Гойдалка

17

Локація Ліфанія-шоста, Чорна гора,

планета Тіронія (3КВ22:4),

система зірки Хаябуси (HD10647).

8 юла 417 року Ери Відновлення.

Загін Імперських воїнів, до якого належала Вайма, отримав завдання спостерігати за колишніми співробітниками Лі Танги. Ім’я контрабандистки знайшли в останньому з повідомлень, отриманих Братством від групи Берти. Воно підтверджувало висновок генерала Маркова: клони спробують захопити Ліфанійський космопорт, де роками діяла підпільна мережа їхніх спільників. Тому Братство відрядило до космопорту загін «горобців», котрі мали знищити Ленго, якби той рушив туди з повсталими.

Завдання потребувало більшої кількості бійців, аніж їх було у Братства в системі Хаябуси. Навіть за неповними даними бунтівні клони наближалися до портових терміналів одночасно поверхнею планети і трьома підземними магістралями. Їхні спільники з групи Танги також опинились у різних секторах і будівлях Ліфанії-шостої. «Горобцям» довелось розділитись.

У ситуації, коли кожний з них діяв окремо, Ваймі випало слідкувати за оператором Вукі Корпачем. Його підозрювали у тривалому й тісному співробітництві з контрабандистами. Більше того: крок за кроком простежуючи шлях біологічного контейнера, відправленого на Тіронію з ноланського Університету, аналітики Братства все більше впевнювались, що саме Корпач, разом з Тангою, допоміг Темному потрапити на планету.

Для Вайми це доручення важило більше, аніж для інших бійців загону. Вона вже досягла віку, що дозволяв «дійсному імперському воїнові» вступити на шлях майстра. Якби загін знищив Ленго, Вайму допустили би до майстерських посвячень та випробувань, які називались Горобиною брамою. Вона могла б стати однією із наймолодших, що сподобились такої честі, і це дещо важило у тому світі професійних воїнів, що його Вайма, донька і онука офіцерів, з дитинства вважала рідним. Наставник дівчини благословив її на бій з чудовиськом. Він сказав Ваймі, що вона одна з найкращих бойових есперів Братства, що до всіх своїх вмінь вона ще й досконало злилась з «кендо» — шляхом меча. Він чекає її з перемогою, сказав Наставник. Слова старого майстра наповнювали Вайму бадьорою енергією. Вона шукала зустрічі з ворогом й подумки повторювала таємні мантри, що століттями зміцнювали дух «горобців Бата»:

Тихе літо, глибинь ясна, тінь німіє,

лотос збирає повітря, срібне як лезо,

сіль упосліджує мед,

серце вичавлює час у пісок та неспокій,

і я повинна.

Вайма знайшла Вукі у карантинному блоці і зрозуміла, що має справу з слабохарактерним та невротичним носієм паранормальних здібностей. Як еспер, вона не відкрилась Сутності, що мешкала на глибинних рівнях Корпачевої психіки. Спроба контакту могла налякати ментального паразита та змусити його зачаїтись у лабіринтах, котрі, як кажуть, з’єднують людську підсвідомість з полями вищих вимірів.

Вайма лише поставила на підсвідомому рівні свій маячок, коли пообіцяла Вукі (а разом з ним і Сутності) класну дурь. Цю обіцянку вона продублювала на іншому рівні, пославши Корпачеві та його ментальному паразитові яскравий образ наркотичного задоволення.

Такої пастки виявилось достатньо для того, щоб зацікавити обидвох і прив’язати паразита до маячка.

Вайма сховалась недалеко від позиції Корпача. Вона відчула переляк Сутності, здогадалась про втечу Вукі та встигла поставити на свою психіку блок. Цій вправі її вчив ветеран телепатичних битв, і перший раунд вона виграла: потрапивши до карантинного блока, Ленго не відчув її присутності. Принаймні так їй здалось.

Вона зібрала свою волю у щільну, як нейтронна зірка, синґулярність і згадала слова з «Вечірніх міркувань стоячої води»:

Лист акації, що падає з дерева,

може пробити сталевий щит,

якщо насправді схоче.

Безліч мертвого листя тліє на мокрій землі.

Відтак вона почула слова темного божества про смерть.

