Зниклий герой

XXVIII ПАЙПЕР

Пайпер дочекалася часу, коли Джейсон та Лео відійшли подивитись на живі хутряні шуби.

— Сподіваєтесь, що вони помруть від ходіння по крамницях? — напряму запитала вона.

— М-м-м. — Царівна здула пил з вітрини з мечами. — Я — провидиця. Я знаю про твою маленьку таємницю. Але забудьмо про неї, еге ж? Хлопці так весело проводять час.

Лео засміявся, примірявши шапку, що, здавалось, була зроблена із зачарованого хутра єнота. Зігнутий кільцем хвіст шапки смикався, а маленькі лапки несамовито погойдувались, коли той ішов. Джейсон закоханими очима роздивлявся чоловічий спортивний одяг. Хлопці, яким подобається шопінг? Певна ознака того, що вони під лихими чарами.

Пайпер люто зиркнула на царівну.

— Хто ви?

— Я ж тобі казала, дорогенька. Я — царівна Колхіди.

— Де знаходиться Колхіда?

Обличчя царівни трохи посумнішало.

— Де знаходилася, маєш на увазі? Мій батько правив віддаленою країною в Чорному морі, так далеко на захід, наскільки міг пропливти грецький корабель у ті часи. Але Колхіди більше не існує — втрачена багато століть тому.

— Століть? — перепитала Пайпер. Царівна виглядала не більше ніж на п’ятдесят, але Пайпер почало охоплювати погане передчуття — щось таке важливе згадував цар Борей тоді у Квебеці. — Скільки вам років?

Царівна розсміялася.

— Жінкам непристойно ставити такі запитання, так само як і відповідати на них. Скажімо, хм, імміграційний процес для в’їзду у вашу країну зайняв деякий час. Дістатися сюди мені допомогла покровителька. Вона зробила все це можливим.

Жінка обвела рукою універмаг.

У роті Пайпер з’явився металевий присмак.

— Ваша покровителька...

— О, так. Але вона зовсім не кожному допомагає сюди дістатися, щоб ти розуміла... тільки тим, хто має особливі здібності, як у мене. А просить за це якихось ну зовсім дрібниць: вхід до універмагу мусить бути під землею, щоб вона могла, гм, стежити за моєю клієнтурою; і послугу час від часу. І це в обмін на нове життя? Чесно, кращої угоди я не укладала століттями.

«Треба тікати, — подумала Пайпер. — Ми повинні забиратися звідси негайно».

Але перш ніж вона встигла перетворити думки на слова, Джейсон вигукнув:

— Агов, подивіться на це!

Він був біля стелажа з надписом «Драний одяг», тримаючи у руках фіолетову футболку, таку, як була на ньому під час шкільної екскурсії, — за винятком того, що цю наче роздерли тигри.

Джейсон насупився.

— Чому вона виглядає такою знайомою?

— Джейсоне, у тебе була така сама, — промовила Пайпер. — А зараз нам справді час іти.

Але вона непевна була, чи він узагалі її чує крізь чари царівни.

— Дурниці, — сказала її величність. — Хлопці ще не закінчили, чи не так? І ти маєш рацію, люба. Ці футболки дуже популярні — попередні покупці здали їх на рахунок оплати нових речей. Вона тобі пасує.

Лео взяв помаранчеву футболку з Табору напівкровок, продірявлену наскрізь посередині, наче її простромили списом. Поряд лежав пом’ятий бронзовий нагрудник у дірках від корозії — а може, кислоти? — і римська тога, порізана на клапті та заплямована чимось підозріло схожим на кров.

— Ваша високосте, — промовила Пайпер, намагаючись тримати себе в руках. — Чому б вам не розповісти хлопцям про те, як ви зрадили свою Батьківщину? Я певна, вони охоче послухають цю історію.

Її слова не мали жодного впливу на царівну, однак хлопці обернулись, зненацька зацікавлені.

— Ще історії? — запитав Лео.

— Хочу ще історій! — погодився Джейсон.

