Гойдалка

19

Локація Ліфанія-шоста,

планета Тіронія (3КВ22:4),

система зірки Хаябуси (HD10647).

8–9 юла 417 року Ери Відновлення.

Ракета влучила в дискоїд, коли його опори вже майже торкнулись даху карантинного блока. Якби не спрацювали контури динамічного захисту, апарат розтрощило б на дрібні уламки. Однак захист не зміг відвернути пошкодження торсіонного приводу; дискоїд підстрибнув, ковзнув й закружляв дахом, наче підстрелений птах. Пілот зупинив його кружляння на самому краю майданчика. Родер вистрибнув з люка першим, навів плаган на метеорологічну вежу й зніс її разом із засілими там клонами. За ним на дах вистрибнули «павуки» і рушили до сріблястих куполів, що закривали виходи вентиляційних шахт.

Коли Марков і подружжя Крайблів добігли до місця, де була вежа, Родер з кіборгами вже встигли перевірити технічні приміщення і сходи, що вели на третій рівень.

— Чисто! — доповів слідопит.

— Нехай «павуки» спустяться на перший рівень і розмінують блок, — наказав Марков. — Якщо там є клони, вони атакуватимуть «павуків». А ми тим часом вентиляційними шахтами дістанемось до другого рівня.

— До медичного центру? — уточнила Гая.

— Так. Згідно із схемою, у правому крилі — якщо дивитися з боку терміналів — знаходиться лабораторно-клінічне відділення. Щось мені підказує, що нашому другові потрібне тамтешнє обладнання.

— Хоче залізти в інше тіло, — кивнув Родер. Його непроникно-чорний шолом повертався, наче скануючи панораму битви, спалахи над пусковими естакадами та маневри дискоїдів, котрі зграями кружляли над космодромом, час від часу пірнаючи у димові хмари.

— Там три операційні бокси, — Марков розгорнув над планшетом синьо-зелений куб тривимірної схеми і показав на позначки промінчиком лазерного шукача:

— Тут, тут і ось тут, на перехресті двісті десятого і двісті четвертого коридорів. Наскільки я розумію, у кожному з них можна пересадити мозок. Сам процес займе кілька годин. Я сподіваюсь, що операція ще триває. Тоді ми приймемо його. Та й навіть якщо мозок вже пересаджено, він ще дві-три стандартні доби оволодіватиме новим тілом.

— Тиждень, як мінімум, — не погодився Родер.

— Я припускаю, що він може застосувати невідому нам чортівню і адаптуватися швидше за норму.

— Але за дві доби… — гмикнув слідопит.

— Ворога краще переоцінити, — тепер Марков був на боці капітана Алефа.

— Якщо операція закінчилась, то клони тепер тягнуть його до схованки, — припустив Ліко. — Треба негайно заблокувати нори, що ведуть до виробіток.

— А також транспортну мережу і тунелі примусової вентиляції, — підтримала чоловіка Гая.

— Навряд чи вийде, — Родер озирнувся на палаючі термінали, звідки пролунав черговий вибух. — Там кишить клонами.

— Не факт, — буркнув Марков, відновлюючи зв’язок з координатором Джи Тау.

Коротка розмова не додала генералові оптимізму. Ані у Служби Запобігання, ані у військових не було жодної можливості взяти під контроль ті десятки тунелів, що зв’язували Ліфанію-шосту зі старими виробітками північніше і східніше космопорту. Відсутність Ленго майже не відбилась на інтенсивності наступу клонів. Вони й далі, не рахуючись із втратами, атакували на швидку руку зведені барикади, обстрілювали повітряні бойові машини та пускали ракети в бік житлових куполів та енергетичних станцій. Всі наявні сили та всю військову техніку, повідомив координатор, задіяли проти штурмових колон повстанців.

— Будьте обережні, у них з’явились «павуки» з плаганами, — наостанок попередив він.

— Ти мав рацію, — погодився з Родером Марков. — Доведеться розраховувати лише на себе. Вперед.

Спуск вентиляційними шахтами виявився набагато складнішим, аніж уявляв собі генерал. Вузькі, з гладенькими стінками, шахти були затісними для людей в бойових екзоскелетах. Кілька разів Маркову здавалось, що він безнадійно застряг в акриловій трубі. Кремезний Ліко також тяжко дихав та пітнів, протискуючись крізь її регулярні звуження. Наплічники і зброю довелося доправляти окремо.

