Зниклий герой

XXVI ДЖЕЙСОН

Джейсон боявся, що вони загублять ціль. Вентус рухався наче... ну, власне, наче вітер.

— Швидше! — випалив він.

— Друзяко, — сказав Лео, — якщо підлечу хоч трошки ближче, він нас помітить. Бронзовий дракон це тобі не невидимий літак.

— Зменш швидкість, — крикнула Пайпер.

Грозовий дух пірнув у сплетіння міських вулиць. Фестус спробував полетіти за ним, але розмах його крил був занадто широким. Ліве крило ковзнуло по краю будівлі й відрізало кам’яну ґаргулью, перш ніж Лео підняв дракона вгору.

— Піднімися над будівлями, — запропонував Джейсон. — Вислідимо його згори.

— Може, сам бажаєш покерувати? — буркнув Лео, однак зробив, як попросив Джейсон.

За кілька хвилин Джейсон знову побачив грозового духа, що нісся крізь вулиці без певної мети, — він пролітав над пішоходами, гойдав прапори й змушував автомобілі ухилятися від аварії.

— О, чудово, — промовила Пайпер. — Їх двоє.

Вона мала рацію. Другий вентус вирвався з-за кута готелю «Ренесанс» і приєднався до першого. Вони сплелися разом у хаотичному танці, здійнялись до верхівки хмарочоса, зігнули радіовишку і знову пірнули до вулиць.

— Цим хлопцям вже достатньо кофеїну, — сказав Лео.

— Гадаю, Чикаго — чудове місце для проведення часу, — сказала Пайпер. — Ніхто не стане заперечувати проти ще однієї пари лихих вітрів.

— Більше ніж однієї, — сказав Джейсон. — Погляньте.

Дракон облетів широкий проспект біля парку на березі озера. Грозові духи збирались в одній точці — щонайменше десятеро кружляло навколо якоїсь культурної пам’ятки.

— Який з них, гадаєте, Ділан? — запитав Лео. — Хочу щось у нього жбурнути.

Але Джейсон зосередився на культурній пам’ятці. Що ближче вони підлітали, то швидше билось його серце. Це був звичайний міський фонтан, однак відштовхуюче знайомий. На кожному кінці довгого гранітового басейну здіймався моноліт висотою з п’ятиповерхову будівлю. Моноліти, здавалось, складались із відеоекранів, на яких сяяло спільне зображення велетенського обличчя, що вивергало воду в басейн.

Можливо, це був лише збіг, але все це виглядало, наче високотехнологічний, надзвичайних розмірів варіант того зруйнованого басейну, який Джейсон бачив уві сні, з двома темними брилами, що видавались із обох боків. Поки Джейсон дивився, зображення на екранах змінилось на жіноче обличчя із заплющеними очима.

— Лео... — збентежено промовив він.

— Я бачу її, — сказав Лео. — Не подобається вона мені, але я її бачу.

А потім екрани потемніли. Вентуси закружляли в спільній вихороподібній хмарі й носилися по фонтана, здійнявши водяний смерч, ледве не вищий за моноліти. Вони дісталися середини, відкинули кришку відтоку і зникли під землею.

— Вони щойно спустились у відтік? — запитала Пайпер. — І як ми підемо за ними?

— Можливо, нам і не слід, — промовив Лео. — У мене погане передчуття щодо цього фонтанчика. До того ж хіба нам не слід, ну, боятися землі?

Джейсон був такої самої думки, і все ж вони мусили піти за грозовими духами. Це був єдиний шлях уперед. Вони повинні відшукати Геру, і в них залишилось усього два дні до сонцестояння.

— Висади нас у парку, — запропонував він. — Перевіримо все пішки.

Фестус приземлився на відкритому просторі між озером та будинками. Вивіски повідомляли: «Гранд-парк», і Джейсону спало на думку, що влітку це місце мало бути гарним; та зараз тут були тільки крига, сніг та посипані сіллю доріжки. Гарячі металеві лапи дракона зашипіли, торкнувшись землі. Фестус нещасно плеснув крилами і вистрілив вогнем у небо, але поряд не було нікого, хто міг би це помітити. З озера дув пронизливий холодний вітер, і будь-хто в здоровому глузді залишився вдома за такої погоди. Очі Джейсона так сильно саднило, що він ледве щось бачив.

