Гойдалка

22

Храм життя (Лабіринт Анволі),

планета Фаренго (9КВ97:2),

система зірки Таліс.

5 огеста 417 року Ери Відновлення.

«Якщо тіронійському поліцаєві починають снитися клони старих робочих серій, значить, час зливати воду, гасити світло і сідати на важкі медикаменти», — сказав собі Марков, коли те, що над ним нахилилося, виявилось обличчям.

Він знов змружив повіки, сподіваючись ніколи більше не побачити відразливої вухатої пики, але сподівання не справдилося.

— Агов, начальнику, — прохрипіло над ним. — Сніданок вже готовий.

«Це не сон», — здивувався Марков, відтак спитав у хриплого:

— Ти, певно, Гумм?

— Так мене називають.

— Значить, я у Розпліднику, — констатував поліцейський і відкрив очі. Поряд з клонською мордою він побачив личко симпатичної єврокитайки. Й додав без натяку на запитання:

— Ви — Преподобна Мулан.

— Просто Мулан.

— Я Рене Марков.

— Ми знаємо, хто ви.

— Що з конвойованою?

— Гостює в Преподобної Р’аавал.

— А Хіосі з…

— Відійшли світлим шляхом. Мир їм.

Правду кажучи, Марков був готовим це почути. Дарма вони понадіялися на захист капсули.

— Той спалах?

Мулан кивнула.

— Вони атакували з орбіти?

— Так каже Преподобна. Вашу рятувальну капсулу знищили зброєю, котру тут називають «райдужним списом», якось так, — пояснила Мулан. — А вам, генерале, пощастило. Вони вас або не помітили, або ж не встигли атакувати удруге. Винищувач клану Ф’аантф ліквідував їхню бойову машину. Ми звідси бачили бій, все небо було у спалахах і смугах.

— Винищувач? Зорельот-зірка?

— Так, — підтвердила Знаюча. — Він також зазнав пошкоджень, але поки що ми в безпеці.

— Вже відомо хто вони?

— Нам не повідомляли.

— Ви ще довго будете балакати? — поцікавився рудокоп. — Смачнючий сніданок ось-ось охолоне.

— Може, генерал не хоче їсти. Може, він хоче чогось іншого?

«Так, іншого, — подумав Марков. — Хочу подивитися в очі Охоронцеві прав і свобод світів».

Вголос він сказав:

— Тіло дуже свербить. Так свербить, що аж горло перехоплює. Є тут можливість помитися?

Стоячи під скупою водяною цівочкою, він думав про Бегемота. Той супроводжував теперішнього монарха від доби битв при Білих зірках, виконував найвідповідальніші завдання. Маркову ніяк не вдавалося відтворити ходу думок імператора, що відправив свого товариша в рейс, прогнозована успішність якого не перевищувала чотирьох відсотків.

Невже доставка Фатіми на Фаренго так багато для нього важить?

Щодо себе він не дивувався. Він звик бути розхідним ресурсом Імперії. І знав ще безліч офіцерів, які не мали ніяких ілюзій щодо свого місця в системі. Втім, як не подивись, а загиблі у рятувальній капсулі «Лорда Полум’я» не входили до числа пішаків.

Такі собі нерозмінні фігури.

Принаймні для теперішніх правителів Імперії.

«А може, я просто чогось не знаю? — міркував Марков. — Останні місяці ходили чутки, що не всі з вищого командування Флоту задоволені диктатурою піфійських відьом. З іншого боку, Бегемот одружився на одній з родовитих Знаючих й, радше за все, належав не до флотської опозиції, а саме до «партії Сайкс». За логікою, так воно мало би бути. Звісно, з тими піфійками нічого до кінця не второпати. Не виключено, що всесильна радниця і покійна Хіосі належали до ворожих кланів, чи як там у них називається, і все це лише зведення давніх рахунків? У тих жрецьких і палацових розкладах сам Темний не розібрався б».

Врешті-решт, приклавши титанічні зусилля, він зішкрябав з себе затверділі шматки протиперевантажного гелю. Шкіра на спині ще підсверблювала, але до тіла повернулася зручна легкість. Цей закуток Лабіринту, нещодавно заповнений аналогом земного повітря, був прогрітий до двадцяти градусів Цельсія. Проте від гранітної маси й далі линув тисячолітній холод.

Марков вкрився гусячою шкірою. Він вибіг з душової і буквально стрибнув до комбінезона, розкладеного на низькій лежанці. Розумний одяг розкрився йому назустріч, прийняв у себе. Еластичні манжети та герметизуючі шви застібнулися автоматично, огортаючи генерала теплими поверхнями, відрегульованими під найкомфортніші для тіла параметри. Медичний індикатор на зап’ястку засвітився зеленим, підтверджуючи, що всі імплантати працюють в ординарному режимі і жодних відхилень кров’яного тиску, біохімічних показників та променевого рівня не фіксується.

Він відчув себе свіжим, прагнення жити підхопило поліцейського хвилею нових прагнень, передчуттів та парадоксальних припущень.

Треба перевірити, що там з Ферфакс, вирішив Марков, входячи до призматичної зали, що правила Гумму з Мулан за вітальню.

