Зниклий герой

ІІ ДЖЕЙСОН

Гроза перетворилася на мініатюрний ураган. До майданчика повзли хмари у вигляді величезних воронок, схожих на щупальця гігантської медузи.

Підлітки з криком бігли до будівлі. Вітер зносив їх зошити, зривав з дітей куртки, капелюхи й ранці. Джейсон ледве тримався на ковзкій підлозі.

Лео втратив рівновагу й мало не перелетів через поруччя, але Джейсон схопив його за куртку й підтягнув до себе.

— Спасибі, друзяко! — крикнув Лео.

— Пішли, пішли, пішли! — горланив тренер Хедж.

Пайпер і Ділан тримали двері та впускали інших підлітків усередину. Куртка Пайпер скажено тріпотіла на вітру, темне волосся обліпило все обличчя. Мабуть, вона дуже змерзла, але виглядала спокійною та впевненою — заспокоювала й підбадьорювала інших, щоб вони продовжували рухатися.

Джейсон, Лео та тренер Хедж бігли до них, але це було те саме, що бігти по сипкому піску. Вітер ніби боровся з ними, відштовхуючи назад.

Ділан і Пайпер заштовхали ще одного підлітка всередину, перш ніж двері вислизнули з їх рук і з гуркотом зачинилися.

Пайпер смикнула за ручку. Підлітки всередині натиснули на скло, але двері, здавалося, застрягли.

— Допоможи, Ділане! — крикнула Пайпер.

Ділан стояв з придуркуватою посмішкою, футболка «ковбоїв» розвівалася від вітру, а він сам раптом наче почав насолоджуватися грозою.

— Перепрошую, Пайпер, — сказав він. — З мене годі.

Ділан змахнув долонею, і Пайпер відлетіла назад, ударилась об двері та сковзнула на підлогу майданчика.

— Пайпер! — Джейсон спробував кинутись уперед, але вітер і тренер Хедж відтягнули його назад.

— Тренере, — випалив Джейсон, — пустіть мене!

— Джейсоне, Лео, стійте позаду, — наказав тренер. — Це мій бій. Я мав здогадатися, що це і є наше чудовисько.

— Що? — збентежено запитав Лео. Підступний бланк з письмовим завданням ляснув його по обличчю, але він відкинув його. — Яке ще чудовисько?

Бейсболка тренера злетіла в повітря, з кучерявого волосся стирчали дві гульки — такі самі з’являються у персонажів мультфільмів, коли їм дають стусана. Тренер Хедж підняв свою бейсбольну биту — але вона вже не була звичайною битою. Якимсь чином вона перетворилася на грубу палицю з гілками й листям.

Ділан глянув на тренера з посмішкою схвильованого психа.

— Ну ви що, тренере! Нехай хлопець нападає! Усе одно ви занадто старий для цього. Хіба не через це вас відправили у відставку до цієї дурнуватої школи? Я був у вашій команді цілий сезон, а ви так і не здогадалися. Втрачаєте хист, дідусю!

Тренер видав розлючений звіриний звук.

— Ну все, пиріжку! Тобі кінець.

— Гадаєш, що зможеш одночасно захистити трьох напівкровок, старий? — розреготався Ділан. — Ну, щасти.

Ділан тицьнув пальцем у Лео, і навколо того утворилася хмара у вигляді воронки. Лео полетів з майданчика, ніби його щось віджбурнуло. Якимось чином йому вдалося перевернутися в повітрі й ударитися боком об стіну каньйону. Він почав зісковзати донизу, люто чіпляючись за все, за що міг. Зрештою схопився за тонкий прискалок у п’ятдесяти футах від майданчика й повиснув там на пальцях.

— Допоможіть! — заволав він до них. — Мотузку, будь ласка! Гнучкий канат! Ну хоч що-небудь!

Тренер Хедж вилаявся й жбурнув Джейсону свою палицю.

— Не знаю, хто ти такий, малий, але сподіваюсь, ти вправний. Займись цим створінням, — він тицьнув пальцем на Ділана, — доки я рятуватиму Лео.

— Рятуватимете яким чином? — ошелешено запитав Джейсон. — Ви що, летіти збираєтеся?

— Не летіти. Лізти, — Хедж скинув свої чоботи, а Джейсон вирячив очі. У тренера не було ніг. У нього були копита — козлячі копита. «Це означає, що ті штуки в нього на голові, — збагнув Джейсон, — були не гульками. Вони були рогами!»

— Ви фавн, — вимовив Джейсон.

