Зниклий герой

XXXVIII ДЖЕЙСОН

У Джейсона щелепа відпала. Центральна кімната фортеці Еола була не меншою за собор, з височенним куполоподібним дахом, укритим сріблом. Телевізійна апаратура безладно плавала в повітрі: камери, прожектори, декорації, рослини в горщиках. А ще тут не було підлоги. Лео ледве не впав у прірву, перш ніж Джейсон потягнув його назад.

— Матінко!.. — Лео глитнув. — Агов, Меллі! Наступного разу хоч попереджай!

Величезна кругла яма круто спускалася прямісінько в серце гори. Вона була глибиною з півмилі і вся пронизана печерами. Деякі з них, вірогідно, вели прямо назовні. Джейсон пригадав, як звідти вилітали вітри, коли вони були на піку Пайкс. Решту печер запечатали якоюсь блискучою речовиною, схожою на скло чи віск. Уся яма кишіла гарпіями, аурами і паперовими літаками, але для того, хто не вмів літати, це стало б дуже довгим і, беззаперечно, згубним падінням.

— Ох, матінко, дуже перепрошую. — Меллі від’єднала портативну рацію від чогось, що було в неї під одягом, і промовила в неї: — Технічний відділ? Це Наггетс? Привіт, Наггетс. Можна нам підлогу в головну студію, будь ласка? Так, тверду. Дякую.

За декілька секунд із ями здійнялось військо гарпій — десь три тисячі демонічних куркоподібних жіночок, кожна з прямокутником якогось будівельного матеріалу. Вони взялись за справу: стукали молотками і клеїли... Для скріплення вони використовували багато скотчу, що Джейсона не втішало. За мить перед ними утворилась тимчасова підлога. Вона складалась із фанери, мармурових брил, квадратних килимків, трикутних смуг дерну з травою — словом, з усього, що траплялося під руку.

— А це безпечно? — запитав Джейсон.

— О, авжеж! — запевнила його Меллі. — Гарпії дуже майстерні.

Їй легко говорити. Вона просто пролетіла повз, не торкаючись підлоги. Джейсон вирішив, що у нього найбільші шанси вціліти, оскільки він уміє літати, тож пішов першим. На диво, підлога витримала його.

Пайпер схопила його руку і пішла за ним.

— Якщо впаду, лови.

— Е, авжеж. — Джейсон сподівався, що не зашарівся.

Лео ступив наступним.

— I мене лови теж, Супермене. Але за руку я тебе не триматиму.

Меллі повела їх досередини кімнати, де навколо чогось на кшталт центру управління ширяла простора сфера з пласких екранів. Усередині сидів чоловік, спостерігав за моніторами і читав повідомлення на паперових літаках.

Меллі повела їх далі, чоловік не звертав жодної уваги. Вона посунула сорока дводюймовий екран «Соні» з дороги, і вони ввійшли в зону управління.

Лео присвиснув.

— Обов’язково змайструю собі таку кімнату.

Літаючі екрани показували геть усякі види телевізійних програм. Деякі Джейсон упізнав — здебільшого, новини, — але деякі здавались трохи дивними: гладіаторські бої, битви напівбогів із чудовиськами... Можливо, це було кіно, але більше нагадувало реаліті-шоу.

На протилежному краю сфери була шовковиста блакитна завіса, схожа на екран у кінотеатрі, з камерами і павільйонними прожекторами, що ширяли навкруги.

Чоловік у центрі розмовляв через телефонну гарнітуру. Він тримав у кожній руці по дистанційному пульту і тицяв ними в різні екрани, здавалось, навмання.

На ньому був діловий костюм, що виглядав, наче небо, — здебільшого, блакитний, але поцяткований хмарами, що змінювалися, темнішали й рухались по всій тканині. Через копицю сивого волосся він виглядав приблизно на шістдесят-сімдесят років, однак через тонну гриму і гладеньке, як після пластичної хірургії, обличчя він не здавався ані по-справжньому молодим, ані по-справжньому старим. Він був просто неправильним — наче лялька Кен, яку хтось наполовину розплавив у мікрохвильовці. Його очі метались туди-сюди з одного екрана на другий, наче він намагався вловити все разом. Він бурмотів щось у телефон, і його рот не припиняв смикатись. Він був або веселий, або розлючений, або і те, і те водночас.

Меллі полетіла до нього.

