Гойдалка

7

Плато Поланського,

планета Фаренго (9КВ97:2),

система зірки Таліс.

10 юла 417 року Ери Відновлення.

Овіта знайшла Гумма за південним муром Храму. Вже другий тиждень шахтар намагався облаштувати там щось на штиб теплиці. Він знайшов у підземеллях за Великою галереєю шматки прозорого матеріалу, роздобув інструменти та рідкий ізолят. Тепер він, наспівуючи чи то пісеньку, чи то молитву, монтував укісні панелі.

— І звідки збираєшся брати воду? — спитала Знаюча.

— Вирию колодязь.

— Водоносні горизонти залягають глибоко, — Овіта підчепила грудку землі металевим носком чобота. — А це не вже не ґрунт, а пил. Безплідний, як уся ця Фаренго.

Гумм простежив, як грудка розпадається на порохню, як вітер підхоплює її та відносить до кам’яних надовбнів, лінія котрих тягнулася до західного обрію. Навіть ґ’орміти не могли згадати призначення цих споруд.

— Воно хоче води. Де вода, там і життя, — сказав шахтар. — Треба добути воду. Гумм вміє добувати. Сестра Овіта знає, що він довбав граніт на Кідронії.

— Десь там, — Овіта кивнула на південний захід, — Шерма залишила новенький екскаватор. Пошукай, може, Гумму пощастить.

— Рудокопові екскаватор не потрібний. У нього є руки, кирка і молитва до Велудумана, предвічного і благого Держателя Склепіння.

— Велудуман тобі в поміч, — Овіта рушила до пагорбу, з вершини якого відкривалась панорама плато Поланського.

Мулан дочекалася, поки її постать зникне за гребнем, і вийшла з-за бічного пілону. Навіть дихальна маска не могла приховати її роздратування.

— Мулан не хоче розмовляти з сестрою Овітою? — поцікавився Гумм.

— Чомусь не тягне.

— Люди повинні розмовляти. Нас тут дуже-дуже мало.

— Я не впізнаю Овіту. Останні дні вона якась дивна. Цілими днями блукає пустелею.

— А де ще тут блукати?

— Але ж не там, де повно пилових пасток.

— Сестра Овіта смілива. На Єсіхі[46] сестра ходила нижніми рівнями виробіток, де такі, як Гумм, клони наробили безліч різних пасток. І вона не потрапила до жодної з них. Вона ходила навіть у ті печери, які викопали нелюди, а туди не кожний шахтар зможе пройти. Над сестрою благословення Держателя Склепіння.

— А вчора вона сказала, що привиди збираються навколо Розплідника. Так сказала, що в мене наче струм хребтом пробіг.

— Привиди? — Гумм подивився на Овітині сліди, що тягнулися схилом пагорбу. — А Мулан також відчуває привидів?

— Я відчуваю, що цей Храм висвердлює мені мозок.

— Тут загинули боги.

— Смерть вшановують смертю, — Мулан примружила очі, дивлячись на лінію надовбнів. Якраз там, де та зустрічалася з пустельним горизонтом, на небо виповз шафрановий серпик Пайоніри.

— Мулан мовила обтяжуючі слова, — похитав головою шахтар. — Такі слова накликають бурю. Мулан має думати не лише про себе, але й про дитину, яку вона носить.

— Буря прийде й без моїх слів, можеш мені повірити, — крізь дихальний фільтр її голос звучав зловісно. — А про дитину я думаю в першу чергу. Прокляті місця притягують до себе зло. Й відбиток того зла може впасти на народжене тут життя. Зло зростає. Нічого не відаю про якісь там зібрання привидів, але щось таки повертається на це місце.

— Можливо, Гумм з Мулан опинилися тут не випадково, — шахтар підійшов до дружини, і вона наче потонула у його могутніх обіймах. — Будемо пильні, старий клон також дечого відчуває. І нехай береже нас Держатель Склепіння.