— Сатир! — огризнувся Хедж. — Фавни римські. Але про це ми поговоримо пізніше.

Хедж перестрибнув через поруччя, пролетів до стіни каньйону й приземлився на копита. Він стрибав униз по скелях із неймовірною спритністю, знаходячи пункти підпори, не більші за поштові марки, та ухиляючись від вихорів, що атакували його на шляху до Лео.

— Хіба це не чарівно! — Ділан обернувся до Джейсона. — Тепер твоя черга, малий!

Джейсон жбурнув палицю. Здавалося, на такому вітрі це виявиться марним, але палиця полетіла просто в Ділана і навіть змінила напрямок, коли той спробував ухилитися. Вона так шибонула його, по голові, що він упав навколішки.

Пайпер виявилася притомною. Її пальці зімкнулися на палиці, коли та підкотилася до неї. Але перш ніж Пайпер устигла нею скористатися, Ділан підвівся. З його лоба сочилась кров — золота кров.

— Гарна спроба, малий, — він впився очима в Джейсона. — Але тобі доведеться старатися краще.

Майданчик затрясся. На склі з’явилися тонесенькі тріщини. Підлітки всередині музею припинили дубасити по дверях. З переляканими обличчями вони відступили назад.

Тіло Ділана перетворилося на дим, наче його молекули відклеїлись одна від одної. У нього було те саме обличчя з тією самою сяйливо-білою посмішкою, але він цілком складався з вируючої чорної пари. Його очі стали електричними спалахами в живій грозовій хмарі. Він розпустив чорні димові крила й здійнявся над майданчиком. «Якби ангели могли б бути лихими, — подумав Джейсон, — вони виглядали б точнісінько так».

— Ти — вентус, — промовив хлопець, хоча й гадки не мав, звідки знає це слово. — Грозовий дух.

Регіт Ділана звучав як ураган, що зносить дах.

— Я радий, що тебе дочекався, напівбожку! Про Пайпер і Лео я знаю вже декілька тижнів. Міг убити їх будь-коли. Але володарка сказала, що прибуває третій — особливий. За твою смерть мене добре винагородять!

Ще дві хмари у вигляді воронок приземлилися позаду Ділана й перетворилися на венті — примарних юнаків із димовими крилами та спалахами блискавки в очах.

Пайпер залишилася лежати на землі, удаючи непритомну, але її рука досі стискувала палицю. Її обличчя було блідим, але вона рішуче подивилася Джейсону в очі. Він зрозумів її: «Відволікай увагу. Я підкрадусь іззаду й розтрощу їм голови».

Мило, розумно... та жорстоко. Якби ж він пам’ятав, що має таку дівчину.

Джейсон стиснув кулаки й приготувався напасти. Але не встиг.

Ділан здійняв руки, електричні іскри з’явилися між його пальцями, і Джейсона вдарило струмом просто в груди.

Бац! Джейсон розпластався на спині. У роті з’явився смак підпаленої алюмінієвої фольги. Він підвів голову й побачив, що його одяг димиться. Блискавка пройшла крізь усе тіло й відкинула черевик із лівої ноги. Пальці почорніли і вкрилися сажею.

Грозові духи реготали. Вітер лютував. Пайпер зухвало кричала, але всі ці звуки були нечіткими й віддаленими.

Краєм ока Джейсон побачив, як тренер Хедж видирається по скелях із Лео на спині. Пайпер була на ногах і, відчайдушно розмахуючи палицею, відбивалась від двох грозових духів, які просто бавилися з нею. Палиця проходила крізь тіла, наче їх там і не було. А просто над Джейсоном нависав Ділан, похмурий вихор із крилами та очима.

— Стій, — прохрипів Джейсон. Хитаючись, він піднявся на ноги, не впевнений у тому, хто був більш здивований — він чи грозові духи.

— Як ти вижив? — постать Ділана спалахнула. — Така блискавка двадцятьох здатна вбити.

— Моя черга, — сказав Джейсон.

Він сунув руку в кишеню і дістав золоту монету. Цілком віддавшись своєму внутрішньому чуттю, він підкинув її в повітря так, ніби робив це безліч разів. Спіймав її в долоню і раптом уже тримав у руці меч — до блиску загострену з обох боків зброю. Рельєфне руків’я міцно сиділо в долоні. Увесь меч був золотим: гарда, руків’я і клинок.

Ділан заричав і позадкував. Він подивився на своїх товаришів і загорланив:

— Чого стоїмо? Убити його!

