Зниклий герой

X ПАЙПЕР

Сама тільки думка про табірне вогнище жахала Пайпер до смерті. Через неї вона пригадувала те величезне пурпурове багаття зі сну і батька, прив’язаного до стовпа.

Те, що чекало її натомість, виявилося не менш жахливим — гуртові співи. Сходи амфітеатру були вбудовані в бік пагорба. Навпроти була кам’яна чаша для вогнища. П’ятдесят-шістдесят напівбогів сиділи, поділені на групи під різними прапорами.

Пайпер помітила Джейсона з Аннабет у перших рядах. Лео сидів поблизу з групою дебелих таборян під сталево-сірим прапором, на якому палав молот. Близько до вогнища півдюжини таборян з гітарами й дивними старомодними арфами (лірами?), підтанцьовуючи, співали про обладунки та якихось бабусь, споряджених на війну. Усі їм підспівували, зображували жестами обладунки й клеїли дурня. Цілком можливо, що це видовище було найдивнішим з того, що Пайпер коли-небудь бачила. Такі пісні було б украй ніяково співати при денному світлі, але в темряві і разом з усіма це здавалося навіть весело, хоч і трохи дурнувато. Що веселішим ставав настрій, то вище здіймалося полум’я, змінювалося з червоного на помаранчеве, з помаранчевого на золотисте.

Урешті пісня скінчилася, зірвавши численні гучні овації. Риссю прискакав чоловік верхи. Принаймні так здавалось у мінливому світлі. А потім Пайпер зрозуміла, що це кентавр: знизу білий жеребець, а зверху — чоловік середнього віку з кучерявим волоссям і охайною борідкою. Він підняв угору спис із насадженими на нього підрум’яненими шматочками маршмелоу.

— Чудово! А зараз хочу привітати новоприбулих! Я — Хірон, заступник директора Табору напівкровок, і я радий, що ви прибули сюди живими і майже неушкодженими. Обіцяю, за мить ми візьмемося за їжу, але спочатку...

— Як щодо захоплення прапора? — заволав хтось. Незадоволений гомін прокотився поміж дітей у обладунках, які сиділи під прапором з емблемою у вигляді кнурячої голови.

— Так, — сказав кентавр. — Я знаю, що будиночку Ареса кортить повернутися в ліс до регулярних ігор.

— І натовкти комусь пику! — вигукнув один з них.

— Однак, — продовжив Хірон, — доки дракона не приборкають, це неможливо. Дев’ятий Будиночок, можете щось повідомити з цього приводу?

Він повернувся до кремезних хлоп’ят. Лео підморгнув Пайпер і вистрелив у неї вказівним пальцем. Поряд з ним зніяковіло підвелась якась дівчина. Вона носила майже таку саму армійську куртку, як у Лео, а волосся її було прибране під червоною банданою.

— Ми над цим працюємо.

Знову гомін.

— Як, Ніссо? — вимогливо запитав хтось із будиночка Ареса.

— Дуже старанно, — відповіла дівчина.

Нісса сіла під таку кількість невдоволених криків, що через це вогонь хаотично запалахкотів. Хірон постукав копитом об чашу з вогнищем: «Дзень-дзень-дзень!». І таборяни змовкли.

— Ми мусимо бути терплячими, — сказав Хірон. — А доти у нас є більш нагальні питання для обговорення.

— Персі? — запитав хтось. Вогонь ще більше ослабнув, але Пайпер і без нього відчула загальне занепокоєння.

Хірон жестом звернувся до Аннабет. Вона глибоко вдихнула й підвелася.

— Я не знайшла Персі, — оголосила вона. Її голос ледь затремтів, коли вона промовила його ім’я. — Його не було біля Великого каньйону, як я очікувала. Але ми не збираємось сидіти клавши руки. У нас скрізь є загони. Іровер, Тайсон, Ніко, мисливиці Артеміди — усі рушили на пошуки. Ми його знайдемо. Хірон мав на увазі дещо інше. Нове завдання.

