Гіперболоїд інженера Гаріна

74

— Візнику, жени, жени щодуху… Я слухаю, мадам Ламоль… Отже… Поки я чекав у курильній…

— Я пішла до себе в кімнату. Скинула капелюшок і плащ… Я не помітила, що шафу, котрою були заставлені двері в сусідній номер, відсунуто. Не встигла я підійти до дзеркала, відчиняються двері — і переді мною Роллінг… Але ж я знала, що вчора ще він був у Парижі. Я знала, що він страшенно боїться літати. Та коли він тут, — значить, для нього справді питання життя або смерті. Тепер я зрозуміла, що він задумав. Але тоді я просто шаленіла. Заманити, влаштувати мені пастку… Я йому наговорила чортзна-що. Він затулив вуха і вийшов…

— Він спустився в курильну і відіслав мене на яхту…

— В тому-то й справа… Яка я дурна!.. А все оці танці, вино, дурниці… Так, так, любий друже, коли хочеш боротися — дурниці треба кинути. За дві-три хвилини він повернувся. Я кажу: порозуміємося… Він — зухвалим голосом, яким ніколи не смів зі мною розмовляти: «Мені пояснювати нічого, ви будете сидіти в оцій кімнаті, поки я вас не звільню…» Тоді я надавала йому ляпасів.

— Ви справжня людина, — захоплено сказав Янсен.

— Ну, любий друже, це була друга моя дурість. Але який боягуз! Витерпів чотири ляпаси. Стояв з тремтливими губами. Лише спробував стримати мою руку, але це йому дорого обійшлось. І, зрештою, третя дурість: я заридала…

— О негідник, негідник!..

— Стривайте, Янсен… Роллінг не зносить сліз, його судомить од сліз. Він волів би ще сорок ляпасів. Тоді він покликав поляка, — той стояв за дверима. У них усе було домовлено. Поляк сів у крісло. Роллінг сказав мені: «Як крайній захід — йому наказано стріляти». І пішов. Я взялася за поляка. Через годину я знала в усіх подробицях підступний план Роллінга. Янсен, любий, йдеться про моє щастя… Якщо ви мені не допоможете, все пропало… Підганяйте, підганяйте візника…

Коляска промчала набережною, безлюдною о цій годині перед світанком, і спинилася край гранітних сходів, де внизу поскрипувало декілька човнів на чорно-маслянистій воді.

Трохи згодом Янсен, тримаючи на руках мадам Ламоль, нечутно піднявся кинутою з корми мотузяною драбинкою на борт «Арізони».