Гіперболоїд інженера Гаріна

119

Хмари палаючої нафти огортали Золотий острів. Після урагану настав штиль, і чорний дим піднімався до безхмарного неба, кидаючи на воду океану величезну тінь на декілька кілометрів.

Острів видавався мертвим, і тільки з боку шахти, як завжди, весь час поскрипували черепки елеваторів.

Потім серед тиші пролунала музика: врочистий повільний марш. Крізь димову імлу можна було бачити сотні дві людей: вони йшли, підвівши голови, їхні обличчя були суворі й рішучі. Попереду четверо несли на плечах щось загорнуте в червоний прапор. Вони зійшли на скелю, де височіла гранчаста вежа великого гіперболоїда, і край її підніжжя поклали довгий згорток.

Це було тіло Івана Гусєва. Він загинув учора під час бою з «Арізоною». Видряпавшись, мов кіт, зовні ґратчастими кріпленнями вежі, він увімкнув великий гіперболоїд, намацав «Арізону» серед величезних хвиль.

Вогняний шнур «Арізони» танцював по острову, підпалюючи будівлі, зрізав ліхтарні стовпи, дерева. «Гадюка», — шепотів Іван, обертаючи дуло апарата і так само, як під час письмового уроку, коли Тарашкін вчив його грамоти, допомагав собі язиком.

Він спіймав «Арізону» на фокус і бив променем по воді позаду корми й перед носом, зближуючи кут. Заважали хмари диму від цистерн, що спалахнули. Раптом промінь з «Арізони» перетворився на сліпучу зірку, і вона, сяючи, вжалила Івана в очі. Прошитий наскрізь променем, він упав на кожух великого гіперболоїда…

— Спи спокійно, Ванюшо, ти вмер як герой, — сказав Шельга.

Він опустився перед тілом Івана, відгорнув край прапора і поцілував хлопчика в чоло.

Труби заграли, і двісті чоловік заспівали «Інтернаціонал».

Трохи часу по тому із клубів чорного диму вилетів двомоторний потужний аероплан. Набираючи висоту, він повернув на захід…