Знаюча плакала, поклавши лікті на кам’яний стіл. Її чоловік, вперто нахиливши голову, застиг поряд.

— Погана новина, — відповів рудокоп на мовчазне запитання поліцейського. — Щойно стало відомо: ворог атакував борт з паломниками, котрий ішов до Ґ’орми. Ніхто не вижив. Мала Кіша відправилась до благих світів.

— Співчуваю.

— На все воля Велудумана, — кивнув Гумм.

— Це прокляття, — все ще схлипуючи, мовила Мулан. — Шерму прокляли, мене також прокляли. Прокляття падає на дітей проклятих.

— Мулан ніхто не проклинав, — заперечив рудокоп, не відриваючи погляду від шестикутних плит, що встеляли підлогу.

— Не прикидуйся йолопом, — зірвалася на ноги Знаюча. — Оголошення відступницею дорівнює прокляттю, нічого іншого й не треба, — вона вийшла з зали, на ходу одягаючи дихальну маску. А луна, відбившись від шатрового склепіння, ще кілька секунд бриніла серед граніту:

— …рокляттю, кляттю, яттю…

— Куди це вона?

— До пустелі, — Гумм влаштувався за столом, присунув до себе тарілку, принюхався до їдла. — Сідайте, генерале. Сніданок вже не такий свіжий, вибачайте, але їсти можна. Якби тут був мій добрий приятель Зоран, він би неодмінно сказав, що Кішу треба пом’янути. Ви знаєте, що таке «пом’янути»?

— Звісно, я ж тіронієць.

— Але немає чим. Тут лише вода і вітамінні напої. Як казав дикун у серіалі «Мисливці на мамонтів»: якби серед нас був шаман, а в шамана був бубен…

— Якщо знайдете целюлозу або ж чогось солодкого, то будь-який харчовий комбайн переробить його на алкоголь.

— Нам залишили молекулярну машину, яка може робити наїдки просто з піску, — рудокоп тяжко зітхнув, підвівся з-за столу і вийшов, прихопивши з собою мішок для сміття.

Він повернувся за десять хвилин з кількома кілограмами рудого пилу, засипав його до синтезатору, потім залив туди води. Над машиною миттєво виросла тривимірна індикаторна пірамідка, заповнена сяючими символами і числами. Ті з них, які відображали перебіг синтезу, швидко змінювалися, аж поки не дійшли до нулів. Відтак на кришку виповз лоток з білим порошком.

— Цукор маємо, — оголосив Гумм. — Що тепер?

— Апарат нівроку, такої швидкості я ще не бачив, — визнав Марков. — Тепер перемкніть його на біохімічну переробку… Знайдіть у рубрикаторі «розщеплення вуглеводів». Є? Добре… В нас немає дріжджів, тому замість анаеробного бродіння застосуймо реакцію Мішу-Навітена, вона там має бути під гаслом «дельта-гліколіз», хоча з точки зору класичної хімії…

Рудокоп не дав поліцейському похизуватися науковими знаннями, промовив: «Благослови, Держателю!» і встромив пальці у позначки на голограмі.

Коли Мулан повернулася до зали-призми, її чоловік завантажував до синтезатора вже четверту порцію пилу, а генерал розливав у склянки ідеально прозору рідину.

— Поминаємо бідне малятко, — примружився він на Знаючу. — Складіть нам компанію, Преподобна.

— Я отримала виклик від Р’аавал, — Мулан вже опанувала себе, лише її почервонілі очі нагадували про нещодавню істерику. — Нас усіх запрошено на активацію порталу. Преподобна виявила до нас повагу. Збирайтеся.

— До Гумма з генералом виявили повагу. А Гумм з генералом тупо нажерлися, — розвів руками рудокоп. — Бач, яка халепа.

— Не сци, боєць, — відірвався від склянок Марков. — В аптечці старого копа завжди знайдеться протиотрута. Шкода, звісно, що зламали нам такі душевні поминки. Між іншим: я найперший гуманоїд, який затіяв п’янку в Розпліднику богів. Це вам не пил місити.

— Милість Велудумана безмежна, — не зовсім впевнено кивнув клон.

— Хіба я похожий на Велудумана?

— Всі ми лише засоби для його задуму.

— Тоді візьми від засобу засіб, — поліцейський протягнув рудокопові капсулу з антидотом. — Сподіваюся, тобі імплантували стандартний медкомплект?

— Шахтарю, на тебе бридко дивитися, — скривилася Мулан.

— Бійцям необхідно відпочивати, — заступився за клона генерал. — Як-не-як, а ми на далекій Периферії, і навколо одні хвостаті. Ситуація більш ніж стресова.

— Цей напій викликає залежність.

— За один раз не викличе.

— Велудуман не забороняє, — ковтнувши капсулу, погодився Гумм. — Якщо Мулан бридко, вона може дивитися на щось інше.

— Я чекатиму вас на спіральних сходах, — кинула Знаюча з коридору, що правив за шлюз.

— Ви бачите, генерале, яка в Гумма дружина? — рудокоп розтягнув рота в широкій посмішці.