Вони злізли з Фестуса, і той тупнув лапою. Одне з його рубінових очей замерехтіло, і здавалось, наче він кліпає.

— Це нормально? — запитав Джейсон.

Лео витягнув гумову киянку з кишені для інструментів. Стукнув нею по зламаному оку дракона, і світло знову стало нормальним.

— Так, — сказав Лео. — Однак Фестусу не слід вештатися парком. Його заарештують за бродяжництво. Може, якби я мав собачий свисток...

Він порився у своєму поясі, але нічого не знайшов.

— Занадто вузькоспеціалізовано? — припустив він. — Гаразд, дай мені свисток небезпеки. Такий буває в багатьох цехах.

Цього разу Лео витягнув великий пластиковий помаранчевий свисток.

— Тренер Хедж би помер від заздрощів! Гаразд, Фестусе, слухай. — Лео свиснув. Пронизливий звук, імовірно, прокотився аж до озера Мічиган. — Почуєш це, знайди мене, гаразд? А до того літай, де хочеш. Тільки постарайся не підсмажувати пішоходів.

Дракон фиркнув — треба сподіватися, на знак згоди. А потім розкрив крила і злетів у небо.

Пайпер зробила крок і поморщилася.

— Ай!

— Твоя щиколотка? — Джейсону стало соромно, що він забув про ушкодження, яке вона отримала на заводі циклопів. — Той нектар, що ми тобі дали, мабуть, втрачає дію.

— Усе добре. — Вона затремтіла, і Джейсон згадав свою обіцянку купити їй нову лижну куртку. Він сподівався, що проживе достатньо довго, щоб це здійснити. Вона зробила ще декілька кроків із зовсім незначною кульгавістю, однак Джейсон бачив, що вона ледь стримує болісну гримасу.

— Гайда забиратися з вітру, — запропонував він.

— Униз у каналізацію? — здригнулась Пайпер. — Там, певно, затишно.

Вони вкутались, як могли, і попрямували до фонтана.

Згідно з вивіскою він називався «Корона». Фонтан майже спорожнів, за винятком декількох калюжок, що починали крижаніти. Джейсону здалася дивною вода у фонтані взимку. А втім, ті великі екрани щойно висвітили обличчя їх таємничого ворога — Брудожінки. У цьому місці все було дивним.

Вони дійшли до середини басейну. Жоден дух не спробував їх спинити. Велетенський екран залишався темним. Отвір відтоку виявився достатньо широким для людини, до того ж у темряву вела службова драбина.

Джейсон пішов першим. Поки він спускався, то готувався до жахливого каналізаційного смороду, однак внизу виявилось не так уже й погано. Драбина вела в цегляний тунель, що тягнувся з півночі на південь. Повітря було теплим і сухим, на підлозі текла єдина цівка води.

Пайпер і Лео спустились за ним.

— У каналізації завжди так гарно? — поцікавилася Пайпер.

— Ні, — промовив Лео. — Повір мені.

Джейсон насупив брови.

— Звідки ти знаєш...

— Агов, старий, я втікав шість разів. Спав у всіляких дивних місцях. То куди йдемо?

Джейсон нахилив голову, прислуховуючись, а потім вказав на південь.

— Сюди.

— Чого ти так вирішив? — запитала Пайпер.

— На південь дме повітря, — сказав Джейсон. — Можливо, вентуси пішли за потоком.

Не краща зачіпка, однак ніхто не запропонував нічого кращого.

На жаль, щойно вони почали йти, Пайпер оступилась. Джейсону довелось її спіймати.

— Бісова щиколотка, — лайнулась вона.

— Відпочиньмо, — вирішив Джейсон. — Нам усім це піде на користь. Ми не відпочивали більше доби. Лео, ти можеш витягти якусь їжу з цього пояса, окрім м’ятних льодяників?

— Думав, що ніколи не запитаєш. Шеф Лео замовлення прийняв!

Пайпер і Джейсон умостилися на цегляний виступ, а Лео почав ритись у своєму рюкзаку.