Царівна роздратовано зиркнула на Пайпер.

— Ох, чого не зробиш заради кохання, Пайпер. Ти мала б про це знати. Насправді я закохалась у того юного героя, тому що твоя мати, Афродіта, мене зачарувала. Коли б не вона... але ж я не можу тримати образу на богиню, чи не так?

Тон царівни давав зрозуміти: «Проте я можу зігнати злість на тобі».

— Але ж той герой забрав вас із собою, коли втік з Колхіди, — пригадала Пайпер. — Чи не так, ваша високосте? Він одружився з вами, точнісінько як обіцяв.

Погляд в очах царівни змусив Пайпер пожалкувати про свої слова, але вона не відступила.

— Спочатку, — погодилась її величність, — здавалось, що він дотримає слова. Але навіть після того, як я допомогла йому вкрасти скарб мого батька, він усе ще потребував моєї допомоги. Коли ми втекли, за нами вирушив флот мого брата. Його кораблі наздогнали нас. Він збирався нас убити, але я вмовила його спершу піднятись до нас на борт, щоб поговорити під білим прапором. Він повірив мені.

— І ви вбили власного брата, — закінчила Пайпер. Жахлива історія потроху починала зринати в пам’яті, разом із ім’ям — сумнозвісним ім’ям, що починалось на літеру «М».

— Що? — Джейсон засіпався. На мить він знову став схожим на себе самого. — Убили власного...

— Ні, — випалила царівна. — Ці балачки — брехня. Це мій новоспечений чоловік і його люди вбили брата, хоч вони й не змогли б цього зробити без моєї брехні. Вони скинули його в море, і флоту, що нас переслідував, довелось зупинитись і шукати тіло, щоб можна було влаштувати моєму братові належне поховання. Це дало нам час, аби втекти. Усе це я зробила заради свого чоловіка. А він забув про нашу угоду. Зрештою він зрадив мене.

Джейсон досі виглядав зніяковілим.

— Що він зробив?

Царівна підняла порізану тогу на рівні грудей Джейсона, наче знімаючи з нього мірку перед убивством.

— Хіба ти не знаєш цієї історії, хлопчику мій? Кому-кому, а тобі слід було б знати. Тебе назвали на його честь.

— Джейсон, — промовила Пайпер. — Перший Джейсон. Але тоді ти... ти мала б бути мертвою.

Царівна посміхнулась.

— Як я вже казала, нове життя в новій країні. Безперечно, я робила помилки. Мене називали зрадницею, крадійкою, брехункою, убивцею. Але я робила все це заради кохання.

Вона повернулась до хлопців і жалібно на них подивилась, кліпаючи віями. Пайпер відчула, як чари охопили їх сильніше, ніж будь-коли.

— Хіба ви не зробили б те саме заради своїх коханих, дорогенькі?

— O, авжеж, — сказав Джейсон.

— Еге ж, — сказав Лео.

— Хлопці! — Пайпер заскреготіла зубами в розпачі. — Хіба ви не бачите, хто вона? Хіба ви...

— Перейдемо до більш важливих речей, добре? — жваво промовила царівна. — Здається, ви хотіли обговорити ціну за грозових духів... і вашого сатира.

На другому поверсі увагу Лео привернула техніка.

— Оце так, — промовив він. — Це броньоване горно?

Перш ніж Пайпер могла його зупинити, він зіскочив з ескалатора і побіг до великої овальної печі, що виглядала наче барбекю на стероїдах.

Коли вони наздогнали його, царівна промовила:

— Маєш непоганий смак. Це «Г-2000», спроектована самим Гефестом. Достатньо гаряча, щоб розплавити Небесну бронзу або Імперське золото.

Джейсон здригнувся, наче впізнавши термін.

— Імперське золото?

Царівна кивнула.

— Так, дорогенький! Як та зброя, що так майстерно ховається у твоїй кишені. Для належного кування Імперське золото належить освятити в Храмі Юпітера на Капітолійському пагорбі в Римі. Досить Могутній та рідкісний метал, але, як і римські імператори, досить мінливий. Краще б тобі ніколи не ламати цей меч...

