Зниклий герой

XIX ДЖЕЙСОН

Джейсон не хотів залишати Лео, але починав думати, що зависати з хокеїстом-недоумком, може, й найкраща перспектива в цьому місці.

Поки вони видиралися сходами, Зет тримався позаду з мечем напоготові. Можливо, хлопчина й виглядав так, наче застряг у часах диско, та в його мечі нічого веселого не було. Джейсон подумав, що одним ударом ця штука перетворить його на фруктовий лід.

А ще ця крижана принцеса! Час від часу вона озиралась і усміхалась до Джейсона, але в її погляді не було нічого теплого. Вона розглядала його так, наче він був незвичайно цікавим науковим зразком, який вона тільки й чекала нагоди препарувати.

Якщо у Борея такі дітки, то Джейсон не певен був, що хоче зустрітися з татусем. Аннабет сказала йому, що Борей найбільш дружній з вітряних богів. Вочевидь, це означало, що він не вбиває героїв так само швидко, як інші.

Чи не завів він друзів у пастку, хвилювався Джейсон. Якщо все піде шкереберть, він не певен був, що зможе витягти їх звідси живими. Прогнавши ці думки, він узяв Пайпер за руку, щоб підбадьоритися.

Вона здивовано підняла брови, однак руки не відпустила.

— Усе буде добре, — пообіцяла вона. — Усього лише розмова, еге ж?

Угорі на сходах озирнулася крижана принцеса. Помітила, що вони тримаються за руки, і її посмішка згасла. Зненацька рука Джейсона, яку тримала Пайпер, зледеніла — пекуче зледеніла. Він відпустив її, і його пальці задимилися від морозу. Так само як і пальці Пайпер.

— Тепло — не краща думка в цьому місці, — порадила принцеса, — особливо коли я — твоя єдина можливість залишитися живим. Прошу, сюди.

Пайпер стурбовано нахмурилася до нього, мовляв: «До чого це було?»

Джейсон на мав відповіді. Зет тицьнув його в спину своїм бурулькомечем, і вони пішли слідом за принцесою просторим коридором, прибраним скрижанілими гобеленами.

Холодні вітри носилися туди-сюди, у чомусь схожі на думки в Джейсоновій голові. У нього було багато часу поміркувати, поки вони летіли на драконі на північ, але почувався він так само збентежено, як завжди.

Світлина з Талією досі лежала в його кишені, хоч йому й не потрібно було більше на неї дивитись. Її образ затаврувався в його пам’яті. Досить кепсько не пам’ятати своє минуле, але знати, що десь там у тебе є сестра, яка, можливо, знає відповіді, проте ти гадки не маєш, як її знайти. Від цієї думки Джейсон упадав у розпач.

На світлині Талія виглядала зовсім несхожою на нього. У них обох були блакитні очі, але на цьому все. Її волосся було чорним. Колір шкіри — більш середземноморським. Риси обличчя — гострішими, нагадували яструба.

І все ж Талія здавалась такою знайомою. Гера залишила рівно стільки спогадів, щоб він був упевненим у тому, що Талія його сестра. Але Аннабет була дуже здивованою, коли він розповів їй про це, ніби ніколи й не чула, що у Талії є брат. Чи знала Талія про його існування? Як їх розлучили?

Гера забрала його спогади. Вона вкрала все з Джейсонового минулого, кинула його в нове життя, а тепер очікувала, що він врятує її з якоїсь там в’язниці, щоб повернути те, що вона сама ж і викрала. Це так лютило Джейсона, що він хотів залишити богиню гнити в тій клітці. Але не міг. Він був у глухому куті. Він мусив дізнатися більше, і це ще сильніше його лютило.

— Агов, — Пайпер торкнулася його руки. — Ти зі мною?

— Авжеж... авжеж, вибач.

Він був удячний Пайпер. Йому був потрібен друг, і він радів тому, що вона почала втрачати благословення Афродіти. Макіяж зникав. Волосся повільно поверталось до старого нерівного стилю з маленькими косичками по боках. Через це вона виглядала справжньою і, на думку Джейсона, вродливішою.

Зараз він був упевнений, що вони ніколи не знали одне одного до Великого каньйону. Їх стосунки були лише витівкою Туману в голові Пайпер. І все ж, що довше він проводив з нею час, то більше бажав, щоб ті стосунки були справжніми.

«Припини це», — сказав він собі.

Це несправедливо щодо Пайпер — так думати. Він гадки не мав, що чекає на нього в старому житті... чи хто чекає. Однак він був певен, що його минуле не пов’язане з Табором напівкровок. І хтозна, що станеться після цього завдання? Навіть якщо припустити, що вони вціліють.

Коли вони дійшли до кінця коридору, то опинилися перед групою дубових дверей, на яких була вирізьблена мапа світу. У кожному кутку було бородате чоловіче обличчя, що видмухувало вітер. Джейсон відчував, що вже бачив такі мапи в минулому. Але цього разу всі вітряні хлопці були Зимою, що несла лід та сніг з усіх куточків світу.

Принцеса обернулась. Її карі очі заблищали, і Джейсон почувався різдвяним подарунком, який вона сподівалася відкрити.

— Це тронна зала, — промовила вона. — Поводься якнайкраще, Джейсоне Грейс. Мій батько буває... прохолодним. Я буду перекладати і сприяти тому, щоб він вислухав тебе. Я справді сподіваюся, що він помилує тебе. Ми могли б так розважитися.

Джейсон сумнівався, що під розвагами вона розуміє те саме, що й він.

— Е-е, гаразд, — спромігся хлопець, — але, серйозно, ми тут лише заради невеличкої розмови. Ми вирушимо одразу після неї.

Дівчина посміхнулася.

— Обожнюю героїв. Такі блаженно неосвічені.

Пайпер поклала руку на свій кинджал.

— То, можливо, розповіси нам? Ти сказала, що будеш нам перекладати, а ми навіть не знаємо, хто ти? Як тебе звуть?

Дівчина неприязно фиркнула.

— Гадаю, що не маю дивуватися тому, що ви мене не впізнали. Навіть у стародавні часи грекам мало що про мене було відомо. Їх рідні острови були занадто теплими, занадто далекими від моїх володінь. Я — Хіона, дочка Борея, снігова богиня.

Вона провела пальцем у повітрі, і крихітна хуртовина завертілася біля неї — великі пухнасті пластівці, м’які наче бавовна.

— А зараз ходімо, — промовила Хіона. Дубові двері широко розчинилися, і з кімнати ринуло холодне блакитне світло. — Сподіваюся, ви витримаєте невеличку розмову.