Джейсон був радий відпочити. Він досі відчував утому і запаморочення, а на додаток ще й голод. Але найбільше він просто не жадав зустрічатися з тим, що чекало на нього попереду. Він обернув свою золоту монету між пальців.

«Якщо тобі судилось померти, — попередила Гера, — то від її руки».

Ким би «вона» не була. Після Хіони, матусі циклопів і Брудожінки Джейсону найменше в житті була потрібна ще одна божевільна лиходійка.

— Ти не винний, — промовила Пайпер.

Він тупо на неї подивився.

— Що?

— Що на тебе накинулися циклопи, — сказала вона. — Ти не винний.

Він опустив очі на монету в долоні.

— Я повівся, як телепень. Залишив тебе на самоті і поліз у пастку. Я мусив знати...

Він не закінчив. Було занадто багато речей, про які він мусив знати: ким він був; як битися з чудовиськами; як циклопи приманюють своїх жертв, імітуючи голоси і ховаючись у темряві; ще сотні інших хитрощів. Уся ця інформація мусила бути в його голові. Він відчував, у яких місцях вона мала бути, — наче це якісь порожні кишені. Якщо Гера хотіла, щоб він досяг мети, навіщо вона вкрала всі його спогади, навіть ті, що могли йому допомогти? Вона стверджувала, що втрата пам’яті залишала його живим, але це було безглуздя. Він починав розуміти, чому Аннабет хотіла залишити богиню в клітці.

— Агов. — Пайпер підштовхнула його руку. — Не будь таким суворим до себе. Ти не мусиш бути бездоганним тільки тому, що твій батько — Зевс.

У кількох футах від них Лео розпалив багаття. Наспівуючи, він витягував припаси з рюкзака і пояса.

У світлі багаття очі Пайпер наче танцювали. Джейсон розглядав їх уже декілька днів, але досі не міг зрозуміти, якого вони кольору.

— Знаю, що через усе це ти почуваєшся кепсько, — сказав він. — Я маю на увазі не тільки завдання. Те, як я опинився в автобусі, плутанина у твоїй голові через Туман і те, що він змусив тебе вважати, що я... розумієш.

Вона відвела погляд.

— Так, авжеж. Ніхто з нас цього не просив. Ти не винний.

Вона посмикала маленькі косички, що були по боках на її голові. І знову Джейсон подумав, який він радий тому, що вона втратила благословення Афродіти. З макіяжем, сукнею і бездоганним волоссям вона виглядала приблизно на двадцять п’ять, гламурна і цілковито йому нерівня. Він ніколи не думав про красу як про різновид сили, але саме такою тоді здавалася Пайпер — усесильною.

Звичайна Пайпер подобалася йому більше — хтось, з ким можна проводити час. Але, дивна річ, він ніяк не міг здихатись від іншого її образу в голові. Це не була ілюзія. Той бік Пайпер теж існував. Вона просто щосили намагалася його приховувати.

— На заводі, — промовив Джейсон ти хотіла щось розповісти про свого батька.

Вона провела пальцями по цеглинах так, наче малювала те, чого не хотіла казати вголос.

— Справді?

— Пайпер, — сказав Джейсон, — він у якійсь небезпеці, так?

Біля багаття Лео помішував солодкий перець і м’ясо, що шкварчали на пательні.

— Так, малеча! Майже готово.

Пайпер подивилась на нього, ледве не плачучи.

— Джейсоне... я не можу про це розмовляти.

— Ми твої друзі. Дозволь нам допомогти.

Від цього їй наче стало гірше. Вона з тремтінням зробила подих.

— Якби ж я могла, але...

— І бінго! — оголосив Лео.

Він підійшов з трьома тарілками, що розмістилися на його руках, наче в офіціанта. Джейсон уявити не міг, звідки той дістав стільки їжі і як так швидко все приготував, однак виглядало це неймовірно: тако з перцем, яловичиною, смаженою картоплею і сальсою.

— Лео, — приголомшено промовила Пайпер. — Як ти?..

— Фірмова страва від шефа Лео! — гордо промовив він. — І, до речі, це тофу[38], не яловичина, королево краси, тож не вередуй. Просто навалюйся!

