Гойдалка

13

Борт лінкора L1 «Айн-Соф»,

район зоряного скупчення Омфалія–2.

17 юла 417 року Ери Відновлення.

Повідомлення про драматичне перехоплення Зоряного Ковчегу прибуло на «Айн-Соф» майже одночасно з Преподобною Сайкс. На лінкорі її приймали наче справжню імператрицю. Офіцери борту одягнули парадні мундири, а ґ’орміти прикрасили хвости і голови мерехтливими обручами. Лише баронеса вийшла на головну галерею у лабораторному комбінезоні.

Зоран зустрів знамениту піфійку за давнім флотським звичаєм, браво відсалютувавши їй командорським мечем. Лише за двадцять хвилин до того він дізнався від Тарасваті про героїчні пригоди Мулан і Гумма. Його аж розпирало від бажання випити за здоров’я товсточолого, але протокол вимагав іншого. Його підлеглі вже готували «червону зону» до оперативної наради.

Після того як Сайкс привітала всіх присутніх церемоніальним поклоном, Зоран першим рушив до ліфтових кабін.

— Запросіть на нараду Тарасваті і Вей, — звернулася до нього радниця імператора.

— Виконую, — він активував внутрішній комунікатор. — А ґ’ормітів?

— Поки що без них.

— Ви перебираєте командування на себе? — поцікавився командор, коли за ними закрилася ліфтова мембрана.

— Кораблем керуєте ви.

— Ваші повноваження?

— Я уповноважена координувати процес активації порталу.

— А Преподобна Тарасваті?

— Відповідатиме за комунікацію з рептилоїдами.

— І все?

— Все, — підтвердила Сайкс, а коли вони вийшли з ліфту, зауважила: — Я бачу, командоре, що ви надто переймаєтеся розподілом повноважень.

— Не хочу непорозумінь.

— Наприклад?

— Я категорично проти виведення корабля на орбіту навколо 18КВ216:2. І, як командир «Айн-Софу», не дам наказу на переліт до Пратари, якщо, звісно, не отримую прямого розпорядження імператора. Я вважаю…

— Тарасваті ознайомила мене з вашою позицією. Багато в чому ви маєте рацію.

— І що далі? — вони зупинилися на порозі кімнати, де розгорнули «червону зону» максимального рівня захищеності.

— «Айн-Соф» залишиться тут.

— …?

— Може, вже зайдемо? — Сайкс кивнула на мембрану, котру пересікала яскраво-червона смуга.

— Вибачте, Преподобна, — Зоран відступив убік, відкриваючи шлях радниці. — Я несу відповідальність за життя ста двадцяти людей і двох представників Ґ’орми. У нас критична ситуація з ресурсами.

— Я інформована, — Сайкс увійшла до «червоної зони». — Після наради я би хотіла поспілкуватися з вами тет-а-тет.

— Тобто? — не зрозумів Зоран.

— Наодинці. Тут, у «зоні».

— Ви хочете дізнатися про отих жовтих велетнів?

— Так.

— Це було дивовижне видіння.

— Не маю сумніву, — Сайкс озирнулася на вхід, де виникла висока постать Тарасваті. Відразу за Преподобною до «зони» зайшла керуюча дослідницькою частиною.

— Прошу до столу, — командор показав на темно-синій овал, який, здавалося, без жодної опори висів над підлогою. Чотири крісла оточували його — дві пари з кожного боку. Сайкс здалося, що вона зрозуміла Зорановий задум. Знаючі мали сидіти напроти офіцерів.

Вона навмисно обрала крісло поряд з командорським.

— Багато чула про вас, підполковнику Вей, — радниця імператора простягнула баронесі руку.

— І я про вас, Преподобна, — Ґвен коротко, проте міцно, потиснула долоню Сайкс. У її доторку Знаюча відчула силу і настороженість.

«Не дивно, — подумки погодилась вона з емоційним профілем тактильного відчуття. — Ця жінка все життя протистояла нашим принципам світобачення. Дослідниця, дружина дослідника, баронеса і військова. Вона завагітніла у Розпліднику і відмовилася від дару, про який мріє кожна піфійка. Ґ’орміти, певно, мають її за монстра. А ще кажуть, що Шерма її побоювалась».

Сайкс відчула на собі вивчаючий погляд Тарасваті і зрозуміла, що та бачить її думки. Тарасваті кивнула.

А потім послала радниці складний образ, у якому було багато цікавого та парадоксального про Ґвен Маккосліб-Вей.

«Шерма таки мала рацію», — підсумувала Сайкс, а вголос мовила:

— Останні події змусили імператора змінити наші плани щодо порталу на 18КВ216:2. Раніше ми планували використати його для спостереження за залишками транспортної мережі древніх, але тепер у нас є координати місця, куди збиралися відправити Ольд. Теоретично ми можемо атакувати секретну базу, з якої ворог керує атаками на Імперію.

