Гіперболоїд інженера Гаріна

46

На білій шторі, що коливалася, бігали тіні від листя. Нестихаюче дзюркотіння чулося за шторою. Це на газоні лікарняного саду із переносних труб розсіювалася вода серед райдуг, стікала краплями з листків платана перед вікном.

Шельга дрімав у білій високій кімнаті, освітленій крізь штору.

Здалеку долинав гамір Парижа. Близькі були звуки — шелест дерев, голоси птахів та одноманітне хлюпання води.

Неподалік крякав автомобіль або лунала по коридору хода. Шельга хутко розплющував очі, гостро, тривожно дивився на двері. Поворухнутися він не міг. Обидві руки його були оковані гіпсом, груди й голова забинтовані. Для захисту — самі очі. І знову солодкі звуки із саду навівали сон.

Розбудила сестра-кармелітка,[23] вся в білому, обережно гладкими руками піднесла до губів Шельги фарфоровий соусничок із чаєм. Коли вийшла, лишилися пахощі лаванди.

Між сном і тривогою минав день. Це була сьома доба після того, як Шельгу, непритомного, закривавленого, підняли в лісі Фонтенбло. Його вже двічі допитував слідчий, Шельга дав такі показання:

— О дванадцятій годині ночі на мене напало двоє. Я захищався палицею і кулаками. Дістав чотири кулі, більше нічого не пригадую.

— Ви добре розгледіли обличчя тих, що нападали?

— Їхні обличчя — нижня частина — були закриті хустками.

— Ви захищалися також і палицею?

— Просто це був сучок, — я його знайшов у лісі.

— Чого о такій пізній порі ви були в лісі Фонтенбло?

— Гуляв, оглядав палац, пішов назад лісом, заблукав.

— Чим ви поясните ту обставину, що поблизу місця замаху на вас виявлені свіжі сліди автомобіля?

— Значить, злочинці приїхали на автомобілі.

— Щоб пограбувати вас? Чи щоб убити?

— Ні те, ні інше, я думаю. Мене ніхто не знає в Парижі. У посольстві я не служу. Політичної місії не виконую. Грошей з собою небагато.

— Отже, злочинці чекали не вас, коли стояли біля здвоєного дуба, на галявині, де один курив, другий загубив запонку з цінною перлиною.

— З усього видно, це були світські молодики, які програли на скачках або в казино. Вони шукали випадку залагодити справи. У лісі Фонтенбло могла трапитися людина, набита тисячофранковими білетами.

На другому допиті, коли слідчий показав копію телеграми в Берлін Хлинову (її передала слідчому сестра-кармелітка), Шельга відповів:

— Це шифр. Справа стосується спіймання небезпечного злочинця, що вислизнув з Росії.

— Ви могли б розмовляти зі мною відвертіше?

— Ні. Це не моя таємниця.

На запитання Шельга відповідав чітко і зрозуміло, дивився в очі чесно і навіть досить-таки безглуздо. Слідчому лишалося тільки повірити в його щирість.

Та небезпека не минула. Небезпекою просякнуті стовпці газет, сповнені подробиць «жахливої справи у Білль Давре», небезпека була за дверима, за білою шторою, яку гойдав вітер, у фарфоровому соусничку, що його піднесла до губів гладкими руками сестра-кармелітка.

Порятунок в одному: якнайшвидше зняти гіпс і пов’язки. І Шельга весь застиг, без руху, в напівдрімоті.