Зниклий герой

XXIV ЛЕО

Лео зупинився біля дверей і спробував угамувати дихання. Голос земляної жінки досі лунав у вухах, нагадуючи про загибель мами. Менше за все йому хотілося кидатись у ще один темний склад. Раптом він знову відчув себе восьмирічним хлопчиком, самотнім і безпорадним, тоді як хтось, небайдужий йому, був замкнутий і в біді.

«Припини, — сказав він собі. — Вона хоче, щоб ти так почувався».

Але страх нікуди не зникав. Лео глибоко вдихнув і заглянув усередину. Нічого начебто не змінилося. Крізь діру на даху сочилося сіре ранкове світло. Мерехтіли декілька лампочок, і все ж більша частина заводського приміщення досі ховалась у темряві. Він міг розрізнити кладку вгорі, тьмяні обриси важкого обладнання вздовж конвеєра, проте жодного руху. Жодних ознак його друзів.

Він ледве не почав їх кликати, але щось зупинило його... А потім він зрозумів: це запах. Пахнуло чимось підозрілим — схожим на горіле машинне мастило та несвіжий подих.

Щось нелюдське знаходилося на заводі. Лео був переконаний. Його тіло напружилось, кожний нерв затремтів.

Десь у приміщенні вигукнула Пайпер:

— Лео, допоможи!

Але Лео притримав язика. Як Пайпер могла спусти- тися з кладки зі зламаною щиколоткою?

Він прослизнув усередину й присів за вантажним контейнером. Повільно, стискаючи молот, пробрався досередини кімнати, ховаючись за коробками та порожніми шасі вантажівок. Нарешті він дістався конвеєра. І присів за найближчим механізмом — краном з рукою-маніпулятором.

Голос Пайпер знову його покликав:

— Лео?

Цього разу менш переконливо, однак дуже схоже.

Лео визирнув з-за обладнання. Просто над конвеєром, на ланцюгу, приєднаному до крана на протилежному боці, висів двигун вантажівки — погойдувався собі на висоті тридцяти футів, наче його залишили там, коли завод ще не був зачиненим. Під ним на стрічці конвеєра стояло шасі вантажівки, а навколо тіснилися три темні обриси розміром з автонавантажувачі. Неподалік на ланцюгах двох інших кранів-маніпуляторів звисали два менших обриси — можливо, теж двигуни, але один з них вертівся наче живий.

А тоді один з обрисів-навантажувачів ожив, і Лео зрозумів, що це велетенський гуманоїд.

— Казав же вам, що нічого там немає, — прогриміло створіння. Його голос був занадто низьким та грубим, щоб належати людині.

Заворушився інший навантажувач і покликав голосом Пайпер:

— Лео, допоможи мені! Допоможи... — а тоді голос змінився і перетворився на чоловіче бурчання. — Тьху, нікого тут немає. Жоден напівбог не здатен бути таким тихим, еге ж?

Перше чудовисько фиркнуло.

— Коли має клепку, то, швидше за все, втік. Або дівчисько збрехало про третього напівбога. Нумо вже куховарити.

Клац! Засичало яскраве помаранчеве світло — сигнальна ракета, — і Лео на деякий час осліпнув. Він ховався за краном, поки в очах не прояснилося від цяток. А тоді знову визирнув і побачив страховинну картину, таку не вигадала б навіть тія Калліда.

Дві маленькі штуки, що висіли на кранах, були не двигунами. То були Джейсон та Пайпер. Обидва звисали догори низом, зі зв’язаними ногами та обмотані ланцюгами аж до шиї. Пайпер дригалася, намагаючись звільнитись. Її рот заткнули кляпом, але принаймні вона була жива. Джейсон виглядав не так обнадійливо. Він висів обм’яклий. Очі закотились під лоба. Над лівою бровою набухла червона шишка розміром з яблуко.

На конвеєрній стрічці замість чаші для вогнища використовувався багажник незакінченої вантажівки з відкритим кузовом. Сигнальна ракета запалила суміш шин та дерева, які, судячи із запаху, облили гасом. Над вогнем підвісили велику металеву жердину — шампур, зрозумів Лео, а це означало, що все це готувалося для куховарства.

