Зниклий герой

XXXIV Пайпер

— Вовки, — промовила Пайпер. — Здається, вони поряд.

Джейсон підвівся і викликав меч. Лео і тренер Хедж теж піднялись на ноги. Пайпер спробувала, але перед очима затанцювали чорні плями.

— Залишайся тут, — сказав їй Джейсон. — Ми захистимо тебе.

Вона стиснула зуби. Вона ненавиділа почуватися безпорадною. І не хотіла, щоб її хтось захищав. Спочатку дурнувата щиколотка. Зараз дурнувате переохолодження. Вона мала б стояти на ногах з кинджалом у руці! І тут за межами світла від багаття, біля входу до печери, вона побачила пару червоних очей, що палали в темряві.

«Добре, — подумала вона. — Можливо, незначний захист мені не завадить».

На світло від вогнища зібралися ще вовки — чорні звірі, більші за великих данців[45], обліплені кригою і снігом. Світло вогню відблискувало від їхніх ікл, а палаючі червоні очі здавались лякаючо розумними. Вовк попереду був заввишки майже з коня. Пащу вкривали червоні плями, здається, від свіжої крові.

Пайпер витягнула кинджал із піхов.

А потім Джейсон вийшов уперед і сказав щось латиною.

Пайпер сумнівалася, що мертва мова якось уплине на диких тварин, однак альфа-вовк скривився, хутро на його спині стало дибки. Один з вовків поменше спробував просунутись уперед, але альфа-вовк укусив його за вухо. А потім усі вовки відступили в темряву.

— Чуваче, мені конче потрібно вивчити латину. — Молот Лео захитався в руці. — Що ти сказав, Джейсоне?

Хедж лайнувся.

— Що б він не сказав, цього виявилось недостатньо. Подивіться.

Вовки повертались, однак вожака з ними не було. Вони не нападали. Вони чекали. Тепер щонайменше дюжина нерівним напівколом блокувала вихід з печери, стоячи за межею світла вогнища.

Тренер зважив на руці свій кийок.

— От вам план. Я їх уб’ю, а ви, хлоп’ята, тікайте.

— Тренер, вони роздеруть вас на шматки, — промовила Пайпер.

— Пусте, упораюся!

А потім Пайпер побачила людську постать, яка вийшла з хуртовини і просувалась крізь вовчу зграю.

— Тримайтесь разом, — промовив Джейсон. — Вони поважають зграю. І, Хедж, без шалених витівок. Ми не залишимо ані вас, ані будь-кого іншого.

У Пайпер у горлі утворився ком. Зараз вона була слабкою ланкою зграї. Вовки без сумнівів відчували її страх. З таким самим успіхом вона могла повісити на себе плакат з написом: «Безкоштовний обід».

Вовки розділились, і у світло вогню ступив чоловік. Він мав засалене і кошлате, кольору камінної кіптяви волосся, зверху якого була корона, складена з чогось, схожого на фаланги людських пальців. Одяг складався із рваних шкур вовків, зайців, єнотів, оленів та декількох інших тварин, визначити яких Пайпер не вдалося. Шкури були необроблені і, судячи із запаху, не дуже свіжі. Чоловік мав гнучку та м’язисту статуру, як у бігуна на дальню дистанцію, а обличчя... Череп, обтягнутий тонкою блідою шкірою. Зуби були загострені, наче клики, а очі палали яскраво-червоним, так само як у його вовків, і свердлили Джейсона з лютою ненавистю.

— Ессе, — промовив він, — filli Romani.

— Говори англійською, вовкаре! — закричав Хедж.

Вовкар огризнувся:

— Скажи своєму фавну стежити за язиком, сине Риму! Або він стане моєю першою закускою.

Пайпер пригадала, що фавн — римська назва сатира. Не зовсім корисна відомість. А от якби вона змогла пригадати, ким був цей чолов’яга в грецькій міфології і як його перемогти, оцим би можна було скористатися.

Вовкар оглянув їх маленьку групу. Його ніздрі смикнулися.

— То це правда, — задумливо промовив він. — Дитина Афродіти. Дитина Гефеста. Фавн. І дитина Риму, тим паче самого володаря Юпітера. Усі разом, і не вбивають одне одного. Як цікаво.

— Вам розповідали про нас? — запитав Джейсон. — Хто?

Чоловік рикнув — можливо,₍ це був сміх, можливо, виклик.

— О, ми шукали тебе по всьому заходу, напівбоже! Сподівалися знайти першими. Цар велетнів винагородить мене, коли відродиться. Я Лікаон, цар вовків. І моя зграя зголодніла.

У темряві заричали вовки.

Пайпер побачила, як Лео сховав свій молот і дістав дещо інше зі свого пояса — скляну пляшку, наповнену прозорою рідиною.

