Гіперболоїд інженера Гаріна

69

Вольф не зовсім не мав рації, коли запевняв, що у Гаріна бризнули скалки черепа. Коли Гарін, на секунду замовкнувши перед мікрофоном, потягнувся по сигару, що диміла на краю столу, слухова чашечка з ебоніту, котру він притискав до вуха, щоб контролювати свій голос під час передачі, несподівано розлетілася вщент. Одночасно з цим він почув різкий постріл і відчув короткий біль удару в голову зліва. Він одразу впав на бік, перевернувся ницьма і завмер. Він чув, як завив Штуфер, як зашурхотіли кроки людей, що тікали.

«Хто — Роллінг чи Шельга?» Цю загадку він розв’язував, коли години через дві мчав на автомобілі до Кельна. Але тільки тепер, почувши розмову двох людей на краю кручі, розгадав. Молодець Шельга. Але все-таки, ой-ой, — вдаватися до недозволених прийомів…

Він одсунув уламок колони, що прикривала іржаву кришку люка, прослизнув під землею і з електричним ліхтариком піднявся зруйнованими сходинками у «кам’яний мішок» — одиночку, видовбану в товщі стіни нормандської вежі. Це була глуха камера, кроків по два з половиною завдовжки і завширшки. В стіні ще збереглися бронзові кільця й кайдани. Під протилежною стіною на грубо збитих козлах стояв апарат. Під ним лежали чотири бляшанки з динамітом. Проти дула апарата стіну продовбано і отвір із зовнішнього боку прикрито кістяком «Прикутого скелета».

Гарін загасив ліхтар, одсунув убік дуло і, просунувши руку в отвір, скинув кістяк. Череп одскочив і покотився. В отвір було видно вогні заводів. Гарін мав зіркі очі. Він розрізняв навіть крихітні людські постаті, що снували між будовами. Все тіло його тремтіло. Зуби зціплені. Він не передбачав, що так важко буде підійти до цієї хвилини. Знову спрямував апарат дулом до отвору, приладнав. Одкинув задню кришку, оглянув пірамідки. Все це підготовлено ще тиждень тому. Другий апарат і стара модель лежали внизу, в гаю, в автомобілі.

Він закрив кришку і поклав руку на важельок магнето, котрим автоматично запалювалися пірамідки. Він тремтів з голови до ніг. Не совість (яка вже там совість після світової війни!), не страх (він надто легковажний), не жаль до приречених (вони дуже далеко) проймали його холодом і жаром. Він зі страшенною виразністю зрозумів, що ось від одного оцього обороту ручки він стає ворогом людства.

Він навіть зняв був руку з важілька і поліз у кишеню по цигарки. І тоді його стурбований мозок озвався на порух руки; «Ти зволікаєш, ти насолоджуєшся, це — божевілля…» Гарін закрутив магнето. В апараті спалахнуло і зашипіло полум’я. Він повільно почав обертати мікрометричний гвинт.