Джейсон був не певен з приводу тофу, але тако смакували так само чудово, як і пахнули. Поки вони їли, Лео намагався поліпшити спільний настрій і всіляко жартував. Джейсон був удячний, що Лео з ними. Це робило перебування з Пайпер трохи менш напруженим і незручним. У той самий час він хотів би побути з нею на самоті, але дорікав собі за такі думки.

Коли Пайпер поїла, Джейсон підбурив її трохи подрімати. Без зайвих слів вона скрутилася калачиком і поклала голову йому на коліна. За дві секунди вона вже похрапувала.

Джейсон підняв очі на Лео, який, вочевидь, намагався не сміятися.

Декілька хвилин вони сиділи мовчки і пили лимонад, який Лео приготував із порошкової суміші та води, що була у флязі.

— Непогано, га? — ошкірився Лео.

— Тобі слід відкрити власний буфет, — сказав Джей- сон. — Заробиш серйозних грошенят.

Він витріщався на тліючі жаринки багаття, і дещо почало його бентежити.

— Лео... щодо цих вогняних здібностей, які ти маєш... Це правда?

Посмішка Лео згасла.

— Ну, так... — він відкрив долоню. Спалахнув маленький вогняний шар, і затанцювали язики полум’я.

— Це так круто, — промовив Джейсон. — Чому ти нічого не розповів?

Лео згорнув долоню, і вогонь згаснув.

— Не хотів виглядати диваком.

— У мене сили блискавки й вітру, — нагадав йому Джейсон. — Пайпер може перетворюватися на красуню і змушувати людей дарувати їй «БМВ». Ти не більший дивак за нас. І чуєш, може, ти теж умієш літати? На кшталт стрибати з будівлі і горланити: «Полум’я!»[39]

Лео фиркнув.

— Якби я це зробив, ти би побачив палаючого підлітка, що от-от розіб’ється на смерть, і, повір, я би горланив щось крутіше за «Полум’я»! Будиночок Гефеста не вважає вогняні здібності крутими. Нісса говорила, що вони дуже рідкісні. Коли з’являється такий напівбог, як я, трапляється щось погане. Дуже погане.

— Можливо, все саме навпаки, — припустив Джейсон. — Можливо, люди з особливими здібностями з’являються, коли трапляється щось погане, тому що тоді вони потрібні найбільше.

Лео прибрав тарілки.

— Можливо. Але я кажу, що... це не завжди обдаровання.

Джейсон замовк.

— Ти говориш про свою маму, так? Про ніч, коли вона померла.

Лео не відповів. Йому й не потрібно було. Те, що він мовчав і не жартував, — уже говорило достатньо.

— Лео, ти не винен у її смерті. Що б не сталося в ту ніч — сталось це не через те, що ти здатен викликати вогонь. Ця Брудожінка, ким би вона не була, роками намагається тебе зламати, знищити твою впевненість, забрати все, що для тебе важливо. Вона хоче, щоб ти почувався невдахою. Але ти не невдаха. Ти важливий.

— Це саме те, що сказала вона. — Лео підняв очі, сповнені болю. — Вона сказала, що мені судилося зробити щось важливе — дещо, що здійснить або зупинить це пророцтво про сімох напівбогів. Це лякає мене. Я не знаю, чи готовий для цього.

Джейсон хотів сказати йому, що все буде добре, але це б звучало фальшиво. Він гадки не мав, що станеться. Вони були напівбогами, а це означало, що іноді їхні пригоди завершуються погано. Іноді тебе з’їдають циклопи.

Якщо запитати більшість підлітків: «Агов, не хочеш викликати вогонь, чи блискавку, чи чарівний макіяж?» — вони вирішать, що це круто. Але ці здібності йдуть пліч- о-пліч із тяжкими речами: наприклад, сидіти в каналізації посеред зими; тікати від чудовиськ; втрачати пам’ять; дивитись, як твоїх друзів ледве не зготували, і мати сни, що попереджають тебе про власну смерть.

Лео тицьнув у залишки вогню, перевернув розпечені вуглі голими руками.