— Це Велике Пророцтво, чи не так? — вигукнула якась дівчина.

Усі обернулися. Голос лунав з групи на задніх рядах, що сиділа під рожевим прапором з емблемою у вигляді голуба. Діти там балакали одне з одним і не звертали ні на кого уваги, доки не підвівся їх ватажок — Дрю.

Усі виглядали здивованими. Вочевидь, вона не так часто зверталася до натовпу.

— Дрю? — запитала Аннабет. — Що ти маєш на увазі?

— Та ну, ви знущаєтеся, — Дрю розвела руками, наче істина була очевидною. — Олімп зачинено. Персі зник. Гера насилає тобі видіння, і ти повертаєшся з трьома новенькими напівбогами в один день. Іншими словами, відбувається щось дивне. Здійснюється Велике Пророцтво, еге?

— Про що вона? Що за Велике Пророцтво? — Пайпер звернулася до Рейчел. А за мить усвідомила, що всі навколо також дивляться на Рейчел.

— Ну? — крикнула згори Дрю. — Ти ж оракул. Здійснюється воно чи ні?

У світлі полум’я очі Рейчел виглядали моторошно. Пайпер злякалася, що та здерев’яніє і знову перетвориться на навіжену павичеву богиню, але дівчина спокійно зробила крок уперед і звернулася до натовпу.

— Так, — промовила вона. — Велике Пророцтво здійснюється.

Зчинився галас.

Пайпер зловила погляд Джейсона. Він запитав лише губами: «З тобою все гаразд?» Вона кивнула і посміхнулася, але потім відвернулася. Занадто боляче було дивитися, але не бути з ним.

Коли гомін урешті вщухнув, Рейчел зробила крок у бік слухачів, і більше п’ятдесяти напівбогів позадкували від неї, наче одна худенька рудоволоса смертна була загрозливіша за них усіх разом узятих.

— Для тих, хто ще не чув, — промовила Рейчел, — Велике Пророцтво було моїм першим. Воно прийшло в серпні. І звучить так:

«На поклик озвуться Сім напівкровок, У полум’ї чи бурі світ гине знову...»

Джейсон упав навколішки. Очі оскаженіли, наче його щойно вдарили електрошокером.

Навіть Рейчел здавалася здивованою.

— Д... Джейсоне? — промовила вона. — Що...

— Per а denique spiritus ut servo an sacramentum, — вимовив він. — Quod foes ut ianua nex addo ornamentum.

Незручна тиша нависла над натовпом. Пайпер бачила по обличчях, що дехто намагається перекласти ці рядки. Вона припускала, що це латина, але навіть уявити не могла, чому її майбутній (принаймні вона сподівалася) хлопець раптом наспівує, наче католицький священик.

— Ти... щойно закінчив пророцтво, — пробурмотіла Рейчел. — «Клятви дотримай на краю могили, До Брами Смерті йдуть ворожі сили». Звідки ти...

— Я знаю цей вірш. — Джейсон поморщився і стиснув руками свої скроні. — Гадки не маю звідки, але я знаю це пророцтво.

— Латиною! Меншого й не очікувала, — вигукнула Дрю. — Вродливий і розумний.

Дівчата з будиночка Афродіти захіхікали. «Боже, що за купка невдах», — подумала Пайпер. Однак цього виявилося замало, щоб позбутися напруження. Вогнище миготіло мінливим зеленим відтінком.

Джейсон підвівся. Він виглядав збентежено, але Аннабет поклала руку йому на плече і ледве чутно підбадьорила. Пайпер відчула укол ревнощів. Це вона мала бути поряд і підтримувати його.

Рейчел Дер досі виглядала трохи шокованою. Вона глянула на Хірона, шукаючи поради, але кентавр залишився похмурим і безмовним, наче споглядав виставу, у яку не міг втручатися, — трагедію, що скінчиться безліччю смертей на сцені.