Але більше за все жахали самі кухарі.

«Монокль Моторе...» Той логотип з єдиним червоним оком. Як Лео не здогадався?

Три величезних гуманоїди тіснилися біля багаття. Двоє стояли й підтримували вогонь. Найбільший сидів навпочіпки, спиною до Лео. Ті двоє, що стояли обличчям до нього, були десять футів заввишки, мали волохаті м’язисті тіла та шкіру, що блищала червоним у світлі вогню. Один з чудовиськ був одягнений у кольчужну пов’язку на стегнах, що здавалася дуже незручною. Другий носив драну ворсисту тогу зі скловати, яка теж не претендувала на місце в рейтингу десяти кращих гардеробних ідей, на думку Лео. Поза цим два чудовиська могли б бути близнятами. У кожного — звіроподібне обличчя з єдиним оком посеред чола. Кухарі були циклопами.

Ноги Лео почали трястися. До цієї миті він бачив багато химерних речей: грозових духів, крилатих богів і металевого дракона, що полюбляє соус табаско. Але це було інше. Справжні десятифутові натуральні величезні чудовиська, з плоті та крові, які хочуть з’їсти його друзів на вечерю.

Він був настільки наляканий, що ледве міг думати. Якби ж у нього був Фестус. Зараз йому б знадобився шістдесятифутовий вогнедишний танк. Але все що в нього було, — пояс з інструментами і рюкзак. Його трифунтова кувалда виглядала геть маленькою порівняно із цими циклопами.

Саме про це говорила спляча пані. Вона хотіла, щоб він відступив і залишив друзів на смерть.

Це все вирішило. Дідька лисого він дозволить, щоб земляна пані змушувала його почуватися безсилим, — більше ніколи в житті. Лео скинув свій рюкзак і почав тихенько розстібувати змійку.

Циклоп у кольчужній пов’язці підійшов до Пайпер, яка крутнулась і спробувала штурхнути головою його в око.

— А зараз можна вийняти кляп? Люблю, коли вони верещать.

Запитання адресувалося третьому циклопові, очевидно, їх ватажку. Постать, що сиділа напочіпки, рохнула, і циклоп з пов’язкою на стегнах вирвав кляп із рота Пайпер.

Вона не закричала. Натомість знервовано вдихнула, наче намагаючись триматися спокійно.

Тим часом Лео знайшов у рюкзаку те, що шукав: купку крихітних пультів дистанційного керування, які він прихопив у «Бункері 9». Принаймні він сподівався, що це пульти. Знайти панель технічного обслуговування маніпулятора виявилося неважко. Він дістав з пояса викрутку і взявся до роботи, але мусив діяти обережно. Циклоп-ватажок знаходився всього лише в двадцяти футах від нього. Чудовиська, безсумнівно, мали відмінний слух. Здійснити план без шуму здавалося неможливим, та іншого вибору в Лео не було.

Циклоп у тозі шурував вогонь, який тепер спалахував і здіймав до стелі згубний чорний дим. Його друзяка з пов’язкою на стегнах свердлив очима Пайпер, чекаючи, поки вона зробить щось забавне.

— Крикни, дівчинко! Я обожнюю веселі крики!

Коли Пайпер нарешті заговорила, її голос був спокійним і розважливим, наче вона повчала неслухняного цуцика.

— Ох, пане циклопе, вам не слід нас убивати. Буде значно краще, якщо ви нас відпустите.

Містер пов’язка-на-стегнах почухав свою потворну голову. І повернувся до приятеля в скловатній тозі.

— Вона начебто гарненька, Торку. Мабуть, мені слід її відпустити.

Торк, чувак у тозі, загарчав:

— Я її першим побачив, Сампе. Я її відпущу!

Самп і Торк почали сперечатися, але третій циклоп підвівся і загорланив:

— Телепні!