— Е, пане Еоле, ці напівбоги...

— Стривай! — Він здійняв руку, вимагаючи тиші, а потім вказав на один з екранів. — Подивись!

То була одна з тих програм про переслідувачів бурь, де безрозсудні шукачі гострих відчуттів їздять за ураганами. На очах Джейсона джип врізався просто в лійкоподібну хмару й злетів у небо.

Еол закричав у захваті.

— Канал катастроф. Люди роблять це навмисно! — він повернувся до Джейсона з божевільною посмішкою. — Хіба це не приголомшливо? Нумо ще раз подивимось.

— Е, пане, — промовила Меллі, — це Джейсон, син...

— Так, так, я пам’ятаю, — сказав Еол. — Ти повернувся. Як пройшло?

Джейсон розгубився.

— Перепрошую? Думаю, ви прийняли мене за...

— Ні, ні, ти Джейсон Грейс, так? Це було — коли — минулого року? Ти збирався битись із якимсь морським чудовиськом, здається. — Я... я не пам’ятаю.

Еол розсміявся.

— Мабуть, чудовисько було не дуже! Ні, я пам’ятаю кожного героя, що приходив до мене по допомогу. Одисей — о, боги, він стирчав на моєму острові цілий місяць! Ти принаймні залишився тільки на декілька днів. Слухай, подивись це відео. Цих качок засмоктало прямісінько в...

— Пане, — втрутилась Меллі. — Дві хвилини до ефіру.

— Ефір! — закричав Еол. — Обожнюю ефір. Як я виглядаю? Грим!

На Еола миттю налетів маленький смерч із пензликів, серветок і ватних тампонів. Вони працювали, здіймаючи хмарку з пудри тілесного тону, поки його колір обличчя не став ще жахливішим, ніж був. Крізь його волосся пронісся вітер і залишив сторчма, наче різдвяну ялинку.

— Пане Еоле. — Джейсон скинув з плечей золотий рюкзак. — Ми принесли вам тих негідників грозових духів.

— Невже! — Еол глянув на рюкзак, наче то був подарунок від надокучливого прихильника — дещо, що він не волів забирати. — Ну, дуже люб’язно.

Лео підштовхнув Джейсона, і він підніс рюкзак Еолу.

— Борей послав нас захопити їх для вас. Ми сподіваємось, що ви приймете їх і припините... ну... наказувати вбивати напівбогів.

Еол розсміявся і з недовірою поглянув на Меллі.

— Убивати напівбогів... я таке наказував?

Меллі перевірила на планшеті.

— Так, пане, п’ятнадцятого вересня. «Смерть Тифона вивільнила грозових духів, напівбоги мусять понести відповідальність» — і так далі... так, загальна постанова вбити їх усіх.

— Ой, фу, — промовив Еол. — Просто сердитим був. Скасуй цей наказ, Меллі, і е-е, хто там вартує... Теріякі? Тері, віднеси цих грозових духів униз до камерного блоку 14-Е, добре?

Невідомо звідки прилетіла гарпія, схопила золотий рюкзак і понеслась у прірву.

Еол ошкірився до Джейсона.

— Слухай, перепрошую за наказ убивати при появі. Але ж, о боги, я дійсно був таким розлюченим через це? — Його обличчя раптом спохмурніло, і те ж саме зробив костюм, лацкани спалахнули блискавкою. — Знаєш... тепер я пригадую. Наче якийсь голос говорив мені віддати цей наказ. Майже непомітне холодне пощипування позаду шиї.

Джейсон насторожився. Холодне пощипування позаду шиї... Чому це здавалось таким знайомим?

— А... е-е, голос у голові, пане?

— Так. Як дивно. Меллі, убити. Їх?

— Ні, пане, — терпляче промовила аура. — Вони щойно принесли нам грозових духів, а це все міняє.

— Еге ж. — Еол розсміявся. — Перепрошую, Меллі, надішлемо напівбогам щось приємне. Коробку шоколадок, можливо.

— Коробку шоколадок кожному напівбогу у світі, пане?

— Ні, занадто дорого. Не зважай. Стривайте, уже час! Я в ефірі!

Заграла музика новин, і Еол відлетів до блакитного екрана.

Джейсон глянув на Пайпер і Лео, які здавались такими ж розгубленими, як і він.

— Меллі, — промовив Джейсон, — він... він завжди такий?

Вона сором’язливо усміхнулась.