Вона люб’язно усміхнулась.

— Рим, звісно, був після моїх часів, але я чула історії. А тут мій найвеличніший скарб — золотий трон. Гефест зробив його, щоб покарати свою матір, Геру. Сядеш на нього — і миттєво станеш ув’язненим.

Лео, вочевидь, сприйняв це як наказ. Він у трансі покрокував до трону.

— Лео, стій! — застерегла його Пайпер.

Він кліпнув.

— Скільки за обидва?

— Ох, трон я можу віддати за п’ять великих подвигів. Горно — за сім років рабства. І за невеличку частину твоєї сили, — і вона повела Лео до відділу техніки, оголошуючи ціни на різні речі.

Пайпер не хотілося залишати його віч-на-віч із царівною, але вона мусила спробувати привести до тями Джейсона. Вона відтягла його вбік і ляснула по обличчю.

— Ай, — сонно пробурмотів він. — Це за що?

— Опануй себе! — зашипіла Пайпер.

— Що ти маєш на увазі?

— Вона заговорює тебе. Хіба ти не відчуваєш цього?

Він насупив брови.

— Та все начебто гаразд.

— Не гаразд! Вона навіть живою не має бути! Вона була одружена з Джейсоном — іншим Джейсоном — три тисячі років тому. Пам’ятаєш, що говорив Борей про те, що Аїд більше не утримує душі? Це стосується не тільки безсмертних чудовиськ. Вона повернулась із Підземного царства!

Джейсон ніяково похитав головою.

— Вона не привид.

— Ні, вона гірше! Вона...

— Діточки. — Царівна повернулась у супроводі Лео. — Якщо ви не проти, то зараз ми поглянемо на те, за чим ви прийшли. Цього ж ви хочете, так?

Пайпер довелося придушити свій крик. Їй кортіло дістати кинджал і накинутись на відьму, але тут шанси в неї були кепські — у центрі універмагу її високості, коли її друзі під чарами. Пайпер навіть не була певна, що в бою вони пристануть на її бік. Пайпер мусила придумати кращий план.

Вони спустились на ескалаторі до підніжжя фонтана. Уперше Пайпер помітила два бронзових сонячних годинники (кожний розміром з батут), викладених на мармуровій підлозі з північного й південного боків фонтана. Позолочені величезні клітки для канарок стояли на сході та заході. Грозові духи утримувались у дальній клітці. Вони кружляли, наче потужний вихор, і були так щільно скупчені, що Пайпер не могла збагнути, скільки їх там — тисячі, не менше.

— Агов, — сказав Лео, — з тренером Хеджем наче все гаразд!

Вони підбігли до ближчої клітки. Старий сатир, здавалось, заціпенів у ту мить, коли його засмоктало в небо над Великим каньйоном. Він застиг з розкритим ротом, здійнявши палицю над головою. Наче наказував класу впасти і зробити п’ятдесят віджимань. Кучеряве волосся стирчало в різні боки. Варто було Пайпер зосередитися на окремих речах — на яскраво-помаранчевому поло, рідкій козлиній борідці, свистку на шиї — і вона бачила старого занудного тренера Хеджа. Але все ж важко було не зважати на обрубкуваті роги на його голові і той факт, що він мав покриті хутром козлячі ноги і копита замість спортивних штанів і кросівок.

— Так, — промовила царівна. — Я завжди тримаю свій товар у належному стані. Ми, безперечно, можемо поторгуватись за грозових духів та сатира. Вважайте це пакетом послуг. Якщо домовимось, я навіть підкину вам склянку цілющого зілля, і ви зможете піти з миром. — Вона проникливо глянула на Пайпер. — Це краще, ніж починати сварку, чи не так, люба?