І тієї ж миті побачила те, що ховалось за маскою Ленго, так як бачила його Корпачева Сутність.

У сірому вібруючому просторі ширяла істота, разючо подібна до земної медузи, відомої як «лев’яча грива»[34]. Під білястим пульсуючим куполом дрібно ворушилось скупчення яскраво-червоних щупальців, якими пробігали жовті вогники.

«Я бачу того, хто мене бачить», — прошелестіло у голові Вайми.

Маскуватись втратило сенс, зрозуміла та і послала ментальний сигнал іншим «горобцям»:

«Всі сюди! Воно тут!»

«Збери, збери їх всіх, пограємось».

«Насолоджуйся!» — Вайма здійснила ментальний напад згідно з тактикою «Мунен Мусо»[35], зібравши і кинувши в бік «медузи» всю зібрану за життя Силу.

Видіння згасло, повертаючи «горобця» до реальності.

«Й чим саме я маю насолодитись? — голос ворога гримів у її голові. — Твоєю нікчемністю, друхаро? Ти щойно травмувала мирного хумена, що дозволив тобі побачити, в якому тілі я жив мільйони років тому. Красива була життєва форма, правда ж? Та й теперішня нівроку».

Вайма побачила поряд з собою тендітну дівчину з сумними очима.

«Друхаро, обхопи руками свою шию», — не відкриваючи рота, наказала та Ваймі.

— Ні! — дійсний імперський воїн пручалась, але її руки корились лише чужій волі.

«Отак. Міцніше. Ламай шию».

Вся міць роками тренованих, твердих, як дерево, пальців вп’ялась у плоть, перекрила тік повітря, зім’яла гортань. Відтак великі пальці вперлись у підборіддя, руки виконали різкий рух, і життя Вайми згасло.

Маркова та його «гончаків» вивели на поверхню бійці Четвертого флоту. Над Чорною горою щойно промчав фронт пилової бурі. Й хоча в небі розвиднілось, дрібний пил все ще висів у повітрі, прилипав до комбінезону, проникав крізь дихальну маску. Вийшовши з підземелля, генерал примружився на полуденну Хаябусу, відкашляв першу порцію пилу й майже збіг з плаского пагорбу, що гордо називався горою. За останні дванадцять годин йому остогидли клонські хідники, мінні пастки та оскаженілі від диму та гуркоту щури-мутанти, що кидались просто під ноги. Він радів сіро-жовтій тіронійській пустелі, як вірний Велудумана зрадів би квітучим Садам другого народження.

Вже біля люка військового дискоїда на його комунікатор прийшов виклик з корабля імперських воїнів. Марков згадав, що не знає навіть назви цього зорельоту. Братство ревно зберігало свої таємниці.

— Марков, я капітан Алеф, — хрипнуло у комунікаторі. — Ситуація виходить з-під контролю.

— Що ви маєте на увазі?

— Мої бійці спробували нейтралізувати Ленго, і зазнали втрат. Ця істота здатна впливати на психіку зі значної відстані.

— Де він?

— На території космопорту, в районі карантинного блоку. Ви були праві, він пробивається до військових кораблів.

— Як далеко діє його телепатія?

— Точно не знаємо, але одного з моїх бійців він ідентифікував і взяв під контроль з двохсот метрів. Він вміє вбивати, припиняючи роботу серцевого м’язу, також може примусити до суїциду. Він розчистив клонам шлях до терміналів. Ліфанія-шоста майже повністю захоплена ворогом.

— Бісова тварюка! — Марков зайшовся довгим кашлем. — Він взяв на півночі Око Богині.

— Якщо, генерале, ви маєте на увазі той портал у Старому поясі, то ми з вами помилились.

— У чому саме?

— Він не знайшов там Ока. Можливо, взагалі не шукав. Він налаштував нам пастку. Аналітики вважають, що метою його подорожі на північ було захоплення десантного модуля. На такому апараті можна і в космос виходити, і зорельоти брати на абордаж, — крізь капітанове хрипіння промкнулась горда нота:

— Універсальна машина, Зоряний Флот таких не має. З нашим апаратом він міг би творити дива. Він все розрахував, але йому завадила випадковість. Пастка спричинила землетрус, старий купол впав на модуль. Ленго там був, але вже нічого не зміг вдіяти. Мої бійці знайшли біля уламків характерні сліди. Якби він не грався у Спасителя клонів, а напав на команду Берти одразу після приземлення, то вже б командував моїм кораблем. Не вийшло. Але ж ми знаємо: він впертий. І взагалі, програвати — то не божа справа. Відповідно, тепер Ленго хоче захопити «Ніверіс».