— Ну, знаєте, як кажуть. Якщо не подобається його настрій, зачекайте п’ять хвилин. Цей вислів «вітер у голові» — це від нього пішло.

— А щодо того морського чудовиська, — сказав Джейсон. — Я бував тут раніше?

Меллі зашарілася.

— Перепрошую, я не пам’ятаю. Я нова помічниця пана Еола. Я з ним довше за багатьох, однак не настільки.

— Скільки часу зазвичай лишається кожний помічник? — запитала Пайпер.

— Ох... — Меллі на мить впала в роздуми. — Я займаюсь цим... дванадцять годин.

З плаваючих динаміків проревів голос:

— А зараз — погода кожні дванадцять хвилин! Зустрічайте вашого синоптика «Олімпійської погоди» — телеканала «ОП!» — Еола!

Еол тепер стояв перед блакитним екраном і сяяв неприродно білою посмішкою.

— Вітаю, Олімпе! З вами Еол, господар вітрів, з погодою на кожні дванадцять хвилин! Сьогодні над Флоридою пройде циклон, тож очікуйте теплої погоди, бо Деметра воліє пощадити цитрусових фермерів!

Він вказав на блакитний екран, та коли Джейсон глянув на дисплеї, то побачив, що за спиною Еола проектується цифрове зображення, тож той стояв перед мапою штатів з мультиплікаційними усміхненими сонечками і нахмуреними грозовими хмарками.

— На східному узбережжі... ой, стривайте. — Він постукав по своїй гарнітурі. — Перепрошую, народе! Сьогодні Посейдон гнівається на Маямі, отже, схоже, що заморозки повертаються до Флориди! Перепрошую, Деметро. Над середнім заходом... не знаю, чим Сент-Луїс образив Зевса... очікуйте хуртовин! Самому Борею наказано покарати область кригою. Погані новини, Міссурі! Ні, чекайте. Гефест співчуває центральному Міссурі, тож усі ви отримаєте нормальну погоду і сонячне небо!

Еол продовжив у тому ж дусі — прогнозував погоду для кожної області країни і змінював цей прогноз двічі-тричі, отримуючи повідомлення через гарнітуру, — боги, швидше за все, вимагали різних вітрів і погоди.

— Хіба це правильно, — шепнув Джейсон. — Погода ж не така безладна.

Меллі самовдоволено посміхнулась.

— І як часто смертні синоптики мають рацію? Вони говорять про фронти, повітряний тиск і вологість, але погода щоразу їх дивує. Еол принаймні каже нам, чому вона така непередбачувана. Дуже важка робота, — намагатись задовольнити всіх богів водночас. Достатньо, щоб будь-кого лишити...

Вона запнулася, але Джейсон зрозумів, що вона мала на увазі. Глузду. Еол був цілковито полишеним глузду.

— От така в нас погода, — закінчив Еол. — Побачимось за дванадцять хвилин, тому що я певен — вона зміниться!

Прожектори вимкнулися, монітори повернулись до випадкових програм, і лише на мить обличчя Еола обвиснуло від утоми. А потім він начебто пригадав, що в нього гості, і натягнув на обличчя посмішку.

— То ви принесли мені цих негідників грозових духів, — сказав Еол. — Гадаю... мушу подякувати! І ви ще чогось хотіли? Припускаю, що так. Напівбоги завжди чогось хочуть.

Меллі промовила:

— Е-е, пане, це Зевсів син.

— Так, так. Знаю. Я сказав, що пам’ятаю його.

— Але, пане, вони від Олімпу.

Еол начебто здивувався. А потім так несподівано розсміявся, що Джейсон ледве не стрибнув у прірву.

— Тобто цього разу ти тут від імені батька? Нарешті! Я знав, що вони надішлють когось, щоб переглянути мій договір!

— Е-е, що? — запитав Джейсон.

— Ох, дякувати богам! — Еол зітхнув з полегшенням. — Минуло... скільки? Три тисячі років з того часу, як Зевс зробив мене господарем вітрів. Не те щоб я не був удячний, авжеж! Та, якщо чесно, мій договір такий неясний. Безперечно, я безсмертний, проте «господар вітрів». Що це означає? Я природний дух? Напівбог? Бог? Я хочу бути богом вітрів, тому що це надає набагато більше переваг. Можемо почати з цього?

Джейсон спантеличено глянув на друзів.

