Зниклий герой

XXXV ЛЕО

Лео дійшов висновку, що він найбільш невезучий у їхній ватазі, про це багато чого свідчило. Чому в нього не було давно загубленої сестри чи кінозір- ки-тата, який потребував порятунку? Усе, що він мав, — це пояс для інструментів і дракона, що розвалився на середині їхніх пошуків. Можливо, це все те дурнувате прокляття будиночка Гефеста, однак Лео сумнівався в цьому. Йому не щастило задовго до того, як він потрапив до табору.

За тисячі років, коли про ці пошуки розповідатимуть біля багаття, люди пригадають хороброго Джейсона, вродливу Пайпер та їхнього помічника Палаючого Вальдеса, який супроводжував їх із сумкою чарівних викруток і час від часу готував бургери з тофу.

А на додаток до цього Лео ще й закохувався в кожну зустрічну дівчину — за умови, якщо та була абсолютно недосяжною.

Коли він побачив Талію, то перше, про що подумав: вона занадто вродлива, щоб бути сестрою Джейсона. А потім ще подумав, що краще йому цього нікому не говорити. Йому подобались її темне волосся, блакитні очі та впевнена поведінка. Вона, здавалось, належала до такого типу дівчат, здатних кого завгодно покласти на обидві лопатки, байдуже де: на спортмайданчику чи полі битви. А ще — вона нізащо навіть не подивиться в бік Лео... Точнісінько його тип!

Якусь хвилину Джейсон і Талія дивилися одне на одного, ошелешені. А потім Талія ринулась уперед і обійняла брата.

— О, боги! Вона сказала мені, що ти мертвий! — Талія схопила обличчя Джейсона і наче розглядала кожну його частинку. — Хвала Артеміді, це ти. Цей маленький шрам на губі — ти намагався з’їсти степлер, коли тобі було два!

Лео розсміявся.

— Серйозно?

Хедж кивнув, схвалюючи Джейсонів смак:

— Степлери — відмінне джерело заліза.

— С-стривай, — заїкаючись, промовив Джейсон. — Хто сказав тобі, що я мертвий? Що сталося?

Один з білих вовків біля входу до печери гавкнув. Талія озирнулась на вовка і кивнула, але не відняла рук від Джейсонового обличчя, наче боялась, що воно зникне.

— Моя вовчиця каже, що в мене обмаль часу, і має рацію. Але ми повинні поговорити. Сядьмо.

Пайпер зробила навіть краще. Вона звалилась з ніг. І розбила б свою голову об кам’яну підлогу, коли б її не спіймав Хедж.

Талія ринулася до Пайпер.

— Що з нею? А... можете не відповідати. Бачу. Переохолодження. Щиколотка. — Вона суворо глянула на Хеджа. — Хіба ви не володієте природним зціленням?

Хедж фиркнув.

— А чому, ти гадаєш, вона має такий чудовий вигляд? Не відчуваєш запаху «Гаторейда»?

Талія вперше поглянула на Лео, і, авжеж, це був обвинувальний погляд, типу: «Чому ти дозволив козлу бути лікарем?» Наче Лео в тому винний.

— Ти і сатир, — наказала Талія, — віднесіть дівчину до моєї подруги біля входу. Фібі — відмінний цілитель.

— Там холодно! — сказав Хедж. — Я відморожу собі роги.

Та Лео зрозумів, що вони тут небажані.

— Ходімо, Хедж. Цим двом треба побалакати.

— Гм... Добре, — пробурчав сатир. — Не пощастило навіть нікому голову проломити.

Хедж поніс Пайпер до виходу. Лео хотів було піти за ним, але Джейсон кликнув:

— Узагалі-то, старий, не міг би ти... залишитися?

Лео побачив у Джейсонових очах щось неочікуване: його приятель просив підтримки. Він був наляканий.

Лео вишкірився.

— Бути третім зайвим — моя спеціалізація.

Талія, здавалось, не дуже цьому зраділа, і все ж вони сіли біля вогню. Декілька хвилин усі мовчали. Джейсон розглядав сестру, наче якийсь небезпечний прилад, що може вибухнути, якщо неправильно з ним поводитись. Талія начебто почувалася більш розкуто, наче звикла натикатись на речі й дивніші за давно загублених родичів. І все ж вона дивилась на Джейсона як у трансі, можливо, пригадуючи маленького дволітку, який намагався з’їсти степлер. Лео дістав два мідні дроти з кишені і скрутив їх разом.

