Двір шипів і троянд

Розділ 42

Цю вечірку мало що відрізняло від попередніх — хіба що вона була моєю останньою. Фейрі навколо мене пили, веселилися, танцювали, сміялися й співали непристойних пісень упереміш із піднесеними. Навіть і натяку не було на те, що вони очікують на виконання мною завтрашнього завдання, з яким я повинна буду або впоратися, або, якщо цього не станеться, загинути.

Я притиснулася до стіни, забута тим натовпом, і чекала на Різенда, коли він покличе пити вино, а потім почнуться танці або інші розваги за його вибором. Я була вдягнена в уже звичний натяк на сукню і від горла до литок вкрита чорно-синьою фарбою. Сьогодні моя прозора сукня була кольору рожевого світанку, надто жіночного і ніжного для завитків грубої фарби, надто веселого й безтурботного з огляду на те, що мало відбутися завтра.

Сьогодні Різенд надто довго не кликав мене, — мабуть, через розкішну фейрі, яка сиділа в нього на колінах і гладила його по голові довгими зеленими пальцями. Скоро він утомиться від неї, я в цьому не мала сумніву.

Дивитися на Амаранту в мене не було найменшого бажання. Я вдавала, що її навіть не було у тронній залі. Люсьєн ніколи не розмовляв зі мною у присутності інших, а Темлін… Останніми днями мені ставало дедалі тяжче дивитися на нього.

Я просто хотіла, щоб усе нарешті скінчилося. Хотіла, щоб вино понесло мене крізь цю ніч і випустило вже завтра. Ніколи ще я не чекала кивка Різенда з таким нетерпінням, як сьогодні. Я вся перетворилася на очікування й не відразу помітила, що поруч зі мною хтось стоїть, допоки жар від його тіла не обпік мене.

Я застигла, коли відчула запах дощу й весняної землі, і довго не наважувалася повернутись до Темліна.

Його пальці торкнулися моїх, і мене прошило вогняною блискавкою аж до самих очей, на яких одразу виступили сльози. Я хотіла… хотіла, щоб він не торкався моєї татуйованої руки, щоб його пальці не пестили обрисів того клятого татуювання.

Однак я жила тією миттю… Моє життя знову стало прекрасним, коли його пальці торкнулися моїх.

Я намагалася вберегти на обличчі маску байдужості. Він опустив руку і так само швидко, як з’явився, пішов геть, протискаючись крізь натовп. І тільки коли він через плече обернувся на мене і ледь помітно нахилив голову, я все зрозуміла.

Моє серце калатало сильніше, ніж під час виконання завдань. Удавши байдужість, я відштовхнулась від стіни і повільно пішла за ним. Звісно, я обрала геть інший шлях, проте достеменно знала, куди йти. Темлін зупинився біля непримітних дверей, прихованих за гобеленом, де він сперся на стіну й чекав. Невдовзі Різенд почне шукати мене, однак навіть миті наодинці з Темліном мені буде достатньо.

Я ледве дихала від збудження, допоки йшла до тих дверей — повз трон Амаранти, повз групи фейрі, що голосно сміялися, випивши вина. Темлін зник за дверима швидко, наче блискавка, а я уповільнила кроки. Останніми днями ніхто не звертав на мене уваги, доки я не перетворювалася на сп’янілу іграшку Різа. Нарешті я опинилася біля дверей, і вони безшумно відчинилися переді мною, пропускаючи всередину.

Мене поглинула темрява. Я побачила тільки спалах смарагдового світла та золота, а потім тепло тіла Темліна затопило мене. Наші губи зустрілися.

О невблаганний час! Ми не встигнемо націлуватися, наобніматися. Нам не буде коли пестити одне одного. Але й ці миті — дивовижний подарунок, якого ніхто з нас не чекав.

Нам не потрібні були слова. Я рвонула на ньому сорочку, поспішаючи востаннє відчути його тіло. Темлін стиснув мої груди. Я зціпила зуби, щоб не застогнати від насолоди. Мені не хотілося, щоб він був ніжний тієї хвилини, бо те, що я відчувала до нього, геть не було схоже на ніжність.