«Не вір їй», — застеріг голос у голові. Якщо Пайпер мала рацію щодо особистості цієї жіночки, ніхто з миром не піде. Чесна угода неможлива. Усе це обман. Але друзі дивились на неї і палко кивали, наче мовляли: «Погоджуйся!» Пайпер був потрібен час для роздумів.

— Ми готові домовитися, — сказала вона.

— Безперечно! — погодився Лео. — Назвіть вашу ціну.

— Лео! — випалила Пайпер.

Царівна посміхнулась.

— Назвати мою ціну? Мабуть, не краща тактика для торгів, хлопчику мій, однак ти принаймні знаєш ціну речам. Звісно, свобода дуже цінна. Ви просите мене відпустити сатира, який напав на моїх грозових духів...

— Які напали на нас, — утрутилась Пайпер.

Її величність знизала плечима.

— Як я казала, моя покровителька просить про маленькі послуги час від часу. Послати грозових духів, щоб вони вас викрали, — одна з них. Запевняю, у цьому не було нічого особистого. І ніхто не постраждав — ви он ще й прийшли сюди з власної волі! Нехай там що, ви хочете, щоб я звільнила сатира, і хочете моїх грозових духів — до речі, дуже цінних слуг, — щоб передати їх тирану Еолу. Начебто не дуже справедливо, чи не так? Ціна буде високою.

Пайпер бачила, що її друзі готові запропонувати будь-що, пообіцяти будь-що. Перш ніж вони встигли щось промовити, вона розіграла свою останню карту.

— Ви — Медея, — промовила вона. — Ви допомогли першому Джейсону вкрасти Золоте Руно. Ви — одна з найжахливіших лиходійок у грецькій міфології. Джейсоне, Лео, не вірте їй.

Пайпер доклала до цих слів усіх сил, що мала. Вона була абсолютно щирою, і це, здавалось, подіяло. Джейсон відсахнувся від чаклунки.

Лео почухав потилицю й озирнувся, наче прокинувся від сну.

— А що ми робимо?

— Хлопці! — Царівна гостинно розпростерла руки. Діамантові коштовності заблищали, а фарбовані нігті зігнулись, наче криваві пазурі. — Це правда, я — Медея. Але мене так несправедливо судять. О, Пайпер, ти й гадки не маєш, як важко було жінкам у давні часи. Ні влади, ні впливу. Часто ми навіть не могли обрати собі чоловіків. Але я була іншою. Я обрала власну долю, ставши чаклункою. Хіба це так погано? Я уклала угоду з Джейсоном: моя допомога в отриманні Руна в обмін на його кохання. Чесна угода. Він став прославленим героєм! Без мене він би помер невідомим у землях Колхіди.

Джейсон нахмурився.

— Отже... ви справді померли три тисячі років тому? Ви повернулись із Підземного царства?

— Смерть більше не утримує мене, юний герою, — промовила Медея. — Завдяки моїй покровительці я знову з плоті та крові.

— Ви... переродились? — Лео кліпнув. — Як чудовисько?

Медея розчепірила пальці, з її нігтів зі свистом вийшла пара, наче бризнули води на гарячий метал.

— Ви уявлення не маєте, що відбувається, чи не так, дорогенькі? Це значно гірше за ворушіння чудовиськ з Тартару. Моя покровителька чудово розуміє, що кращі з її прислужників — це не велетні чи чудовиська. Я смертна. Я вчусь на помилках. І тепер, коли я повернулася до життя, мене більше не ошукають. А зараз я скажу ціну за те, що ви просите.

— Хлопці, — промовила Пайпер. — Перший Джейсон покинув Медею, тому що вона була божевільною і кровожерливою.

— Брехня!

— На зворотному шляху до Колхіди корабель Джейсона зупинився в іншому царстві, і Джейсон погодився залишити Медею та одружитися із царською дочкою.

— Після того, як я виносила йому двох дітей! Усе одно він порушив свою обіцянку! Скажіть мені, це правильно?

Джейсон та Лео покірно похитали головами, але Пайпер була непохитна.

