Гіперболоїд інженера Гаріна

19

Після цього вечора минуло сім тижнів. Двійника Гаріна вбили на Крестовському острові. Семенов прийшов на бульвар Мальзерб без креслень і апарата. Роллінг мало не пробив йому голову чорнильницею. Гаріна або його двійника бачили вчора в Парижі.

Наступного дня, як завжди, перед першою годиною дня Зоя заїхала на бульвар Мальзерб. Роллінг сів поруч неї в закритий лімузин, сперся підборіддям на палицю і мовив крізь зуби:

— Гарін у Парижі.

Зоя відсахнулася на подушки. Роллінг невесело подивився на неї.

— Семенову давно треба було відрубати голову на гільйотині, він нехлюй, дешевий убивця, нахаба і дурень, — сказав Роллінг. — Я звірився на нього і опинився в смішному становищі. Треба гадати, що тут він втягне мене в кепську історію…

Роллінг переповів Зої всю розмову з Семеновим. Історія з двійником особливо непокоїла Роллінга. Він розумів, що суперник спритний. Гарін або знав про можливий замах, або передбачав, що замаху все одно не уникнути, і заплутав сліди, підсунувши схожу на себе людину. Все це було дуже незрозуміло. Та найнезрозуміліше було — на якого біса йому знадобилося їхати в Париж?

Лімузин просувався серед сили-силенної автомобілів Єлісейськими Полями. День був теплий, паркий, у легенькій ніжно-блакитній імлі мріли крилаті коні та скляна баня Великого Салону, напівкруглі дахи високих будинків, маркізи[13] над вікнами, розкішні шатра каштанів.

В автомобілях сиділи — хто розвалився, хто задер ногу на коліно, хто смоктав набалдашник — переважно швидкозбагатілі коротенькі молодчики у весняних капелюхах, у веселеньких краватках. Вони везли снідати в Булонський Ліс прегарненьких дівчат, яких для розваги іноземців гостинно надавав їм Париж.

На площі Зірки лімузин Зої Монроз наздогнав найману машину; у ній сиділи Семенов і чоловік з жовтим жирним обличчям та запиленими вусами. Обидва вони, нахилившись уперед, з якоюсь несамовитістю стежили за маленьким зеленим автомобілем, що завертав площею Зірки до зупинки підземної дороги.

Семенов показував на нього своєму шоферові, але крізь потік машин пробитися було важко. Нарешті пробились і щодуху помчали навперейми зелененькому автомобільчику. Та він уже спинився біля метрополітену. З нього вискочила людина середнього зросту, у широкому коверкотовому пальті і зникла під землею.

Все це сталося за дві-три хвилини на очах у Роллінга і Зої. Вона крикнула шоферові, щоб той звернув до метро. Вони спинилися майже одночасно з машиною Семенова. Жестикулюючи палицею, він підбіг до лімузина, відчинив кришталеві дверцята і сказав страшенно збуджено:

— Це був Гарін. Утік. Все одно. Сьогодні піду до нього на Батіньйоль, запропоную мирову. Роллінг, треба домовитися: скільки ви асигнуєте на придбання апарата. Можете бути певні — я почну діяти в межах закону. До речі, дозвольте вам представити Стася Тиклінського. Це цілком порядна людина.

Не чекаючи дозволу, Семенов гукнув Тиклінського. Той підбіг до багатого лімузина, зірвав капелюха, кланявся і цілував ручку пані Монроз.

Роллінг, не подаючи руки ні тому, ні тому, сяяв очима з глибини лімузина, як пума з клітки. Лишатися на очах усіх на площі було нерозумно.

Зоя запропонувала поїхати снідати на лівий берег, до ресторану «Лаперуз», який мало хто відвідував о цій порі року.