Бажання, що спалахнуло, було дике, несамовите й пекуче, і Темлін відчув мій стан.

Він відірвав свої губи від моїх і вкусив за шию, так само як у Ніч Вогнів. Я стиснула зуби, щоб не застогнати, що могло викрити нас. Це був останній раз, коли я торкалася його, останній раз, коли ми могли бути разом. І я не втрачу цього шансу.

Пальцями я почала розстібати пасок на його штанях, а його губи знову зустрілись із моїми. Наші язики танцювали шалений танок… То був не вальс чи менует. Це бойовий танець, танець смерті під бій кістяних барабанів і завивання скрипок.

Я хотіла його… Тут. Негайно. Іншого місця, іншого разу може не бути.

Я обхопила ногами його стегна, щоб бути якомога ближче, а він штовхнув ними вперед, притискаючи мене спиною до крижаної стіни. Я нарешті розстібнула пасок, потягла шкіряну стрічку геть, і Темлін загарчав від жаги мені у вухо — низьким грудним звуком, від якого в очах замерехтіли плями білого, чорного та рожевого. Ми обидва знали, що буде завтра.

Я відкинула пасок і взялася знімати з нього штани. І раптом поряд хтось закашляв.

— Який сором, — промуркотів Різенд.

Ми розвернулися до плями світла від прочинених дверей. Він стояв у тусклій смузі світла, що пробивалася крізь двері. Але чому він опинився за нашими спинами — з боку коридору? Він увійшов сюди не з тронної зали. З такими здібностями він, певно, ходив крізь стіни.

— Просто ганьба, — з тими самими інтонаціями промуркотів він.

Різенд рушив до нас. Темлін тримав мене в обіймах.

— Лишень поглянь, що ти наробив із моєю тваринкою.

Ми, задихаючись, мовчали. Однак повітря холодом поцілувало мої оголені груди.

— Амаранта буде дуже, дуже невдоволена, якщо дізнається, що її улюблений маленький воїн непогано проводить час зі смертною, — вів далі Різенд, схрестивши руки на грудях. — Цікаво, як вона покарає тебе. А може, їй звичніше буде покарати Люсьєна. У нього є ще одне око. Може, їй закортить зробити собі другу каблучку.

Темлін дуже повільно відпустив мене зі своїх обіймів.

— Радий бачити, що ти ще здатний мислити. — Коли Різенд це сказав, Темлін тихо загарчав. — А тепер будь розумним, Вищий Лорде, застібни свій пасок і позбудься фарби на одязі, перш ніж виходити.

Темлін подивився на мене і, на мій превеликий жах, зробив усе, що наказав йому Різенд.

Мій Вищий Лорд не зводив з мене очей, коли поправляв туніку й пригладжував волосся, а потім узяв і застібнув пасок. Фарба на його руках та одязі… фарба від мене… зникла.

— Насолоджуйся вечіркою, — промуркотів Різенд і вказав на двері.

Смарагдові очі Темліна заблищали, він продовжував дивитися на мене, а коли виходив із кімнати, тихо сказав:

— Я кохаю тебе.

І, не глянувши на Різенда, вийшов із кімнати.

Я примружилася від яскравого світла, що увірвалося до кімнати, коли він виходив із дверей. Темлін не озирнувся, і темрява знову оповила кімнату.

Різенд гмикнув:

— Якщо тобі конче потрібні плотські розваги, слід було звернутися до мене.

— Свиня, — гримнула я, закриваючи оголені груди прозорою тканиною своєї сукні.

Кількома легкими кроками він здолав відстань між нами, вхопив мене за руки та притиснув до стіни. Аж кістки застогнали. Я могла б заприсягтись, що зіткані з тіней кігті уп’ялись у стіну позаду мене.

— Тобі що, набридла моя допомога? Чи ти й справді така дурепа?

Гнів Різенда не був удаваний. Ба більше, у його гніві я відчула ревнощі.

— Я не твоя рабиня, — заявила я.

— Ти геть дурна, Фейро. Ти хоч уявляєш наслідки, якби замість мене тут опинилася Амаранта й побачила вас удвох? Темлін відмовляється бути її коханцем, але вона вперто тримає його при собі, сподіваючись, що рано чи пізно заволодіє ним. А вона любить панувати над чоловіками.

