Гойдалка

5

Зорельот ґ’ормітів «Йлаа-л’ак»,

поблизу зірки HD 140283, відомої як Пратара.

15 юла 417 року Ери Відновлення.

«Вогні високих галактичних широт. Звідки це?» — Сайкс даремно напружувала пам’ять, джерело красивої фрази вперто не бажало показуватись на її світлому боці.

Оглядові екрани розгорнули навколо Преподобної майже нестерпну у своїй грандіозності панораму підсвічених зірками газових хмар, що стовпами, вітрилами та вуалями підносилися над спіральним диском Чумацького Шляху. Їхні волокна, сплетені з потоків іонізованого водню, мерехтіли всіма відтінками спектра. Сині у хмарних глибинах, вони розгортались зеленими стеблами та жовтими розсипами зірчастих квітів. А крізь них поблискували світила внутрішніх галактичних рукавів та розмиті овали далеких зоряних скупчень.

Сайкс зауважила особливість ґ’ормітських оглядових екранів, складених з двох нерівних конусів. Вони вихоплювали з панорами актуальні фрагменти простору й наближали їх до спостерігача. Оранжевий диск Пратари екрани «витягнули» з пилової кишені і розмістили перед очима Преподобної. А ближче до надиру розташували срібний силует «Айн-Софу». Хоча реальний лінкор перебував далеко за межами візуального контакту.

За срібною рискою земного зорельота тьмяно палав центр Галактики. Там, за напівпрозорими вітрилами розжареного газу, ховалася надмасивна «чорна діра» — гравітаційне та енергетичне серце Чумацького Шляху. Саме навколо цього чудовиська вагою у чотири мільйони земних сонць оберталися міріади зоряних систем і газові хмари галактичного диску.

З голови Сайкс не виходила учорашня розмова з ящером-астрономом, нащадком знаменитого клану дослідників далекого космосу. Ґ’орміт передав Преподобній накопичені рептилоїдами знання про систему порталів. Серед іншого він сказав, що в основі системи знаходиться енергетична міць надмасивної «чорної діри». Але не місцевої, а іншої, розташованої у центрі далекої галактики. Предки ґ’ормітського астронома встановили, що «чорна діра» в центрі Чумацького Шляху наче відчуває присутність енергії «діри»-чужинки і протидіє системі порталів. Сотні з них були знищені вибухами зірок та потоками радіації, спрямованими місцевою «супердірою». Ящір сказав, що в радіусі шести кілопарсеків навколо центру Чумацького Шляху не залишилося жодного порталу[44].

Королева не терпить чужих на своїй території, подумала Сайкс. Розмова з ґ’ормітським астрономом багато в чому змінила уявлення Преподобної щодо минулих епох космосу. Раніше вона вважала Повзучих Отців розробниками та будівничими системи порталів. Але ящір стверджував, що Повзучі лише отримали щось на штиб франшизи на використання системи та розвиток її в межах Чумацького Шляху.

Десь у напрямку Великої стіни Слоуна[45] мільйони років тому вийшли в космос розумні раси, що відносно швидко досягли вселенської могутності. Наша Галактика в ті часи могла похвалитися лише цивілізаціями першого циклу, що копошилися в межах кількох зоряних систем.

Могутні раси сміливо експериментували з квантовими та субквантовими телепортаціями й, врешті-решт, створили систему миттєвого переносу фізичних тіл на відстані до мільярда парсеків. Система потребувала стартової енергії, яку отримали від однієї з надмасивних «чорних дір». Ґ’ормітський астроном стверджував, що з того часу ніхто не створив інженерних споруд навіть приблизно рівних за масштабами тим, котрі дозволили спрямувати до первісної мережі порталів невичерпні енергетичні потоки.

Чумацький Шлях, за його даними, двічі приєднували до вселенської транспортної мережі. Вперше її місцеву філію побудували Повзучі, удруге — Темний бог. Після падіння останнього творці порталів ізолювали нашу Галактику. Вони поставили на Темних шляхах пастки на той випадок, якби Темний знову спробував знайти для себе тілесну форму. Лише невелику і замкнуту частину місцевої мережі залишили для потреб своєрідних «поліцейських сил», поставлених охороняти Чумацький Шлях від спроб відродження Темного або появи подібних до нього істот. Ґ’ормітів до цієї охорони не залучили, очевидно пам’ятаючи мутну історію зі зникненням Повзучих.

Останнє припущення належало самій Сайкс. Ящір-астроном або насправді не знав причин дистанціювання рептилоїдів від «поліцейських сил», або ж робив вигляд, що не знає. Натомість ґ’ормітам було дещо відомо про подальшу долю охоронців Галактики. За їхніми даними, «поліцейські сили» зазнали несподіваних і жорстоких атак послідовників Темного, що призвело до звуження контрольованої ними зони та втрати ще багатьох діючих порталів, які були знищені, аби їх не захопили агресори.

