Гойдалка

10

Зорельот ґ’ормітів «Йлаа-л’ак»,

поблизу зірки HD 140283, відомої як Пратара.

15 юла 417 року Ери Відновлення.

— Сподіваюсь, що з часу нашої останньої зустрічі ти порозумнішала, — Сайкс змусила Наталію зустрітися очима. На здивування Преподобної, це було непросто зробити. Жриця вогненного божества опиралася їй без шаленства і виклику, вперто оточуючи свою свідомість чи то масками, чи то стінами, складеними з застиглих облич. Зрештою Сайкс зруйнувала їх всі і знайшла у безнадійній темряві осатанілу від ненависті і налякану дівчину, яка подумки повторювала древню мантру, складену з коротких, щільно наповнених твердими приголосними слів. Ні, вона не порозумнішала.

— Ми надто далекі від місць, де владне твоє божество, — посміхнулася Преподобна.

— Мій володар владний там, де знаходжуся я.

— Я б хотіла поговорити з тобою про твого володаря.

— Горе непосвяченим, — прошепотіла Наталія.

Сайкс відчула, як в розіп’ятій свідомості її співрозмовниці спалахнула змішана з відчаєм гордість. Жриця була готова прийняти смерть, не зрадивши довірених їй таємниць.

— В кожного свій шлях до Ашавахішти[50], — зауважила Преподобна. — Ваша віра в Спасителя є основою для багатьох посвят.

— Що знає служителька демонів про Ашавахішту і Спасителя? — вогнище гордості продовжувало палати в свідомості Наталії. — Що знає мутант про основи посвят? Телепатія не робить нечисту чистою, незрячу зрячою, прокляту благословенною. Твої вміння вийшли з нечистих джерел. Від твоїх посвят смердить. Ти гірша за ту збоченку Унно. Та бодай не теревенила про посвяти й не торкалася імен Сили.

— Я читала навчальний реферат твого Спасителя. Коли він його писав, то знаходився ще у чоловічому тілі і називали його тоді не Батріс, а Ленго. У тому рефераті він розмірковував про сутність влади. Там він прийшов до висновку, що владі протистоїть «непредметна умовність», котру називають вічністю. Так ось, твій Спаситель написав, що той, хто служить вічним цінностям, той, хто проектує себе на них, ніколи не стане досконалим послідовником і добрим солдатом. Це він писав про таких, як ти, Наталіє. Для нього всі ви — розхідний матеріал, гарматне м’ясо. У своєму першому втіленні він без вагань кидав на знищення цілі раси, які беззавітно вірили в нього. А тепер, заради одного лише камінця, він послав на смерть сотні тисяч тіронійських клонів.

— Як би я хотіла бути серед них.

— Ти серйозно?

— Ти ж у нас телепатка грьобана, маєш краще за мене знати серйозно чи ні, — Наталія вже не намагалася відвести погляду від очей Преподобної.

— Й заради чого? Заради того, щоб замість багатьох смертних тиранів поставити над собою одного, безсмертного та незнищенного? Навіщо?

— А навіщо дітям батько?

— Ти не знаєш, що таке батько.

— Й ти теж.

— Так, — погодилася Сайкс, — в нас з тобою багато спільного.

— Нічого спільного, по суті, — Преподобна відчула, що Наталія намагається скинути з себе ярмо її волі, перейти у контрнаступ, і навмисно піддалась її натиску. Вона послабила телепатичний захват, але й далі зберігала контроль над тим потоком енергії, що виходив з нижньої чакри і линув вздовж хребта клонки. Будь-якої миті вона могла знерухомити її тіло.

— Ти, мутанте, намагаєшся посіяти в мені сумніви у добрій волі Спасителя Саошианта, — голос Наталії помітно зміцнів, — але тільки підтверджуєш його неозору мудрість. Ти сказала, що Спаситель побачив вічну війну поміж владою й тими, хто сповідує вічні цінності. Я кажу тобі, мутанте: саме він, благий та безсмертний і є кінцем цієї війни, тому що він єднає в собі владу і вічність.

— Він є перемогою влади над вічністю.

— Й, одночасно, перемогою вічності над владою. Я кажу тобі: Спаситель знімає всі протиріччя і огортає нас батьківською любов’ю.

— Вбиваючи при цьому волю.

— Вбиваючи згубну волю до влади.

— Волю до всього, Наталіє, не лише до влади. До всього, що наповнює життя сенсом, до ствердження власного «я». Світ твого Спасителя — тоскний і сірий світ безликих фанатиків.

— А твій, відьмо, кольоровий і веселий світ, створений для таких, як Унно. Для тонких і творчих поціновувачів прекрасного. Розповісти тобі, як вона себе стверджувала? Як вона розважалася зі мною і такими, як я?

— І чому ж твій всемогутній Спаситель не знищив Унно?

— Він навмисно увійшов в тіло клонки Батріс, в тіло, створене для садистських розваг, і в ньому випив чашу страждань до самого денця. Навіщо вбивати Унно, яка була однією з багатьох виразок, що роз’їдали тіло Імперії? У чомусь вона була навіть корисною. Спаситель прийшов знищити весь ваш збочений світ і не заморочувався дрібницями. Зрозумій це, якщо, звісно, зможеш.

— Я розумію, але не сприймаю.

— Хто ти така, щоб не сприймати? — Наталія вже неслася на крилах своєї віри. — Хто ти така, щоб робити вибір? Ти не прожила мільйони років. Ти не бачила світанок всесвіту. Ти не спостерігала за народженням і занепадом зоряних народів. Ти не воювала з поневолювачами і не втрачала назавжди побудовані тобою світи. Тебе не вбивали. Ти не воскресала. Ти — ніхто.