Цей наказ не дуже ощасливив решту грозових духів, але вони полетіли на Джейсона, тріскочучи своїми на електризованими пальцями.

Джейсон рубанув першого духа. Клинок пройшов крізь тіло, й димове створіння розщепилося. Другий дух випустив блискавку, але меч Джейсона її поглинув. Джейсон зробив свій хід: один швидкий випад — і другий дух перетворився на золотий пил.

Ділан несамовито завив. Він потупив очі, ніби очікував, що його товариші повстануть, але золотий пил, що від них залишився, розчинився в повітрі.

— Неможливо! Хто ти такий, напівкровко?

Пайпер була така приголомшена, що впустила палицю.

— Джейсоне, як?..

Тренер Хедж вистрибнув на майданчик і скинув Лео, наче торбу з борошном.

— Ну, начувайтеся, духи! — загорланив Хедж, граючи м’язами на своїх коротких руках. Тут він огледівся й зрозумів, що залишився тільки Ділан.

— Чорт забирай, малий! — гаркнув він на Джейсона. — Ти що, жодного мені не залишив? Я обожнюю випробування!

Ледве дихаючи, підвівся Лео. Він виглядав цілковито приниженим, його руки кровоточили від хапання за скелі.

— Агов, тренере Суперкозле, чи хто ви там, я щойно впав у бісів Великий каньйон! Які ще випробування вам потрібні?

Ділан зневажливо свиснув, але Джейсон побачив страх у його очах.

— Ви навіть не уявляєте, скільки ворогів пробудили, напівкровки. Моя володарка знищить усіх напівбогів. У цій війні вам не перемогти.

Ураган над ними перетворився на справжню природну катастрофу. Тріщини на майданчику розширилися. З неба звалилася злива, і Джейсону довелося припасти додолу, щоб не втратити рівновагу.

У хмарах утворилася діра — вихрова воронка з темряви та срібла.

— Володарка кличе мене назад! — тріумфально вигукнув Ділан. — І ти, напівбожку, підеш зі мною!

Він кинувся на Джейсона, але Пайпер атакувала чудовисько ззаду. І хоча воно було з диму, Пайпер якимось чином удалося його схопити. Обидва розпласталися на підлозі. Лео, Джейсон та тренер поспішили на допомогу, але дух з люттю заревів. Він випустив стрімкий потік повітря, що відкинув усіх назад. Джейсон і тренер Хедж приземлилися на сідниці. Меч Джейсона поковзав по склу. Лео вдарився потилицею й перевернувся на бік, ледве притомний і стогнучий. Пайпер дісталося найбільше. Ділан скинув її зі спини просто на поруччя, через яке вона перекинулась і повисла над прірвою, тримаючись однією рукою.

Джейсон кинувся до неї, але Ділан заволав:

— Доведеться вдовольнитися цим!

Він схопив Лео за руку й почав здійматися, тягнучи напівпритомного хлопця із собою. Смерч почав обертатися швидше, притягуючи їх нагору, наче пилосос.

— Допоможіть! — кричала Пайпер. — Хто-небудь!

Вона не втрималась і з криком упала.

— Ну ж бо, Джейсоне! — загорланив Хедж. — Допоможи їй!

Тренер кинувся на духа з вражаючим прийомом козлячого кунг-фу — хвицнув копитами й вибив Лео з хватки духа. Хлопець безпечно впав на підлогу, але натомість Ділан ухопив за руку тренера. Хедж спробував буцнути духа, а потім дав йому копняка й обізвав пиріжком. Вони підіймалися в небо, набираючи швидкість.

Тренер Хедж ще раз гаркнув:

— Рятуй її! Я дам собі раду!

Після цього сатир і грозовий дух піднялись у хмари та зникли.

«Рятувати її? — подумав Джейсон. — Вона вже впала!»

Але знову його внутрішнє чуття перемогло. Він кинувся до поруччя з думкою, що він псих, і стрибнув униз.

Джейсон не боявся висоти. Він боявся розбитися об дно каньйону в п’ятистах футах знизу. Він подумав, що нічого не досягне, окрім того, що помре разом із Пайпер, але притиснув руки до тулуба й ринув головою вниз. Стіни каньйону проносилися, як фільм на прискореній перемотці. Обличчя, здавалося, от-от відвалиться.

За мить він наздогнав Пайпер, яка шалено розмахувала руками. Він схопив її за талію і заплющив очі в очікуванні смерті. Пайпер кричала. Вітер свистів у вухах. Цікаво, що він відчує в мить смерті? Навряд щось приємне. Хотілося б, щоб вони ніколи не дісталися дна.