Рептилоїди були впевнені, що саме послідовники Темного вдосконалили біологічну зброю, засновану на симбіозі ґиргів і мафеді, та відродили арсенали часів міжгалактичних війн. До діянь послідовників вони віднесли знищення перших рас гуманоїдів та десятки, якщо не сотні, спроб відродити Темного в тілах різноманітних розумних істот.

«Чому всі ці спроби виявилися невдалими? — поцікавилася у вченого ящера Преподобна. — Адже захисники Галактики, як ви стверджуєте, вже давно деградували».

Ґ’орміт на це відповів, що навіть послаблені «поліцейські сили» мають потужні засоби контролю та протидії послідовникам. Проте, на його думку, головна причина полягала в тому, що клони отримували вже розвинуту особистість Темного, котра швидко вичерпувала потенціал тілесної форми.

Щось подібне і Ян перед смертю казав, згадала Преподобна інформацію, отриману з імператорської ставки. Втім, вона звикла не довіряти простим поясненням. Зрештою, якщо таємничі послідовники здійснили безліч спроб відродити своє божество, невже вони не змогли б відшукати способу подолання такої очевидної проблеми.

Тут щось не так, вирішила Сайкс, але не розпитувала далі і заблокувала телепатичні образи своїх сумнівів.

Тепер, стоячи перед оглядовими екранами ґ’ормітського зорельота, вона знову поринула у роздуми про Темного. Панорама високих широт Галактики сприяла розумовій концентрації краще за будь-які медитаційні зали.

Важко уявити собі, міркувала Преподобна, щоб якась галактична раса посвятила цілу епоху свого життя конспіративним спробам воскресити вбитого бога. Така підпільна раса, заточена на абстрактне завдання, давно б вичерпала свій біологічний ресурс. А ще до того в її лавах виникли б секти, групи інакомислячих та руйнівні опозиційні рухи.

Темний ніколи би не довірив справу свого відродження біологічній спільноті, вирішила Сайкс. А з цього випливає, що стрижнем цілепокладання тих, кого ґ’орміти визначають як «послідовників», є штучний розум. Можливо, у перебігу боротьби й відбувається постійна мобілізація розумних істот з різних рас — фанатиків і найманців. Проте спадковість та неухильність мети забезпечує саме він, ретельно схований від «поліцейських сил» та багаторазово резервований процесор. Він зберігає «монаду» Темного, він оперує базами пам’яті, арсеналами та ресурсами, які передбачливе божество сховало на випадок поразки.

Якщо так, то причина невдалих спроб воскресіння може ховатися в особливостях субквантового мислення.

Ні, заперечила собі Преподобна, Темний мав передбачити таку апорію. Він був найрозумнішою істотою в Галактиці, він століттями протистояв коаліції наймогутніших рас, вислизаючи з найхитріших пасток. Його спадок має бути надійною, саморегульованою системою з багатьма запобіжниками та противагами. На кожному етапі цілеспрямованість машинного розуму мав урівноважувати інтуїтивний геній на кшталт клонороба Тейсанболона.

З цих міркувань випливало й наступне припущення: «поліцейські сили» також могли опиратися на розум, не обмежений біологічними рамками. Хоча існувала можливість, що переможці Темного час від часу здійснювали інспекції Чумацького Шляху, доручаючи охорону Галактики свіжим расам.

Тут можна було дати волю фантазії. Проте Сайкс не належала до любителів ігор в припущення.

Вона відірвалася від споглядання зоряної величі. Викликала крісло, зручно вмостилася в ньому й відправила телепатичний виклик ґ’ормітській Знаючій на ім’я Тохток.

Та відізвалась миттєво, приязно відкривши свій розум для думок Преподобної.

«Я би хотіла, щоби Наталію і Відморозка вивели з анабіозу», — транслювала Сайкс до цього дружнього і мудрого розуму.

«Ти добре зважила наслідки?» — Тохток огорнула свій сумнів у найделікатнішу з комунікаційних форм.

«Я вже достатньо зміцніла, щоби контролювати обидвох».

«Ти сподіваєшся, що на нашому кораблі вони відчують себе самотніми і безпорадними? Ти сподіваєшся, що закладене в них ворогом запанікує і виявить себе?» — в цих питаннях було більше протоколу, аніж сенсу.

«Й на це також».

«Але невдовзі ти перейдеш на земний зорельот».

«До цього часу я спробую знайти відповіді на деякі важливі питання. Я перебуваю у сумнівах, породжених нестачею знань. Тож мені знадобиться і ваша допомога, сестри».

«Ми готові допомогти».