Медичний центр зустрів їх стерильною білістю і тишею. Найближча операційна виявилась порожньою.

— Туди! — почув Марков голос Гаї, заглянув до коридору, на який показувала оперативниця, і побачив там робота-прибиральника, що змивав з підлоги темну калюжу.

— Двісті десятий, — Ліко зауважив на стінній панелі номер коридору. — Операційна там у самому кінці, ліворуч.

— Його могли замінувати, — попередила Гая. — Треба викликати «павуків».

— Не треба, — Родер рушив до боксу, притискаючись до стіни коридору. Марков подивувався його ході — безшумній і плавній.

Перестрибнувши через прибиральника, Родер обережно заглянув до боксу, відтак зробив знак рукою: «До мене». Марков і Крайбли не змусили на себе чекати.

Те, що знайшлось в операційній, не стало для них несподіванкою. Автоматика завершувала стерилізацію, а на транспортній стрічці утилізатора лежав прозорий пакет з обезголовленим тілом — блідим і тендітним. Воно плавало у жовтуватій рідині і здавалось залишками химерного ксеноморфа, витягнутого з підводної схованки.

Родер і Ліко дивилися, як Марков схилився над пакетом, відтак торкнувся його рукою, змушуючи рідину відступити від того місця, де колись знаходилась шия нелегального клона, замаскованого під високоспеціалізований виріб серії КМ2300. На кілька секунд генерал застиг, не відриваючи погляду від рівного зрізу з сіро-фіолетовим устям трахеї; він нагадував звіра, що недовірливо і хижо дивиться на приманку, настромлену на важіль капкана.

Оперативник і слідопит перезирнулися. Їх обох одночасно навідало недобре передчуття.

Гая тим часом підбігла до керуючої консолі і вимкнула прибиральників. Відтак увійшла до архівуючої програми, запитала записи щойно проведеної операції. Над панеллю спалахнули червоні пірамідки голограм.

— Записи стерті, — констатувала оперативниця. — Але можна встановити час і загальні параметри операції. Вона тривала чотири з половиною години і закінчилась двадцять вісім хвилин тому.

— Тіронійських хвилин? — уточнив Марков.

— Ні, сір, стандартних.

— Що ще?

— Мозок пересадили в молоде чоловіче тіло.

— До речі, — озвався Ліко, — а де залишки голови?

— Не знаю, — знизала плечами Гая, — може, всередині одного з прибиральників.

— А тут є якесь додаткове відеоспостереження? — судячи з руху його шолома, генерал обвів операційну поглядом. — Це все ж таки територія митниці.

— Загальний відеонагляд знищено, — Ліко показав на розбиту стельову панель. — Але пошукаємо чогось додатко… Оп! — він на мить завмер, прислухаючись до внутрішнього комунікатора. — «Павуки» попереджають про можливий вибух.

— Перший рівень? — Марков зупинився біля пакету з тілом.

— Так, сір. Вибухівку знешкодити не вдалось.

— Може, я спробую? — запропонував Родер.

— Надто ризиковано.

— Але ж…

— Я забороняю, — відрізав Марков, активуючи схему будівлі.

— З нашого рівня можна перейти до суміжного блока, — підказала Гая. — Поряд з цим коридором починається перехідний тунель. Вісімдесят метрів, три бічні відгалуження, в кінці — шлюз.

— Рушаймо, — прийняв рішення Марков. — І відкликайте «павуків».

— Зроблено, сір, — доповів Ліко, відтак виглянув до коридору. — Чисто!

За двадцять стандартних секунд «гончаки» вже бігли тунелем до блоку стандартизації вантажів. Родер, що нісся попереду, якраз порівнявся з шлюзовими тальферами, коли вібруючий гуркіт вдарив їм в спини. Ніхто не втримався на ногах. Зрештою, це врятувало «гончаків» від найгірших наслідків термічного удару. Вогненний подих вибухової хвилі пролетів над ними, випалюючи чорні смуги на м’якому покритті стін. Одночасно згасло аварійне освітлення.

Пройшло кілька хвилин, спалахнув прожектор «павука».

— Вчасно вшилися, — відкашлявшись, буркнув Марков.

— В нас лишився один-єдиний «павук», — повідомив Ліко. — Проте з повним боєкомплектом.