Зненацька вітер вщух. Крик Пайпер змінився на стиснуте дихання. Джейсон думав, що вони померли, але ж він не відчув зіткнення.

— Д...Д...Джейсоне, — вимовила Пайпер.

Хлопець розплющив очі. Вони не падали. Вони витали в повітрі, у ста футах над рікою.

Він міцно обійняв Пайпер, і вона обернулася так, щоб обійняти його у відповідь. Їх очі зустрілися. Серце дівчини так сильно калатало, що Джейсон відчував це крізь одяг.

Її подих пахнув корицею. Вона промовила:

— Як ти...

— Не знаю, — відповів він. — Гадаю, я мав би знати, що вмію літати...

Але потім він подумав: «Я не знаю навіть, хто я».

Він уявив, як здіймається. Пайпер скрикнула, коли вони піднялися на декілька футів угору. Він відчував тиск під ногами, наче вони балансували на верхівці гейзера.

— Повітря нас підтримує, — сказав він.

— То скажи, щоб підтримувало дужче! Забери нас звідси!

Джейсон подивився вниз. Найлегше було обережно знизитися на землю в каньйоні. А потім він подивився вгору. Дощ скінчився. Грозові хмари вже не здавалися такими страшними, але все ще гуркотіли й спалахували. Не було жодної запоруки, що духи остаточно пішли. Він гадки не мав, що сталося з тренером Хеджем. До того ж він залишив Лео там нагорі одного, ледве притомного.

— Ми повинні допомогти їм, — сказала Пайпер, ніби прочитавши його думки. — Ти можеш...

— Зараз дізнаємося.

Джейсон подумав «угору», і вони миттєво піднялися.

За інших обставин його здатність керувати вітром була б приголомшливою, але він був занадто збентежений. Тільки-но вони приземлилися на майданчик, одразу побігли до Лео.

Пайпер перевернула Лео, і він застогнав. Військова куртка промокла від дощу. Кучеряве волосся блищало золотом, через те що він валявся в пилу чудовиськ. Але принаймні він не був мертвим.

— Придуркуватий... потворний... козел, — пробурчав Лео.

— Куди він зник? — запитала Пайпер.

Лео тицьнув пальцем угору.

— Так і не спустився. Благаю, скажіть, що він насправді не врятував мені життя.

— Двічі, — відповів Джейсон.

Лео застогнав ще дужче.

— Що сталося? Грозовий тип, золотий меч... Я вдарився головою. У цьому річ, так? У мене галюцинації?

Джейсон забув про меч. Він підійшов до місця, де той лежав, і підняв його. Клинок був добре збалансованим. Він інтуїтивно підкинув меч у повітря. Той зробив півоберт, стиснувся в монету й приземлився на долоню.

— Ага, — сказав Лео, — точно галюцинації.

Пайпер здригнулась у мокрому одязі.

— Джейсоне, ті створіння...

— Вентуси, — сказав він. — Грозові духи.

— Добре. Ти поводився, ніби... ніби вже зустрічав їх. Хто ти?

Він похитав головою.

— Саме це я намагався вам сказати. Я не знаю.

Гроза стихла. Решта підлітків із «Школа дикунів» з жахом витріщалися крізь скляні двері. Охоронці намагалися відімкнути замок, але марно.

— Тренер Хедж сказав, що має захистити трьох людей, — пригадав Джейсон. — Гадаю, він мав на увазі нас.

— А ця штука, на яку перетворився Ділан... — Пайпер пересмикнуло. — Боже, я не можу повірити, що отаке до мене чіплялося. Він назвав, нас... як, напівбогами?

Лео розлігся на спині й витріщався на небо. Не здавалося, щоб йому кортіло підводитись.

— Не знаю щодо «напів», — сказав він. — Але я щось не занадто божественно почуваюся. А ви, народе, почуваєтеся божественно?

Пролунав звук, схожий на тріск сухого гілля, і тріщини в підлозі почали розширюватися.

— Нам слід забиратися звідси, — сказав Джейсон. — Мабуть, якщо ми...

— Гаразд, — перервав Лео. — Подивіться вгору і скажіть мені, чи то дійсно летючі коні.