— Симпатична.

— І Гумм так каже.

— А що каже Велудуман?

— Тобто?

— Про все це, — Марков обвів очима призматичну залу.

Рудокоп прослідкував за його поглядом, відтак подивився на лоток синтезатора, який з’явився, завантажений цукром, прицмокнув і повідомив:

— Хитрі ліки почали діяти.

— За три хвилини збігаєш до туалету, і потім вже ніякі ящірки нічого не помітять.

— Ящірки страшенно мудрі.

— Якби ми з тобою жили тисячу років, і ми б були мудрими, як… — Марков на кілька секунд задумався: з ким би то порівняти тисячолітніх рептилоїдів. Нічого не придумавши, сказав:

— Були б не дурнішими за них.

Вже за чверть стандартної години вони утрьох спустилися колодязем, у якому ґ’орміти обладнали спіральні сходи.

— Тут багато чого перебудували, — зауважив з приводу сходів Гумм. — Й відразу видно, що первісна споруда якісніша. Он яке гладеньке полірування.

— І як вони таке робили? — світло від генералового ліхтаря ковзало гранітними плитами у пошуках стиків та інших конструктивних ознак. — Десь ще існують такі лабіринти?

— Такий — один-єдиний, — сказала Мулан.

— А є хоча б зображення машин, якими це все споруджено?

Знаюча знизала плечами.

Ну, звісно, подумав Марков, звідки вона може знати. Якщо ящери успадкували інженерну науку Повзучих Отців, то зберігають її у таємниці. Але чого ж тоді вони так недбало полірують свої добудови?

Колодязь привів їх на перехрестя трьох коридорів-променів, обличкованих плитами піскового кольору.

— Перехрестя Жовтих, — прошепотіла Мулан. — Тут не зайве помолитися Велудуманові.

— Він був їхнім богом?

— Він був їхнім імператором. Й міг би правити ними вічно, як Темний, але добровільно піднісся до благого світла, — Мулан спрямувала промінь свого ліхтаря до склепіння, мурування якого повторювало трипроменеву геометрію перехрестя.

— Зірка Велудумана… — рудокоп впав на коліна.

— Розгалуження хідників замість храму? — гмикнув поліцейський. — Культ перехресть, чи що?

— Навколо нас Храм Життя, — нагадала Мулан.

— І з чого це видно?

— Промені означають шляхи. Життя має три шляхи, три виходи. Першим вважається відтворення собі подібних, другим — воскресіння в інших формах та вимірах і третім виходом є остаточна смерть. Четвертий заборонений.

— Четвертий?

— Безсмертя, — підводячись, підказав Гумм. — Держатель Склепіння заборонив четвертий вихід, бо він замикає у кільце безвиході три перші.

— Щось не ліпиться, — подумавши, сказав поліцейський. — Якщо четвертий промінь виходить з центру перехрестя, то зірка перетворюється на хрест, а не на коло.

— Геометрія, що ілюструє велику Велудуманову заборону, передбачає додавання до трьох просторових вимірів четвертого — часу, — пояснила Мулан. — У цій геометрії четвертий вихід має властивості кола.

— Три виходи, три виміри, четвертий вихід, четвертий вимір, — мурмотів Марков, коли вони рушили далі.

Він раптом згадав про трьох заповітних клонів Тейсанболона. Якщо Шерма уособлювала у цій трійці відтворення, подумав поліцейський, то Овіта втілювала воскресіння, а Ленго — смерть.

— А яким шляхом ми йдемо зараз? — поцікавився він в піфійки.

— Ми йдемо тим коридором, що символізує відтворення. Увійдемо до Зали Часу, а вже звідти рушимо до порталу. Коротшої дороги немає.

— Що у Залі Часу?

— Зараз побачите.

Коридор невдовзі розширився, немов велетенська лійка. Ще півсотні кроків, і він перетворився на печеру зі стовпами блакитного світла. Зазвичай наповнена паломниками, зала тепер спорожніла. Люди йшли між рядами світлових колон, і Марков шкодував, що немає часу для зупинок. Навіть без них він відчув магію цього місця, а та заселила в нього уривки спогадів і видінь. За якусь мить його уявою прослизнули населені подіями видіння. Він побачив освітлене зеленими променями чрево Родерового транспортеру, фестивальну ніч у пустелі, відблиски феєрверків, молоду тіронійку, що дивилася в надра пурпурового каменю, і запам’ятав яскраво-жовту квітку, встромлену до її зачіски.

Ця квітка сяяла перед його очима, навіть коли він дивився на еволюції світлових потоків в колонах.

«Коли це все закінчиться, прийдеш сюди», — присягнув він собі, відганяючи наступні видіння. А також подумав, що не зможе довго опиратися магії Зали Часу і через кілька хвилин просто сяде під цими пророчими колонами і впаде у транс, начхавши на запрошення Р’аавал, на конвойовану терористку, на Ольд та на відкриття порталу.

На його щастя, вони звернули з освітленої магістралі до бічного проходу, що вів до нижніх рівнів Храму, а відтак — до некрополю.