Зниклий герой

XVII ЛЕО

Лео був сповнений захвату.

Ті вирази облич, коли він влетів на драконі в табір? Неперевершено! Здавалось, що у його братів та сестер щелепи повідпадають.

Фестус теж молодчага. Не підпалив жодного будиночка і не з’їв жодного сатира, хоч і накрапав трохи мастила з вуха... Гаразд, купу мастила. Але над цим Лео попрацює згодом.

Так, він не скористався можливістю розповісти всім про «Бункер 9» чи схему летючого човна. Йому потрібен якийсь час, щоб усе це ретельно обміркувати. Розповість, коли повернеться.

«Якщо повернусь», — подумала якась його частина.

Та ну, авжеж, повернеться. Він здобув у бункері добрячий чарівний пояс з інструментами, а на додаток ще купу крутих речей, що тепер ховалися в його рюкзаку. Головне — з ним був вогнедишний, зовсім трошки дірявий дракон. Що може піти не так?

«Ну, контрольний диск може зламатися, — припустила його песимістична частина. — Фестус може тебе з’їсти».

Ну добре, дракон не був таким справним, як удав Лео. Він працював усю ніч, щоб приєднати ці крила, однак не знайшов у бункері жодного додаткового драконового мозку. Але ж час обмежений! Три дні до сонцестояння. До того ж Лео досить непогано почистив диск. Більшість зі схем досі були працездатними. Головне, щоб вони просто трималися вкупі.

Його поганий бік почав думати: «Добре, але якщо...»

— Стули пельку, — промовив Лео вголос.

— Що? — запитала Пайпер.

— Нічого, — відповів він. — Важка ніч. Гадаю, у мене галюцинації. Усе добре.

Сидячі попереду, Лео не бачив їхні обличчя, але з мовчання зробив висновок, що його друзі не в захваті від їздця, який не спав усю ніч та ще й галюцинує.

— Жарт, — Лео вирішив, що не завадить змінити тему. — Тож який план, друзяко? Ти казав щось про ловлю вітру, чи пускання вітру, чи що там?

Поки вони летіли над Новою Англією, Джейсон виклав їм план дій: по-перше, треба знайти якогось хлопця на ім’я Борей і допитати його...

— Його звуть Борей? — Лео мусив втрутитися. — Він що, бог борців?

— По-друге, — продовжив Джейсон, — треба знайти тих вентусів, що напали на нас у Великому каньйоні...

— Можемо ми їх просто грозовими духами називати? — запитав Лео. — Слово «вентус» нагадує мені про вентилятор.

— По-третє, — закінчував Джейсон, — треба з’ясувати, кому грозові духи служать, щоб відшукати Геру та звільнити її.

— То ти хочеш відшукати Ділана, того гидкого грозового типа, навмисно, — мовив Лео. — Хлопчину, який жбурнув мене з оглядового майданчика й засмоктав тренера Хеджа в хмари.

— От, мабуть, і все, — Джейсон підсумував. — Хоча... ще з цим якось пов’язана вовчиця. Але, гадаю, вона неворожа. Вона, швидше за все, не з’їсть нас, принаймні якщо ми не викажемо слабкість.

Джейсон розповів їм про свій сон — про велику загрозливу Вовчицю-мати і спалений будинок з кам’яними шпилями, що росли з басейну.

— Гм, он воно що, — мовив Лео. — Але ти не знаєш, де знаходиться це місце.

— Ні, — зізнався Джейсон.

— А ще велетні, — додала Пайпер, — у пророцтві йшлося про помсту велетнів.

— Стривай-но, — сказав Лео. — Велетнів... типу більше ніж один? Чому це не може бути лише один велетень, що жадає помсти?

— Не думаю, — мовила Пайпер. — Пригадую, що в якихось там грецьких історіях ішлося про ціле військо велетнів.

— Чудово, — пробурмотів Лео. — З нашою вдачею це буде військо. Можливо, ти ще щось знаєш про цих велетнів? Хіба ти не досліджувала купу міфів для того кіно з твоїм батьком?

— Твій батько актор? — запитав Джейсон.

Лео розреготався.

— Усе забуваю про твою амнезію. Хех. Забуваю про амнезію. Ха-ха. Кумедно. Але так, її татко — Трістан МакЛін.

— Е... вибач, а де він знімався?

— Не має значення, — випалила Пайпер. — Велетні... ну, у грецькій міфології було багато велетнів. Проте якщо я думаю про тих самих, то це погані новини. Вони величезні, їх майже неможливо вбити. Вони здатні жбурляти гори і таке інше. Гадаю, вони були пов’язані з титанами. Народились із землі, коли Кронос програв війну... я маю на увазі першу Війну Титанів, тисячі років тому... і вони намагались зруйнувати Олімп. Якщо ми говоримо про тих самих велетнів...

— Хірон сказав, що це відбувається знову, — пригадав Джейсон. — Остання глава. От що він мав на увазі. Не дивно, що він не хотів, аби ми знали всі подробиці.

Лео присвиснув.

