Гіперболоїд інженера Гаріна

61

Лишався західний сектор, найважчий. По карті там мав бути путівець до скелястого плато, де лежали славнозвісні руїни замку «Прикутого скелета», поряд з ними, як і годиться в таких випадках, стояв пишний ресторан «До прикутого скелета».

У руїнах справді показували рештки підземелля і за залізними ґратами сидів величезний скелет в іржавих кайданах. Зображення його продавали скрізь на листівках, на розрізних ножах та пивних кухлях. Можна було навіть сфотографуватися за двадцять пфенігів поряд зі скелетом і надіслати картку знайомим чи коханій дівчині. Щонеділі руїни рябіли обивателями, які тут відпочивали, ресторан добре торгував. Бували іноземці.

Та після війни цікавість до славнозвісного скелета підупала. Обивателі захиріли і лінувалися у святкові дні лазити на круту гору, вважали за краще розміститися з бутербродами та півпляшками пива поза історичними спогадами — на березі річки під липами. Хазяїн ресторану «До прикутого скелета» не міг уже з усією ретельністю підтримувати порядок в руїнах. І бувало, що цілими тижнями, не потурбований нічиєю присутністю, середньовічний скелет дивився порожніми западинами черепа на зелену долину, де колись у фатальний день його вибив із сідла володар замку, — дивився на кірхи з півнями й шпилями, на димарі заводів, де в світовому масштабі готували наривний газ, тетрил та інші диявольські фабрикати, що відбивали у населення бажання до історичних спогадів, до листівок із зображенням скелета і, либонь, до самого життя.

У ці місця й попрямували Вольф та Хлинов. Вони зайшли попоїсти до кав’ярні на міській площі і довго вивчали карту місцевості, розпитували кельнера.

Визначними місцями в західній частині долини була, опріч руїн і ресторану, ще й вілла збанкрутілого за останні роки фабриканта друкарських машин. Вілла стояла на західних схилах, і з боку міста її не було видно. Фабрикант жив у ній сам, безвиїзно.