Лео ледве не вронив викрутку. Третій циклоп виявився жінкою. Вона була на декілька футів вища за Торка і Сампа, і навіть більш дебелою. Одягнена у скроєну з кольчуги хламіду, схожу на одну з тих суконь-сорочок, яку носила злобна тітка Роза. Як же це називають — муу-муу? Еге, пані циклопиха носила кольчужну муу-муу. Її засалене чорне волосся було заплетене в коси з бронзовими дротами та металевими шайбами. Ніс і рот були товстими й побитими, наче вона весь вільний час проводила, таранячи обличчям стіни, однак у єдиному червоному оці проблискував злий інтелект.

Циклопиха промарширувала до Сампа і відштовхнула його вбік, перекинувши через конвеєрну стрічку. Торк швиденько дав заднього ходу.

— Дівчисько — поріддя Венери, — пробурчала циклопиха. — Вона вас заговорює.

Пайпер заговорила:

— Будь ласка, пані...

— Гр-р! — Циклопиха схопила Пайпер за талію. — Навіть не намагайся використати свої миленькі балачки на мені, дівча! Я — Ма Гаскет! Я з’їдала на обід героїв і сильніших за тебе!

Лео боявся, що Пайпер приб’ють, однак Ма Гаскет відпустила її і залишила гойдатися на ланцюзі. А потім почала кричати на Сампа з приводу того, який він тупий.

Руки Лео працювали несамовито. Він крутив дроти і смикав перемикачі, майже не думаючи, що робить. Він закінчив приєднувати пульт. А тоді відповз до іншого маніпулятора, поки циклопи розмовляли.

— ...з’їмо її останньою, Ма? — говорив Самп.

— Ідіот! — заволала Ма Гаскет, і Лео зрозумів, що Самп і Торк, певно, були її синами. Коли так, то в цій родині потворність, безперечно, передавалась у спадок. — Мені слід було викинути вас на вулицю, коли ви були маленькими, як справжніх дітей-циклопів. Ви, можливо, чогось корисного навчилися б. Прокляття на моє м’яке серце, через яке я вас залишила.

— М’яке серце? — промимрив Торк.

— Що це було, невдячний?

— Нічого, Ма. Я сказав, що у тебе м’яке серце. Ми мусимо працювати для тебе, годувати тебе, підпилювати нігті на твоїх ногах...

— І ви мусите бути вдячними! — загорланила Ма Гаскет. — А тепер підтримуй вогонь, Торку! А ти, Сампе, ідіоте, — моя коробка з сальсою[36] на іншому складі. Тільки не кажи, що сподівався, ніби я буду їсти цих напівбогів без сальси!

— Так, Ма, — сказав Самп. — Тобто ні, Ма. Тобто...

— Пішов і приніс!

Ма Гаскет підняла найближче шасі вантажівки й ляснула ним Сампа по голові. Той звалився на коліна. Лео був певен, що такий удар його вб’є, та Сампа, вочевидь, нерідко збивали вантажівки. Йому вдалося зіштовхнути шасі з голови. А потім він, хитаючись, підвівся і побіг за сальсою.

«Саме час, — подумав Лео. — Поки вони розділені». Він закінчив з другою машиною і перейшов до третьої. Коли він поспішив до наступного маніпулятора, циклопи його не помітили, однак помітила Пайпер. Вираз її обличчя змінився з жаху на невіру, і вона охнула.

Ма Гаскет повернулася до неї.

— У чому справа, дівчинко? Така тендітна, що я тебе зламала?

Дякувати богові, Пайпер була кмітливою. Вона відвела погляд від Лео й промовила:

— Гадаю, справа у моїх ребрах, пані! Якщо я зламана всередині, то буду жахлива на смак.

Ма Гаскет загоготала.

— Гарна спроба. Останній герой, якого ми їли, — пам’ятаєш його, Торку? Син Меркурія, здається?

— Так, Ма, — сказав Торк. — Смачний був. Трошки жорсткий.

— Він намагався уткнути щось таке. Сказав, що п’є ліки. Але на смак був чудовий!

— Як баранина, — пригадав Торк. — Фіолетова футболка. Розмовляв латиною. Так, трошки жорсткий, але смачний.

Пальці Лео застигли на панелі обслуговування. Вочевидь, у Пайпер з’явилися такі самі думки, як у нього, тому що вона запитала:

— Фіолетова футболка? Латина?

