Гіперболоїд інженера Гаріна

15

Роллінг підхопився, — ніздрі роздулися, між брів набубнявіла жила. Він підбіг до дверей і замкнув їх на ключ, потім упритул підійшов до Семенова, схопив однією рукою бильце крісла, а другою вп’явся в край столу. Нахилився до його обличчя:

— Ви брешете!

— Ну от ще, буду я брехати… Діло було так: Стась Тиклінський зустрів двійника у Петрограді на пошті, коли той здавав телеграму, і завважив адресу: Париж, бульвар Батіньйоль… Учора Тиклінський приїхав із Варшави, і ми негайно побігли на бульвар Батіньйоль, в кафе віч-на-віч зіткнулися з Гаріним чи з його двійником, дідько їх розбере.

Роллінг снував очима по веснянкуватому обличчю Семенова. Тоді випростався, з легенів його вихопилося перепалене дихання.

— Ви чудово розумієте, що ми не в Радянській Росії, а в Парижі, — коли ви вчините злочин, я вас не рятуватиму од гільйотини. Та коли ви спробуєте мене обдурити, я вас розтопчу.

Він вернувся на своє місце, з огидою розкрив чекову книжку: «Двадцять тисяч не дам, з вас вистачить і п’яти…» Виписав чек, нігтем штовхнув його по столу до Семенова і потім — не більше ніж на секунду — поклав лікті на стіл і долонями стиснув обличчя.