Гіперболоїд інженера Гаріна

89

Гарін надіслав у газети Старого та Нового Світу радіо про те, що він, П’єр Гаррі, захопив у Тихому океані, під сто тридцятим градусом західної довготи і двадцять четвертим градусом південної широти, острів площею у п’ятдесят квадратних кілометрів, з сусідніми острівцями та мілинами, що цей острів він вважає своїм володінням і готовий до останньої краплі крові захищати свої суверенні права.

Враження вийшло сміховинне. Острівець у південних широтах Тихого океану був безлюдний і нічим, опріч мальовничості, не відзначався. Навіть виникла плутанина — кому, власне, він належить: Америці, Голландії чи Іспанії? Та з американцями довго сперечатися не випадало, побубоніли і замовкли.

Острів не був вартий того вугілля, котре треба витратити, щоб доплисти до нього, але принцип понад усе, і із Сан-Франціско вийшов легкий крейсер, щоб арештувати оцього П’єра Гаррі і на острові поставити на вічні часи залізну щоглу з прорезиненим зоряним прапором Сполучених Штатів.

Крейсер вирушив. Про сміховинну історію з Гаріним було створено фокстрот «Бідний Гаррі», де розповідалося про те, як маленький, бідний П’єр Гаррі покохав креолку, і так її покохав, що захотів зробити її королевою. Він одвіз її на маленький острів, і там вони танцювали фокстрот, король з королевою удвох. І королева прохала: «Бідний Гаррі, я хочу снідати, я голодна». У відповідь Гаррі тільки зітхав і танцював далі, — на жаль, крім черепашок і квітів, у нього нічого не було. Та ось прийшов корабель. Красень капітан запропонував королеві руку і повів на чудовий сніданок. Королева сміялась і їла. А бідному Гаррі лишалося тільки танцювати самому… І так далі… Одне слово, все це були жартики.

Днів за десять надійшло радіо з крейсера:

Це було вже кумедно, — бідний Гаррі загрожує кулаком шестидюймовим гарматам… Але ні завтра, ні в найближчі дні жодних повідомлень з крейсера більше не надходило.

На останній запит він не відповідав. Ого! Дехто насупив брови у військовому міністерстві,

Потім у газетах з’явилося сенсаційне інтерв’ю з Маком Ліннеєм. Він запевняв, що П’єр Гаррі не хто інший, як відомий російський авантюрист інженер Гарін, з яким пов’язані чутки про цілу низку злочинів, у тому числі загадкове вбивство у Білль Давре, поблизу Парижа. Історія захоплення острова тим паче дивує Мака Ліннея, що на борту яхти, яка доставила на острів Гаріна, перебував не хто інший, як сам Роллінг, голова і розпорядник тресту «Анілін Роллінг». На його кошти зроблено величезні закупки в Америці та Європі і зафрахтовано кораблі для перевезення матеріалів на острів. Поки все відбувалося в законному порядку, Мак Лінней мовчав, але нині він запевняє, що відмітна риса хімічного короля Роллінга — це надзвичайна повага до законів. Тому немає сумніву, що нахабне захоплення острова вчинено поза волею Роллінга і доводить тільки, що Роллінг перебуває в полоні на острові і що мільярдером користуються з метою нечуваного шантажу.

Тут уже жартики скінчилися. Топталося святеє святих. Агенти поліції зібрали відомості про закупки Гаріна за серпень місяць. Вийшли приголомшливі цифри. В той же час військове міністерство марно розшукувало крейсер — він зник. І, до того, в газетах було описано вибух анілінових заводів, про який розказав свідок катастрофи, російський учений Хлинов.

Починався скандал. Справді, під носом в уряду якийсь авантюрист здійснив колосальні військові закупки, захопив острів, позбавив волі відомого громадянина Америки і, до того, це був аморальний негідник, масовий убивця, мерзенний виродок.

Телеграф приніс ще одну приголомшливу звістку: таємничий дирижабль, найновішого типу, пролетів над Гавайськими островами, спустився в порту Гіло, взяв бензин і воду, проплив над Курильськими островами, знизився над Сахаліном, у порту Олександровському взяв бензин і воду, після чого зник у північно-західному напрямку. На металевому борту корабля було помічено літери П. і Г.

Тоді всім стало зрозуміло: Гарін — московський агент. От і маєш — «бідний Гаррі». Палата готувала найрішучіші заходи. Флот із восьми лінійних крейсерів вийшов до «острова Негідників», як його тепер називали в американських газетах.

Того ж дня радіостанції усього світу прийняли короткохвильову радіограму, жахливу за нахабством і поганим стилем: