енцеладом — і справи в нього йшли не кращим чином.