Зрештою Лео не витримав мовчання.

— То... мисливиці Артеміди. Оця штука зі стосунками — це типу назавжди чи так, час від часу?

Талія витріщилась на нього, наче він щойно еволюціонував з водоростей. О, ця дівчина, безперечно, була йому до вподоби.

Джейсон тикнув його ногою в гомілку.

— Не зважай на Лео. Він просто намагається, ну... позбутися напруження. Але Таліє... що трапилося з нашою родиною? Хто сказав тобі, що я мертвий?

Талія посмикала срібний браслет на зап’ястку. У світлі вогню, у своєму зимовому камуфляжі вона виглядала ледве не як снігова царівна Хіона — точнісінько така ж холодна та прекрасна.

— Ти щось пам’ятаєш? — запитала вона.

Джейсон похитав головою.

— Я прокинувся три дні тому в автобусі разом з Лео та Пайпер.

— У чому ми не винні, — поспішно додав Лео. — Гера вкрала його спогади.

Обличчя Талії напружилося.

— Гера? Звідки ти це знаєш?

Джейсон розповів їй про їхнє завдання: про пророцтво в таборі, про ув’язнення Гери, про захоплення тата Пайпер велетнем і що в них залишилося часу до зимового сонцестояння. Лео втручався, щоб додати найважливіше: як він полагодив дракона, як жбурляв вогняні шари і як приготував відмінні тако.

Талія вміла слухати. Її, здавалось, ніщо не дивувало: чудовиська, пророцтва, відродження мертвих. Та коли Джейсон згадав царя Мідаса, вона лайнулася давньогрецькою.

— Я знала, що слід було спалити той маєток, — сказала вона. — Цей чоловік був небезпечним. Але ми так захопилися переслідуванням Лікаона... що ж, я рада, що ви втекли. То Гера... вона приховувала тебе всі ці роки?

— Не знаю. — Джейсон дістав світлину з кишені. — Вона залишила мені рівно стільки пам’яті, щоб я міг упізнати тебе.

Талія глянула на світлину, і її вираз пом’якшав.

— Забула про це. Я залишила її в Першому Будиночку, так?

Джейсон кивнув.

— Гадаю, Гера хотіла, щоб ми зустрілися. Коли ми приземлились тут, у цій печері... мені здалося, що вона важлива. Наче я знав, що ти десь поряд. Хіба це не шаленство?

— Пусте, — запевнив його Лео. — Нам, безперечно, судилося зустріти твою привабливу сестру.

Талія його проігнорувала. Мабуть, не хотіла видавати, наскільки Лео її вразив.

— Джейсоне, — промовила вона, — коли маєш справу з богами, не буває нічого занадто шаленого. Але тобі не варто довіряти Гері, особливо зважаючи на те, що ми — діти Зевса. Вона ненавидить усіх дітей Зевса.

— Але вона сказала щось про те, що Зевс віддав їй моє життя на знак примирення. У цьому є якийсь сенс?

Обличчя Талії втратило колір.

— О, боги. Мати не... Ти не пам’ятаєш... Ні, авжеж, не пам’ятаєш.

— Що? — запитав Джейсон.

Риси обличчя Талії наче постарішали у світлі вогню, ніби її безсмертя дало тріщину.

— Джейсоне... не знаю, як про це казати. Наша мама була не цілком врівноваженою. Вона привернула увагу Зевса, тому що була актрисою, і вона була вродливою, але слава її зламала. Вона пиячила, робила дурнуваті витівки, потрапляла до жовтої преси. Їй завжди було недостатньо уваги. Навіть до того, як ти народився, ми весь час сварились. Вона... вона знала, що тато — Зевс, і, гадаю, це було для неї занадто. Найбільше досягнення в житті — привернути увагу володаря небес. Тому змиритися з тим, що він пішов, мати не змогла. З богами завжди так... ну... вони не залишаються надовго.

Лео пригадав маму, як вона запевняла його знову й знову, що колись тато повернеться. Але вона ніколи не шаленіла через це. Наче й сама не хотіла, щоб Гефест був поряд — тільки щоб Лео міг познайомитися з батьком. Їй доводилось працювати на безперспективній роботі, мешкати в крихітній квартирі, вона ніколи не мала достатньо грошей — і, здавалось, не переймалася цим. Поки Лео з нею, завжди говорила вона, усе буде гаразд.

