Гойдалка

9

Планета, позначена на картах

рептилоїдів як Т’ідо (Імла),

третя у системі Денавору в зоряному скупченні Терзан–1.

8915 година 63 індикту суверенного часу Галактики.

Заховану у туман споруду Пела побачила не очима, а чимось на штиб сканера, котрий оператор сновидіння вмонтував до її перенісся (або десь-інде, але не нижче симпатичної западинки над верхньою губою). Вона не здивувалася своїм новим здібностям — адже той, хто посилає їй сни, зацікавлений у розширенні її кругозору. Недарма ж він розповів їй про тюремників.

«А ось і тюрма», — вирішила вона, коли перед нею постав мерехтливо-темний силует приплюснутої піраміди, верхівку якої наче зрізали плазмовою гарматою. Вона зробила ще кілька кроків й опинилась перед гладенькою стіною, зробленою з невідомого Пелі чорного матеріалу. Вона ніколи не мала справи з чимось подібним, не відала його назви, проте звідкілясь знала, що він страшенно твердий, майже нездоланний для земних інструментів проникнення і дрібнення. Дуже вдалий для побудови в’язниць.

Пела провела незахищеною рукою по шерехатій поверхні піраміди, відчула тихе тепло, гмикнула і рушила на пошуки входу. Вона йшла довго, чорна стіна здавалася безкінечною. А ще Пела відчувала, що за стіною причаїлася могутня сила. Там, за монолітною твердю, палало невидиме людським очам чорне сонце — згущення енергії, наче впійманої і приборканої, але від того ще більш хижої та підступної.

«Тюрма, — шепотіла дівчина, — чорна тюрма для чорного сонця».

А ще вона подумала: якби тут замість неї була Шерма, вона б придумала кращі за «чорне сонце» і «чорна тюрма» слова. Можливо, вона б написала вірша про ув’язнену в піраміді зірку, про силу, здатну чекати визволителя цілу вічність, усі довгі епохи згасання галактик, розширення всесвіту та перетворення його на порожнечу.

Чекати і дочекатися. Якщо не визволителя, то порожнечі.

Якби не «сканер», вона б ніколи не знайшла входу. Він відрізнявся від решти стіни лише іскрами, що бігли поверхнею піраміди, утворюючи трикутник. Сканер бачив ці іскри, а очі — ні.

«Ну і як його відкрити?»

Пела притиснулася дихальною маскою до чорного моноліту.

«Руденька, чому ти така невпевнена у собі?» — почула вона голос Ясмін.

«А при чому тут впевненість, подруго? — Пела озирнулася, марно намагаючись знайти джерело голосу. — Якщо я зараз впевнено дам цій піраміді копняка, вона що, відкриється?»

«А ти спробуй».

Пелі стало весело. Вона відійшла від стіни і з розвороту вдарила її ногою. Моноліт завібрував й раптом втягнув Пелу в себе. Це сталося так несподівано, що дівчині перехопило дихання. Вона розкинула руки, щоби не втратити рівноваги. Долаючи стіну, її тіло не зустріло жодного опору.

Тепер вона стояла посеред велетенської зали з підлогою, розлинованою на чорні і білі квадрати. Білі світилися. Стеля і стіни губилися в мороці.

Пела довго б звикала до незвичного освітлення, але «сканер» знову прийшов на допомогу людському зорові. Дівчина побачила високо над собою чорну сферу, оточену синюватим сяйвом. Якщо тутешній простір не створював ілюзій з відстанями, сфера в діаметрі не перевищувала зросту пересічного землянина. Вона мирна на вигляд, але незримі сили переповнюють її, підказала Пелі інтуїція.

«Й що це за куля?» — запитала вона.

«Енергетична клітка», — не забарився з відповіддю голос Ясмін.

«А в ній…»

«Мовчазна сутність».

«Чия?»

«Батька Знедолених, іскру якого заронили у твоє єство».

«Після смерті ти стала аж надто пафосною, Ясмі. Сказала б просто — Воглокова сутність».

«Магонійка не втрачала часу. Ти спиш з нею?»

«Мертві також ревнують?»

«Всі стани тимчасові, руденька. Коли мені повернуть тіло, ти дізнаєшся про ревність багато чого нового».

«Воглок може повертати тіла?»

«Ти не відповіла на моє питання».

«…?»

«Ти спиш з магонійкою?»

«Вона мені не подобається, — збрехала Пела. — Але сьогодні я познайомилася з одним червоношкірим хлопцем. У нього таке гнучке тіло… Вибач, подруго, але я кінчаю від однієї згадки про нього».

«Сука».

«А ти брехала мені весь час. Виконувала завдання».

«Я тебе рятувала».

«Я думаю, що це також було передбачено. Я потрібна твоїм хазяям тут, на Імлі».

«Ти отримаєш нагороду».

«Ми з тобою колись вже мріяли про медальки. І що з цього вийшло?»

«Ти увійдеш в обране коло наближених до Світлоносця. Тобі буде дароване довге життя, майже безсмертя. А також вічна молодість і власний світ, у якому ти будеш володаркою, майже богинею».

«Отак завжди: майже безсмертя, майже богинею. Суцільне «майже». Мені здається, що ти знову брешеш. Вірніше, навіть не ти, Ясмі, а ті, котрі ховаються за твоєю подобою. Так і є. Ти брешеш, маско».

«Ставки надто високі».

«Ну, звісно. Нічого нового. Для Пелінії Мах ставки найвищі з моменту народження. Хіба ж ні? І давайте без дешевих приколів про ревність і божественну посаду. Для початку я хочу знати правду про це місце, — Пела обвела поглядом (одночасно сканером) велетенську залу. — Усю правду про ту вашу Гойдалку, без винятку. Вам не вийде грати мене як тупу сільську дівку».

«Твої знання замалі для розуміння всієї правди».

«Так спробуйте розтлумачити так, щоби тупа дівка зрозуміла. Це ваші проблеми».

«Ми спробуємо».

Сильний біль струсонув Пелу. З диким криком вона вистрибнула з ліжка, не втрималась на ногах і впала на підлогу.

Вони спробують, аякже. Гун їм у всі можливі отвори.

Кілька хвилин дівчина поверталася до реальності. Біль зник, залишивши у голові здоровенний шматок порожнечі. До тієї порожнечі пірнуло дещо з баченого уві сні. Серед іншого, Пела ніяк не могла згадати, якою є клітка на вигляд. Те, що перед нею була якась сфера, вона пам’ятала, втім візуальна картинка ніяк не складалась. Спроби згадати приводили лише до миттєвих, наче швидкі доторки, судомних потьмарень. Пела мусила змиритись з цією вибірковою амнезією.

«З того, що я бачила через отой «сканер», нічого не зберіглося», — підсумувала дівчина.

Вона звернулась до сервіратора, замовила собі оранжевого напою зі смаком, що нагадував їй авреліанські фрукти. Порожнеча в голові стала менш відчутною, але дратувала далі.

Раптом їй гостро захотілося сексу. За весь час перебування на Імлі Пела лише два або три рази вдавалася до мастурбації. При цьому вона уявляла себе не з Ясмін, а з Лацор. Вона була майже впевнена, що магонійка знає про її фантазії, але жодного разу не відчула зустрічної зацікавленості.

«А дарма, — подумала дівчина. — Якби я тобі сподобалась, золотоока Лацор, то у злого Кощія-Воглока не було б жодних шансів. А так ми ще подивимось. Ага, подивимось».

Хоч як би там було, але й цього разу, здригаючись під душем від солодких судом, вона бачила перед собою примружені очі на агатовому обличчі.