Гойдалка

12

Храм життя (Лабіринт Анволі),

планета Фаренго (9КВ97:2),

система зірки Таліс.

14–15 юла 417 року Ери Відновлення.

Нова Овіта пробудилася серед ночі. Жовтувате світло вихоплювало з темряви гранітні стіни, відбивалося на поліровці, але не досягало до високого склепіння. Жоден звук не міг подолати тутешніх мурів, але її розбудив не звук.

Вона опустила ноги на долівку, туди, де на холодних плитах лежав килимок. Присутність ґ’ормітських Знаючих ледь відчувалася. Одна з ящірок-телепаток перебувала десь вище, за товстими стінами, друга спала на цьому рівні, але не поряд. Десь так метрів за триста від її кімнати, яку Нова Овіта звикла називати «келією». Достатньо далеко, визначила клонка. Обидві ящірки не зможуть зафіксувати її раптового пробудження.

Також вона була впевнена, що планованих нею переміщень Лабіринтом вони також не помітять.

«Хоча, — зауважило одне з її нових «я», — у Храмі нічого не можна передбачити напевне. Його будували в епоху Сильних».

Час виповнення завжди приходить раптово, як полюбляв казати один давній філософ. До неї час виповнення прийшов серед ночі, й це здалося їй добрим знаменням. Адже, як відомо, ніч допомагає слабшим перемагати сильніших.

Нова Овіта влізла в сріблястий комбінезон, увімкнула дихальний фільтр та мінімальний набір пристроїв, що відповідали за підтримку життєдіяльності. Вона перевірила комбінезон, у ньому не було жодного приладу для стеження.

Все.

Маски та кайдани скинуті, вона знову стала тією, котру створили для звільнення Батька Знедолених. Можливо, сам майстер Тейсан дивиться зараз на своє творіння з інших вимірів і шепоче:

«Вперед, моя дівчинко, все буде добре».

Вона вислизнула з «келії» до вузького коридору, відміряла десять кроків і натиснула на ледь помітний виступ у стіні. Гранітне личкування провалилося крізь підлогу, відкриваючи прямий, як стріла, прохід. Крізь прозорі стельові плити в коридор проникало блакитне світло.

Нова Овіта рушила коридором. Вона твердо знала всі закутки цієї частини лабіринту і могла б йти до мети із закритими очима. Втім у цьому не було потреби. Сотні метрів яскраво освітлених коридорів довірливо лягли їй під ноги. Цієї ночі Храм Життя в певний спосіб повернувся до свого первісного призначення.

Вона дісталася до потрібного приміщення усього за сорок стандартних хвилин і увійшла до нього через двері, про які знали лише обрані з обраних.

Рівно за місяць до ночі виповнення у цій кімнаті побував Вольск. Тут Преподобна Р’аавал відкрила йому таємниці Золотої Планети, тут піфійка Тарасваті сказала:

Ми в легендарному місці.

На перший погляд в цій кімнаті нічого не змінилося. Так само дві плити біля головного входу випромінювали м’яке блакитнувате світло, так само порожнів циліндричний постамент у центрі кімнати. Але те, що мешкало в Новій Овіті, знало, що до кімнати повернулося дещо сильне.

Клонка підійшла до постаменту і притиснула до нього праву долоню. Кілька хвилин нічого не відбувалося, лише світло у кімнаті стало яскравішим. Відтак циліндричний моноліт повільно повернувся навколо вертикальної вісі й наче потовстішав. У його центрі відкрився вузький отвір. Нова Овіта вагалася лише мить, відтак застромила до нього руку.

Й він наче сам стрибнув до неї.

Жезл Сили. Око Богині. Зірка Каїнітів. Зоряний Ковчег. Ольд.

І ще безліч імен.

Ленго вдалося переправити його з Тіронії сюди, до давньої схованки. За великим рахунком, для того, хто володів знаннями про червоний камінь, це не складало великих труднощів. Сотні тисяч століть тому Ольд запрограмували так, щоб при кожній активації його внутрішнього порталу він автоматично повертався до схованки у Храмі. Тепер він чекав на Овіту у приймальній камері. Вірніше, чекав на відміченого «вогненним цілунком».