— Ну, — сказала Рейчел, намагаючись опанувати себе. — Отже, так, це — Велике Пророцтво. Ми сподівалися, що до нього ще багато часу, але, боюсь, воно починає здійснюватися вже зараз. Я не маю доказів. Тільки передчуття. І, як сказала Дрю, справді відбувається щось дивне. Семеро напівбогів, ким би вони не були, поки що не зібралися. У мене відчуття, що дехто з них є зараз серед нас. Але не всі.

Таборяни почали метушитися й перешіптуватися, стурбовано дивитися одне на одного, доки якийсь сонний голос не вигукнув:

— Я тут! Е-е... ви ж розподіляли обов’язки?

— Спи далі, Кловісе, — заволав хтось, і багато хто розсміявся.

— Як би то не було, — продовжила Рейчел, — ми не знаємо, що віщує Велике Пророцтво. Не знаємо, яке випробування чекає на напівбогів, але, оскільки попереднє Велике Пророцтво передвіщало Битву Титанів, можна припустити, що від другого слід чекати чогось такого ж кепського.

— Або ще гірше, — пробурмотів Хірон.

Можливо, він не хотів, щоб усі це почули. Проте вони почули. Вогнище миттю стало пурпуровим, такого самого кольору як у сні Пайпер.

— У чому ми впевнені, — сказала Рейчел, — то це в тому, що перший етап розпочався. З’явилася значна проблема, і хтось має піти на завдання, щоб її розв’язати. Геру, царицю богів, викрали.

Запанувала тиша. А потім в одну мить загомоніли п’ятдесят напівбогів.

Хірон знову постукав копитом, але Рейчел усе одно довелось почекати, щоб повернути до себе увагу.

Вона розповіла їм про випадок на оглядовому майданчику біля Великого каньйону: як Глісон Хедж пожертвував собою, коли напали грозові духи; і як духи попередили, що це був тільки початок. Вони, вочевидь, служили якійсь могутній володарці, яка може знищити всіх напівбогів.

А потім Рейчел розповіла їм про те, як Пайпер знепритомніла в будиночку Гери. Пайпер намагалася залишатися спокійною, навіть коли помітила, як Дрю на задніх рядах зображує пантомімою втрату свідомості й хіхікає з подружками. Урешті Рейчел розповіла про видіння Джейсона у вітальні Великого Будинку. Це послання Гери виявилося настільки знайомим Пайпер, що спиною побігли мурашки. Єдина відмінність — Гера попередила Пайпер не зраджувати її: «Підкоришся його волі — і їхній цар повстане. І тоді на всіх нас чекає загибель». Гера знала про погрозу велетня. А коли так, чому вона не попередила про це Джейсона і не викрила зрадницю Пайпер?

— Джейсоне, — сказала Рейчел. — Е... ти пам’ятаєш своє прізвище?

Він, здавалося, ще не отямився, і все ж похитав головою.

— Тоді будемо кликати тебе просто Джейсоном. Очевидно, що сама Гера доручила це завдання тобі.

Рейчел зробила паузу, певно, даючи Джейсону змогу заперечити свою долю. Усі погляди були спрямовані на нього. Відчувалося таке напруження, що Пайпер подумала: на його місці у неї б уже ноги підкосилися. Проте Джейсон тримався хоробро й рішуче. Він стиснув щелепи та кивнув.

— Згода.

— Ти мусиш урятувати Геру, щоб запобігти великому лиху, — продовжила Рейчел, — перешкодити повстанню невідомого царя. З поки що незрозумілих нам причин це потрібно зробити до зимового сонцестояння, усього лише за чотири дні від сьогодні.