Я мовчала.

— Ви обоє дурні… неймовірні дурні, — прошепотів він, часто дихаючи. — Ти справді гадала, що ніхто не помітить вашого зникнення? Дякувати Котлу, що ти не потрапила на очі братикам Люсьєна.

— А тобі не все одно? — огризнулася я, коли його хватка на моїх зап’ястках стала нестерпною. Здалося, що от-от — і кістка трісне.

— Мені? — важко видихнув він, і на його обличчі спалахнув гнів, а за спиною, ніби зіткані з тіні, з’явилися неймовірні перетинчасті крила. — Що мені до цього?

Однак продовжити він не встиг. Різенд поглянув на двері, потім знову на мене. Крила зникли так само швидко, як і з’явилися. А потім він припав губами до моїх губ. Його язик змусив їх впустити туди, де я досі відчувала смак Темліна. Я пручалася й відбивалася, але Різенд тримав мене дуже міцно, заволодівши моїм ротом, зубами і язиком.

Двері навстіж розчахнулися, впускаючи граційну постать Амаранти. Темлін… Темлін стояв позаду неї, і очі в нього розширились, а плечі напружилися, коли він побачив, що ми цілуємося.

Амаранта засміялася, дуже голосно, а на обличчі в Темліна знову з’явилася кам’яна байдужість. Жодних емоцій, нічогісінько не залишилося від того Темліна, який палко цілував мене кілька хвилин тому.

Різ дуже повільно відірвався від мене, на останок провівши язиком по моїх губах, коли натовп Вищих Фе з’явився позаду Амаранти і приєднався до її сміху.

Різенд нагородив їх ледачою самовдоволеною посмішкою і вклонився. Але в очах самопроголошеної королеви щось промайнуло. Побачене вразило її. Недаремно Різенда називали підстилкою Амаранти.

— Я знала, що це було лише питанням часу, — сказала вона й поклала руку на плече Темліна, а другу підвела так, щоб око Джуріана в каблучці могло також усе бачити. — Ви, люди, усі однакові.

Я нічого не відповіла, хоча й була ладна померти від сорому, навіть якщо бажала впасти на коліна перед Темліном і все пояснити. Повинен же він розуміти, що я не зі своєї волі цілувалася з Різендом.

Але дізнатися, як це зрозумів Темлін, мені не довелося. Амаранта презирливо клацнула язиком і пішла. Свита подалася за нею.

— Людське сміття не міняється. Зрадливість у них в крові. І серця товстошкірі. Люди здатні лише базікати про кохання, — сказала вона, розмірковуючи вголос.

Вона була схожа на задоволену кішку.

Стежачи за ними, Різ ухопив мене за руку й потягнув назад до тронної зали. І лише тоді, коли світло впало на мене, я побачила плями… навколо грудей та на животі… А ще фарбу, яка загадковим чином з’явилась на руках Різенда.

— Я вже втомився від тебе сьогодні, — сказав Різ, підштовхуючи мене до виходу з тронної зали. — Повертайся до своєї камери.

Позаду нього Амаранта та її Двір посміхалися, побачивши розмазану фарбу на мені та її ж на руках Різа.

Я озирнулася на Темліна, але він піднімався на свій трон, і я побачила лише його спину. Здавалося, йому нестерпно на мене дивитися.

Я добрела до камери й повалилася на підстилку. Хотілося заснути, але сон тікав від мене. Переді мною стояло обличчя Темліна, коли він побачив Різенда, який цілувався зі мною.

Я не знала, котра година і скільки часу минуло. Я прокинулася від кроків біля камери й хотіла підхопитися на ноги, але встигла лише сісти. З тіні вийшов Різенд.

Я досі відчувала на губах його гарячі губи й дотик його язика, хоча після повернення в камеру тричі полоскала рот крижаною водою з відра.

Верхні ґудзики його туніки були розстебнуті. Як завжди, провівши рукою по чорному аж до синяви волоссю, Різенд мовчки сів навпочіпки біля стіни.