— Вперше чую цю назву.

— Звісно, що вперше. Це один з найновіших рейдерів. Індекс С111, спільний проект Другого Арсеналу та місцевих зброярів. Надзвичайно секретний.

— Секретний, проте не для Ленго, — Маркову хотілося крити все навкруги найбезбожнішими тіронійськими матюками. Натомість він вкотре закашлявся.

— Авжеж.

— «Ніверіс» знаходиться у Ліфанії-шостій?

— У підземному ангарі південніше казарм Четвертого флоту. Клони вже в трьохстах метрах від нього.

— Чому такий цінний рейдер залишили в ангарі?

— Він там проходить статичні випробування.

— Статичні? — Марков наче ковтнув свіжого повітря. — Він ще не літав?

— Ні.

— А чому ж ви тоді вважаєте, що Ленго потрібний саме «Ніверіс»?

— Це єдиний корабель на поверхні Тіронії, який придатний для міжзоряних польотів. Решту встигли поставити на орбіту.

— А якщо він стартує з Тіронії на звичайному «човнику» і захопить зорельот в космосі.

— Ми не дамо «човникові» вийти за межі атмосфери. Йому вже не вдасться застати нас зненацька. І збиватимуть його безпілотні системи, на які телепатія не діє. У «човнику» він не матиме жодного шансу. Гарантоване знищення. Аналітики впевнені, що мета цього клятого божества саме «Ніверіс». Теоретично рейдер здатний прорвати блокаду.

— Лише теоретично?

— Здатний.

— Корабель, котрий жодного разу не піднімався в космос?

— Він готовий до польотів і споряджений системами прориву. Треба лише взяти під контроль екіпаж.

— А супремус він також візьме під контроль? Загіпнотизує?

— Маючи певні знання та вміння, супремус можна нейтралізувати. Ви б мали це знати.

— Може, й мав би, але не знаю.

— Ну то я вам кажу.

— Ви вважаєте, що Ленго здатний отак просто, без спеціального обладнання, підібрати коди до захисних бар’єрів оболонки позитронного мозку?

— Ми, генерале, не знаємо всіх його можливостей. Думаю, що також слід врахувати, що корупція і клонський саботаж на Тіронії стали повсюдними.

— Добре, нехай буде по-вашому… Але ж як він увійде в гіперстасіс з вимкненою позитронікою? На ручному керуванні, чи що? Ні, не вірю… Це маячня, капітане, — Марков відчув страшну втому, присів на сходинку драбини, що вела до черева дискоїда. — Й, до речі, де екіпаж того «Ніверіса»? Якщо це корабель нового типу, то будь-хто не зможе його пілотувати.

— Ми враховуємо надлюдські можливості Ленго.

— Скажіть ще: божественні.

— Недооцінити ворога небезпечно.

— Переоцінювати також не варто.

— Не варто, — погодився той, хто назвався капітаном Алефом. — Але досі ми його недооцінювали. Це факт. Нас врятувала від катастрофи лише випадковість. Землетрус та корозія старого купола… А ще, генерале, мої «горобці» зазнали найгірших втрат за всю історію нашого Братства. В одній цій операції я вже втратив більше бійців, аніж за всю війну з рептилоїдами.

— Ви й тоді були капітаном… Алефом? — Марков не втримався від посмішки; зрештою, лідер Братства не міг бачити його обличчя.

— Про що ви?

— Все ж таки двадцять три роки минуло. Я тоді ще у коледжі вчився.

— Про мій вік ми поговоримо за кращих часів.

— Приймається, — Марков підвівся, кинув прощальний погляд на Чорну гору, поліз драбиною до люка. — А чому б не знищити «Ніверіс» вже тепер, в ангарі?

— Флот проти.