— Звідки відомо, що це саме координати бази? — поцікавилася Вей.

— Знаючі Ґ’орми звірили код, що його ввела до навігаційного блоку Овіта, зі списками порталів, які від доби Повзучих зберігаються на Фаренго. Ковчег очікували на планеті, розташованій в одній з тих зон, де після поразки Темного ще довгі століття ховалися його послідовники. Ці закутки потерпали від війн і піратів при перших гуманоїдних расах. Рептилоїди й досі вважають цю область космосу забороненою для колонізації.

— Але там може бути не база, а все що завгодно. Наприклад, ще один транзитний портал.

— Така ймовірність є, але вона невелика.

— Хто визначав ступінь імовірності?

— Аналітичні машини Ґорми.

— Я так розумію, що всі висновки з Ґ’орми вами приймаються на рівні божественного об’явлення? — у голосі Вей забриніли добре знайомі Зоранові металеві струни.

— А яка відстань до цієї планети? — втрутився він у суперечку.

— П’ять тисяч парсеків, — не без полегшення переключилася на командора Сайкс. — Наші кораблі не долетять. Навіть якщо застосувати каскадну схему[52].

— П’ять кілопарсеків, — мовив командор, наче пробуючи відстань на смак. — Далеке, скажу я вам, розташування, як для оперативної бази.

— Зате там ворог почуває себе безпечно.

— Ґ’орміти літають на такі відстані регулярно, — зауважила Вей. — А для того їхнього зорельоту, що знищив гніздо ґиргів, й десять кілопарсеків — не проблема. Чи я не права? — звернулася вона до Тарасваті.

— Ми не знаємо всіх їхніх можливостей, — ухилилася від підтвердження Преподобна.

— А ще є якісь свідчення того, що саме там знаходиться їхній штаб? — тепер баронеса дивилася на Сайкс.

— Планета, як її описують рептилоїди, належить до земного типу з киснево-вуглецевою атмосферою. Власна її фауна розвилася до появи аналогів наших земноводних. Її двічі колонізували — спочатку одна з тих рас, що входили до імперії Темного, а потім, через цілу епоху — гуманоїди з Оріона. Обидві колонії припинили існування за невідомих ґ’ормітам обставин.

— А що там тепер?

— Рептилоїди не відвідували планету вже кілька тисячоліть. За їхніми даними, в тому районі Галактики не спостерігається жодної цивілізаційної експансії. Активність піратських гнізд припинилася ще до загибелі раси оріонітів. Кажучи простіше, піратські спільноти просто вимерли. Також вважалося, що всі портали у тій зоні згаснули.

— Отож-бо, вважалося, — буркнув Зоран.

— Контролювати великі області Галактики без телепортаційних мереж неможливо. Ніяких флотів і баз не стане. Мільярди зірок, трильйони планет.

— Я не про те, Преподобна, — Зоран поклав свої великі руки на синє дзеркало столу. — Я про інше. Ми діємо на межі авантюри. Ми не знаємо, що це за світ і що там навколо нього. Ми не зможемо, на випадок чого, підстрахувати телепортованих відправкою туди кораблів. Навіть спільно з Ґ’ормою нам навряд чи вдасться захопити ворога зненацька. Я навіть не впевнений, що ми зможемо дістатись порталу на 18КВ216:2.

— А навіщо нам взагалі цей портал, якщо є активований вузловий на Фаренго? — поцікавилася Вей.

— Він у юрисдикції Ґ’орми.

— Але ж ми тепер союзники.

— Для того, щоби бути паритетними союзниками, треба мати під контролем свій вузловий портал.

— «Мати під контролем», це, звісно, сильно сказано, — гмикнула баронеса.

— Після перехоплення Ольда Розплідник богів опинився у фокусі уваги ворога. Якщо ви боїтеся підходити до Пратари, то можу вас впевнити, що біля Таліс тепер на порядок небезпечніше.

— Я не сказав, що боюся, я сказав, що не впевнений, — нагадав Зоран.

— А я впевнена, — Сайкс впіймала погляд офіцера і не відпустила доти, доки його очі не потеплішали.

— Ми вас слухаємо, — нагадала про інших баронеса. — До речі, я повністю підтримую командора.

— Я також погоджуюсь з командором, що не варто ризикувати зорельотами, — тепер Сайкс дивилася в очі Вей. — Ми приймемо запобіжні заходи. Скажімо, на «Айн-Софі» є великий транспортний модуль, здатний долати відстані до двох сотих парсека.

— Одноразовий, — нагадав Зоран. — В один бік.