Спочатку Джейсон подумав, що Лео вдарився головою занадто сильно. Але потім він побачив темну фігуру, що наближалася зі сходу, — занадто повільну для літака, занадто велику для птаха. Коли вона наблизилася, Джейсон побачив, що це пара крилатих тварин — сірих та четвероногих, точно коні, ось тільки в кожного був двадцятифутовий розмах крил. І вони тягли за собою яскраво розмальовану коробку з двома колесами — колісницю.

— Підмога, — здогадався Джейсон. — Хедж говорив, що за нами вирушив евакуаційний загін.

— Евакуаційний загін? — Лео насилу підвівся. — Звучить не дуже приємно.

— І куди вони нас евакуюватимуть? — запитала Пайпер.

Джейсон дивився, як колісниця приземлилася на протилежному кінці майданчика. Летючі коні поскладали крила й невпевненим галопом поскакали по склу, ніби відчували, що воно незабаром проломиться. Двоє підлітків стояли в колісниці: висока білява дівчина, може трохи старша за Джейсона, і здоровецький чувак з поголеною головою й обличчям, як груда цеглин. Обидва були в джинсах та помаранчевих футболках, зі щитами, перекинутими за спину. Дівчина зістрибнула з колісниці ще до того, як та встигла зупинитися. Вона дістала ніж і побігла назустріч Джейсону, тоді як здоровецький чувак залишився керувати колісницею.

— Де він? — випалила дівчина. її сірі очі були лютими й трошки лячними.

— Де хто? — у відповідь запитав Джейсон.

Вона нахмурилася, наче відповідь була неприйнятною, а потім обернулася до Лео з Пайпер.

— Що сталося з Глісоном? Де ваш захисник, Глі- сон Хедж?

Тренера звали Глісоном? Джейсон би розсміявся, коли б цей ранок не був таким химерним та моторошним. Ілісон Хедж — футбольний тренер, людина-козел, захисник напівбогів. Звісно. Чому б ні?

Лео прокашлявся.

— Його забрали якісь... вихрові штуки.

— Вентусі, — сказав Джейсон. — Грозові духи.

Білява дівчина здійняла брови.

— Ти маєш на увазі anemoi thuellai? Це грецький термін. Хто ти і що сталося?

Джейсон спробував пояснити все якомога краще, але йому було важко дивитися в ці напружені сірі очі. Десь на середині розповіді підійшов інший хлопець із колісниці. Він стояв і роздивлявся їх, склавши руки на грудях. На його біцепсі була витатуйована веселка, що здавалося трошки дивним.

Дівчина не виглядала задоволеною після того, як Джейсон закінчив свою розповідь.

— Ні, ні, ні! Вона сказала, що він буде тут! Вона сказала, що я знайду відповідь, коли дістануся сюди.

— Аннабет, — буркнув лисий хлопець. — Дивись-но!

Він указав на ноги Джейсона.

Джейсон не дуже цим переймався, але в нього досі не було лівого черевика, який відкинуло блискавкою. Його боса нога почувалася пречудово, але виглядала як зотліла головешка.

— Хлопець із одним черевиком, — сказав лисий чувак. — Він і є відповідь.

— Ні, Бутче, — наполягала дівчина. — Він не відповідь. Мене надурили.

Вона люто подивилася в небо, наче воно зробило щось погане.

— Чого ти хочеш від мене? — крикнула вона. — Що ти з ним зробила?

Майданчик затрясся, і коні схвильовано заіржали.

— Аннабет, — промовив лисий чувак Бутч, — нам час забиратися. Доставимо цих трьох у табір, а потім уже розберемося. Ті грозові духи можуть повернутися.

На мить дівчина закипіла від гніву.

Добре, — вона зміряла Джейсона обуреними очима. — Розберемося потім!

Відвернулася й покрокувала до колісниці.

Пайпер хитнула головою.

— Що з нею не так? Що відбувається?

— Дійсно, — погодився Лео.

— Ми повинні забрати вас звідси, — сказав Бутч. — Дорогою поясню.

— З нею я нікуди не збираюся їхати, — Джейсон указав на білявку. — Вона ніби вбити мене хоче.

Бутч завагався.

— Аннабет — непогана дівчина. Зроби їй поступку. У неї було видіння, згідно з яким вона мала знайти хлопця з одним черевиком. Це б розв’язало ЇЇ проблему.

— Яку проблему? — запитала Пайпер.

— Вона шукає одного з наших таборян, який зник три дні тому, — відповів Бутч. — Скаженіє від хвилювання. Сподівалася, що він буде тут.

— Хто? — запитав Джейсон.

— Її хлопець, — відповів Бутч. — Його звуть Персі Джексон.