Зниклий герой

XVI ПАЙПЕР

— Лео? — скрикнула Пайпер.

Авжеж, це був він, верхи на велетенській смертоносній машині та з посмішкою, наче в божевільного. Ще до того, як він приземлився, у таборі зчинилася тривога. Пролунав горн. А сатири почали верещати: «Не вбивай нас!» Половина табору вибігла з будиночків — хто в піжамах, хто в броні. Дракон сів посеред галявини, і Лео загорланив:

— Усе гаразд! Не стріляйте!

Вагаючись, лучники опустили луки. Воїни відступили, тримаючи списи та мечі напоготові. Вони утворили навколо металевого чудовиська нещільне широке коло. Решта напівбогів ховалися за дверима будиночків або визирали з вікон. Нікому начебто не кортіло подивитися ближче.

Пайпер їх не осуджувала. Дракон був величезним. У променях ранкового сонця він виблискував різними відтінками міді та бронзи, наче новенька монета, — шістдесятифутовий змій зі сталевими пазурами, зубами-свердлами та рубіновими очима, що виблискували. Кажаноподібні крила, удвічі більші за нього самого, розкривались, наче металеві вітрила, і при цьому подзвякували, як монетки, що падають з грального автомата.

— Він прекрасний, — пробурмотіла Пайпер. Решта напівбогів витріщились на неї, наче на божевільну.

Дракон підняв голову й випалив вихором вогню в небо. Таборяни трохи відступили та підняли зброю, але Лео спокійно з’їхав зі спини дракона. Він здійняв руки, наче здавався, от тільки на його обличчі досі була та скажена посмішка.

— Народе землі, я прийшов із миром! — прогорланив він. Вигляд у нього був такий, наче він вивалявся в табірному вогнищі — армійську куртку й обличчя вкрила сажа. Руки заляпало мастилом, а на животі висів новий пояс з інструментами. Очі його були налиті кров’ю. Кучеряве, волосся стало таким засаленим, що стирчало, як голки дикобраза. А ще від нього чомусь несло соусом табаско. Однак він виглядав цілковито задоволеним.

— Фестус просто вітається!

— Ця штука небезпечна! — крикнула дівчина з будиночка Ареса і здійняла спис. — Знищити його, зараз!

— Відступіться! — наказав хтось.

Несподівано для Пайпер виявилося, що це сказав Джейсон. Він проштовхнувся крізь натовп у супроводі Аннабет та Нісси, тієї дівчини з будиночка Гефеста. Джейсон оглянув дракона й ошелешено потряс головою.

— Лео, що ти зробив?

— Знайшов крила! — засяяв Лео. — Ти сказав, що я зможу піти на завдання, якщо знайду транспорт. Ну, я здобув тобі першокласну металеву летючу штуку! Фестус доправить нас куди завгодно!

— У нього... крила, — пробурмотіла Нісса. Її щелепа ще трохи — і відпала б.

— Атож! — сказав Лео. — Я знайшов їх і приєднав знову.

— Але в нього ніколи не було крил. Де ти їх знайшов?

Лео завагався. Пайпер була певна, що він щось приховує.

— У... лісі, — сказав він. — Також полагодив його схеми, більшість з них, тож жодних випадків з шаленим драконом.

— Більшість? — запитала Нісса.

Голова дракона смикнулася. Нахилилася в один бік, і з вуха просто на Лео вилився потік чорної рідини, можливо, мастила. Пайпер сподівалася, що просто мастила.

— Усього лише декілька несправностей, з якими треба попрацювати, — мовив Лео.

— Але як ти вцілів? — Нісса досі перелякано витріщалась на дракона. — Тобто вогняне дихання...

— Я спритний, — відповів Лео. — І везучий. То що, я на завданні чи як?

Джейсон почухав голову.

— Ти назвав його Фестусом? Знаєш, що на латині це означає «щасливий»? Хочеш, щоб ми вирушили на порятунок світу верхи на Щасливчику?

Дракон смикнувся, здригнувся і хлопнув крилами.

— Це було «так», друзяко! — мовив Лео. — І я б уже радив вирушати. Я тут захопив деякі припаси... е-е, у лісі. До того ж усі ці люди зі зброєю нервують Фестуса.

Джейсон нахмурився.

— Але ж ми нічого ще не спланували. Ми не можемо просто...

— Вирушайте, — промовила Аннабет. Єдина, хто зовсім не виглядав збентеженою. Її обличчя було сумним і мрійливим, наче все це нагадувало їй кращі часи. — Джейсоне, у тебе є лише три дні до сонцестояння, до того ж ніколи не змушуй чекати знервованого дракона. Це, безперечно, чудовий привід. Вирушайте!

Джейсон кивнув. А тоді усміхнувся до Пайпер.

— А ти готова, партнерко?

Пайпер глянула на бронзові драконові крила, що виблискували на сонці, і ці пазури, що могли розірвати її на шматки.

— Атож, — відповіла вона.

«Політ на драконі — найприголомшливіший досвід у житті», — вирішила Пайпер.

На висоті був крижаний холод, однак металева шкіра дракона виділяла стільки тепла, що вони летіли, наче в захисній бульбашці. Оце так нагрівач сидінь! А ще жолобки на драконовій спині сконструювали, як високотехнологічні сідла, тож вони зовсім не були незручними. Лео показав друзям, як зачіплятися ногами за щілини в броні, наче за стремена, і як користуватися шкіряними ременями безпеки, що застережливо сховали під зовнішньою обшивкою. Вони сіли одне за одним: Лео попереду, потім Пайпер, а за нею Джейсон, і Пайпер відчувала Джейсона у себе за спиною. Вона хотіла, щоб він тримався за неї, можливо, охопив би руками її талію, однак, на жаль, він нічого такого не зробив.

Лео скористався віжками, щоб скерувати дракона в небо, так наче робив це все своє життя. Металеві крила працювали бездоганно, і незабаром узбережжя Лонг-Айленду перетворилося на нечітку лінію позаду них. Вони пролетіли через Коннектикут і піднялися в сірі зимові хмари.

Лео усміхнувся до них.

— Круто, еге ж?

— А якщо нас помітять? — запитала Пайпер.

— Туман, — мовив Джейсон. — Він не дає змоги смертним бачити все чарівне. Якщо вони нас помітять, то, ймовірно, вважатимуть, що це маленький літак або ще щось.

Пайпер озирнулась через плече.

— Ти впевнений?

— Ні, — визнав він. А потім Пайпер побачила, що він стискає в руці світлину — зображення дівчини з темним волоссям.

Вона питально подивилася на нього, але він зашарівся і поклав світлину до кишені.

— У нас непоганий темп. Швидше за все, дістанемось туди сьогодні ввечері, — додав він.

Пайпер цікавило, хто та дівчина на світлині, однак запитувати вона не хотіла. Сам він не хоче їй розказувати, і це не на добре. Може, він пригадав щось зі свого минулого життя? На тій світлині його справжня дівчина? «Припини це, — подумала вона. — Ти робиш собі тільки гірше».

Вона поставила безпечніше запитання.

— Куди ми летимо?

— Шукати бога північного вітру, — відповів Джейсон. — І переслідувати грозових духів.