Він спостерігав за обличчям Джейсона — той виглядав дедалі більше пригніченим, поки Талія описувала їх маму, — і вперше за весь час він відчув, що не заздрить другу. Лео, можливо, і втратив маму. Можливо, і пережив важкі часи. Та принаймні він пам’ятав її. Він раптом усвідомив, що вистукує на коліні повідомлення азбукою Морзе: «Люблю тебе». Йому було шкода Джейсона через те, що у того немає отаких спогадів — немає взагалі нічого, що можна пригадати в скрутну хвилину.

— То... — Джейсон, здавалося, не міг поставити запитання.

— Джейсоне, у тебе є друзі, — сказав йому Лео. — А тепер і сестра. Ти не сам.

Талія простягнула руку до Джейсона, і він її узяв.

— Коли мені виповнилося приблизно сім, — промовила вона, — Зевс знову почав навіщати маму. Гадаю, він шкодував, що зруйнував її життя, і, здавалося, якось змінився. Трохи старіший і суворіший, уважніший до мене. На деякий час мамі стало краще. Вона любила, коли Зевс був поряд, приносив їй подарунки, змушував небо гриміти. Вона завжди хотіла більше уваги. У той рік народився ти. Мама... ну, я ніколи не ладнала з нею, але ти дав мені привід залишитися. Ти був таким чарівним. До того ж я не вірила, що мама зможе доглядати за тобою. Авжеж, зрештою Зевс припинив навідуватися. Мабуть, не міг більше витримувати маминих істерик — вона весь час набридала йому з тим, щоб він відвів її до Олімпу, або зробив безсмертною, або вічно прекрасною. Коли він остаточно пішов, мама почала ставати дедалі неврівноваженішою. Приблизно в той час на мене почали нападати чудовиська. Мама звинувачувала Геру. Вона стверджувала, що богиня приходила і по тебе... що Гера ледве стерпіла моє народження, адже дві дитини-напівбоги з однієї родини — занадто серйозна образа. Мама навіть казала, що не хотіла називати тебе Джейсоном, але Зевс наполіг — щоб потішити Геру, тому що богині подобалось це ім’я. Я гадки не мала, у що вірити.

Лео вертів у руках мідні дроти. Він почувався зайвим. Йому не слід було слухати цю розмову, та через неї він уперше за весь час отримав можливість краще пізнати Джейсона. Тепер Лео наче надолужував ті чотири місяці дружби в «Школі дикунів», що були просто фантазією.

— Як вас розділили? — запитав він.

Талія стиснула братову руку.

— Якщо б я знала, що ти живий... О, боги, усе б було інакше. Та коли тобі було два, мама зібрала нас на родинну відпустку. Ми поїхали на північ, до парку, який вона хотіла нам показати. Пам’ятаю, як думала, що це дивно, бо мама ніколи нас нікуди не возила, а ще — вона була дуже знервованою. Я тримала тебе за руку, коли ми йшли до того великого будинку посеред парку, і... — Вона зробила тремтливий подих. — Мама сказала мені піти назад до машини і принести кошик з їжею. Мені не хотілося залишати тебе наодинці з нею, але це було лише на декілька хвилин. Коли я повернулася... мама стояла навколішки на кам’яних сходах, охопила себе руками і плакала. Вона сказала... сказала, що ти зник. Сказала, що Гера забрала тебе і тепер ти все одно що мертвий. Я не знала, що вона зробила. Боялась, що вона цілковито втратила глузд. Я оббігала весь парк, але ти просто зник. Їй довелось тягти мене волоком до авто, а я пхалася і волала. Наступні декілька днів у мене була істерика. Я не все пам’ятаю, але я викликала поліцію, і вони довго допитували маму. Після цього ми посварилися. Вона сказала, що я зрадила її, що я мала б бути для неї підтримкою, наче тільки вона може бути важливою... Зрештою мій терпець урвався. Твоє зникнення було останньою краплею. Я втекла з дому і ніколи не поверталася, навіть коли мама померла декілька років тому. Я думала, що ти зник назавжди. Окрім тебе, я ніколи нікому про це не розповідала — навіть Аннабет чи Луці, моїм ліпшим друзям. Просто це було занадто болісним.

— Хірон знав. — Голос Джейсона наче лунав здалеку. — Коли я дістався до табору, він кинув на мене один погляд і сказав: «Ти мусив померти».