— Можливо, це і було неправильно, — продовжила вона, — але те саме можна сказати про помсту Медеї. Вона вбила власних дітей, щоб помститися Джейсонові. Отруїла його нову жінку та втекла з царства.

Медея розгнівалася:

— Вигадка, щоб зруйнувати моє добре ім’я! Люди Корінфа — цей некерований натовп — убили моїх дітей і вигнали мене. Джейсон навіть пальцем не поворухнув, щоб захистити нас. Він позбавив мене всього. Тож я прослизнула назад у палац і отруїла його нову гарненьку наречену. Тільки так я могла йому відплатити — злом за зло.

— Ти божевільна! — промовила Пайпер.

— Я — жертва! — завила Медея. — Я померла з розбитими мріями, але більше такого не станеться. Тепер я знаю, що не слід довіряти героям. Якщо комусь потрібні скарби, вони заплатять високу ціну. Особливо, якщо хтось із них має ім’я Джейсон!

Фонтан став яскраво-червоним. Пайпер оголила кинджал, але рука так сильно тремтіла, що ледве його втримувала.

— Джейсоне, Лео, нам час іти. Зараз.

— Не вклавши угоди? — запитала Медея. — Яке вам діло до того завдання, хлопчики? До того ж зі мною так легко домовитися. Ви знали, шо цей фонтан чарівний? Якщо кинути туди мертву людину, навіть розрубану на частини, вона винирне цілковито відновленою — сильнішою і могутнішою, ніж будь-коли.

— Серйозно? — здивувався Лео.

— Вона бреше, Лео, — промовила Пайпер. — Вона так само вже обманула когось іншого в минулому — царя, здається. Вона умовила його дочок порізати його на частини, щоб він міг вийти з води знову молодим і здоровим, але це лише вбило його!

— Нісенітниці, — одрізала Медея, і Пайпер відчула, який переконливий кожний звук, вимовлений чаклункою. — Лео, Джейсоне, зі мною дуже легко домовитись. Чому б вам двом не побитись? Якщо ви поранитеся чи навіть помрете — це нічого не означає. Ми просто кинемо вас у фонтан, і вам стане краще, ніж будь-коли. Ви ж хочете побитися, чи не так? Ви ображені одне на одного!

— Ні, хлопці! — випалила Пайпер. Та друзі вже свердлили одне одного очима, наче щойно збагнули, що насправді відчувають одне до одного.

Пайпер ніколи не почувалася настільки безпорадною. Тепер вона розуміла, як виглядає справжнє чаклунство. Вона завжди вважала, що магія — це чарівні палички і вогняні шари, але насправді все було гірше. Медея покладалась не тільки на отрути й зілля. Голос був її наймогутнішою зброєю.

Лео буркнув:

— Джейсон завжди зірка. Йому завжди дістається вся увага, а мене сприймають за щось незначне.

— А ти всіх дратуєш, Лео, — промовив Джейсон. — Усе тобі смішно. Не здатен навіть дракона полагодити.

— Досить! — заблагала Пайпер, та обидва вже дістали зброю: Джейсон — свій золотий меч, а Лео — молот з пояса для інструментів.

— Облиш їх, Пайпер, — наполягла Медея. — Я роблю тобі ласку. Нехай це станеться зараз, і обирати стане набагато легше. Енцелад буде задоволений. Ти зможеш повернути батька сьогодні!

Заговорення Медеї на Пайпер не працювало, однак її слова були переконливими. Повернути батька сьогодні? Попри весь сумнів, вона цього жадала. Жадала так сильно, що від цього серце розривалося на шматки.

— Ти підкорюєшся Енцеладу, — промовила вона.

Медея розсміялася.

— Підкорююся велетню? Ні. Але всі ми підкорюємося вищій меті — покровительці, котрій не слід кидати виклик. Облиш їх, дитино Афродіти! Ти не мусиш помирати разом із ними. Рятуйся — і твій батько стане вільним.