— Це день наради богів, — промовила Аннабет. — Якщо боги ще не знають про зникнення Гери, то, безсумнівно, помітять її відсутність на ній. Вони, швидше за все, почнуть сварку та будуть звинувачувати одне одного в її викраденні. Так вони зазвичай і поводяться.

— Зимове сонцестояння, — оголосив Хірон, — ще й час найбільшого мороку. Боги збираються цього дня, тому що, як і смертні, разом вони сильніші. Сонцестояння — день, під час якого лихе чаклунство сильнішає. Давнє чаклунство, давніше за богів. Це день, коли невідоме... починає ворушитися.

Його вустами це пролунало вкрай лиховісно, наче ворушитися було найтяжчим злочином, а не чимось таким необхідним, щоб печиво приготувати.

— Гаразд, — сказала Аннабет, дивлячись пильно на кентавра. — Дякуємо вам, Капітане Очевидносте. Що б не відбувалося, я згодна з Рейчел. Джейсона обрали очолити пошуки, отже...

— Чому його ще не визнали? — заволав хтось із будиночка Ареса.— Коли він такий важливий...

— Його визнали, — проголосив Хірон. — Багато років тому. Джейсоне, покажи їм.

Спочатку Джейсон, здавалося, розгубився. Він, вагаючись, вийшов уперед, а Пайпер тільки й думала про те, який він чарівний: золотаве волосся, у якому відблискувало полум’я, і ці царствені риси, як у римських статуй. Він глянув на Пайпер. Вона підбадьорливо кивнула та зімітувала підкидання монети.

Джейсон сунув руку в кишеню. Його монета спалахнула в повітрі, а коли він зловив її, то вже тримав у руці спис — золотий жезл із загостреним кінцем близько семи футів завдовжки.

Решта напівбогів тільки роти роззявили. Рейчел і Аннабет відступили подалі від наконечника, гострого, наче плішня.

— Хіба... — Аннабет затнулась. — Я гадала, у тебе був меч.

— Е-е, гадаю, це тому, що випав орел, — сказав Джейсон. — Та сама монета, тільки далекобійна форма зброї.

— Чуваче, я теж таке хочу! — заволав хтось із будиночка Ареса.

— Це навіть краще, ніж електричний спис Клариси, Леймере! — погодився один з його братів.

— Електричний, — пробурмотів Джейсон, наче йому сподобалася ця думка. — Відійдіть.

Аннабет і Рейчел не барилися. Джейсон здійняв спис угору — і в небі прогуркотів грім. Кожна волосинка на руках Пайпер стала сторчма. Із вістря золотого списа дугою вилетіла блискавка і вдарила у вогнище з силою артилерійського снаряда.

Коли дим розсіявся і у вухах Пайпер стихнув дзвін, вона побачила, що весь табір застиг — напівсліпі, укриті попелом, усі витріщалися на місце, де був вогонь. Палаюча колода встромилась у землю за кілька дюймів від сплячого хлопчини Кловіса, який навіть не поворухнувся.

Джейсон опустив спис.

— Е-е... пробачте.

Хірон зчистив з бороди декілька вуглинок, що жевріли. Він скривився, наче здійснилися його найгірші побоювання.

— Трохи, мабуть, перегнув, але свою думку доніс. Сподіваюсь, усі зрозуміли, хто твій батько.

— Юпітер, — сказав Джейсон. — Тобто Зевс. Володар неба.

Пайпер не втримала усмішки. Усе сходиться. Наймогутніший бог, батько всіх величніших героїв давніх міфів, — ніхто, крім нього, й не міг бути татом Джейсона.

Очевидно, решта таборян не була такої думки. Розпочався гармидер. Безліч людей ставили запитання, доки Аннабет не здійняла руки.

— Стривайте! — вигукнула вона. — Як він може бути сином Зевса? Велика Трійця... Їх угода не заводити смертних дітей... як ми могли не дізнатися про нього раніше?

Хірон не відповів, але Пайпер здавалося, що він знає.

І правда була не з приємних.

