Зниклий герой

XXVII ПАЙПЕР

Пайпер кортіло помчати до ліфта.

Інший вибір: несподівано напасти на химерну царівну зараз, тому що вона була впевнена, що бою не оминути. Те, як запалало обличчя жінки, коли та почула ім’я Джейсона, уже було достатньо кепським. Зараз її величність усміхалась так, наче нічого не трапилось, а Джейсон та Лео, здається, нічого не підозрювали.

Царівна вказала на прилавок з косметикою.

— Почнемо із зілля?

— Круто, — сказав Джейсон.

— Хлопці, — втрутилась Пайпер, — ми тут за грозовими духами і тренером Хеджем. Якщо ця... царівна... насправді наш друг...

— О, я краща за друга, моя дорогенька, — промовила її величність. — Я продавчиня.

Її діаманти заблищали, а очі засяяли, наче зміїні — холодні та темні.

— Не хвилюйтеся. Згодом ми дійдемо до першого поверху, добре?

Лео охоче кивнув.

— Авжеж, гаразд! Звучить чудово. Так, Пайпер? Пайпер люто на нього зиркнула: «Ні, не гаразд!» — Авжеж усе гаразд. — Її величність поклала руки на плечі Джейсона та Лео й обернула їх до косметики. — Ходімо зі мною, хлоп’ята.

Пайпер нічого не залишалось, окрім як піти за ними.

Вона ненавиділа універмаги — здебільшого тому, що її декілька разів ловили в них на крадіжці. Ну, не зовсім ловили, і не зовсім на крадіжці. Вона вмовляла продавців віддати їй комп’ютер, нові черевики, золоте кільце, одного разу навіть газонокосарку, хоч вона й гадки не мала, навіщо та їй знадобилася. Вона ніколи не залишала собі ті речі. Просто робила все це заради уваги тата. Зазвичай, вона вмовляла сусідського хлопця, який працював у службі доставки, повернути речі назад. Але продавці, яких вона залишала в дурнях, завжди оговтувались і дзвонили в поліцію, яка зрештою знаходила Пайпер.

Що б там не було, вона не тремтіла від захвату, знову опинившись в універмазі, — особливо в такому, яким володіла божевільна царівна, що світиться в темряві.

А тут, — промовила царівна, — найкращий у світі асортимент чаклунських сумішей.

Прилавок повнився чашами та флаконами на триногах, що булькали і диміли. На полицях вітрини рядками стояли кришталеві склянки — деякі у формі лебедів чи ведмежат. Рідина всередині була всіляких можливих кольорів: від блискучо-білого до сіро-буро-малинового. А запахи — ох! Деякі — приємні, на кшталт свіжо- спеченого тістечка або троянд, але впереміш зі смородом горілих шин, пахощами скунса й роздягальні в спортзалі.

Царівна вказала на криваво-червону склянку — звичайну пробірку з пробкою.

— Ця вилікує будь-яку хворобу.

— Навіть рак? — запитав Лео. — Проказу? Задирки?

— Будь-яку хворобу, солоденький. А ця склянка, — вона вказала на пляшку у формі лебедя з блакитною рідиною всередині, — уб’є тебе дуже болісно.

— Дивовижно, — промовив Джейсон. Його голос здавався заціпенілим і сонним.

— Джейсоне, — промовила Пайпер. — У нас є справи. Пам’ятаєш?

Вона постаралась твердо вимовити слова, щоб висмикнути його з трансу заговорюванням, але її голос навіть самій здавався тремтячим. Ця царівна занадто її лякала, знищувала її впевненість, точнісінько так само, як було в будиночку Афродіти із Дрю.

— Справи, — пробурмотів Джейсон. — Авжеж. Але спочатку шопінг, гаразд?

Царівна обдарувала його усмішкою.

— А ще у нас є зілля проти вогню...

— Цим можна не перейматись, — промовив Лео.

— Невже? — царівна придивилась до обличчя Лео. — На тобі начебто немає мого фірмового сонцезахисного крему... та це не має значення. Ще у нас є зілля, що викликають сліпоту, сказ, сон або...

— Стривайте.— Пайпер досі витріщалась на червону склянку. — Це зілля, воно може вилікувати втрату пам’яті?

Царівна прижмурилася.

— Імовірно, так. Досить імовірно. А що, дорогенька? Ти забула щось важливе?

Пайпер намагалася зберегти нейтральний вираз обличчя, але якщо ця склянка може зцілити втрату пам’яті Джейсона...

«Чи хочу я цього насправді?» — запитала вона себе.

Якщо Джейсон з’ясує, хто він є, можливо, вони навіть не залишаться друзями. Гера не просто так забрала його спогади. Вона сказала, що це була єдина причина, чому він уцілів у Таборі напівкровок. Що, коли Джейсон дізнається, що він їхній ворог чи щось таке? Він може позбутися амнезії і вирішити, що ненавидить Пайпер. Може, у нього залишилася дівчина десь там, звідки б він не прибув.