— Ти колись думав про інших чотирьох напівбогів? Тобто... якщо ми троє з тих семи з Великого Пророцтва, то хто решта? І де вони?

Джейсон міркував над цим, авжеж, але намагався відштовхнути подалі від себе ці думки. Він мав жахливі підозри, що саме від нього очікують очолити решту напівбогів, і боявся, що не впорається.

«Ви розірвете одне одного на шмаття», — обіцяв Борей.

Джейсона навчили ніколи не показувати страх. Він зрозумів це після сну з вовками. Він мусить поводитись упевнено, навіть якщо почувається інакше. Але Лео та Пайпер розраховували на нього, і він до смерті боявся, що підведе їх. Якщо йому доведеться очолити групу з шістьох людей — шістьох, які, може, ще й не поладнають, — усе буде навіть гірше.

— Не знаю, — врешті промовив він. — Гадаю, решта з’явиться, коли прийде час. Хто його знає? Можливо, зараз вони на якомусь іншому завданні.

Лео буркнув:

— Б’юсь об заклад, їх каналізація гарніша за нашу.

Протяг посилився, так само в напрямку південного кінця тунелю.

— Відпочинь, Лео, — промовив Джейсон. — Я повартую першим.

Було важко вимірювати час, але Джейсон уважав, що друзі проспали десь чотири години. Він не заперечував. Зараз, під час відпочинку, він не відчував сильної потреби у сні. Він достатньо провалявся непритомним на драконі. До того ж йому потрібен був час подумати про завдання, про сестру Талію і про Герині попередження. А ще він не заперечував, щоб Пайпер використовувала його як подушку. У неї був дуже милий спосіб дихати уві сні — вдихаючи через ніс, а видихаючи через рот із тихеньким сопінням. Він навіть трохи засмутився, коли вона прокинулася.

Урешті-решт вони згорнули табір і вирушили далі по тунелю.

Тунель вигинався і повертався, і здавалось, що він ніколи не скінчиться. Джейсон не уявляв, чого чекати в кінці: підземелля, лабораторії божевільного вченого чи, може, каналізаційного резервуара, куди стікає бруд з усіх туалетних кабінок і утворює настільки велике туалетне обличчя, що воно здатне поглинути цілий всесвіт.

Натомість вони знайшли блискучі сталеві двері ліфта. На них було вигравійовано курсивом літеру «М». Поряд із ліфтом знаходився покажчик, як в універмазі.

— «М» означає «Мейсі»[40]? — припустила Пайпер. — У центрі Чикаго начебто є один.

— Або знову «Монокль Моторе»? — сказав Лео. — Друзі, почитайте покажчик. Там якась нісенітниця.

— Будки навіщо? — запитала Пайпер. — І який нормальний універмаг має вхід через каналізацію?

— Або продає отрути, — промовив Лео. — Народе, що взагалі означає «усяка всячина»? Це типу білизна?

Джейсон зробив глибокий подих.

— Не знаєш, куди йти, — починай згори.

Двері відчинилися на четвертому поверсі, і всередину ліфта плинув запах парфумів. Джейсон вийшов першим, з мечем напоготові.

— Матінко, — промовив він. — Ви повинні це побачити.

Пайпер приєдналася до нього, і в неї перехопило подих.

— Це не «Мейсі».

Універмаг виглядав так, наче вони опинились усередині калейдоскопа. Стеля була величезною вітражною мозаїкою зі знаками зодіаку навколо велетенського сонця. Денне світло, що проходило крізь неї, заливало все навколо безліччю різних кольорів. Верхні поверхи утворювали кільцеві галереї навколо центрального атріуму, так що можна було роздивитись навіть те, що було на самому низу. Золоті перила настільки яскраво блищали, що на них було боляче дивитися.

Окрім вітражної стелі та ліфта, Джейсон не побачив жодних вікон чи дверей. Поверхи з’єднувалися лише двома скляними ескалаторами. Килими вражали буянням східних візерунків і кольорів, а стелажі з товарами не поступались їм екстравагантністю. Неможливо було охопити очима все за раз, але Джейсон бачив звичайні речі, такі як вішалки і колодки, перемішані з манекенами в латах, ліжками із цвяхів та хутряними шубами, що, здавалося, ворушилися.