— Чого ти хочеш? — спитала я.

— Хвилину спокою й тиші, — мовив він, потираючи скроні.

Я затнулася:

— Від чого?

Він потирав бліду шкіру на скронях, змушуючи куточки очей підійматись та опускатися.

— Від усього цього бруду, — важко видихнув він.

Я сіла подалі від нього на соломі. Він іще ніколи не був такий щирий.

— Ця клята курва геть мене заїздила. — Він опустив руки, притулившись потилицею до холодної стіни. — Ти ненавидиш мене. Уяви тільки, як би ти почувалася, коли б я змушував тебе вдовольняти мене весь час ще й у спальні? Я Вищий Лорд Двору Ночі, а не її підстилка.

Тож усі плітки були правдою.

І я добре уявляла, як би ненавиділа його і що б зі мною сталося, якби мене утримували в подібному рабстві.

— Навіщо ти мені це розповідаєш?

Пиха й нахабство Різенда кудись раптом поділися.

— Бо я втомлений і самотній. А ти єдина людина, з якою я можу поговорити, не ризикуючи нічим.

Він хрипко засміявся.

— Треба ж такому: Вищий Лорд Прифії і…

— Тобі краще піти звідси, якщо надумав ображати мене.

— А я ж майстер у цьому!

Він послав мені одну зі своїх звичних посмішок. Я відповіла похмурим поглядом.

Різ зітхнув:

— Один лише неправильний рух завтра, Фейро, — і ми всі приречені.

Ця думка, ці слова пробудили в мені такий жах, що я навіть не могла вдихнути.

— Якщо ти програєш, — вів далі він, звертаючись скоріше до себе, а не до мене, — Амаранта правитиме вічно.

— Якщо вона колись уже одного разу позбавила Темліна всіх сил та магії, то хто сказав, що вона не зможе зробити це ще раз?

Це було запитання, яке я не наважувалася поставити вже дуже тривалий час.

— Його тепер нелегко обдурити, — сказав Різ, вдивляючись у стелю. — Її найстрашніша зброя — це наша сила, яку вона утримує. Доступу до відібраної силі в неї майже немає, а ось керувати нами вона може за допомогою нашої ж сили. Ось чому я ніколи не міг вдертись у її розум… Ось чому вона й досі жива. Тільки-но ти зруйнуєш її прокляття, гнів Темліна вирветься назовні і стане нездоланним. Амаранта з ним не впорається. Зате Темлін розмаже її по стінах.

Холод пройняв мене.

— Як ти гадаєш, заради чого я все це затіяв? — усміхнувся він і махнув рукою в мій бік.

— Тому що ти чудовисько.

Він засміявся.

— Так і є, однак я іще й прагматик. Темлін у стані сліпої, нестримної люті — найкраща наша зброя проти Амаранти. Коли він бачив, як ти уклала божевільну угоду із Амарантою — це одна річ, однак коли він побачив моє татуювання в тебе на руці… Я не можу розповісти тобі про свої відчуття. Із цим треба народитися, щоб відчути ту лють та гнів, які струменіли з нього.

Мені не хотілося думати про його можливості.

— А хто сказав, що він і тебе не розмаже по стінці?

— Можливо, він спробує, але, підозрюю, спочатку він усе ж таки вб’є Амаранту. Все зводиться до неї: навіть твоє служіння мені… У цьому теж можна звинуватити її. Тож завтра він уб’є Амаранту, і я буду вільний ще до того, як він почне зі мною битву, що рознесе цю колись священну гору на друзки. — Він утупився поглядом у свої нігті. — А в мене є ще приховані карти, якими я можу зіграти й виграти.

Я скинула бровою в німому запитанні.

— Фейро, присягаюся Котлом, я не аж такий мерзотник, яким ти напевно мене вважаєш. Я змушую тебе пити фейське вино, туманю тобі мізки. Але тебе не дивує, що я завжди торкався тільки твоїх рук і талії?

До сьогодні… До того клятого поцілунку. Я зціпила зуби. Лють закипала в мені, але все ставало на свої місця.