— А злити з нього паливо, витягнути керуючий модуль або ж сидеральні стрижні з двигунів?

— Вони категорично заборонили будь-які демонтажні операції. Командувач впадає в істерику за одної лише згадки про щось таке. Каже, що корабель збудовано з застосуванням нової технології. Ця машина нібито усвідомлює себе цілісною живою істотою й не зможе пережити навіть часткової розукомплектації.

— Комфлоту хворий на голову? — генерал дістався кабіни, впав у крісло поряд з пілотом, зняв дихальну маску і капюшон. — Я негайно зв’яжуся з Преподобною Сайкс і ми вирішимо це питання.

— Не вийде, генерале.

— …?

— Сайкс у комі. Тяжко поранена клонкою.

— На Аврелії?

— Так.

Кілька хвилин Марков мовчав. Родер і Гая, що зайняли крісла за генеральською спиною, тривожно перезирнулись.

— Вас не інформували? — співчутливо (або майже співчутливо) прохрипіло в комунікаторі.

— От що я вам скажу, капітане… — тіронійський пил заскрипів на зубах генерала. — Якщо вже бісові клони дісталися до Преподобної Сайкс, то наші справи не просто кепські. Нашим справам прийшов…

Він дав волю правдиво тіронійським вербальним означникам.

За пів стандартної години дискоїд з «гончаками», не знижуючись, широкою дугою огинав західний край Ліфанії-шостої. На східному обрії, затягнутому чорним заклубленим димом, палали велетенські будівлі космопорту, а місцевий координатор Джи Тау доповідав Маркову бойову обстановку. За його версією, наступ клонів вдалось уповільнити практично на всіх напрямках. Ангар, де стояв секретний рейдер, все ще залишався під контролем Четвертого флоту, хоча бій тривав ледь не перед його шлюзом. Військові також помітили, що клони заправляють «човники». Флот завдав потужних ударів по терміналам і докам. Координатор запевнив Маркова, що все, спроможне досягти орбіти, гарантовано знищено у місцях базування. Відтак помовчав і виправився:

— Разом з місцями базування, сір. На жаль.

— Ви фіксуєте паранормальну активність? — запитав генерал, вдивляючись у спалахи пожежі.

— Ні.

— А коли востаннє фіксували? Й де саме?

— Чотири години тому, сір, в районі третього термінала. Гадано ваш клієнт змусив там бійців штурмової бригади перестріляти одне одного. А за десять хвилин до того з незрозумілих причин впали два десантні модулі. Один впав на третій термінал, а другий — біля центрального карантину.

— Вам рекомендували задіяти кіборгів.

— Мені, сір, доповіли, що ваш клієнт здатний впливати на людей з двохсот метрів. Десантники летіли на трьохсотметровій висоті.

— Завжди треба робити припуск… Отже, командоре, у випадку фіксування паранормальної активності або ж будь-чого, що виходить за межі зрозумілого, доповідати мені негайно.

— Так, сір.

— Про будь-яку підозрілу чортівню.

— Слухаюсь, сір.

«Чотири години, — сказав собі Марков. — Цілих чотири години тварюка себе не проявляє. Й це під час вирішального бою. За чотири години можна програти не лише космопорт, але й усю Тіронію. Спаситель вирішив застосувати «план Б», кинув своїх адептів? «Ніверіс» йому вже не потрібний? Виходить, що так. Тварюка зрозуміла, що втекти з планети не вийде й замислила якесь нове паскудство».

— Родере, — звернувся до оперативника генерал, — мені відомо, що в тебе є здібності ESP.

— Перепрошую, сір?

— Ти вмієш безпомилково передбачати пилові бурі та різні пастки у пустелях. Так записали у твоїх особистих файлах. Вони щось поплутали?

— Ні, не поплутали.

— Значить, в тебе є екстрасенсорні здібності.

— Можливо, є, сір.

— А якщо «можливо, є», то не міг би ти мені дечого порадити?

— Так, сір.

— Ленго сховався десь там, — Марков вказав рукою на палаючі термінали Ліфанії. — Ти міг би відчути, чи чогось такого… Чи міг би просто зараз підказати, куди саме заповзла та тварюка?

— Я спробую.

— Хоча б приблизно.

— Я зрозумів. Спробую.