Лео і Джейсон досі витріщались одне на одного, готові до бою, але все ж невпевнені і збентежені — ніби чекали на наступний наказ. «Якась їх частина мусить чинити опір», — сподівалась Пайпер. Усе це було зовсім на них несхоже.

— Послухай мене, дівчинко! — Медея висмикнула діамант зі свого браслета і кинула його в струмінь води з фонтана. Коли той пролетів крізь різнокольорове світло, Медея промовила:

— O, Іридо, богине веселки, покажи мені офіс Тристана МакЛіна.

Замерехтів серпанок, і Пайпер побачила кабінет свого батька. За столом, розмовляючи по телефону, сиділа батькова помічниця, Джейн, у своєму чорному діловому костюмі та з волоссям, зав’язаним у тугий пучок.

— Вітаю, Джейн, — промовила Медея.

Джейн спокійно повісила слухавку.

— Як я можу вам допомогти, пані? Привіт, Пайпер!

— Ти... — Пайпер так злилась, що ледве могла говорити.

— Так, дитино, — сказала Медея. — Помічниця твого батька. Нею досить легко маніпулювати. Такий дисциплінований розум, але неймовірно безвольний.

— Дякую, пані, — відповіла Джейн.

— Дарма, — промовила Медея. — Я лише хотіла привітати тебе, Джейн. Змусити пана МакЛіна настільки несподівано залишити місто і доставити його на літаку до Оукленда, не привернувши уваги преси чи поліції, — чудова робота! Ніхто начебто не здогадується, куди він зник. А сказати йому, що його дочка за крок від смерті, — чудовий хід, щоб змусити співпрацювати.

— Так, — погодилася Джейн улесливим тоном, як у сновиди. — Він виявився досить зговірливим, коли повірив, що Пайпер у небезпеці.

Пайпер глянула на свій кинджал. Клинок тремтів у руці. Виявилось, що вона не ліпше за Єлену Троянську була здатна скористатися ним: він залишався тільки дзеркалом, у якому вона бачила налякану дівчинку без жодних шансів на перемогу.

— Можливо, ти отримаєш нові розпорядження, Джейн, — сказала Медея. — Якщо дівчинка погодиться співпрацювати, можливо, настане час панові МакЛіну повертатися додому. Не могла б ти влаштувати годящу історію для пояснення його відсутності, про всяк випадок? І припускаю, бідному чоловікові знадобиться деякий час реабілітації в психіатричній лікарні.

— Добре, пані! Я чекатиму розпоряджень.

Зображення розсіялось, і Медея повернулась до Пайпер.

— Ну от, бачиш?

— Ви заманили мого батька в пастку, — промовила Пайпер. — Ви допомогли велетню...

— Ой, ну годі вже, дорогенька! Заробиш собі мігрень! Я готувалася до цієї війни роками, навіть до того, як мене повернули до життя. Я провидиця, я вже казала. Я можу віщувати майбутнє не гірше за вашого маленького оракула. Багато років тому, ще страждаючи на Полях покарання, я мала видіння, про Сімох із вашого так званого Великого Пророцтва. Я бачила там твого приятеля Лео і як одного дня він стане небезпечним ворогом. Я розворушила свідомість своєї покровительки, передала їй ці знання, і їй удалося трішки пробудитись — саме вдосталь, щоб його навідати.

— Мати Лео, — промовила Пайпер. — Лео, послухай це! Вона допомогла вбити твою мати!

— А? Що? — пробурмотів Лео в заціпенінні. Він здивовано поглянув на свій молот. — Отже... мені просто напасти на Джейсона? Усе буде гаразд?

— Абсолютно безпечно, — пообіцяла Медея. — А ти, Джейсоне, удар його якомога сильніше. Доведи, що вартий свого тезки.

— Ні! — наказала Пайпер. Вона знала, що це її останній шанс. — Джейсоне, Лео, вона вас дурить. Опустіть зброю.

Чаклунка закотила очі.