— Насправді це єдине, чим я можу довести свою невинність, — сказав Різенд, дивлячись просто мені у вічі, — єдине, що може змусити Темліна подумати двічі перед тим, як стати зі мною на прю, що призведе до катастрофічної втрати невинного життя. Єдине, чим я можу переконати його, що насправді весь час був на твоєму боці. Повір, я залюбки подарував би тобі насолоду, але ставки зависокі, щоб тягти смертну жінку до ліжка.

Я знала і все одно не стримала запитання:

— Наприклад?

— Мої землі, — відповів Різенд.

Він дивився не на мене, а кудись дуже, дуже далеко. Такий погляд я бачила в нього вперше.

— Мої піддані, що потрапили в рабство до самопроголошеної королеви-тиранки. Їй нічого не варто обірвати життя кожного з них. Не так подивився, не те слово сказав. До речі, Темлін міг би сказати тобі те саме. У нього теж болить душа за Двір Весни.

Ні, Темлін не сказав би мені нічого. Різенду Амаранта залишила більше свободи. Темліна вона тримала на повідку свого прокляття.

— А чому Амаранта обрала саме тебе? — наважилася спитати я. — Чому вона саме тебе зробила своєю підстилкою?

— Окрім очевидної причини? — Він показав на своє бездоганне обличчя, а коли я не посміхнулася, важко зітхнув. — Мій батько вбив батька Темліна і його братів.

Я завмерла. Темлін ніколи не казав… ніколи не розповідав, що саме Двір Ночі був винен у цьому.

— Це дуже довга історія, і мені справді не хотілося б зараз заглиблюватись у минуле, але скажу просто: коли Амаранта вкрала наші землі, їй закортіло особливого покарання для сина вбивці одного з її друзів. І тоді вона вирішила, що ненавидить мене достатньо сильно, щоб за гріхи батька відповідав саме я.

Я могла б простягнути до нього руку, сказати, як мені шкода, що я була така груба з ним… Але всі думки зникли. Те, що Амаранта з ним зробила…

— Отак, Фейро. Усі ми тепер перед тобою, і доля всього світу тепер у руках простої неосвіченої смертної, — мовив Різенд трохи втомлено.

Він невесело засміявся, обхопивши голову й заплющивши очі. Його сміх був неприємний і лихий.

— Яке ж лайно.

З одного боку, я шукала слова, які могли б болюче вжалити його в такому відкритому стані, але, з другого, я згадала все, що він говорив, усе, що зробив, як його обличчя повернулося до дверей перед тим, як він почав цілувати мене. Він знав, що Амаранта наближалася до нас. Можливо, він зробив це, щоб викликати в Амаранти ревнощі, однак, можливо…

Якби він мене не поцілував, якби не з’явився й не перервав наше з Темліном шаленство, я б повернулася в тронний зал зі змазаним візерунком. Усі бачили б, де саме змазана фарба. І всі, особливо Амаранта, здогадалися б, чому фарба змазана. Вона помітила б фарбу на Темлінові і швидко зрозуміла б, з ким я була… Я навіть уявляти не хотіла, яким було б покарання.

Попри мотиви й методи Різенд весь час рятував мені життя. І зробив це ще до того, як я ступила на землю Підгір’я.

— Я розповів тобі надто багато, — сказав він і звівся на ноги. — Треба було спочатку тебе напоїти. Якби ти була розумніша, ти знайшла б спосіб використати це проти мене. Якби ти була жорстокіша, то пішла б до Амаранти й розповіла всю правду про її підстилку. За це вона навіть могла б віддати тобі Темліна.

Він занурив руки в кишені своїх чорних штанів, однак, навіть зникаючи в тінях, був у такому розпачі, що я не втрималася.

— Коли ти зцілив мою руку… Тобі не потрібно було укладати угоду зі мною. Ти міг вимагати кожен день кожного тижня року.

Я нахмурилася, коли він повернувся до мене, уже напівтінню.

— Кожен тиждень мого життя, і я би відповіла «так».

Це не було запитанням, однак я потребувала відповіді.

Легенька усмішка з’явилася на його чуттєвих губах.

— Я знаю, — сказав він і зник.