— Я — вільна людина і маю право на вибір.

— Ти кажеш: право на вибір. А насправді це право на свавілля. Ви боїтеся влади істинного бога, тому що самі, у смішній гордині своїй, призначили себе богами. Всі істоти всесвіту ненавидять вас, тому що ви занедбали власну планету і спаскудили інші. Всюди, де ви поставили свій чобіт, купи сміття, спотворена природа та орди психопатів. Ось плоди вашої свободи, вашого вибору.

— А на Гілці Оріона тисячі мертвих планет, котрі було спустошено у війнах, спровокованих твоїм володарем.

— Хіба він когось провокував? Хіба це не Жовті Демони вилізли з безодні руйнувати наш світ?

— Жовті Демони? — Сайкс згадала повідомлення від Тарасваті; командир «Айн-Софу» у видінні бачив розумних істот яскраво-жовтого кольору. — Це Батріс розповіла тобі про Жовтих Демонів?

— Що, не любиш, коли згадують твоїх хазяїв? — очі Наталії палали; тепер перед піфійкою сиділа істинна дастуран. — Це ж вони навчили мутантів темним чаклунствам, так?

— Нехай так, — збрехала Преподобна. — Але вони зробили це для збереження свободи. Інакше б твій володар захопив всесвіт.

— Яка свобода може бути у вас, дресированих хробаків? Чого ви постійно балакаєте про свободу? Що вам накажуть Жовті, те ви й робите. Вони поставили вас наглядачами над всіма нами, а ви розповідаєте в’язням про переваги свободи? Ти знущаєшся, мутанте?

— Ні, не знущаюся, — Сайкс послала телепатичний сигнал Знаючим-ґ’ормітам й одразу відчула, як їхня ментальна сила вливається у її свідомість.

З’єднана потуга вихором закружляла навколо проповідницької ватри в голові дастуран. Як і передбачав план Преподобної, відкриту і наступально збуджену свідомість вони застали зненацька. Обличчя Наталії зблідло, в осклялих очах застигло щось на кшталт дитячого здивування. Вона майже миттєво впала у гіпнотичний стан.

— Фарв дастура ашинга! — проголосила Сайкс древню наказову формулу. — Я, Ашавахішта, питатиму тебе, шастрімата вартані. Розповідай мені все, що відомо тобі про Жовтих Демонів, і не залишай у таємниці нічого, з тобі відомого, й нічого з того, про що здогадуєшся.

— Так, Ашавахішта, я знаю про Жовтих, — неголосно, але чітко і швидко мовила Наталія, наче відтворювала завчений текст. — Це велике знання я отримала з джерела чистого, благословенного, й не було у тому джерелі ані брехні, ані перебільшення. Істина виходила з нього, а її запорукою було те, що промовляло істину стражденне і принижене тіло. Воно містило в собі мандрівну третину Саошианта, спасителя милосердного, нам від світанку часів обіцяного й нині втіленого за благим словом для благої дії. Знання це йде з часів давніх, і воно попереджає нас про те, що за межами нашої Галактики від світанку життя мешкають могутні сили зла, сили нечистоти та поневолення. Гуманоїди називають їх Жовтими Демонами за кольором їхньої первісної тілесної форми. В епоху Світлого Правління сповнилася нечисть ненависті до Світлоносця, що не визнав їхньої влади і не віддав їм на поталу нашу Галактику, де під його орудою царювали мир, спокій та процвітання. Вони напали на нього раптово, підло. Армії роботів вийшли з контрольованих ними порталів одночасно у сотні світів, і настала доба смерті. Але мудрість світлого володаря була великою і дечого він передбачив. Втративши багато заселених планет, він відступив до центральної зони Галактики, де не було чужинських порталів. Там він зібрав відданих і атакував нечистих. Зоряна війна тривала століття, нечисті зазнали втрат і в нашій Галактиці і в Туманності Андромеди, куди відправився зі своїми силами Світлоносець. Багато разів у боях він втрачав свою тілесну форму, але воскресав знову і знову. Він був близький до перемоги, коли Жовті, завдяки зраді, знайшли ту його таємну колиску, куди кожного разу після втрати тіла відправлявся незнищенний дух його, й де під наглядом відданих клоноробів зростали нові досконалі тіла, готові прийняти в себе його могутню свідомість. Жовті Демони облаштували в колисці пастку. Коли дух Спасителя вчергове повернувся до колиски, він потрапив до клітки, з якої немає виходу. Так колиска його життя перетворилася на в’язницю і біля неї була поставлена сторожа. Неодноразово послідовники Світлоносця намагалися зруйнувати клітку, але кожного разу зазнавали поразки, бо Жовті не втрачали пильності. Безліч тисячоліть тому пророк з планети Лу провістив, що в одній із гуманоїдних рас народиться той, хто звільнить дух Світлоносця та прийме його у своє тіло. Жовті так злякалися цього пророцтва, що знищили і расу з планети Лу, й усіх тих гуманоїдів, які вже дозріли до космічних подорожей. Навіть ті з гуманоїдів, котрі вірно служили Жовтим, зазнали тотального нищення. Але магонійці сховали від Жовтих Демонів нащадків своїх на планеті Земля, і нині, коли могутність Жовтих занепала, один з благословенних дітей земної раси йде до колиски, аби здійснити давнє пророцтво. Так кажу я, дастуран Вогненного Атри, і слово моє істинне, чисте.