Гіперболоїд інженера Гаріна

57

Очі Шельги зав’язані хусткою. На плечі накинуто автомобільне шкіряне пальто. Він одчув тепло, що йшло від печі, — ноги йому затремтіли. Гарін підставив табурета. Шельга зразу ж сів, поклавши на коліна гіпсову руку.

Генерал і два офіцери дивилися на нього так, що, здавалося, подай знак, моргни — від людини ріжки та ніжки залишаться. Але Гарін не подав знаку. Поплескавши Шельгу по коліну, сказав весело:

— Тут у вас ні в чому не буде нестатку. Ви в порядних людей, — їм гарно заплачено. За декілька днів я вас звільню. Товаришу Шельга, дайте слово честі, що ви не намагатиметеся втекти, скандалити, привертати увагу поліції.

Шельга заперечливо хитнув похнюпленою головою. Гарін нахилився до нього:

— Інакше важко буде ручитися за зручність вашого перебування. Ну, даєте?

Шельга проказав поволі, неголосно:

— Даю слово комуніста… (Одразу у генерала голена шкіра на черепі поповзла до вух, офіцери швидко перезирнулися, недобре посміхнулися). Даю слово комуніста — вбити вас при першій нагоді, Гарін… Даю слово відібрати у вас апарат і привезти його до Москви… Даю слово, що двадцять восьмого…

Гарін не дав йому договорити. Схопив за горло…

— Замовкни… Ідіот!.. Божевільний!..

Обернувся і владно:

— Панове офіцери, попереджаю вас, ця людина дуже небезпечна, у неї нав’язлива ідея…

— Я й кажу — найліпше тримати його у винному погребі, — пробасив генерал. — Вивести бранця…

Гарін змахнув борідкою. Офіцери підхопили Шельгу, штовхнули у бічні двері і потягли в погріб. Гарін почав надівати автомобільні рукавиці.

— В ніч на двадцять дев’яте я буду тут. Тридцятого ви можете, ваше превосходительство, припинити досліди над розведенням кроликів, купити собі каюту першого класу на трансатлантичному пароплаві і жити паном хоч на П’ятій авеню в Нью-Йорку.

— Треба лишити якісь документи для цього сучого сина, — мовив генерал.

— Прошу, будь-який паспорт на вибір.

Гарін вийняв з кишені згорток, перев’язаний мотузкою. Це були документи, які він викрав у Шельги в Фонтенбло. Він ще не переглядав їх за браком часу.

— Тут, певно, паспорти, приготовлені для мене. Завбачливо. Ось, беріть, ваше превосходительство…

Гарін жбурнув на стіл паспортну книжку і, все ще нишпорячи в гаманці, чимось зацікавився, присунувся до лампи. Брови його зійшлися.

— Чорт! — і він побіг до бічних дверей, куди потягли Шельгу.