Овіта йшла по плато Поланського, аж поки мури Храму життя не зникли за обрієм. Двічі вона оминала пилові пастки й нарешті дісталася висохлого річкового русла. Дві доби тому тут лютував ураган. Він намагався відірвати від скельного ложа чорні тверді, схожі на клітки, колючки й віднести їхні уламки до моря. Але й цього разу останні з кущів Фаренго витримали біснування пустельних вихорів.

Ураган перемістив піщані і пилові дюни. Він оголив кам’яні плити древньої дамби. Колись вона захищала від повеней штучні тераси, що вели до Храму, а тепер її розривали міцним корінням кущі-клітки. Тріщини, наче орнамент, вкрили жовто-червоні плити, з них вистромлювалась порость.

Позасерійний високоспеціалізований клон НО98 на ім’я Овіта зручно влаштувався серед кущів-кліток. Останні дні її тягнуло до таких пустельних місць. Вона здогадувалась, що відбувається. Колись вона свідомо відкинула той шлях, що проклали для неї її творець Тейсанболон й ті, хто сповідував вчення Атри. Тепер хтось або щось увімкнуло ланцюг подій, одною з ланок котрого був виріб майстра Тейсана. Зовнішня сила пробудила силу внутрішню: те, що замешкало в ній ще до народження. Для цих сил не існувало перешкод. Ані космічних відстаней, ані особистої волі Овіти.

Три роки тому, на Піфії, одна з Преподобних сестер сказала їй, що ментальні «підклади» враховують можливий спротив свого носія. Чим сильніший спротив, тим ширше поле їхньої дії. Якщо у свідомому стані носій ще здатний боротися, то під час сну «підклад» або напряму руйнує психіку, або ж вибудовує у підсвідомості біполярну схему.

«Ти не зможеш не спати, — сказала Преподобна. — І ніхто не знає, скільки ночей знадобиться, щоби одного ранку з твого ліжка встав хтось інший. Хтось невідомий у твоєму тілі. — Тоді Овіта попросила, щоб її зондували. Преподобна довго досліджувала її у гіпнотичних та інших змінених станах і, врешті-решт, відмовилася від застосування жорсткої корекції.

«Битва зонда з ментальним паразитом перетворить тебе на овоч», — присудила Знаюча і порадила їй молитися.

Вона молилася всі ці роки.

Молилася і пильнувала.

Врешті-решт їй здалося, що заховане у її підсвідомості чудисько заснуло назавжди. Що воно не витримало близькості до енергій Храму.

І от два дні тому ці ілюзії розвіялися. Чудисько пробудилось.

Ленго зустрівся з Ольдом, зрозуміла вона, і хвилі, підняті їхньою зустріччю, покотилися всесвітом. Так частина маси двох «чорних дір», що зливаються в одну, перетворюється на гравітаційний шторм, від якого здригаються неосяжні галактичні диски. Ланцюг подій ліг на колеса долі і вони зрушились.

Закрутилися, змінюючи світ.

Й зачепилися за неї.

За ту, котра стоїть на краю.

Вона не спала вже дві доби. Зможе витримати ще дві. Але далі — кінець. І нема на те ради. Щоправда, є ще один спосіб випасти з ланцюга. Можна просто зараз пірнути до пилової пастки і припинити існування «закладки» разом із носієм НО98. Пил Фаренго задушить її за дві-три хвилини.

А ще можна попросити ґ’ормітів покласти її до анабіозної капсули. Сховатися в гібернації, перечекати шторм і повернутися у світ за більш спокійних часів. Овіта подивилася на захід, де жовтів блідий серпик.

Мертва посмішка мертвого світу.

А якщо розробники «закладки» прорахували й таку можливість? Якщо в них є резервні сценарії «операції Ольд»? Розвинена інтуїція Знаючої не залишала сумнівів щодо відповіді на це питання.