— Смакота, — ніжно промовила Ма Іаскет. — Річ у тому, дівчинко, що ми не такі тупоголові, як усі вважають! З нами не проходять такі дурнуваті хитрощі й загадки, не з нами — північними циклопами.

Лео змусив себе повернутися до роботи, але різні думки бентежили його. Тут схопили хлопчину, який розмовляв латинською мовою... у такій самій футболці, як у Джейсона? Він гадки не мав, що все це означає, але мав залишити опитування за Пайпер. Якщо він сподівається перемогти цих чудовиськ, то мусить діяти швидко, перш ніж Самп повернеться із сальсою.

Він подивився вгору на двигун, що був підвішений точнісінько над біваком циклопів. Коли б він міг ним скористатися — той став би чудовою зброєю. Але кран, який його тримав, розташовувався з протилежного боку конвеєрної стрічки. Лео аж ніяк не міг дістатися туди непоміченим, і до того ж часу було обмаль.

Остання частина його плану була найбільш каверзною. Він викликав із пояса дроти, радіоадаптер і меншу викрутку та почав конструювати універсальний пульт. Уперше за весь час він про себе подякував татові (Гефесту) за чарівний пояс. «Забери мене звідси, — попросив він, — і, може ти будеш не таким уже й козлом».

Пайпер усе розмовляла, розсипаючись у похвалах.

— Ох, я чула про північних циклопів! — що було брехнею, подумав Лео, але говорила вона переконливо. — Ніколи не думала, що ви такі великі та розумні!

— Лестощі теж не спрацюють, — сказала Ма Гаскет, хоч і голос в неї був задоволений. — Але твоя правда, ти станеш сніданком для найкращих циклопів в окрузі.

— Але хіба циклопи не добрі? — запитала Пайпер. — Я вважала, що ви робите зброю для богів.

— Тьху! Я дуже добра. Добре їм людей. Добре трощу. І добре майструю, так, але не для богів. Наші брати, старші циклопи, вони цим займаються, так. Гадають, що вони такі високі й могутні тільки тому, що на пару тисяч років старші. А ще ці південні брати живуть на островах і пасуть овець. Недоумки! Але ми, гіперборейські циклопи, північний клан, ми — найкращі! Заснували «Монокль Моторе» у цьому старому заводі: найкраща зброя, броня, колісниці, паливоекономічні поза- шляховики! Однак — тьху! Змушені зачинитися. Майже все плем’я лишилось без роботи. Війна була занадто короткою. Титани програли. Нікчеми! Зброя циклопів більше не потрібна.

— Ох, яка прикрість, — співчувала Пайпер. — Я впевнена, що ви майстрували неймовірну зброю.

Торк ошкірився.

— Писклявий бойовий молот!

Він підняв величезну палицю з акордеоноподібною металевою коробкою на кінці. Стукнув нею по підлозі, і цемент тріснув, але на додаток пролунав такий звук, наче наступили на найбільше у світі гумове каченятко.

— Жахаюче, — промовила Пайпер.

Торк виглядав задоволеним.

— Йому далеко до вибухової сокири, але можна користуватися більше ніж один раз.

— Можу я подивитися? — запитала Пайпер. — Якщо б ти тільки розв’язав мені руки...

Торк охоче підійшов, та Ма Гаскет випалила:

— Телепню! Вона знову тебе дурить. Досить балачок! Спочатку вбий хлопця, поки він не помер сам собою. Я люблю свіже м’ясо.

Ні! Пальці Лео почали несамовито приєднувати дроти до пульта. Ще декілька хвилин!

— Агов, стривайте, — промовила Пайпер, намагаючись привернути увагу циклопів. — Агов, дозвольте тільки запитати...

Дроти в руках Лео дали іскру. Циклопи застигли й повернулись у його бік. А тоді Торк підняв вантажівку і жбурнув її в нього.

Лео відкотився, коли вантажівка розтрощила обладнання. Якби він завагався ще на долю секунди, то і його б розчавило.

Він підвівся на ноги, і Ма Гаскет його помітила. Вона заволала:

— Торку, ти жалюгідна подоба циклопа, схопи його!