— Усе, що важливо, — сказала Рейчел, — то це те, що Джейсон зараз тут. У нього є завдання, яке він має виконати, а це означає, що йому потрібне особисте пророцтво.

Вона заплющила очі й знепритомніла. Двоє таборян ринулись уперед і підхопили її. Ще один побіг в інший бік амфітеатру за бронзовим триногим табуретом. Їх наче спеціально готували до цього. Вони всадили Рейчел на табурет перед зруйнованим вогнищем. Без вогню ніч була темною, але за мить ноги Рейчел почав обвивати зелений туман. Коли вона розплющила очі, ті сяяли. Смарагдовий туман виплив з її рота. Дівчина заговорила скрипучим, старечим голосом — такий міг би бути у змії, якби та могла розмовляти:

«Блискавки дитя, бійся землі.

Велетня помста є початком семи.

Горно і голуб зламають кайдани

І вивільнять гнів, що смертю стане».

На останньому слові Рейчел повалилася, але помічники це передбачили і підхопили її. А потім вони понесли її геть від вогнища і поклали відпочивати в куточку.

— Це нормально? — випалила Пайпер. І раптом усвідомила, що порушила тишу, і тепер усі дивилися на неї. — Ну... вона частенько плюється зеленим димом?

— О боги, ти така неотесана! — ошкірилась Дрю. — З неї щойно виплило пророцтво! Джейсонове пророцтво про порятунок Гери! Чому б тобі просто не...

— Дрю, — гаркнула Аннабет. — Пайпер поставила слушне запитання. У цьому пророцтві, безсумнівно, є щось дивне. Якщо знищення кайданів Гери вивільнить ЇЇ гнів і заподіє безліч смертей... навіщо нам її звільняти? Це може бути пасткою, або... або, можливо, Гера накинеться на своїх рятівників. Вона ніколи не симпатизувала героям.

Джейсон заговорив:

— Я начебто не маю вибору. Гера забрала мої спогади. Я хочу їх повернути. До того ж ми не можемо просто відмовитися допомагати цариці небес, коли вона потрапила в біду.

Підвелась дівчина з будиночка Гефеста — Нісса, та, яка була в червоній бандані.

— Можливо. Але тобі слід прислухатися до Аннабет. Гера буває мстивою. Вона жбурнула з гори власного сина, нашого батька, тільки тому, що він був негарним.

— Дуже негарним, — фиркнув хтось від Афродіти.

— Стули пельку! — огризнулася Нісса. — У будь- якому разі ми ще маємо подумати, чому слід боятися землі? І що це за помста велетня? З чим таким ми тут маємо справу, настільки могутнім, що воно було здатне викрасти царицю небес?

Ніхто не відповів, але Пайпер помітила, як Аннабет і Хірон безмовно обмінялися думками. Пайпер уявила це так:

Аннабет: «Помста велетня... ні, не може бути».

Хірон: «Не згадуй про це тут. Не треба їх лякати».

Аннабет: «Та ви знущаєтеся! Як нам може так не щастити».

Хірон: «Пізніше, дитино! Якщо розповіси їм усе, вони будуть занадто нажахані, щоб почати діяти».

Було божевіллям уважати, що вона так добре може читати вирази їх облич — вони ледве були знайомі, і Пайпер це розуміла. І все ж вона була переконана, що зрозуміла їх, і це лякало дуже сильно.

Аннабет глибоко вдихнула.

— Це завдання Джейсона, — виголосила вона, — отже, йому й вирішувати. Очевидно, що він — дитина блискавки. За звичаєм він може обрати будь-яких двох супутників.

Хтось із будиночка Гермеса крикнув:

— Нехай бере тебе, Аннабет! У тебе найбільший досвід.

— Ні, Тревісе, — відповіла Аннабет. — По-перше, я не хочу допомагати Гері. Щоразу, коли я намагалася це зробити, вона ошукувала мене, або це якось потім відгукувалося. До біса це. Нізащо. А по-друге, я збираюсь на світанку вирушити на пошуки Персі.