У кабіні запанувала тиша, котру порушувало лише тріскотіння статичних розрядів на торсіонному диску. Хвилини тягнулися за хвилинами, апарат досягнув пустелі, на мить завис, розвернувся й рушив просто до димної хмари.

— Що то за пласка будівля? — нарешті запитав Родер, тримаючи перед собою планшет з панорамою космопорту.

— Яка саме?

— Он там, південніше головного логістичного корпусу. Я не бачу позначок, лише якісь цифри.

— Зараз подивимось. — Марков звірився зі своєю картою-схемою. — Там два в одному: медичний центр і випускний карантинний блок.

— Там перевіряють тих, хто відлітає з Тіронії?

— Так, — підтвердила Гая, яка мала досвід оперативної роботи у космопорті. — А ще там сертифікують біологічні вантажі.

— Я думаю… я відчуваю, що там щось відбувається, — сказав Родер. — У тому карантині щось не так.

— До карантинного блока, — наказав пілотові Марков і активував лінію координатора.

— Я слухаю, сір! — не примусив на себе чекати командор зі Служби Запобігання.

— Доповідайте про оперативну обстановку в карантинному блоці.

— У карантині, сір?

— В будівлі, де карантин і медичний центр.

— У нас там збереглося кілька відеосенсорів, клони їх не помітили…

— Якщо можна, без вступів.

— Вибачте, сір. Доповідаю: клони закладають вибухівку на підземному рівні карантинного блока. Вісім клонів, всі озброєні. Вони розпочали роботу хвилин двадцять тому, вже принесли три металеві контейнери з «сі-пі-одинадцять». Паранормальної активності у блоці не фіксується. Три клони з кінетичними рушницями засіли в метеорологічній вежі. Ми зовсім не маємо сенсорів на другому підземному рівні, у лабораторіях медичного центру. Що там відбувається — невідомо. У приміщеннях першого рівня лежать тіла загиблих резервістів. У коридорі номер триста шість на третьому рівні знаходиться тіло вбитої вашим клієнтом жінки.

— Що за жінка, як вбита?

— Це спецпризначенка, сір, з «горобців Бата». Імені нам не повідомили. Судячи з відеозаписів, ваш клієнт змусив її зламати собі шию.

— Значить, він був у самому блоці?

— Так, сір. Він зайшов туди через третій, надземний рівень, розбивши вікно. Відтак взяв під контроль резервіста, примусив до суїциду спецпризначенку та вбив за допомогою телепатії операторів на підземних рівнях. Це дозволило клонам прорватись до тих тунелів, що проходять під блоком. Потім він повів дві сотні клонів до третього термінала. Якась частина клонів залишилась і зруйнувала системи відеоспостереження. Вони усюди їх руйнують.

— Ленго не повертався до блока?

— Ми не маємо таких записів. Згідно з тими, які ми маємо, шість з половиною годин тому він керував клонами на терміналах. Там вони знищили половину штурмової бригади і сотню резервістів. Далі ми можемо прослідкувати його присутність лише за проявами паранормальної активності. Я доповідав вам…

— Я пам’ятаю, дякую. Перешліть мені детальну схему того карантинного блока. Й не просто детальну, а найдетальнішу з можливих.

— Вже пересилаю.

— Й ще одне питання, командоре.

— Так, сір.

— На тих ваших записах є реакція клонів на Ленго?

— Ми маємо такі записи, сір. Наші експерти щойно виділили їх в окремий файл. Клони ставляться до вашого клієнта шанобливо, хоча, чесно кажучи, його зовнішність…

— А їхні лідери?

— Радяться з ним, виконують його розпорядження.

— Ваші експерти не помітили ознак ритуальної поведінки?

— Уточніть, сір.

— Вони вклоняються йому як божеству? Вшановують його певними жестами, знаками?

— Мені такі дії невідомі.

— Дякую, командоре. На зв’язку.

— На зв’язку, сір!

Марков повернувся обличчям до «гончаків». Родер і подружжя Крайблів очікувально дивились на генерала.

— От і настав наш час, офіцери, — той раптом збився на пафос й відразу сам собі спротивився.

— Ми готові, — сказала за всіх Гая, забувши додати «сір».