— Йдемо далі, — наказав генерал. — Ленго могли вивезти саме цим тунелем. Якщо так, то вони випереджають нас менш ніж на двадцять вісім хвилин.

— Для клонів — купа часу, — зауважив Родер. — Нехай «павук» біжить попереду.

— Слушно, — погодився Марков. — А щодо «купи часу», то ще не так давно Ленго випереджував мене на кілька тижнів… Вперед, офіцери, ми його візьмемо.

Блок стандартизації вантажів виявився довжелезним ангаром. Вони бігли ним, оминаючи нагромадження транспортних контейнерів, кранів та пакувальних агрегатів. Блакитне світло прожектора рухалось попереду, вихоплюючи з темряви станини зупинених принтерів, фільтрувальні мембрани та химерні контури упаковок.

— Попереду біологічна активність, — повідомив Ліко, котрий в он-лайні отримував інформацію від «павука». — До десяти гуманоїдів. Вони розосереджені поперек ангару, не рухаються.

— Клонська засідка! — видихнула засапана від довгого бігу Гая.

— Нехай… — почав Марков, але не встиг закінчити.

Попереду засичав плаган і спалахнуло жовтувате сяйво. Родер знаком показав, що обійде засідку з лівого боку і вимкнув підсвітку шолому. Гая рушила праворуч, а Ліко завмер, приймаючи «картинку» від павука.

Марков вагався лише секунду, а потім пірнув до вузького проходу між пакувальними агрегатами. Цей прохід також вів праворуч, але вже за десять метрів генерала зупинила піраміда контейнерів. Він заледве протиснувся між двома смугастими циліндрами, які, судячи з їхнього маркування, містили небезпечні ксеноформи. Марков вже завертав за правий циліндр, коли попереду спалахнув короткий світловий імпульс. Генералу не раз доводилося бачити подібні спалахи. Стрілець, озброєний променевою рушницею, був зовсім поряд, можливо, за найближчими контейнерами.

Марков почув здушений хрип, наче хтось захлинувся криком. Він впав на підлогу і перекотився під край вантажної платформи. Темрява не давала йому роздивитись далі кількох метрів, але генералові здалось, що правіше від циліндрів лежить людина в тактичному обладунку. Він міг би заприсягтися, що бачить сумки з боєприпасами, зачеплені за ребра екзоскелета. Ввімкнути підсвічення шолома або ж підствольний прожектор генерал не ризикнув.

«Гаю підстрелили?» — він гарячково перебирав варіанти обхідного маневру, коли почув зовсім близько чиєсь дихання. Відтак сталося щось дивне. Хтось в голові Маркова попередив:

«Не зачепіть мене, генерале».

«Родере?»

«Так».

«Ти таки сильний телепат».

«Так».

«Мені здається, що вони дістали Гаю».

«Не знаю. Не бачу її думок».

«Що робитимемо?»

«Де той, що її підстрелив?»

«Ховається за контейнерами».

«Тоді зробимо ось так», — ліворуч від Маркова зчинився різкий рух. Закована в екзоскелет рука майнула над краєм платформи. Генерал зрозумів, що Родер кинув щось у бік контейнерів, певно гранату.

Навушники шолому прийняли на себе левову долю звукового удару, тому Маркову вдалося здійнятись на ноги за лічені секунди після вибуху. Завдяки екзоскелету він легко перестрибнув через вантажну платформу, обігнув розкидані вибухом контейнери і відкрив вогонь по темній фігурі, що зачаїлась за візком транспортного робота. Та заточилася. Наствольний прожектор генеральського кінетика вихопив з темряви підошви тактичних черевиків та вкритий м’яким ізолятом колінний шарнір екзоскелета. Промінь прожектора смикнувся, зупинився на голові того, хто ховався за роботом. Від голови і шолома мало що лишилось.

Промінь перемістився на кірасу екзоскелета. На ній чітко вирізнявся особистий номер офіцера поліцейського управління Тіронії. Генералу не треба було звірятись з базою даних, щоби визначити, чий він.

Гаї Суфії Крайбл.

Марков з голови до ніг вкрився холодним потом. У його голові прошелестів тихий сміх.

Воно ще й сміється, от падло.

«Це ти, Ленго? Тобі кінець, потворо».

«Хто зна, генерале, хто зна».

Біле сяйво відрізає свідомість Маркова від цього рівня реальності.