Пайпер напружила мозок, намагаючись пригадати щось стосовно імені вовкаря. Вона була певна, що чула його в минулому, однак не могла пригадати подробиць.

Лікаон втупив очі в Джейсонів меч. Вовкар ворухнувся в один бік, потім в інший, наче шукав слабке місце, але Джейсонів меч рухався разом із ним.

— Ідіть геть, — наказав Джейсон. — Тут немає їжі для вас.

— Хіба що ви бажаєте бургерів з тофу, — запропонував Лео.

Лікаон оголив ікла. Вочевидь, він не був прихильником тофу.

— Якби на те моя воля, — з жалем промовив Лікаон, — я вбив би тебе першим, сину Юпітера. Твій батько зробив з мене те, чим я є. Я був могутнім смертним царем Аркадії, мав п’ятдесят чудових синів, а Зевс убив їх усіх своїми блискавками.

— Га! — промовив тренер Хедж. — На то була підстава!

Джейсон озирнувся.

— Тренере, ви знаєте цього блазня?

— Я знаю, — відповіла Пайпер.

Подробиці міфа повернулися до неї — коротка жахлива історія, над якою вони з батьком сміялись за сніданком. Зараз їй не було смішно.

— Лікаон запросив Зевса на обід, — сказала вона. — Але цар не був певен, що то справді Зевс. Тому, щоб перевірити сили бога, Лікаон спробував нагодувати гостя людською плоттю. Зевс був обурений...

— І вбив моїх синів! — завив Лікаон. Вовки позаду завили разом із ним.

— Тож Зевс перетворив його на вовка, — продовжила Пайпер. — Люди... люди кличуть вовкулаків лікантропами на його честь, на честь першого вовкулаки.

— Царя вовків, — закінчив тренер Хедж. — Безсмертної, смердючої, порочної дворняжки.

— Я роздеру тебе на шматки, фавне! — заричав Лікаон.

— О, бажаєш козлятинки, приятелю? Зараз я влаштую тобі козлятинки.

— Припиніть, — сказав Джейсон. — Лікаон, ви сказали, що хотіли б убити мене першим, але?..

— На жаль, дитина Риму, за тебе замовили слівце! Оскільки оця, — він махнув пазурами у бік Пайпер, — провалила своє вбивство, тебе доставлять живим до «Будинку Вовка». Одна з моїх соратниць просила честі вбити тебе власноручно.

— Хто? — запитав Джейсон.

Вовчий цар хіхікнув.

— О, велика твоя шанувальниця. Вочевидь, ти справив на неї неабияке враження. Вона подбає про тебе найближчим часом, і це мене тішить. Пролиття твоєї крові в «Будинку Вовка» чудово помітить мою територію. Лупа двічі подумає перед тим, як кидати виклик моїй зграї.

Серце Пайпер ладне було вистрибнути з грудей. Вона не зрозуміла всього, що сказав Лікаон. Однак жінка, яка хоче вбити Джейсона? «Медея, — подумала вона. — Якимсь чином їй вдалось пережити вибух».

Пайпер важко підвелась на ноги, але перед очима знову затанцювали плями. Печера ніби почала обертатися.

— Ви підете зараз, — сказала Пайпер, — перш ніж ми вас знищимо.

Вона намагалася вкласти силу в слова, але була заслабкою. Тремтячи у своїх ковдрах, бліда, спітніла і ледве здатна тримати ножа, вона не здавалася дуже загрозливою.

Червоні очі Лікаона насмішкувато звузилися.

— Хоробра спроба, дівчисько. Я вражений. Можливо, я зроблю твою смерть швидкою. Живим потрібен тільки син Юпітера. Решта з вас, боюсь, стане обідом.

У ту мить Пайпер була впевнена, що от-от помре. Та принаймні помре на ногах, б’ючись пліч-о-пліч із Джейсоном.

Джейсон зробив крок уперед.

— Ви нікого не вб’єте, людино-вовче. Не пройшовши через мене.

Лікаон завив і випустив пазури. Джейсон рубанув його, але золотий меч пройшов крізь, наче вовчого царя там і не було.

Лікаон розсміявся.

— Золото, бронза, сталь — жодний з цих металів не допоможе проти моїх вовків, сину Юпітера.

— Срібло! — крикнула Пайпер. — Хіба срібло не вбиває вовкулаків?

— У нас немає срібла! — сказав Джейсон.

Вовки стрибнули у світло вогню. Хедж у захваті ринувся назустріч:

— Ура!

Але Лео напав першим. Він жбурнув свою скляну пляшку, і та розбилась об землю, розплескавши рідину на вовків, — рознісся запах бензину. Він вистрілив шквалом вогню в калюжу, і здійнялася стіна з полум’я.