— Облиш це, дівчинко! Ти мені не рівня. Я навчалася разом зі своєю тіткою, безсмертною Серсеєю. Своїм голосом я можу звести з розуму або зцілити. Які шанси у цих слабких юних героїв проти мене? Ну, хлопці, вбийте вже одне одного!

— Джейсоне, Лео, послухайте мене. — Пайпер доклала до голосу всіх своїх почуттів. Роками вона намагалась стримувати себе і не показувати слабкість, але зараз втілила у слова все: страх, відчай, злість. Вона розуміла, що, можливо, підписує татів смертний вирок, але друзі значили для неї занадто багато, щоб дозволити їм убити одне одного.

— Медея заговорює вас! Це частина її чаклунства. Ви ж найкращі друзі. Не бийтесь одне з одним! Бийтесь із нею!

Вони завагались, і Пайпер відчула, що чари зникли.

Джейсон кліпнув.

— Лео, я що, хотів ударити тебе мечем?

— Щось про мою маму? — Лео насупився, а тоді повернувся до Медеї. — Ви... ви служите Брудожінці. Ви послали її до того цеху. — Він здійняв руку. — Жіночко, тут у мене трифунтовий молот саме на вас чекав.

— От як! — Медея ошкірилась. — Я просто заберу свою платню в інший спосіб.

Вона натиснула на одну з мозаїчних плиток на підлозі, і будівля загриміла. Джейсон рубанув мечем Медею, але та розчинилась у повітрі і перенеслась до підніжжя ескалатора.

— А ти не дуже швидкий, герою! — розсміялась вона. — Зривай свою злість на моїх тваринках!

Перш ніж Джейсон ринувся за нею, з обох боків фонтана широко розкрились велетенські бронзові сонячні годинники. Із ям під ними виповзли два золотих звірі — два крилатих дракони з плоті та крові. Кожний був розміром з туристичний фургон, можливо, й не такі великі порівняно з Фестусом, та все ж достатньо величезні.

— То от що було в будках, — ніжно промовив Лео.

Дракони розкрили крила й зашипіли. Пайпер майже відчувала жар від їхньої шкіри. Один з них перевів на неї свої люті помаранчеві очі.

— Не дивись їм у очі! — попередив Джейсон. — Вони паралізують.

— Ще б пак! — Медея не поспішаючи піднімалась ескалатором угору, опершись на поручні так, наче вона спостерігала за чимось веселим. — Ці двоє маляток зі мною вже дуже довго — сонячні дракони, бачте, подарунок від мого діда Геліоса. Вони несли мою колісницю, коли я залишала Коринф, а сьогодні вони стануть вашою загибеллю. Прощавайте!

Дракони поспішили вперед. Лео та Джейсон ринулись їм назустріч. Пайпер вразило, як безстрашно атакували хлопці, діючи наче команда, яка тренувалася разом роками.

Медея вже майже дісталася другого поверху, де перед нею відкривався широкий асортимент смертоносної зброї.

— О ні, навіть не сподівайся, — проричала Пайпер і кинулась за чаклункою.

Коли Медея помітила Пайпер, то почала завзято лізти нагору. Як на тритисячолітню бабцю, вона була спритною. Пайпер піднімалась так швидко, як могла, перестрибуючи по три сходинки за раз, та однаково не могла її наздогнати. Медея не зупинилась на другому поверсі. Вона перестрибнула на наступний ескалатор і продовжила підніматись.

«Зілля, — збагнула Пайпер. — Авжеж, їй потрібні вони. Медея славилась зіллями».

Знизу доносились звуки битви. Лео дмухав у свій свисток, а Джейсон кричав, щоб привернути увагу дракона. Пайпер не наважилась озиратися — не тоді, коли вона біжить із кинджалом у руці. Вона уявляла, як спотикається і коле себе ножем проміж очей. Дуже героїчна смерть.

Вона вихопила щит у броньованого манекена на третьому поверсі і продовжила лізти нагору. У голові кричав тренер Хедж, точнісінько як у спортзалі «Школи дикунів»: «Рухайся, МакЛін! Оце ти називаєш видиранням по ескалатору?»