Вона прийняла естафету. Те, що мешкало в ній, підказало, що в неї не більше семи-восьми стандартних хвилин. Ящірки-телепатки проспали її втечу з «келії», але відкриття порталу здійняло на ноги всіх до одного охоронців ґ’ормітської твердині.

Нова Овіта видобула Ольд з камери. Червоне сяйво з його глибин притягувало очі. Вона чекала на хвилю благоговіння, проте відчула щось близьке до відрази. Це здалося їй дуже дивним, але часу розбиратися у відчуттях вже не було. Хоча тепер вона знала про Зірку Каїнітів значно більше за решту представників людського роду, всі її знання були порошинкою поряд з тими, які містилися в самому Ольді. Він кривавився сяйвом давно згаслої зірки, біля якої народилися його творці.

Проявам таких енергій, вирішила Нова Овіта, не варто дивуватися.

Тепер від неї, і лише від неї, залежало, щоб він не дістався Жовтим Демонам. Якщо вона правильно діятиме у найближчі вісім хвилин, все радикально зміниться. Мученик нарешті вийде з клітки, Повзучі Отці, магонійці та сотні загиблих рас будуть відомщені, а бридка Імперія і зрадницька Ґ’орма назавжди зникнуть з зоряних карт.

А ще вона зіллється з Шермою у єдину сутність.

Нова Овіта сховала Зоряний Ковчег у нагрудній кишені комбінезона, й це викликало ще один приступ безпідставної відрази. Гостріший за перший. Відтак вона опанувала себе, відкрила секретні двері й побігла до найдавнішої частини Храму, схованої під кільцевими галереями, що оточували фундамент Розплідника богів. Хоча там не було жодного захоронення, ґ’орміти поміж себе називали ці галереї некрополем. До цих похмурих, обличкованих темно-сірим і чорним катакомб нечасто заглядали охоронці і вчені. А паломники обходили некрополь, відчуваючи примарні енергії, що дрімали в його кристалічних структурах.

Проходом, що вів до галерей, не користувалися щонайменше сотню тисяч років. Килим абсолютно однорідного, найдрібнішого, незайманого цілі епохи пилу вкривав його плити. Найменший з рухів здіймав його з підлоги, перетворював на сухий туман. Але Новій Овіті це бігти не заважало. Залишаючи за собою довжелезний пиловий шлейф, вона дісталася вузлового порталу Фаренго за чотири хвилини.

Преподобну Р’аавал розбудили голоси предків. Тіні древніх драконів кланів Б’єдор і Са’арр піднеслися з вирію, їхні жезли тривожно завібрували у свідомості ґ’ормітської Знаючої, попереджаючи про біду. Лабіринт підхопив цю тривогу і створив з неї образи, у яких мешкало достатньо знання для того, щоби Преподобна побачила джерело та напрямок небезпеки.

Р’аавал вклала у свій ментальний виклик стільки енергії, що на мить її свідомість вийшла за межі реальності. А коли повернулася, то відчула, що всі дванадцять ящірок-телепаток, які мешкали у Розпліднику, зрозуміли, про що йдеться, і чекають її наказів.

Тринадцятою відізвалася піфійка Мулан.

У Преподобної не було часу на довгі розмірковування. Вона знала, що будівничі Розплідника свого часу обладнали його порталами різних типів. Частину з них зруйнували під час війн з Темним і гуманоїдами, деякі згасли з невідомих ґ’ормітам причин. Потенційно робочим вважався лише вузловий портал, де зберіглася занурена в анабіоз колонія мафеді. Але й згаслі могли ховати в собі сюрпризи.

Р’аавал наказала трьом перевірити кімнату, де колись зберігався Ольд, ще двох відправила до згаслого порталу у Залі Часу, а сама на чолі головного загону рушила до вузлового. Вперше за багато обертів Фаренго навколо Таліс ящери з кланів Б’єдор і Са’арр прихопили з собою родові жезли. Золоті посохи сили, створені великими Драконами задовго до того, як керуюча корпорація переселилася на Ґ’орму, а в Розплідник прокралося зло.