— Подивимося... Велетні, здатні жбурляти гори. Неворожі вовчиці, що з’їдять нас, якщо ми викажемо слабкість. Грозові вентилятори. Зрозуміло. Мабуть, ще не час згадувати мою лиху няньку.

— Це черговий жарт? — запитала Пайпер.

Лео розповів їм про тію Калліду, яка насправді була Герою, і про її появу в таборі. Але промовчав про свої вогняні здібності. Це залишалося делікатною темою, особливо після того, як Нісса розповіла йому, що вогняні напівбоги схильні руйнувати міста і таке інше. До того ж після цього Лео довелося б розповідати, як він спричинив смерть мами, і... Ні. До цього він ще не був готовий. Лео спромігся розповісти про ніч, коли вона загинула, але не згадав про вогонь, а просто сказав, що цех вибухнув. Робити це було легше, не дивлячись у очі своїм друзям і спрямувавши погляд уперед, поки вони летіли.

А ще він розповів їм про химерну жінку в земляних одежах, що наче спала і знала майбутнє.

За розрахунками Лео вони пролетіли цілий штат Массачусетс, перш ніж його друзі щось промовили.

— Це... тривожно, — сказала Пайпер.

— Збирався підбити підсумок, — погодився Лео. — Річ у тім, що всі кажуть не довіряти Гері. Вона ненавидить напівбогів. І пророцтво каже, що ми спричинимо смерті її звільненням. Тож мене цікавить... нащо ми це робимо?

— Вона обрала нас, — мовив Джейсон, — усіх трьох. Ми перші з сімох, хто мусить зібратися для Великого Пророцтва. Це завдання — початок чогось значно більшого.

Від такої відповіді Лео аж ніяк не полегшало, однак і заперечити Джейсону він не мав чим. Він і справді відчував, що все це початок чогось значного. І тільки сподівався, що коли є ще чотири напівбоги, призначені допомагати їм, то з’являться вони якомога скоріше. Лео зовсім не прагнув заграбастати собі всі ці лякаючі, смертельно небезпечні пригоди.

— До того ж, — продовжив Джейсон, — допомогти Гері — це єдиний спосіб повернути мою пам’ять. І ці темні шпилі з мого сну... Вони начебто живилися силами Гери. Якщо, знищивши Геру, ця штука вивільнить царя велетнів.. .

— Не краща перспектива, — погодилась Пайпер. — Принаймні Гера на нашому боці... здебільшого. Утратити її — кинути богів у хаос. Вона головна з тих, хто підтримує. мир у родині. А війна з велетнями може виявитися навіть згубнішою за Війну Титанів.

Джейсон кивнув.

— Хірон також говорив про гірші сили, що заворушаться під час сонцестояння, оскільки це чудовий час для темного чаклунства, і все таке... Щось, що прокинеться цього дня, якщо Геру принесуть у жертву. І ця володарка, яка керує грозовими духами і жадає вбити всіх напівбогів...

— ...може бути тією дивакуватою сплячою пані, — закінчив Лео. — Цілковито пробуджена Брудожінка? Не хотів би я це побачити.

— Однак, хто вона така? — запитав Джейсон. — І як вона пов’язана з велетнями?

Чудові запитання, однак жодне з них не має відповідей. Друзі летіли мовчки, тоді як Лео розмірковував, чи правильно він учинив, розповівши так багато. Він ніколи нікому не говорив про ту ніч у цеху. Хоч він і не розкрив їм усієї правди, усе одно почувався дивно, наче відкрив своє серце і дістав звідти всі шестірні, що змушували його битися. Тіло його тремтіло, але не від холоду. Він сподівався, що Пайпер, яка сиділа за ним, цього не помітить.

«Горно та голуб зруйнують кайдани». Таким був рядок з пророцтва? Це означало, що йому та Пайпер доведеться з’ясувати, як проникнути до тієї кам’яної в’язниці, якщо навіть припустити, що вони її відшукають. Цим вони визволять гнів Гери і спричинять безліч смертей. Що ж, звучить весело! Лео бачив тію Калліду у справі. Їй подобалися ножі, змії, а ще класти немовлят у ревуче полум’я. Атож, гайда, звільнимо її гнів! Чудова думка.

Фестус усе летів. Вітер ставав дедалі холоднішим, а засніжені ліси внизу, здавалось, тягнулися цілу вічність. Лео не знав точно, де знаходиться Квебек. Він сказав Фестусу доправити їх до палацу Борея, і той полетів на північ. Хлопець сподівався, що дракон знає шлях і вони врешті-решт опиняться не на Північному полюсі.

— Чому б тобі не перепочити? — промовила Пайпер йому в ухо. — Ти був на ногах усю ніч.

Лео хотів було заперечити, та слово «перепочити» лунало занадто солодко.

— Ти ж не дозволиш мені впасти?

— Довірся мені, Вальдес. — Пайпер поплескала його по плечу. — Красуні ніколи не брешуть.

— Дійсно, — пробурмотів він. Притулився до теплої бронзової шиї дракона і заплющив очі.