Дача в чахлому березовому гайочку видавалася нежилою — ґанок згнив, вікна позабивані дошками поверх віконниць. У мезоніні вибиті шибки, роги в будинку під рештками ринв заросли мохом, до підвіконня вигналася лобода.
— Ваша правда — там живуть, — сказав Шельга, оглянувши дачу з-за дерев, потім обережно обійшов її навколо. — Сьогодні тут були… Але на якого дідька їм треба лазити у вікно? Тарашкін, ходіть-но сюди, тут щось негаразд.
Вони хутко підійшли до ґанку. На ньому виднілися сліди ніг. Ліворуч од ґанку на вікні висіла боком віконниця-щойно зірвана. Вікно одчинено всередину. Під вікном на вологому піску — знову відбитки ніг. Сліди великі, видно, важкої людини, і другі — трохи менші, вузькі, носками всередину.
— На ґанку сліди іншого взуття, — зауважив Шельга.
Він зазирнув у вікно, тихенько свиснув, гукнув:
— Гей, дядьку, у вас вікно одчинене, як би чого не поцупили.
Ніхто не озвався. З напівтемної кімнати тягнуло солодкуватим неприємним запахом.
Шельга погукав голосніше, виліз на підвіконня, вийняв револьвер і м’яко стрибнув у кімнату. За ним поліз і Тарашкін.
Перша кімната була порожня, під ногами валялися бита цегла, штукатурка, клапті газет. Напівпрочинені двері вели до кухні. Тут на плиті під іржавим ковпаком, на столах і табуретах стояли примуси, фарфорові тиглі, скляні, металеві реторти, банки й цинкові ящики. Один примус ще шипів згасаючи.
Шельга гукнув знову: «Гей, дядьку!» Похитав головою і обережно прочинив двері у напівтемну кімнату, прорізану пласким, крізь щілини віконниць, промінням сонця.
— Ось він! — сказав Шельга.
У глибині кімнати на залізному ліжку горілиць лежав одягнутий чоловік. Руки його були закинуті за голову і прикручені до билець ліжка. Ноги обмотані мотузкою. Піджак і сорочка на грудях розірвані. Голова неприродно відкинута назад, гостро стирчала борідка.
— Ага, ось вони як його, — сказав Шельга, оглядаючи під соском убитого до рукоятки встромлений фінський ніж. — Мордували… Дивіться…
— Василю Віталійовичу, це той самий, хто на човні приплив. Його не більше як години півтори тому вбили.
— Будьте тут, караульте, нічого не чіпати, нікого не пускати, — чуєте, Тарашкін?
За кілька хвилин Шельга говорив по телефону з клубу:
— Наряд на вокзали… Перевіряти всіх пасажирів… Наряди по всіх готелях. Перевірити кожного, хто повернувся між шостою і восьмою ранку. Агента і собаку в моє розпорядження.