Овіта згадала вірш Шерми:

ви можете

бігти всю ніч і весь день

й ще половину вічності,

а друга її половина бігтиме поряд з вами

на шістьох лапах

одночасно в двох напрямках,

які все одно зійдуться там,

де ви вирішили зупинитись

і де вам обіцяли

аромати чайної церемонії

Шерма казала, що написала ці рядки під час реальної чайної церемонії. Хтось з наглядової ради «Етлі Касмік» полюбляв ритуали земного Сходу.

Овіта уявила собі, як біжить пустелею, піднімаючи хмари червоного пилу, а поряд з нею біжить половина вічності у вигляді яскраво-жовтого звіра з мордою ягуара і шістьма лапами. Фантазія вийшла несподівано яскравою, вона навіть озирнулася: чи, бува, не підкрадається ззаду хижа шестилапа кішка.

Там нікого не було.

Раптом вона зрозуміла, що від неї нічого не залежить. Що якась безмежна сила вже давно все вирішила і визначила. І що ця сила щойно послала їй знак.

Розуміння прийшло ззовні. Храм життя знову заговорив з нею, як рік тому. А через нього до розмови приєдналися голоси, що зійшли з таємних шляхів, прокладених крізь зворотній бік Універсуму. Храм закликав ці голоси до Серединної реальності, а дух Знаючої зустрів їх, як старих добрих знайомих. Голоси прошепотіли їй останні новини, принесені з темних просторів, де мешкають цікавіші за лінійний час форми послідовності. І новини ці виявилися не такими вже й безнадійними, як виглядало з долини чотиривимірного Всесвіту. Могутні сили ускладнення прокладали дороги крізь древній хаос, на близьких і далеких світах пробуджувалося нове життя, а його охоронці пильно стежили за силами спрощення і випереджали їх у вічному змаганні нового зі звичним.

«Все буде добре, — сказала собі Знаюча. — Все передбачено, і нічого не змінити. Ти вистояла свою вахту. Кого тепер поставлять на краю? Невже малу Кішу? А може, ту дівчинку, яку через шість місяців народить Мулан? Але це буде в майбутньому, котре потурбується само за себе. Тебе це не повинно цікавити. Час виповнення настав. Благі істоти чекають на тебе, дівчинко, у світах Світла, і не треба шкодувати за втраченим».

З несподівано легким серцем вона підвелася і рушила до Розплідника.

«До зустрічі на шляхах богів», — прошепотіла Овіта кущам-кліткам. Й не лише їм.

Вона вирішила добре повечеряти і виспатися.

Нічний клуб «Дельта»,

Столкінбаад на Нолі, 395 рік ЕВ.

Майстер Тейсан мав смак на добрий алкоголь. Незважаючи на поважний вік, він надавав перевагу полиновому перно та міцним настоянкам, і перепити його було важко. Полковник й не намагався. Він лише слідкував, щоби знаменитий клонороб не забував закусувати, підсовуючи йому найапетитніші шматки шашлику, лаваш та соуси. Тут, у «Дельті», всі страви були натуральними і дуже смачними, як і личить елітному клубові, що претендує на увагу найбагатших клієнтів.

Майстер спорожнив черговий келих, відкинувся на гідроподушки, примружився на полковника:

— Послухайте, Сен-Алене, я не перестаю вам дивуватись. Ви чудово знаєтесь на давніх релігіях, дружите з делла Вардами і Корвін-Клартами, оперуєте альковними секретами імператора, прокручуєте мільярдні оборудки та ще й забезпечуєте мене унікальним генетичним матеріалом. Абсолютно унікальним, ні з чим подібним ніхто з нас не стикався. Так хто ви?

— Звичайний полковник у відставці. Простий, як статут караульно-постової служби.

— Так-так, простий і звичайний. Я вам повірив.

— Ви ж також не зачуханий генетик з шахтарської клоноробні. Між іншим, ніхто не заважає вам перевірити мене через свої канали. Я лише можу здогадуватись про оперативно-розшукові можливості лідера клану, що виготовляє живі іграшки для самого Охоронця прав і свобод світів.

— Можливості лідера мафії, хотіли ви сказати.

— Але ж не сказав.