— Усе це пов’язано, — сказала Пайпер, не уявляючи, звідки в неї така хоробрість. — Ти ж це розумієш, чи не так? Ця справа і зникнення твого хлопця — усе це пов’язано.

— Як? — утрутилася Дрю. — Коли ти така розумна, то скажи як?

Пайпер спробувала сформулювати відповідь, але марно.

Аннабет її врятувала.

— Можливо, ти маєш рацію, Пайпер! Але якщо це пов’язано, я з’ясую все з іншого кінця — шукаючи Персі. Як я вже казала, я не збираюсь рятувати Геру, навіть якщо її зникнення спричинить бійку між рештою олімпійців. До того ж є ще одна причина, чому я не можу піти. У пророцтві сказано протилежне.

— Воно каже, кого я оберу, — погодився Джейсон. — Горно і голуб зруйнують кайдани. Горно — це символ Вул... Гефеста.

У Нісси, яка стояла під прапором Дев’ятого Будиночка, опустилися плечі, наче їй в руки сунули тяжке ковадло.

— Якщо тобі потрібно боятися землі, — сказала вона, — не слід подорожувати суходолом. Знадобиться повітряний транспорт.

Пайпер хотіла крикнути, що Джейсон може літати. Але потім передумала. Це йому вирішувати, що можна розповідати, а він не поспішав розголошувати подробиці. Мабуть, вирішив, що достатньо налякав усіх, як для одного вечора.

— Летюча колісниця зламана, — продовжила Нісса, — а щодо пегасів, то вони залучені до пошуків Персі. Але, можливо, будиночок Гефеста зможе чимось допомогти. Поки Джейк недієздатний, я за старшу. Тож я буду добровольцем для завдання.

У її голосі не було запалу.

І тоді підвівся Лео. Він поводився так тихо, що Пайпер майже забула про його існування. А це було зовсім несхоже на Лео.

— Це про мене, — сказав він.

Його сусіди по будиночку заметушилися. Декілька спробували всадити його назад, але він встояв.

— Та кажу вам, це про мене. Я впевнений. І в мене є план щодо труднощів із пересуванням. Дайте мені спробувати. Я можу все виправити!

Якусь мить Джейсон розглядав Лео. Пайпер була впевнена, що він йому відмовить. Але він усміхнувся.

— Ми разом із самого початку, Лео. Певно, буде слушно, якщо підеш саме ти. Знайди нам крила, і ти в ділі.

— Отож бо! — переможно здвигнув ліктем Лео.

— Це небезпечно, — попередила його Нісса. — Нестатки, чудовиська, жахливі страждання. Можливо, що ніхто з вас не повернеться живим.

— О! — раптом Лео припинив здаватися таким захопленим. Але потім він пригадав, що всі дивляться. — Тобто... О, круто! Страждання? Я обожнюю страждання! Зробімо це!

Аннабет кивнула.

— Тепер, Джейсоне, тобі потрібно обрати третього учасника завдання. Голуб...

— Ох, залюбки! — Дрю вже була на ногах і осліплювала Джейсона усмішкою. — Голуб — це Афродіта. Це кожний знає. Я цілковито твоя.

Пайпер стиснула кулаки. Вона зробила крок уперед.

— У жодному разі.

Дрю закотила очі.

— Ох, благаю тебе, смітнице, відчепися!

— Видіння від Гери було в мене. Не у тебе. Це повинна зробити я.

— У кого завгодно може бути видіння, — сказала Дрю. — Ти всього лише опинилась у слушному місці в слушний час.

Вона повернулася до Джейсона.

— Слухай, бійки, я певна, дуже важливі. Ну і люди, які майструють усіляке... — вона подивилася на Лео з презирством. — Ну, гадаю, хтось таки має забруднити руки. Але тобі потрібна на своєму боці привабливість. Я можу бути дуже переконливою. І стану тобі у великій пригоді.