— Чоловіче, — промовив Лео, — гадаєте, ми тут, щоб підвищити вас?

— А що, це так? — Еол широко посміхнувся. Діловий костюм став цілковито блакитним — без жодної хмари на тканині. — Чудово! Тобто, гадаю, я проявив трохи ініціативи з каналом погоди, еге ж? І, авжеж, я завжди в пресі. Стільки книжок написано про мене: «У розрідженому повітрі», «Вище неба», «Звіяні вітром»...

— Е-е, не думаю, що вони про вас, — сказав Джейсон, перш ніж помітив, що Меллі хитає головою.

— Нісенітниці, — відповів Еол. — Меллі, хіба це не мої біографії?

— Безсумнівно, пане, — пропищала вона.

— От, бачите? Сам я не читаю. Хто на це має час? Та очевидно, що смертні мене обожнюють. Тож змінимо мій офіційний титул на бога вітрів. А тепер щодо зарплатні і персоналу...

— Пане, — промовив Джейсон. — Ми не від Олімпу.

Еол кліпнув очима.

— Але ж...

— Я син Зевса, так, — сказав Джейсон, — але ми тут не для обговорення контракту. Ми на завданні, і нам потрібна ваша допомога.

Обличчя Еола спохмурніло.

— Як і минулого разу? Як і кожному героєві, який сюди приходив? Напівбоги! Завжди вам щось потрібно, чи не так?

— Пане, будь ласка. Не пам’ятаю минулого разу, але якщо ви допомогли мені тоді...

— Я завжди допомагаю! Ну, іноді я руйную, але здебільшого допомагаю, а іноді мене просять зробити і те, і те водночас! От, Еней, перший з вас...

— З нас? — запитав Джейсон. — Тобто з напівбогів?

— Ой, та годі тобі! — випалив Еол. — Я маю на увазі твій рід напівбогів. Ти ж знаєш Енея, сина Венери, — єдиний вцілілий герой Трої. Коли греки спалили місто, він утік до Італії, де заснував царство, що зрештою стало Римом, бла-бла-бла. От що я мав на увазі.

— Не розумію, — визнав Джейсон.

Еол закотив очі.

— Головне, що мене кинули в центр того конфлікту! Юнона така: «Ох, Еоле, знищи кораблі Енея для мене. Він мені не подобається». А потім Нептун каже: «Ні, не смій! Це моя територія. Заспокой вітри». А потім Юнона така: «Ні, потопи його кораблі, а то я скажу Юпітеру, що ти відмовляєшся допомагати!» Гадаєш, легко зробити все це водночас?

— Ні, — відповів Джейсон. — Гадаю, що ні.

— І не змушуй мене пригадувати Амелію Ергарт[48]! Я досі отримую розлючені вимоги з Олімпу збити її з неба!

— Нам просто потрібна інформація, — промовила Пайпер своїм найбільш заспокійливим голосом. — Ми чули, що ви знаєте все.

Еол підрівняв свої лацкани і глянув на неї, трошки заспокоєний.

— Ну... це правда. Наприклад, я знаю про цю вашу справу... — Він змахнув пальцями на них трьох. — Цей безрозсудний план Юнони зібрати вас разом, швидше за все, скінчиться кровопролиттям. А щодо тебе, Пайпер МакЛін, я знаю, що твій батько опинився у великій біді.

Він простягнув руку, і в неї влетів клаптик паперу. Світлина Пайпер з чоловіком, певно, її батьком. Його обличчя здавалось дуже знайомим. Джейсон був переконаний, що бачив його в декількох фільмах.

Пайпер узяла світлину. Її руки тремтіли.

— Це... це з його, гаманця.

— Так, — промовив Еол. — Усі речі, звіяні вітром, зрештою потрапляють до мене. Світлину віднесло вітром, коли його схопили породжені землею.

— Породжені ким? — запитала Пайпер.

Еол відмахнувся від запитання і прищурено поглянув на Лео.

— А щодо тебе, сину Гефеста... так, я бачу твоє майбутнє.

У руки вітряного бога влетів ще один папірець — старий рваний малюнок, зроблений крейдою.

Лео взяв його так, наче той був намазаний отрутою.

І похитнувся.

— Лео? — промовив Джейсон. — Що це?

— Дещо, що я... я намалював, коли був малим. — Він хутко його згорнув і сховав у куртку. — Це... так, нічого.