— Я дійсно зібрав на вас досьє, Сен-Ален. Але не знайшов у ньому чітких відповідей на головне питання.

— …?

— На питання, ким ви є насправді.

— Ви, напевне, витратили на збір інформації купу грошей. Співчуваю.

— Почекайте співчувати, — Тейсан розлив по келихам настоянку зі свіжої пляшки. — Дещо все ж таки мої цурукани накопали.

— Цікаво.

— Мені також, — клонороб відпив, умочив лаваш до соусу, але не став їсти.

— Шістнадцять років тому, — почав він, не відриваючи погляду від обличчя полковника, — молодого офіцера Джи Тау, у якого не було нічого, окрім аристократичного походження, призначили до екіпажу науково-дослідницького рейдеру «Ляньхе». Я не помилився?

— Так, R67 «Ляньхе» третьої окремої ескадри. У вас чудова пам’ять.

— Молодого офіцера призначили за великою протекцією, тому що він фактично провалив випускні іспити в академії, не проявляв ініціативи, мало цікавився життям флотської корпорації та вважався кар’єрно неперспективним. Уявляєте, Сен-Алене, шістнадцять років тому вас вважали неперспективним.

— Системі властиво помилятися.

— Але вже через два роки у вашій особовій справі з’являється позначка про високі інтелектуальні показники. Вся ваша подальша кар’єра надалі була пов’язана з безпекою інформаційних систем, ви навіть написали наукову працю з питань інфраквантового кодування.

— Й що з того?

— А з того випливає, що ви якось підозріло змінилися під час експедиції на «Ляньхе». Вас наче підмініли. А тепер наступне запитання: куди літав ваш дослідницький рейдер?

— Правильно казати: куди рейдер ходив.

— Не важливо, — похитав головою Тейсан. — Літав, ходив, бігав… Не має значення. Ваша експедиція вела дослідження на планетах віддаленої системи Келон-ІІІ. Я читав витяги з бортових журналів та звітів керівників експедиції. Під час обльоту планети Арвазі зазнав катастрофи пілотований дослідницький модуль з шістьма астронавтами. Пошуки тривали більше стандартної доби. Модуль знайшли на дні якоїсь солоної водойми. На борту було п’ять мертвих тіл. А ще через три доби знайшовся й шостий, але не мертвий і за триста з чимось там кілометрів від водойми. Шостий був у комі. Цим шостим були ви, Сен-Алене. Вірніше, це було тіло неперспективного та безініціативного флайт-лейтенанта Сен-Алена. А хто саме замешкав у тому тілі, це ще питання.

— Багатозначне припущення, майстре. Але мені подобається. Відчувається ваша творча натура. Хоча в лордів Адміралтейства набагато менше фантазії, вони також поставили під сумнів тотожність моєї особистості. Сім місяців Джи Тау проводили ретельні перевірки на предмет можливого «проникнення». Тестували, зондували, перезондовували і нічого не знайшли. Жодної підміни.

— Не знайшли, так, — кивнув старий клонороб. — Але ж ми з вами не на публіці. Ми ж дещо знаємо, правда?

— Є документально підтверджений факт: підміни або корекції моєї особистості не знайдено.

— Нам з вами добре відомо, скільки серед експертів Джи Тау дармоїдів.

— Вам, напевно, відомо краще. Я працював виключно з компетентними офіцерами.

Тейсанове черево колихнулося чи то від ґикавки, чи то від безгучного сміху.

— Давайте краще повернемося до наших справ, — запропонував полковник. — До реальності ваших зобов’язань. Ні, навіть не зобов’язань, а гарантій виконання певних параметрів.

— Про це вам не треба турбуватися. З тим матеріалом, що ви мені дали, ймовірність виходу на параметри «святої трійці» дорівнює дев’яноста шести відсоткам. Мої асистенти вже зробили тести на сумісність і з магонійською лінією, і з пробниками земних прототипів. Всі маркери позитивні. Всі до одного. Жодних проблем. В принципі, Сен-Алене, так не буває. Ніколи. Але ж у тій казці, де шосте мишеня залишають жити, може діятись все що завгодно.