Торк кинувся до Лео. Той несамовито смикнув за важіль на своєму саморобному пульті.

Циклоп був у п’ятдесяти футах від нього. У двадцяти футах.

А тоді з шумом ожив перший маніпулятор. Тритонна жовта металева клешня стукнула циклопа в спину з такою силою, що той звалився горілиць. Перш ніж Торк зміг очухатись, маніпулятор схопив його за одну ногу і жбурнув прямо вгору.

— А-А-А-А-А-А! — Торк полетів у темряву. Стеля була занадто темною і високою, щоб можна було точно сказати, що трапилось, але судячи з неприємного металевого брязкоту, циклоп врізався в одну з опорних балок.

Торк так і не звалився назад. Натомість на підлогу посипався жовтий пил. Торк розщепився.

Ма Гаскет приголомшено витріщилась на Лео.

— Мій син... Ти... Ти...

Наче за сигналом, шкандибаючи, з’явився у світлі вогню Самп із коробкою сальси.

— Ма, я взяв особливо гостру...

Він не отримав можливості закінчити речення. Лео потягнув за важіль на пульті, і другий маніпулятор ляснув Сампа в груди. Коробка із сальсою вибухнула, наче пінья- та, а Самп відлетів назад, точнісінько до підніжжя третьої машини Лео. Самп, можливо, і був несприйнятливий до шасі вантажівок, але був сприйнятливий до маніпуляторів, що могли завдавати ударів силою в десять тисяч фунтів. Третя машина прибила його до підлоги з такою силою, що він вибухнув у пил, наче розірвана торба з мукою.

З двома циклопами покінчено. Лео починав почуватися, наче Командор Інструмент, коли Ма Гаскет впилась у нього своїм оком. Вона схопила найближчий маніпулятор і з диким ревом відірвала його від стойки.

— Ти вбив моїх хлопчиків! Тільки мені дозволено бити своїх хлопчиків!

Лео натиснув на кнопку, і два маніпулятори, що залишились, кинулись у бій. Ма Гаскет схопила один з них і розірвала навпіл. Інший ляснув її по голові, але це начебто тільки її розлютило. Вона схопила маніпулятор за фіксатор, відірвала його і змахнула ним, наче бейсбольною битою. %ар пролетів у дюймі від Джейсона та Пайпер. А потім Ма Гаскет жбурнула його в бік Лео. Він зойкнув і відкотився, а маніпулятор розтрощив сусідню машину.

Лео почав усвідомлювати, що розлючена матуся циклопів — не з тих, з ким хотілось би битися, маючи тільки універсальний пульт і викрутку. Майбутнє Командора Інструмента видавалось не дуже радісним.

Зараз вона стояла у двадцяти футах від нього, біля куховарського вогнища. Кулаки стиснуті. Зуби оголені. Вона виглядала смішно у своєму кольчужному муу-муу і з засаленими косами, та через кровожерливий блиск у величезному червоному оці та той факт, що вона була дванадцять футів заввишки, Лео було не смішно.

— Ще якісь фокуси, напівбожку? — випалила Ма Гаскет.

Лео зиркнув угору. Блок двигуна, підвішений на ланцюзі, — якби ж він мав час ним зайнятися. Хоча якщо він якось змусить Ма Гаскет зробити крок уперед. У цьому ланцюгу... одна єдина ланка... Лео не міг її бачити, особливо з такої далекої відстані, але його відчуття підказували, що там була втома металу[37].

— Атож, чорта лисого, є в мене фокуси! — Лео здійняв свій пульт. — Зробиш ще один крок, і я знищу тебе вогнем!

Ма Гаскет розреготалась.

— Невже! Циклопи несприйнятливі до вогню, ти телепню. Але якщо бажаєш погратися з вогнем, я тобі допоможу!

Вона згребла розпечені вуглі голіруч і шпурнула ними в Лео. Усі приземлилися біля його ніг.

— Промахнулася, — скептично промовив він. Тоді Ма Гаскет ошкірилась і підняла бочку біля вантажівки. Лео дістало часу тільки, щоб прочитати на бочці слово «Бензин», коли Ма Гаскет жбурнула її. Бочка розкололася, заливши все навколо нього запальною рідиною.

