Гіперболоїд інженера Гаріна

85

Біля хвіртки гребного клубу стояв вилицюватий, добре зодягнений громадянин і палицею длубав землю. Він підвів голову і так дивно глянув на Тарашкіна та Івана, які саме підходили, що Тарашкін наїжився. Іван притулився до нього. Чоловік сказав:

— Я жду тут з ранку. Цей хлопчик і є Іван Гусєв?

— А вам яке діло? — засопівши, спитав Тарашкін.

— Даруйте, передусім ввічливість, товаришу. Моє прізвище Артур Леві.

Він вийняв карточку, розгорнув перед носом Тарашкіна:

— Я працівник радянського повпредства у Парижі. Вам цього достатньо, товаришу?

Тарашкін пробубонів щось непевне. Артур Леві вийняв із гаманця фотографію, яку взяв Гарін у Шельги.

— Ви можете підтвердити, що знімок зроблено з оцього самісінького хлопчика?

Тарашкіну довелося погодитись. Іван спробував був чкурнути, але Артур Леві цупко взяв його за плече.

— Фотографію мені передав Шельга. Я маю секретне доручення відвезти хлопчика за вказаною адресою. На випадок опору повинен його арештувати. Ви маєте намір підкоритися?

— Мандат? — спитав Тарашкін.

Артур Леві показав мандат з бланком радянського посольства у Парижі, з усіма підписами і печатками. Тарашкін довго читав його. Зітхнувши, склав учетверо.

— Дідько його розбере, буцімто все правильно. А може, кому б іншому замість нього поїхати. Хлопчині вчитися треба…

Артур Леві зубасто усміхнувся:

— Не турбуйтеся. Хлопчику зі мною буде непогано…