«Це не має значення», — вирішила вона, і аж сама здивувалася такому висновку.

Джейсон завжди має такий болісний вигляд, коли намагається щось пригадати. І їй так нестерпно на це дивитись. Вона допоможе йому, тому що він для неї важливий, нехай навіть це означає його втратити. До того ж це, можливо, зробить прогулянку універмагом її божевільної високості чогось вартим.

— Скільки? — запитала Пайпер.

В очах царівни з’явився відсутній погляд.

— Що ж, ну... Отак одразу й не скажеш. Я люблю допомагати людям. Дійсно люблю. І завжди дотримую угоди, але іноді мене намагаються надурити. — Її погляд перекинувся на Джейсона. — Одного разу, наприклад, я зустріла вродливого парубка, який хотів скарб із царства мого батька. Ми уклали угоду, і я пообіцяла допомогти йому його вкрасти.

— У власного батька? — Джейсон досі виглядав так, наче був наполовину в трансі, однак ця думка, здавалось, його збентежила.

— Ох, не переймайтесь, — промовила царівна. — Я попросила високу ціну. Парубок мусив забрати мене із собою. Він був досить привабливим, відважним, сильним...

Вона глянула на Пайпер.

— Я впевнена, моя дорогенька, ти розумієш, як може приваблювати такий герой і як може кортіти йому допомогти.

Пайпер намагалася не видати своїх почуттів, але, певно, зашарілася. У неї було моторошне відчуття, що царівна читає її думки.

А ще розповідь царівни здалась їй тривожно знайомою. Частинки стародавніх міфів, які вона читала з татом, почали з’єднуватися докупи, але ця жінка не могла бути тією, про кого вона думала.

— Хоч би там як, — продовжила її величність, — мій герой мусив виконати багато неможливих завдань, і я не вихваляюсь, коли кажу, що він би не впорався без мене. Я зрадила власну родину, щоб герой отримав нагороду. І все одно він мене ошукав.

— Ошукав? — Джейсон насупив брови, наче намагаючись пригадати щось важливе.

— Негарно вийшло, — промовив Лео.

Її величність лагідно погладила його по щоці.

— Я певна, тобі не потрібно хвилюватися, Лео. Ти здаєшся чесним. Ти завжди б сплатив справедливу ціну, чи не так?

Лео кивнув.

— То що ми там купуємо? Я візьму дві штуки.

Пайпер утрутилася:

— Отже, склянка, ваша високосте, — скільки?

Царівна змірила очима Пайпер: одяг, обличчя, позу. Наче готувалась начепити цінник на ледве використаного напівбога.

— Ти готова віддати за неї будь-що, дорогенька? — запитала царівна. — Відчуваю, що готова.

Ці слова нахлинули на Пайпер, наче велетенська хвиля на серфінгіста. Так, вона готова заплатити будь-яку ціну. Готова погодитись.

А потім у неї скрутило шлунок. Пайпер усвідомила, що її заговорюють. Вона відчувала щось подібне в минулому, коли Дрю говорила біля вогнища, але це було в тисячі разів могутнішим. Не дивно, що її друзі оціпеніли. То он як почувалися ті, кого заговорювала Пайпер? Її охопило відчуття провини.

Вона зібрала всі сили.

— Ні, я не заплачу будь-яку ціну. Однак справедливу ціну можливо. Після цього ми підемо. Так, хлопці?

Лише на мить її слова наче подіяли. Хлопці виглядали розгубленими.

— Підемо? — промовив Джейсон.

— Тобто... після шопінгу? — запитав Лео.

Пайпер хотілося закричати, але царівна похитала головою, розглядаючи її вже з повагою.

— Вражаюче, — промовила царівна. — Небагато людей здатні встояти перед моїми пропозиціями. Ти — дитина Афродіти, дорогенька? Ах, авжеж — як я цього не побачила? Ну, байдуже. Можливо, нам слід ще трошки походити по крамницях, перш ніж ви визначитеся з вибором?

— Але ж склянка...

— Гаразд, хлопці. — Вона повернулась до Джейсона і Лео. Її голос був настільки могутнішим за голос Пайпер, настільки впевненішим. У Пайпер не було жодного шансу. — Бажаєте побачити більше?

— Авжеж, — сказав Джейсон.

— Еге ж, — сказав Лео.

— Чудово, — промовила царівна. — Вам знадобиться будь-яка допомога, якщо збираєтесь дістатися до затоки Сан-Франциско.

Рука Пайпер потягнулась до кинджала. Вона подумала про свій сон на вершині гори — вид, що показав їй Енцелад, знайоме їй місце, там, де вона має зрадити друзів за два дні.

— Затока? — запитала Пайпер. — Чому затока?

Царівна посміхнулась.

— Ну, там вони помруть, чи не так?

І вона повела їх до ескалаторів, Джейсона і Лео, що виглядали так, наче їм досі кортіло робити шопінг.