Створені якраз для таких випадків.

Загін Р’аавал ще просувався скісною централлю, коли Гумм і Мулан з’явилися у кільцевому коридорі, який оббігав мертве серце некрополю — фундамент Розплідника. Вже другу ніч вони не залишали обвідної галереї, слідкуючи за підходами до порталу.

— Он вона! — Мулан побачила Нову Овіту, яка щойно активувала енергетичний контур.

Яскраво-синє сяйво пробігло пластинами, що аркою нависали над машиною телепортації. Вони немов скинули з себе тисячолітнє заціпеніння, запульсували древньою силою. За лічені секунди хвиля оновлення пробігла всім величезним агрегатом, повертаючи йому робочі властивості, відбиваючись глухою луною від склепінь центральної зали. Здавалося, самі гранітні стіни дивуються раптовому наповненню висохлих каналів енергії, бурхливому пробудженню мертвого. Вібрація велетенського механізму підняла хмару вікової пилюки, що на очах скрутилася у стрункі спіралі. Хвиля низького звуку пройшлася коридорами і колодязями, наче ревіння печерного звіра, потурбованого у власному лігві.

Цей інфразвуковий рик дивним чином подіяв на Гумма, пробудивши в єстві рудокопа спогади про підземелля Кідронії. У тамтешніх печерах такий звук линув з глибин планети, передуючи зсувам скельних масивів та обвалам, що за мить змінювали топографію виробіток на тисячах кубічних кілометрів. Голос порталу наповнив Гумма несподіваною рішучістю. Рудокопові здалося, що в нього вливається безмежна сяюча сила, що тепер він здатний рушити скелі та досягати склепіння плечами.

Гумм промурмотів щось про незбориму волю Велудумана та кинувся туди, де розгоралося синє світище. Він розвинув неабияку швидкість, проте рудокопові годі було поспіти за легконогою Мулан, котра випередила його ледь не на чверть обвідного кільця.

Не звертаючи на них уваги, Нова Овіта продовжувала виконувати ту послідовність дій, яку б на Тіронії назвали циклограмою. Вона знала, що для відправки Ольду не потрібно розморожувати мафеді. Ковчег міг телепортувати себе без сторонньої допомоги, а системи порталу потрібні лише для визначення адресата. Її завдання було вузьким: ввімкнути панель прямого введення, набрати на ній адресу порталу-приймача та покласти Ольд до відправної камери.

Перше вона виконала. Після доторку її долоні на панелі, яка ще півхвилини тому нагадувала плиту полірованого чорного мармуру, замерехтіли тонкі золоті лінії. Малюнок наче виступив з глибин плити, розкреслив її на рівні квадрати, і в них спалахнули позначки. Вони складалися з крапок, ліній та гачків. Знавці єгипетських ієрогліфів та дослідники мертвих культур Америки знайшли би серед них знайомі сполучення. Насправді ж символи на панелі прямого введення не мали нічого спільного з мовами та числами земних народів. Ті, хто ними користувався, давно відійшли до благих світів, й лише в архівах таких древніх рас, як ґ’орміти, збереглися таблиці з алфавітами та числовими маркерами прабатьківських цивілізацій.

Тільки на мить клонка НО98 застигла над панеллю, згадуючи символи коду, відтак вибрала перший з них, доторкнувшись до світлового значка, складеного з двох крапок і однієї лінії. Цієї миті Мулан з бойовим криком налетіла на неї, прагнучи збити з ніг. Клонка лише вистромила назустріч лікоть. Піфійці здалося, що вона зустріла не людську плоть, а залізну штабу. Біль зігнув Мулан навпіл, вона не могла ні дихнути, ні крикнути. Тим часом Нова Овіта знайшла другий і третій символи.

Й тут приспів Гумм.

Йому не треба було ані зупинятися, ані роздумувати. Досвід незліченних бійок наділив м’язи рудокопа автоматизмом виконання вбивчих прийомів. Несподівано спритно, як на такого крем’язня, Гумм пірнув під праву руку клонки і коротким ударом правиці зламав їй стегно. Та болісно сіпнулась, вчепилася однією рукою в край панелі, а вказівним пальцем іншої торкнулася четвертого і п’ятого символів.

— Та що ж це таке! — прохрипів Гумм крізь дихальну маску, відтак рушив до клонки, щоби звернути тій шию. Такого приступу люті він не знав від бойових часів на Кідронії. Червоне марево в очах рудокопа перемогло синє світло порталу і розмалювало світ у колір крові. Якимось третім оком він раптом побачив ворога. Побачив те неймовірно цілеспрямоване, вузьке і вперте, що визріло і розкрило очі у тілі НО98.

А та, тим часом, активувала шостий символ. Шахтар, який опинився поряд з нею, раптом усвідомив, що не відчуває рук. Вони пообвисали, як пліті.

— Велудуман! — рикнув він й уп’явся зубами у ворожу шию. Горлова манжета комбінезону не встояла під зубами Гумма. З прокушеної вени бризнула кров. Лише тепер те, що керувало тілом клонки, відволіклося від керування порталом. Рудокоп відчув, як до його голови влітає згущення злої волі, пекучої і нищівної, немов концентрована кислота.

Вона наповнила мозок несамовитим болем та змусила його розціпити зуби. Біль розлетівся тілом, і тільки змертвілі руки не запалали вогнем.

Нова Овіта економним рухом відкинула Гумма від себе. Той заточився, крізь біль мобілізував своє тіло, спробував підвестися й не зміг. Щось могутніше за м’язи притиснуло його до підлоги.

НО98 повернулася до порталу. На кривавий фонтан, що бив з її шиї, вона звертала уваги не більше, аніж на зламане стегно. Кількість набраних символів збільшилася до восьми.

Відтак сталося кілька подій одночасно. До галереї увірвалися ящери Преподобної Р’аавал, а Мулан зі всієї сили вдарила рукою по панелі прямого введення.

Нова Овіта немов тонку стеблину переламала піфійці руку. Та скрикнула, впала, відкотилася до протилежної стіни. Судячи з того, що клонка продовжила набирати код, панель не відреагувала на доторк іншої людини.

Загін Р’аавал дістався до НО98, коли та вже закінчила введення і потягнулася до нагрудної кишені. Панель відсунулася вбік, відкриваючи відправну камеру. З її темного лона повіяло нестерпним холодом, панель і дихальну маску клонки вкрила паморозь.

Цієї миті Преподобна вібруючим золотим жезлом дотягнулася до неї. Нова Овіта немов наштовхнулася на невидимий спис, химерно вигнула тіло, тихо скрикнула, прошепотіла щось нерозбірливе й осіла на підлогу. Там, де жезл торкнувся комбінезону, його сріблясте покриття почорніло і зморщилося. Кров припинила текти з шиї клонки, а біль спалахнув і згаснув у широко розкритих очах.

Преподобна Р’аавал передала жезл одній зі своїх помічниць, нахилилася над тілом, звільнила його від дихальної маски. Відтак зняла перчатку і торкнулась обличчя тієї, що була Овітою, поклавши середній з трьох пальців на її перенісся.

«Сестра залишила світ трьох зобов’язань і чотирьох вимірів», — почули присутні Знаючі і завмерли у скорботі за життям, що припинилося завчасно і в неплідному зніяковінні. Ящери з двох древніх кланів стояли так кілька секунд, овіяні крижаним вітром. А потім схрестили свої жезли, вітаючи святиню, яку Р’аавал обережно видобула з кишені.

Ольд увібрав в себе сяйво порталу й від того ледь потемнішав. Наче у його надрах заклубилася крихітна чорнильна хмарка.

— Гумм ніколи б не подумав, що старі товсті ящірки так швидко бігають, — сказав рудокоп після того, як Мулан, тамуючи стогін, підвелася з підлоги, хитнулася, відновила рівновагу й зустрілася очима зі своїм чоловіком.