Гойдалка

16

Лабіринт Анволі,

планета Фаренго (9КВ97:2),

система зірки Таліс.

20 юла 417 року Ери Відновлення.

Від загибелі Овіти минуло вісім обертів Фаренго, а Гумм все ще відчував наслідки бою на обвідній галереї. Завдяки ґ’ормітській терапії його кінцівки відновили свої функції, але кожен рух супроводжував різкий біль у суглобах.

Йому не радили залишати Лабіринту, але впертий рудокоп таки виліз на сонечко. В пустелі було безвітряно. Скупі промені Таліс майже не гріли, але Гумм просидів біля недоробленої теплиці до самого вечора. Коли сонце Фаренго схилилося до обрію, Мулан присіла на брилу біля чоловіка.

— Я щойно спілкувалася з Р’аавал, — повідомила Знаюча. — Вона каже, що нам загрожує небезпека.

— Як твоя рука?

— Краще. Ти розумієш, про що я кажу?

— Хвала Велудуману, Гумм ще не поглухнув і не здурів. Гумм все розуміє. Тут гостює найцінніша річ у Всесвіті, і погані хлопці можуть за нею послати. Напевне, вже послали.

— Преподобна пропонує нам звідси евакуюватися. За шість годин відлітає «човник» з паломниками.

— І що ти вирішила?

— Р’аавал мудра Знаюча, — після хвилинного мовчання мовила Мулан.

— Я ж не питаю тебе про мудрість Р’аавал. Я питаю про твоє рішення.

— У разі нападу на Лабіринт з нас буде небагато користі.

— Ти казала так само, коли Овіта попередила про своє переродження.

— Це різні речі.

— Ти боїшся за дитину?

— Я говорю про нас з тобою.

— Тоді послухай Гумма, — шахтар підвівся і повернувся обличчям до сходу, звідки наповзали фіолетові сутінки. — Велудуман на світанку часів пояснив своїм дітям дві найголовніші речі. По-перше, життя всіх істот має йти своїми шляхами й ніхто не має права йому заважати або ж спотворювати його. А по-друге, кожний має виконувати те, що йому призначено. Якщо хтось починає хитрувати і ухилятися, це для нього погано закінчується.

— Я сто разів це чула.

— Й досі нічого не зрозуміла.

— Хіба нам призначено захищати Ковчег? Тут знайдуться захисники, у мільйон разів потужніші за нас з тобою.

— Один раз ми його захистили. Виходить так: як ти усе це не повертай, а ми тепер в чині захисників. Нас закликано стояти проти спотворювачів життя, і Гумм не бачить знаків відкликання.

— Ну так, звичайно, ти вмієш на пустому місці нагромадити гору пафосу.

— Це не пафос, піфійко, — шахтар примружився на зоряне гроно, що спалахнуло на східному обрії. — Та й місце не пусте.

— Без ґ’ормітів, мій великий воїне, в нас й тоді нічого не вийшло б. Якби не Р’аавал… — від одного спогаду про бій на обвідній галереї в Знаючої перехопило горло. — Чи вже забув, як тебе скалічила та потвора, як ти лежав на підлозі й щось мурмотів про товстих ящірок?

— Ми йшли шляхом нашого призначення, і Гуммові не стидно згадати про все, що відбулося тієї ночі.

— Я зрозуміла, — посміхнулася Мулан. — Гумму сподобалося рятувати всесвіт.

— І так можна сказати, — підтвердив рудокоп. — Але ти не забов’язана ризикувати дитиною. Ти ледь не втратила її на галереї.

— Ти припускаєш, що я кину тебе і відправлюся з ящерами на Ґ’орму?

— Я бачу, Мулан також сподобалося рятувати всесвіт.

Вони довго мовчали, спостерігаючи як міцнішає вітер, піднімаючи куряву та затрушуючи горизонти імлою. Відтак Знаюча мовила:

— Преподобна наказала евакуювати Кішу.

— Мала й далі в анабіозі?

— Напевне. Бідна дівчинка, на Ґ’ормі їй буде самотньо, — Мулан підвелася і рушила до Лабіринту.