Еол розсміявся.

— Невже? Усього лише ключ до вашого успіху! Так, про що ми говорили? А, так, ви хотіли інформації. Певні щодо цього? Інколи інформація буває небезпечною.

Він посміхнувся до Джейсона, наче кидаючи виклик. Меллі позаду нього похитала головою на знак застереження.

— Так, — сказав Джейсон. — Нам потрібно знайти лігво Енцелада.

Еол більше не посміхався.

— Велетень? Що ви у нього забули? Він жахливий! Навіть не дивиться мою програму!

Пайпер тримала світлину.

— Еоле, у нього мій батько. Ми повинні врятувати тата і з’ясувати, де тримають Геру.

— Слухайте, це неможливо, — відповів Еол. — Навіть я цього не бачу, і повірте, я намагався. Над місцем знаходження Гери чаклунська завіса — дуже могутня, неможливо пробитися.

— Вона в місці під назвою «Будинок Вовка», — промовив Джейсон.

— Стривайте! — Еол поклав руку собі на чоло і заплющив очі — Я щось бачу! Так, вона у місці під назвою «Будинок Вовка»! На жаль, я не знаю, де він.

— Енцелад знає, — наполягла Пайпер. — Якщо допоможете нам знайти його, ми з’ясуємо місцеперебування богині...

— Еге ж, — підхопив Лео. — І якщо ми її врятуємо, вона вам віддячить...

— А Зевс, можливо, вас підвищить, — закінчив Джейсон.

Брови Еола поповзли вгору.

— Підвищення — і все, що вам потрібно від мене, — місцеперебування велетня?

— Ну, якщо б ви ще нас туди підкинули, — доповнив Джейсон, — було б чудово.

Меллі плеснула долонями в захваті.

— Ох, він це може! Він часто посилає добрих вітрів...

— Меллі; тихо! — гаркнув Еол. — Я взагалі обмірковую тебе звільнити через те, що шляхом омани впустила цих людей.

Її обличчя зблідло.

— Так, пане. Перепрошую, пане.

— Вона не винна, — сказав Джейсон. — Але щодо допомоги...

Еол похитав головою, наче в роздумах. А потім Джейсон збагнув, що володар вітрів слухає голоси в гарнітурі.

— Ну... Зевс схвалює, — пробурмотів Еол. — Каже... каже, що було б краще, коли б вам вдалось не звільняти її, поки не минуть вихідні, тому що у нього запланована велика вечірка... Овва! Це Афродіта на нього волає, нагадує, що сонцестояння почнеться на світанку. Каже, щоб я вам допоміг. А ще Гефест... так. Гм. Вони дуже рідко погоджуються одне з одним. Стривайте...

Джейсон усміхнувся до друзів — нарешті їм щастило. Божественні батьки заступаються за них.

Позаду, з боку входу, пролунала гучна відрижка. Із вестибюля пришкандибав тренер Хедж з травою по всьому обличчю. Меллі побачила, як він сунеться по тимчасовій підлозі, й охнула.

— Хто це?

Джейсон придушив кашель.

— Це? Це лише тренер Хедж. Е-е, Ілісон Хедж. Він наш...

Джейсон був непевен, як назвати Хеджа: вчителем, другом чи проблемою?

— Наш провідник.

— Він такий мужній, — пробурмотіла Меллі.

Пайпер позаду неї надула щоки, вдаючи, що її нудить.

— Як ся маєте, хлоп’ята? — Хедж підбіг до них. — Овва, гарне місце. О! Дернові прямокутнички.

— Тренере, ви ж щойно їли, — сказав Джейсон. — І дернина в нас за підлогу. Це, е-е, Меллі...

— Аура. — Хедж заворожуюче усміхнувся. — Прекрасна, наче літній бриз.

Меллі зашарілась.

— А ще Еол от-от нам допоможе, — сказав Джейсон.

— Так, — пробурмотів господар вітрів. — Здається, що так. Знайдете Енцелада на горі Діабло.

— На диявольській горі? — запитав Лео. — Звучить уже не дуже.

— Я пам’ятаю це місце! — промовила Пайпер. — Я була там одного разу з татом. Це на сході від Сан-Франциско.

— Знову територія затоки? — тренер Хедж похитав головою. — Недобре. Зовсім недобре.

— Ну... — Еол почав усміхатися. — Щодо підкинути вас туди...