Тяжко дихаючи, вона дісталася верхнього поверху, але було запізно. Медея вже стояла біля прилавка із зіллями.

Чаклунка схопила склянку у вигляді лебедя — ту блакитну, що викликає болісну смерть, — і Пайпер зробила перше, що спало на думку. Вона жбурнула свій щит.

Медея переможно обернулась, саме вчасно для того, щоб її вдарило в груди п’ятдесятифунтове фрізбі. Чаклунка похитнулась і з гуркотом звалилася на прилавок, розтрощивши склянки та перевернувши полиці. Коли вона вилізла з-під уламків, її сукню вкривали різнокольорові плями. Більшість з них димились та світились.

— Дурепа! — завила Медея. — Ти хоч уявляєш, що здатна зробити суміш стількох зіллів?

— Убити тебе? — з надією припустила Пайпер.

Килим навколо ніг Медеї почав диміти. Вона закашлялась, а її обличчя скривилось від болю... чи, може, вона прикидалась?

Знизу вигукнув Лео:

— Джейсоне, допоможи!

Пайпер зважилась на швидкий погляд і ледве не схлипнула у відчаї. Один з драконів притиснув Лео до підлоги. Оголені ікла готувались укусити. Джейсон знаходився аж на іншому кінці кімнати і бився з іншим драконом занадто далеко, щоб допомогти.

— Ти всіх нас прирекла на смерть! — заволала Медея. Пляма поширювалась, і дим клубами здіймався над килимом, летіли іскри і спалахував одяг на стелажах. — За мить ця суміш поглине все і знищить будівлю. Немає часу...

БАХ!

Вітражний дах розлетівся дощем різнокольорових уламків, і бронзовий дракон Фестус влетів до універмагу.

Він ринувся в бій і схопив пазурами обох сонячних драконів. Тільки тепер Пайпер гідно оцінила, наскільки великим та сильним був їх металевий приятель.

— Оце мій хлопчик! — закричав Лео.

Фестус здійнявся на половину висоти атріуму і жбурнув сонячних драконів у ями, з яких ті з’явились. Лео кинувся до фонтана і натиснув на мармурову черепицю. Сонячні годинники зачинилися. Вони тремтіли від ударів драконів, що намагалися звільнитися зсередини. Та на деякий час чудовиськ було стримано.

Медея лайнулась якоюсь стародавньою мовою. Вогонь уже охоплював весь четвертий поверх. Отруйний газ переповнював повітря. Навіть з відкритим дахом Пайпер відчувала, як посилюється жар. Вона відступила аж до перил, тримаючи кинджал направленим на Медею.

— Я не дам покинути себе знову! — Чаклунка стала навколішки і схопила червоне цілюще зілля, що якимсь чином пережило падіння. — Хочеш повернути пам’ять свого хлопця? Візьми мене із собою!

Пайпер швидко озирнулася. Лео і Джейсон були на спині Фестуса. Бронзовий дракон змахнув могутніми крилами, схопив кігтями дві клітки з сатиром та грозовими духами і почав здійматися.

Будівля гриміла. Дим і вогонь охоплювали стіни, плавили перила та робили повітря нестерпним.

— Ви нізащо не вцілієте на цьому завданні без мене! — проричала Медея. — Твій герой назавжди залишиться без спогадів, а твій батько помре. Візьми мене із собою!

Якусь мить Пайпер була ладна погодитися. А потім вона побачила зловісну посмішку Медеї. Чаклунка була впевнена у своїй здатності переконувати, впевнена, що з усіма зможе вкласти угоду, урятуватись і вийти переможцем.

— Не сьогодні, відьмо. — І Пайпер перестрибнула через перила. Вона падала лише мить, перш ніж Лео і Джейсон її спіймали та витягли на спину дракона.

Вони пролетіли крізь зламаний дах і здійнялись над центром Чикаго.

Пайпер почула жахливий крик Медеї. А потім універмаг вибухнув.