— Він потрібний лише для транспортування важкої техніки. Назад її не вертатимемо, отже нехай буде «в один бік». А ми полетимо на ґ’ормітському «човнику».

— Ми? — перепитала Вей. — Хто у команді?

— З присутніх — всі, окрім командора, — Сайкс енергійним жестом зупинила спробу Зорана її перервати. — Також техноархеолог Алекс Вольск, пілот Шерон Церм та оператор роботів Ван Боден. Ґ’орміти також відправляють шістьох. Плюс як заложників ми беремо з собою Шерму Шайнар і Відморозка.

— Сподіваюсь, ці двоє мандруватимуть в анабіозі? — уточнила керуюча дослідницькою частиною.

— На жаль, баронесо, доведеться везти їх у свідомому стані.

Здивування пробігло навіть незворушним обличчям Тарасваті.

— Ви вмієте інтриґувати, — посміхнулася Вей.

— А на… — почав було Зоран, але Сайкс випередила його запитання:

— Заложницею на лінкорі ми залишимо ще одну з тих, хто пройшов ритуал «вогненного цілунку». Таку собі Наталію Лао. Вона навряд чи зможе нашкодити «Айн-Софу» з боксу для небезпечної ксенофауни.

— Якщо їй не поможуть, — гмикнула баронеса.

— Маю надію, що екіпаж не втратить пильності.

— Проконтролюємо, — кивнув командор.

— Потенційний противник зможе ідентифікувати посвячених? — поцікавилася Вей.

— Переконана, що зможе, — кивнула Сайкс. — Ми вже маємо приклад, так би мовити, операційного застосування посвяти. Портал на Фаренго допустив до своєї панелі введення лише відмічену «вогненним цілунком» Овіту. Зі всіма іншими, і людьми і ґ’ормітами, він співпрацювати відмовлявся, і тепер відмовляється. Здається, ми не оцінили справжньої ваги цього ритуалу. «Цілунком» ворог дає своїм довіреним щось на зразок універсального ключа.

— Виходить, Шерма не лише заложниця, але й носій «ключа»?

— Так.

— Тому її виведуть з анабіозу?

— Не лише тому. Я не впевнена, що та автоматика, яку ворог поставив на стражі порталу, зможе відчути «цілунок» в істоті, що перебуває в анабіозі.

— А там лише автоматика? — недовірливо примружилась баронеса.

— Переконана, що так.

— А можна поцікавитися, на чому базується ваше переконання.

— На аналізі дій ворога. Виходячи з того, що нам відомо про логістику його дій, справу Темного продовжує штучний розум.

— Я здогадуюсь, що аналіз з того ж джерела, що й дані про базу.

— А хто гарантує, що Шерма буде з нами співпрацювати? — повернув на конкретику Зоран.

— Ніхто. Але у нас її донька.

— Шерма запрограмована від народження, — нагадала Тарасваті. — Ментальні «стражі» сильніші за материнський інстинкт.

— Шерма унікальна навіть на тлі інших членів «Тейсанової трійці».

— Ми вважали особливою Овіту. І що з цього вийшло?

— Якби не Овіта, Жезл Сили потрапив би до ворога. Перед тим, як втратити базову особистість, вона спілкувалася з Лабіринтом, а також, наскільки я розумію, натякнула Мулан і Гумму про наближення небезпеки.

— Шкода, що Гумма немає з нами, — докинув Зоран. — На 18КВ216:2 він був би не зайвим. Щось підказує мені: нудьгувати не доведеться.

— Й до ґ’ормітів не ходи, — посміхнулася Вей.

— Як правильно сказав командор, — мовила Сайкс, — ми діємо на межі авантюри. Ми ризикуємо, але не маємо іншого виходу. Якщо ми не зможемо зруйнувати базу ворога, він рано чи пізно нас знищить. Гуманоїдні раси, котрі були нашими попередниками, знали і вміли більше за нас. Але ворог їх подолав. Землянам природа відміряла найкоротше життя, але компенсувала цю прикрість яскравою схильністю до авантюр. Можливо, якраз це нас і врятує.

— У цьому всьому мало втішного, — Ґвен Вей приклала долоні до обличчя, немов намагалася охолодити ними щоки і вилиці. — Ми будуємо стратегію на самих лише голих припущеннях.

— Хоч що б ми з вами припускали, колеги, а є наказ, — нагадав Зоран. — І його треба виконувати. З цього моменту починаємо готувати транспортний модуль та вантажити обладнання для робот на поверхні 18КВ216:2.

— До речі, — Сайкс окинула поглядом невеселі обличчя. — Імператор назвав планету 18КВ216:2 Брамою. Не знаю, як вам, а мені подобається.