Раптом його обличчя стало млявим. Він зігнувся і постукав по гарнітурі, наче вона вийшла з ладу. Коли він випрямився, його очі були шаленими. І хоча на ньому був грим, виглядав він, як старець — дуже наляканий старець.

— Вона не говорила до мене віками. Я не можу... так, так, я розумію.

Він глитнув, дивлячись на Джейсона так, наче той перетворився на велетенського таргана.

— Перепрошую, сину Юпітера. Новий наказ. Усі ви повинні померти.

Меллі скрикнула.

— Але... але, пане! Зевс наказав допомогти їм. Афродіта, Гефест...

— Меллі! — гаркнув Еол. — Ти ризикуєш роботою! До того ж деякі накази перевищують навіть волю богів, особливо коли йдеться про сили природи.

— Чий наказ? — запитав Джейсон. — Зевс вас звільнить, якщо ви нам не допоможете!

— Сумніваюсь.

Еол тряхнув зап’ястком, і глибоко в ямі під ними відчинились двері клітки. Джейсон почув, як засвистіли грозові духи і ринулись угору з кровожерним виттям.

— Навіть Зевс розуміє порядок речей, — промовив Еол. — І якщо вона прокидається — присягаюсь усіма богами — ніхто не здатен їй перешкодити. Прощавайте, герої. Мені страшенно прикро, але я мушу зробити це швидко. Я повертаюся в ефір за чотири хвилини.

Джейсон викликав меч. Тренер Хедж дістав свою палицю. Аура Меллія крикнула:

— Ні!

Вона ринула їм під ноги. Грозові духи врізались у них із ураганною силою, трощачи підлогу на уламки, подрібнюючи килимки, мармур і лінолеум на те, що стало б смертоносними снарядами, коли б одяг Меллі не розпростерся, наче щит, і не поглинув удар. Уп’ятьох вони звалились у яму, а . нагорі кричав Еол:

— Меллі, от тепер ти точно звільнена!

— Швидко, — заволала Меллі. — Сину Зевса, ти маєш владу над небом?

— Трошки!

— Тоді допоможи мені, або всі ви помрете!

Меллі схопила його долоню, і електричний заряд пройшов крізь руку Джейсона. Він зрозумів, чого вона хоче. Вони мусять скерувати падіння в один з відкритих тунелів. Грозові духи летіли за ними, стрімко скорочуючи дистанцію, і несли із собою хмару смертоносної шрапнелі.

Джейсон схопив руку Пайпер.

— Групові обійми!

Вони падали, а Хедж, Лео і Пайпер намагалися скупчитися, тримаючись за Джейсона і Меллі.

— Це НЕ ДОБРЕ! — загорланив Лео.

— Ну ж бо, мішки з газом! — закричав тренер Хедж на грозових духів. — Я знищу вас!

— Він неймовірний, — зітхнула Меллі.

— Зосередьмося? — нагадав Джейсон.

— Твоя правда!

Вони намагалися спрямувати вітер так, щоб обережно пірнути у найближчий відкритий жолоб. І все ж вони ввірвались у тунель із болючою швидкістю і котились, б’ючись одне об одного, крутим проходом, що не призначався для людей.

Одіяння Меллі здійнялись навколо неї. Джейсон та решта відчайдушно вхопились за ауру. Вони почали знижувати швидкість, але позаду зі свистом неслися до тунелю грозові духи.

— Не зможу... втримати... надовго, — попередила Меллі. — Тримайтеся разом! Коли вітри вдарять...

— Ти молодець, Меллі, — сказав Хедж. — Знаєш, моя мама була аурою. Навіть вона не впоралася б краще.

— Зателефонуєш мені через Іриду? — заблагала Меллі.

Хедж підморгнув.

— Не могли б ви домовитися про побачення пізніше? — крикнула Пайпер. — Дивіться!

Тунель позаду починав охоплювати морок. Джейсон відчував, як стріляє у вухах від підвищення тиску.

— Не можу більше їх утримувати, — попередила Меллі. — Але я спробую вас заслонити, зроблю вам останню послугу.

— Дякую, Меллі, — промовив Джейсон. — Сподіваюсь, ви отримаєте нову роботу.

Вона усміхнулась, а потім розчинилась, обгорнувши їх теплим лагідним бризом. І тоді вдарили справжні вітри і жбурнули їх у небо так сильно, що у Джейсона потемніло в очах.