— Щиро радий за нас з вами. Якщо я не помиляюся, правильна гуманоїдна казка має закінчуватися перемогою добра над злом.

— Радше перемогою супергероя над суперзлом. У казках все перебільшено.

— З суперзлом нібито зрозуміло. — Сен-Ален й собі проклав смаженини. — А з супергероєм?

— Ви знову повертаєтеся на пройдене.

— Я відчуваю якесь подвійне дно.

— Ви відчуваєте, що мій задум накладається на ваш.

— Ваш задум?

— Так.

— А детальніше?

— Не хвилюйтеся, жодної шкоди домовленим параметрам.

— Й все ж таки.

— Це буде фінальний твір композитора. Триптих. Три проекції особистості. Сутність воїна, сутність гетери і сутність жриці. Три посланці, що рушать на пошук Гойдалки.

— Посланці?

— Це моє послання.

— Людству?

— Людству? — черево знову заколихалося. — Людство не чуло посланців раніше, не чує тепер і не чутиме далі. Це послання злим богам.

— А може, виклик?

— А може, й виклик, — після хвилинної паузи погодився майстер.

Полковник зазначив, що в клонороба зникли всі ознаки сп’яніння. Він озирнувся на сцену, де танцювали три свіжі вироби Тейсанових учнів.

— Ґарні?

— В моделюванні зовнішності вашим хлопцям немає рівних, — погодився полковник. — Особливо їм вдаються білявки… Проблема у нюансах. Певні речі треба гарантувати на рівні субквантових переносів.

— В мого клану майже вісімсотрічний досвід, Сен-Алене. Мої предки клонували овечок і мавпочок у двадцятому столітті минулої ери. Ми робимо ментальні закладки з дванадцятикратним резервуванням. Все впирається в первісний матеріал, а ви нам його забезпечили.

— У цьому матеріалі сховано певний потенціал, і нам потріб…

— Ви розмовляєте зі мною, як з учнем СКУВ-школи[47]. Я третій місяць працюю з цим матеріалом і вже знаю про нього більше, ніж ви. Набагато більше. Його шліфували і вдосконалювали мільйони років, і не в світах Імперії, Сен-Алене, не тут. Але для вас це, звісно, не новина… — майстер прислухався до чогось, можливо, до внутрішнього комунікатора, ледь напружив зморшки на високому чолі, продовжив: З ним працювали інженери недосяжної для нас кваліфікації. Всі в нашій «святій трійці» будуть потужними телепатами, матимуть надлюдські здібності. В цьому матеріалі зібране все краще, що розвилося в шести або й семи гуманоїдних расах. Там вже все є. Все до останнього атому. Моє завдання — не зіпсувати.

— А якщо нашим виробам прийдеться змінювати тіла… Чи збережеться при цьому ментальний профіль?

— Тільки у разі кваліфікованої пересадки як головного, так і фрагментів спинного мозку. Хоча у матеріалі є приховані резерви. У дорослих формах можуть розвитися непередбачені функції та невідомі мені системи резервування можливостей.

— Мене непокоять слова на штиб «непередбачені». Тейсане, цей розвиток також треба тримати під контролем. Все має бути під контролем, все до останньої непередбачуваності.

— Я вам так скажу, — Тейсан відправив черговий шматок смаженини купатися в гострому соусі. — Про певні речі вже подбали до нас. Той, хто передав вам матеріал, можливо, краще знає, що саме виросте з цього набору. Я особисто мрію виростити грізне божество, яке помститься за моїх рідних, а разом з ними й за мільярди інших. Ми народимо триєдиного Спасителя, але при потребі кожна з його іпостасей, чи то аватар, візьме на себе всю повноту святої справи. Якщо, звісно, ви — гм! — не проти, — черговий шматок м’яса відправився до стравоходу майстра. — Але ж збіса смачно, скажу я вам.