Гойдалка

24

Храм життя (Лабіринт Анволі),

планета Фаренго (9КВ97:2),

система зірки Таліс.

5 огеста 417 року Ери Відновлення.

Ніздрі Мулан тремтіли від якогось особливого, невідомого їй до того збудження. Некрополь струшували каскадні потоки енергії, які оточили портал не лише синім сяйвом, але й невидимим для простих смертних клубком силових вихорів. Частина з них люто вирувала за межами чотиривимірного простору, але гравітаційний вітерець просочувався крізь кордони вимірів. Будівничі Лабіринту передбачили прориви з Темних шляхів і заклали до його конструкції цілу систему розвантажувальних енергопроводів, але вихори, що їх Знаюча бачила як чорториї кошлатого мороку, вихлюпувались за межі спіральних пасток та призматичних комор, сповзали гранітними стінами до обвідних галерей, змушували мільйонотонний некрополь здригатися і вібрувати.

А ще вона відчувала істот, які давно залишили підкорений часові рівень буття. На відміну від кошлатих торнадо, підсвідомість Мулан не наділила ті істоти зримими образами, але відзначила їхню присутність імпульсами легкого запамарочення. Цих незримих свідків було багато, і вони не раділи тому що відбувалося.

Мулан не відала, звідки прийшло таке знання, але могла заприсягтися, що мешканці Темних шляхів стурбовані. Що їх притягнула до Храму та незбагненна сила, котра від початку часів прагне засвідчити несподіваний злам послідовності. Знаюча припустила, що Р’аавал та її помічниці також відчувають настрій вищих свідків і здивувалася їхній рішучості.

Процесія ящерів якраз заходила до некрополя, сині відблиски мандрували вигинами високих святкових мітр, що їх рептилоїди надягнули на шоломи. В цих пишних прикрасах вони нагадували зооморфні зображення давньоєгипетських божеств.

«Преподобна Р’аавал схожа на бога-крокодила, — вирішила Мулан. — Як там його називали? Себех, Сепек?»

— Тут небезпечно, — повідомила вона своїм супутникам.

— Може вибухнути? — поцікавився Марков, не відриваючи погляду від лазурового сяйва.

— І вибухнути також.

— Чого ж ми тоді сюди приперлися? — гмикнув Гумм.

— Якщо воно вибухне, то знесе півпланети, все одно не сховатися.

— А ось і моя конвойована, — Марков нахилився над балюстрадою, аби краще роздивитися Фатіму Ферфакс, котру четвірка ящерів підводила до «зоряної брами».

Донька судді йшла наче у трансі, повільно переступаючи ногами, які здалися Маркову потворно розпухлими. Процесія рухалася нижньою галереєю, поліцейський бачив переважно голену голову Фатіми, що під світлом порталу відливала блакиттю, її ноги та плечі, обтягнені темною матерією. Наче задля контрасту, ящери одягнули сліпучо-срібні скафандри. В цій ході було щось моторошно-урочисте.

«Бідна дівчина, вони перетворили її на зомбі», — у душі генерала ворухнулося співчуття.

Але за мить він вже думав про те, що все ж таки виконав наказ імператора, і тепер небезпечну реліквію відправлять туди, де до неї не дістатися ніяким терористам.

— Вони всі з жезлами, — прошепотів Гумм.

— Авжеж, — так само пошепки сказала Мулан. — Пильнують.

Марков не зрозумів, що саме вона мала на увазі, але перепитувати не став. Його увагу притягнули позначки, що засяяли на панелі введення коду. Р’аавал взяла праву руку Фатіми у свою і почала притискати її долоню до світних символів.

Ще й ще раз, і ще.

Тепер вже не лише Мулан, але й поліцейський з клоном відчули вібрацію, що повзла Храмом, збиваючи пилюку у спіралі та зірчасті конгломерації. Над порталом згустилася сіра хмара, її пронизала павутина тонких золотавих блискавок, що зібралася-закрутилася у швидке пульсуюче колесо. Воно змінило колір на лиловий і наче розчинилося у синьому сяйві.

Відтак сталося щось незвичне для очей представників земної раси. Куляста частина порталу зникла, на її місці почав надуватися нестерпно яскравий пухир. Р’аавал передала Фатіму помічницям, взяла в правицю металевий на вигляд контейнер, а в лівій міцніше стиснула жезл.

Вона вже зробила крок до фурункула Темних шляхів, коли металевий контейнер зник так само безслідно, як і «колесо» і куляста централь «зоряної брами». Тепер просто перед Р’аавал висіла у повітрі яскраво-червона сфера розміром з голову трирічної дитини.

Преподобна завмерла.

Все сталося в одну мить. Сфера і Фатіма одночасно поблідли, втратили кольори реальності, наче зображення на тривимірному екрані та розчинилися чи то у повітрі, чи то у синьому сяйві. Цієї миті Мулан тихо скрикнула та обома руками схопилася за скроні. Гумм обняв її, затуляючи від порталу своїм тілом.

Золотий жезл Р’аавал з нестерпним вищанням переломився навпіл, а сяючий фурункул запульсував й мирно згас разом з синім сяйвом.

Некрополь поринув у темряву.