Таборяни почали шепотіти про те, що Дрю і справді була досить переконливою. Пайпер уже бачила, як Дрю їх переконала. Навіть Хірон почісував бороду, наче раптом побачив сенс в участі Дрю.

— Ну... — сказала Аннабет. — За формулюванням пророцтва...

— Ні! — звук власного голосу здався Пайпер дивним. — Я мушу піти.

І тоді сталося дещо неймовірне. Усі почали кивати, бурмотіти, що Пайпер, певно, теж має рацію. Дрю з недовірою огледілася. Кивали навіть деякі таборяни з її будиночка.

— Отямтеся! — гаркнула Дрю на натовп. — На що взагалі здатна Пайпер?

Пайпер хотіла було відповісти, але її впевненість уже починала слабшати. Що вона може запропонувати? Вона не з тих, хто б’ється, чи складає плани, чи все ремонтує. У неї не було жодних здібностей. Вона тільки й уміла, що потрапляти в неприємності та час від часу переконувати людей робити всілякі дурниці.

До того ж вона була брехлом. Їй потрібно було піти на завдання з причин, що різнилися від Джейсонових. І якщо вона таки піде, то все закінчиться її зрадою всіх тут присутніх. Пайпер чула той голос зі сну: «Виконаєш наш наказ — і зможеш піти живою». Як можна було обирати між допомогою Джейсону і допомогою батькові?

— Що ж, — вдоволено промовила Дрю. — Гадаю, ми із цим розібралися.

Раптом усі разом охнули. Вони витріщилися на Пайпер, наче та щойно вибухнула. Що вона вже знову накоїла? І тоді дівчина усвідомила, що її оточує червонувате світло.

— Що таке? — випалила Пайпер.

Вона подивилась угору, але там не було жодного палаючого символу, як над Лео. Тоді подивилась униз і скрикнула.

Її одяг... у що, дідько, вона була вдягнена? Пайпер ненавиділа сукні. У неї їх і не було. Але зараз на ній була чарівна біла сукня без рукавів, що опускалася до щиколоток і мала такий глибокий виріз на грудях, що Пайпер було ніяково. Передпліччя охоплювали витончені золоті браслети, на грудях сяяло філігранне намисто з бурштину, коралів і золотих квітів, а волосся...

— О, боже, — вимовила вона. — Що трапилося?

Приголомшена Аннабет вказала на кинджал Пайпер, що тепер, змащений і блискучий, висів збоку на золотому ланцюжку. Пайпер не хотілося його оголювати. Вона боялась того, що побачить. І все ж цікавість перемогла. Вона вийняла Катоптріс і подивилася на власне віддзеркалення на гладкому металевому клинку. Її волосся було бездоганним: пишне, довге й шоколадно-каштанове, із заплетеними золотистими стрічками з одного боку, воно спадало через плече. На ній навіть був макіяж, кращий за всі, що Пайпер коли-небудь змогла би зробити сама, — невловимі мазки, що зробили губи вишнево-червоними і проявили все розмаїття кольорів у її очах.

Вона була... вона була...

— Вродлива, — випалив Джейсон. — Пайпер, ти... ти красуня.

За інших обставин, ця мить була б найщасливішою в її житті. Але зараз усі витріщалися на неї, наче вона була якимсь опудалом. Обличчя Дрю переповнювали жах і відраза.

— Ні! — заволала вона. — Це неможливо!

— Це не я, — запротестувала Пайпер. — Я... не розумію.

Кентавр Хірон зігнув передні ноги і схилився перед нею, усі таборяни зробили те саме.

— Слава Пайпер МакЛін, — серйозно оголосив Хірон, наче говорив на її похороні. — Дочці Афродіти — покровительки голубів, богині кохання.