Лео підійшов до перил і подивився вниз.

— Погляньте!

Посередині атріуму на двадцять футів угору розприскував воду фонтан, змінюючи колір з червоного на жовтий, з жовтого на синій. На дні блищали золоті монети, а на іншому кінці фонтана стояла позолочена клітка — наче призначена для величезної канарки.

Усередині крутився мініатюрний вихор і спалахувала блискавка. Хтось ув’язнив грозових духів, і ті намагались звільнитись. На іншому кінці фонтана застиглий, наче статуя, стояв мускулистий сатир з гілкоподібною палицею в руках.

— Тренер Хедж! — випалила Пайпер. — Ми повинні туди спуститися.

Голос промовив:

— Допомогти вам щось підібрати?

Усі троє відскочили назад.

Прямо перед ними з’явилась жінка. На ній була елегантна чорна сукня і діамантові коштовності. Вона виглядала, наче супермодель на пенсії, — можливо, п’ятдесятирічна, однак Джейсон ледве міг судити. Довге чорне волосся спадало через одне плече, а обличчя було по-химерному вродливим, як буває у супермоделей, — худе, зарозуміле і холодне, не зовсім людське. Довгі червоні нігті робили пальці схожими на пазурі.

Вона усміхнулась.

— Я так рада бачити нових покупців.. Чим я вам можу допомогти?

Лео поглянув на Джейсона, наче мовляв: «Це на тобі». — Е-е, — почав Джейсон, — це ваша крамниця? Жінка кивнула.

— Бачте, я знайшла її занедбаною. Я розумію, що в наші часи таке стається з багатьма крамницями. Однак я вирішила, що створю бездоганне місце. Я обожнюю збирати витончені речі, допомагати людям і пропонувати якісні товари за розумною ціною. Тож це здавалось чудовою... як там кажуть... інвестицією в цій країні.

Вона розмовляла з приємним акцентом, але Джейсон не міг вгадати, яким саме. Вочевидь, вона не була ворожою. Джейсон почав розслаблятися. Її голос був м’яким і екзотичним. Джейсону хотілося слухати його ще.

— Отже, ви новенька в Америці? — запитав він.

— Так... новенька, — погодилась жінка. — Я царівна Колхіди. Друзі кличуть мене «ваша величність». То що ви шукаєте?

Джейсон чув про заможних іноземців, які купують американські універмаги. Авжеж, здебільшого вони не продають отрути, живі хутрові шуби, грозових духів чи сатирів, і все ж... з таким приємним голосом царівна Колхіди не могла бути злодійкою.

Пайпер тицьнула його в ребра.

— Джейсоне...

— Е, так. Узагалі-то, ваша високосте... — Він вказав на позолочену клітку на першому поверсі. — Он там знизу наш друг, Ілісон Хедж. Сатир. Можна нам... повернути його, будь ласка?

— Авжеж! — миттю погодилась царівна. — Я залюбки покажу вам свої товари. Але спочатку можу я дізнатись, як вас усіх звати?

Джейсон завагався. Видавати їхні імена здавалося поганою думкою. У голові смикнувся якийсь спогад — Гера про щось його попереджала, але все здавалось нечітким.

З іншого боку її величність схильна співпрацювати. Якщо вони зможуть отримати те, що їм потрібно, без бою, так буде краще. До того ж ця пані зовсім не здавалася ворогом.

Пайпер почала говорити:

— Джейсоне, я б не...

— Це Пайпер, — сказав він. — Це Лео. Я Джейсон.

Її очі втупились у нього, і лише на мить обличчя буквально запалало такою люттю, що можна було розрізнити череп під шкірою. Думки Джейсона плуталися ще більше, він був певен, що щось пішло не так. А потім, за якусь мить, її величність знову виглядала як елегантна жінка з привітною усмішкою і заспокійливим голосом.

— Джейсон. Яке цікаве ім’я, — промовила вона з очима, холодними, наче чиказький вітер. — Гадаю, доведеться забезпечити вам знижку. Ходімо, діти! Прогуляємося по крамницях.