Вовки вискнули і відступили. Деяких охопив вогонь, і вони стрибнули в сніг. Навіть Лікаон збентежено дивився на вогняну перешкоду, що тепер розділяла його вовків й напівбогів.

— Ох, та годі вам, — поскаржився тренер Хедж. — Я не можу їх бити, коли вони бозна-де.

Щоразу, коли наближався вовк, Лео вистрілював новою хвилею вогню із рук, але з кожним разом він, здавалось, потроху слабшав, до того ж у нього скінчувався бензин.

— Я не можу більше випускати газ![46] — попередив Лео. А потім його обличчя почервоніло. — Овва, щось не те я бовкнув. Я мав на увазі той, що горить. Поясу знадобиться деякий час, щоб перезарядитися. А в тебе є щось, старий?

— Нічого, — відповів Джейсон. — Навіть дієвої зброї.

— Блискавка? — запитала Пайпер.

Джейсон зосередився, але нічого не трапилось.

— Гадаю, хуртовина заважає.

— Випусти вентусів! — сказала Пайпер.

— Тоді нам нічого буде дати Еолу, — відповів Джейсон. — І весь цей шлях, що ми подолали, виявиться марним.

Лікаон розсміявся.

— Я відчуваю ваш страх. Лише декілька хвилин життя, герої. Моліться богам, яким бажаєте. Зевс не виказав до мене милосердя, і ви його теж не отримаєте.

Язики полум’я почали згасати. Джейсон лайнувся і відкинув меч. Він напівприсів, наче був готовий битися врукопаш. Лео дістав молот з рюкзака. Пайпер підняла кинджал — небагато, та це все, що вона мала. Тренер Хедж зважив у руці кийок, він був єдиним, хто, здавалось, був радий можливості померти.

А потім пронизливий звук почувся крізь вітер — наче картон розірвали навпіл. Шию найближчого вовка пронизала срібна стріла. Вовк скорчився, впав та перетворився на темну калюжу.

Знову стріли. Знову попадали вовки. Зграя розбіглась у замішанні. Одна стріла летіла в напрямку Лікаона, але вовчий цар спіймав її на льоту і вмить скрикнув від болю. Він впустив стрілу, і та залишила на його долоні обпалену рану, що диміла. Інша стріла влучила в його плече, і вовчий цар похитнувся.

— Трясця вам! — закричав Лікаон. Він рикнув на свою зграю, і вовки повернулись та побігли геть. Лікаон впився очима в Джейсона.

— Це не кінець, хлопче!

Вовчий цар зник у темряві.

За декілька секунд Пайпер знову почула виття вовків, але звук був іншим — менш загрозливим, більше схожим на гавкіт мисливських собак, що напали на слід. У печеру ввірвався невеликий білий вовк у супроводі ще двох таких самих.

Хедж промовив:

— Убити їх?

— Ні! — випалила Пайпер. — Стривайте.

Вовки похитали головами й оглянули таборян величезними золотистими очима.

За мить з’явились їхні господарі: загін мисливців у білому та сірому зимовому камуфляжі, щонайменше дюжина. Кожний з них тримав лук, а за плечима висіли сагайдаки з сяючими срібними стрілами.

Їхні обличчя приховували каптури парок, але було ясно, що всі вони — дівчата. Одна з них, трохи вища за решту, присіла у світлі вогню і схопила стрілу, що поранила руку Лікаона.

— Так близько. — Вона озирнулась до товаришів. — Фібі, залишайся зі мною. Дивись за входом. Решта, ідіть за Лікаоном. Ми не можемо його упустити зараз. Я вас наздожену.

Решта мисливиць щось пробурмотіли на знак згоди і зникли, рушивши вслід за зграєю Лікаона.

Дівчина в білому камуфляжі повернулася до них. Її обличчя досі приховував каптур.

— Ми йдемо по сліду цього демона вже більше тижня. Усі цілі? Нікого не вкусили?

Джейсон став як укопаний, витріщився на дівчину. Пайпер усвідомила, що голос мисливиці чомусь здавався знайомим. Було важко збагнути, чому саме, але те, як вона говорила, як вимовляла слова, нагадувало Джейсона.

— Ти — вона, — здогадалась Пайпер. — Ти — Талія.

Дівчина застигла. Пайпер боялася, що та націлить на неї лук, але натомість незнайомка відкинула каптур. Її волосся виявилось чорним і стирчало наче колючки, а навколо чола була срібна тіара. Обличчя мало надзвичайно здоровий рум’янець, наче вона була більше ніж просто людина, а очі сяяли блакиттю. Це була дівчина зі світлини Джейсона.

— Ми знайомі? — запитала Талія.

Пайпер зробила вдих.

— Це може ошелешити, але...

— Таліє, — Джейсон вийшов уперед. Його голос тремтів. — Я — Джейсон, твій брат.