— Це неможливо, — наполягла Талія. — Я ніколи йому не розповідала.

— Агов, — сказав Лео. — Головне, що тепер ви разом, еге ж? Вам двом дуже пощастило.

Талія кивнула.

— Лео має рацію. Подивись на себе. Ти мого віку.

Ти став дорослим.

— Але де я був? — сказав Джейсон. — Як я міг бути зниклим увесь цей час? А ще ця римська нісенітниця...

Талія нахмурилась.

— Римська нісенітниця?

— Твій брат говорить латиною, — сказав Лео. — Кличе богів римськими іменами, а ще у нього є татуювання.

Лео вказав на позначки на Джейсоновій руці. А потім видав Талії короткий виклад про решту дивних речей, що стались: як Борей перетворився на Аквілона, як Лікаон називав Джейсона «дитинчам Рима» і як вовки відступили, коли Джейсон заговорив до них латиною.

Талія щипнула тятиву.

— Латина. Зевс іноді говорив латиною, коли вдруге прийшов до мами. Як я казала, він здавався іншим, більш офіційним.

— Гадаєш, він був у римській подобі? — запитав Джейсон. — І тому я вважаю себе дитиною Юпітера?

— Можливо, — відповіла Талія. — Я ніколи не чула, щоб траплялось щось подібне, але це може пояснити, чому ти думаєш як римлянин і чому говориш латиною, а не давньою грецькою. Це б робило тебе єдиним у своєму роді. І все ж, це не пояснює, як ти вцілів без Табору напівкровок. Дитина Зевса, або Юпітера, називай його як бажаєш, — чудовиська б не відставали від тебе. Коли б ти був на самоті, то мусив померти багато років тому. Я впевнена, що не вціліла б без друзів. Тобі знадобились би тренування, безпечний притулок...

— Він не був на самоті, — ляпнув Лео. — Ми чули про інших таких, як він.

Талія здивовано на нього подивилась.

— Що ти маєш на увазі?

Лео розповів їй про порізану футболку в універмазі Медеї і про випадок із циклопами, як вони почули про дитину Меркурія, яка говорила латиною.

— Немає якогось іншого місця для напівбогів? — запитав Лео. — Тобто окрім Табору напівкровок? Можливо, якийсь скажений учитель латини викрадає дітей богів і вчить їх думати, як римляни.

Щойно він це промовив, то зрозумів, наскільки безглуздо прозвучала ця думка. Блискучі блакитні очі Талії зосереджено його розглядали, через що він почувався підозрюваним на допиті.

— Я обійшла всю країну, — задумливо промовила Талія. — Ніколи не бачила ознак скаженого вчителя латини чи напівбогів у пурпурових футболках. І все ж...

Вона замішалась, наче їй спало на думку щось тривожне.

— Що? — запитав Джейсон.

Талія похитала головою.

— Мені потрібно поговорити з богинею. Можливо, Артеміда допоможе нам.

— Вона досі говорить до тебе? — запитав Джейсон. — Більшість богів замовкла.

— В Артеміди свої правила, — промовила Талія. — їй доводиться бути обачною, щоб Зевс не дізнався, але вона вважає, що закривати Олімп було безглуздо. Це вона направила нас по сліду Лікаона. Сказала, що це приведе нас до нашого друга.

— Персі Джексон, — здогадався Лео. — Хлопець, якого шукає Аннабет.

Талія кивнула, її обличчя переповнювало занепокоєння.

Лео подумав: чи мав хтось такий самий стурбований вигляд, коли зникав він? Навряд.

— То як до цього причетний Лікаон? — запитав Лео. — І як це пов’язано з нами?

— Ми повинні з’ясувати це якомога швидше, — визнала Талія. — Якщо ваш час скінчується завтра, то зараз ми його гаємо. Еол міг би розповісти...

Біля виходу знову з’явилася біла вовчиця і наполегливо гавкнула.

— Я мушу вирушати. — Талія підвелась. — Інакше загублю слід решти мисливиць. Однак спочатку я доставлю вас до палацу Еола.

— Якщо не можеш, то все гаразд, — сказав Джейсон, але в голосі промайнула нотка засмучення.

— Ой, припини. — Талія посміхнулась і допомогла йому підвестись. — У мене багато років не було брата. Гадаю, я зможу винести декілька хвилин з тобою, перш ніж ти почнеш мене дратувати. А зараз ходімо!