Гіперболоїд інженера Гаріна

17

Зоя Монроз підтримувала зв’язки з деякими російськими емігрантами. Один з них, Семенов, одержував у неї постійне жалування. Він був інженер-хімік випуску військового часу, потім прапорщик, потім білий офіцер і в еміграції займався дрібними комісіями.

У Зої Монроз він завідував контррозвідкою. Приносив їй радянські журнали та газети, переказував відомості, плітки, чутки. Він був ретельний, меткий і не бридливий.

Одного разу Зоя Монроз показала Роллінгу вирізку із ревельської газети, де йшлося про споруджуваний у Петрограді прилад величезної руйнівної сили. Роллінг засміявся:

— Дурниця, ніхто не злякається… У вас надто палка уява. Більшовики нічого незугарні збудувати.

Тоді Зоя запросила на сніданок Семенова, і він розповів з приводу цієї замітки дивну історію:

«…Дев’ятнадцятого року в Петрограді, незадовго до моєї втечі, я зустрів на вулиці приятеля, поляка, разом з яким закінчив технологічний інститут, — Стася Тиклінського. Клунок за спиною, ноги обмотані шматками килима, на пальті цифри крейдою — сліди черг. Одно слово, все як годиться. Але обличчя жваве. Підморгує. В чому справа? „Я, — каже, — на таке золоте діло наскочив, — ой люлі! — мільйони! Де там — сотні мільйонів (золотих, звичайно!)“ Я, звісно, причепився — розкажи. Він тільки сміється. На тому й розпрощалися. Тижнів зо два після цього я проходив Васильєвським островом, де жив Тиклінський. Згадав про його золоте діло, — думаю, дай попрошу у мільйонера півфунтика цукру. Зайшов. Тиклінський лежить мало не мертвий, — рука й груди забинтовані.

— Хто це тебе так відчухрав?

— Стривай, — відказує, — свята діва допоможе — видужаю, — я його вб’ю.

— Кого?

— Гаріна.

І він розказав, щоправда плутано й туманно, не бажаючи відкривати подробиць, про те, як давній його знайомий, інженер Гарін, запропонував йому приготувати вугільні свічки для якогось приладу надзвичайної руйнівної сили. Щоб зацікавити Тиклінського, він обіцяв йому процент з баришів. Гарін сподівався по закінченні дослідів утекти з готовим приладом до Швеції, взяти там патент і самому використовувати апарат.

Тиклінський захоплено почав працювати над пірамідками. Завдання полягало в тому, щоб за можливо малого їхнього об’єму виділялася якнайбільша кількість тепла. Будову приладу Гарін зберігав у таємниці, — казав, що принцип його надто простий і тому найменший натяк розкриє таємницю. Тиклінський готував пірамідки, але жодного разу не міг допроситися показати йому апарат.

Од такої недовіри Тиклінський шаленів. Вони часто сварились. Одного разу Тиклінський вистежив Гаріна до місця, де той здійснював досліди, — у напівзруйнованому будинку на одній з глухих вулиць Петроградської сторони. Тиклінський пробрався туди слідом за Гаріним і довго ходив якимись сходами, порожніми кімнатами з вибитими шибками і зрештою у підвалі почув сильне, наче від різкого струменя пари, шипіння і знайомий дух палаючих пірамідок.

Він обережно спустився в підвал, але спіткнувся об биту цеглу, впав, нашумів і кроків за тридцять од себе, за аркою, побачив освітлене гасником, перекошене обличчя Гаріна. „Хто, хто тут?“ — дико закричав Гарін, і саме тоді сліпучий промінь, не товщий од в’язальної голки, стрибнув з стіни і різонув Тиклінського навскоси через груди й руку.

Тиклінський опритомнів на світанку, довго кликав на допомогу і навкарачки виповз із підвалу, обливаючись кров’ю. Його підібрали перехожі, дотягли на ручному возику додому. Коли він одужав, почалася війна з Польщею, — довелося накивати п’ятами з Петрограда».

Ця оповідь справила на Зою Монроз надзвичайне враження. Роллінг недовірливо посміхався: він вірив тільки в силу задушливих газів. Бронепоїзди, фортеці, гармати, громіздкі армії, — все це, на його думку, було пережитком варварства. Аероплани і хімія — ось єдине могутнє знаряддя війни. А якісь там прилади із Петрограда — дурниці, й край!

Та Зоя Монроз не вгамувалася. Вона вирядила Семенова до Фінляндії, щоб звідти добути точні відомості про Гаріна. Білий офіцер, якого найняв Семенов, перетнув на лижах російський кордон, знайшов у Петрограді Гаріна, говорив з ним і навіть запропонував йому працювати вкупі. Гарін поводився дуже обережно. Певно, йому було відомо, що за ним стежать з-за кордону. Про свій апарат він розповідав тільки те, що той, хто володітиме ним, здобуде казкову могутність. Досліди з моделлю апарата дали блискучі наслідки. Він чекав лише закінчення робіт над свічками-пірамідками.