Вуглі дали іскру. Лео заплющив очі, а Пайпер закричала:

— Ні!

Навколо нього спалахнула вогняна буря. Коли Лео розплющив очі, його окутували вируючі язики полум’я заввишки у двадцять футів.

Ма Гаскет завищала від задоволення, але Лео не став паливом для вогню. Гас згорів, і залишились тільки маленькі палаючі ділянки на підлозі.

Пайпер охнула.

— Лео?

Ма Гаскет виглядала враженою.

— Ти вцілів?

Тоді вона зробила крок уперед і опинилась точнісінько там, де хотів Лео.

— Що ти таке?

— Син Гефеста, — промовив Лео. — І я попередив, що знищу тебе вогнем.

Він указав пальцем угору і скликав усю свою волю. Він ніколи не пробував робити нічого, що потребувало такої концентрації та напруження, але вистрелив стрілою розжареного до білини полум’я в ланцюг, що тримав блок двигуна над головою циклопа, цілячись у ланку, яка здавалась найслабшою.

Вогонь згаснув. Нічого не сталося. Ма Гаскет розреготалася.

— Вражаюча спроба, сину Гефеста! Минуло багато віків з того часу, як востаннє зустрічала того, хто володіє вогнем. З тебе вийде пікантна закуска!

Ланцюг клацнув — та єдина ланка нагрілась до границі міцності — і блок двигуна впав, смертоносно і безшумно.

— Я так не вважаю, — сказав Лео.

Ма Гаскет не достало часу навіть подивитися вгору.

Бац! Циклопихи більше не стало — тільки купка пилу під п’ятитонним блоком двигуна.

— А до двигунів сприйнятлива, га? — випалив Лео. — От тобі!

А потім він упав на коліна. У голові загуло. За декілька хвилин він усвідомив,- що його кличе Пайпер.

— Лео! З тобою все добре? Можеш рухатись?

Похитуючись, він підвівся на ноги. Лео ніколи не намагався викликати настільки- сильне полум’я, і це його цілковито виснажило.

Він досить довго знімав Пайпер з ланцюга. Потім вони разом опустили Джейсона, який досі був непритомним. Пайпер удалося капнути йому до рота трохи нектару, і він застогнав. Ґуля на голові почала зменшуватися. Шкіра потроху набувати нормального кольору.

— Еге, голова у нього дубова, — сказав Лео. — Гадаю, з ним усе буде добре.

— Дякувати богові, — зітхнула Пайпер. А потім подивилася на Лео якось наче перелякано.

— Як ти... вогонь... ти завжди?..

Лео опустив очі.

— Завжди, — сказав він. — Я ходяче лихо. Перепрошую, слід було сказати вам раніше, але...

— Перепрошую? — Пайпер стукнула його в плече. Коли він підняв очі, вона усміхалась. — Це було фантастично, Вальдес! Ти врятував наші життя. За що ти перепрошуєш?

Лео кліпнув. Почав усміхатися, але почуття полегшення було зруйновано, коли він помітив щось біля ніг Пайпер.

Жовтий пил — порошкові залишки одного з циклопів, можливо, Торка, — рухався підлогою, наче невидимий вітер збирав їх у купу.

— Вони перероджуються, — сказав Лео. — Поглянь.

Пайпер відступила від пилу.

— Це неможливо. Аннабет говорила, що чудовиська розсіюються, коли їх вбивають. Вони відправляються в Тартар і не можуть повернутися протягом тривалого часу.

— Ну, пилу цього ніхто не сказав.

Лео дивився, як пил збирається в купку, а потім дуже повільно розростається, утворюючи форму з руками і ногами.

— О боже. — Пайпер зблідла. — Борей щось таке казав: «Земля розкриє ще багато жахів. Коли чудовиська більше не залишаються у Тартарі, а душі не ув’язнені Аїдом». Скільки, гадаєш, у нас часу?

Лео згадав обличчя, що утворилось із землі на подвір’ї, — спляча жінка, яка, безперечно, була жахом з-під землі.

— Не знаю, — сказав він. — Але нам час забиратись геть.