Гіперболоїд інженера Гаріна

48

— Не вгадав хід наперед… Не було часу думати, — розказував йому Шельга, — пошився в такі дурні, що — ну.

— Ваша помилка у тому, що ви взяли в автомобіль Роллінга, — мовив Хлинов.

— Де в чорта я взяв… Коли в готелі почалася стрілянина й різанина, Роллінг сидів, як пацюк, в автомобілі, — наїжився двома кольтами. Зі мною зброї не було. Я виліз на балкон і побачив, як Гарін розквитався з бандитами. Повідомив про це Роллінга. Той злякався, засичав, рішуче відмовився виходити з машини. Потім намагався стріляти в Зою Монроз. Але я і Гарін скрутили йому руки. Довго морочитися було ніколи, я скочив за руль — і гайда…

— Коли ви були вже на галявині і вони радилися біля дуба, невже ви не збагнули?..

— Збагнув, що моє діло кепське. А що було робити? Тікати? Ну, знаєте, я все-таки спортсмен… До того і план весь обміркував… У кишені фальшивий паспорт для Гаріна з десятьма візами… Апарат його, — рукою взяти, — в автомобілі… Чи міг я за таких обставин думати про свою шкуру?

— Ну, гаразд. Вони домовилися…

— Роллінг підписав якийсь папірець там, під деревом, — я добре бачив. Після цього — чую — він сказав про четвертого свідка, тобто про мене. Я півголосом кажу Зої: «Слухайте, щойно ми проїхали повз полісмена, він помітив номер машини. Коли мене зараз уб’ють, до ранку ви всі троє будете в сталевих наручниках». Знаєте, що вона мені відказала? От жінка!.. Через плече, не дивлячись: «Добре, я візьму це до відома». Ну, гаразд. Гарін і Роллінг повернулися до машини. Я — ніби нічого не сталося. Першою сіла Зоя. Висунулась і щось проказала по-англійському. Гарін — до мене: «Товаришу Шельга, тепер давайте: щодуху по шосе на захід». Я нахилився над радіатором… Ось де моя помилка. У них тільки й була оця одна хвилина… Коли машина на ходу, вони б зі мною нічого не зробили, побоялися… Добре, — заводжу машину… Раптом у тім’я, у мозок — наче на голову впав будинок, хряснули кістки, вдарило, обпалило світлом, перекинуло навзнак… Бачив тільки — майнула перекривлена пика Роллінга. Сучий син! Чотири кулі в мене запустив. Потім я розплющую очі — оця кімната.

Шельга стомився розповідаючи. Довго мовчали. Хлинов спитав:

— Де може бути тепер Роллінг?

— Як — де? Звісно, в Парижі. Орудує пресою. У нього тепер великий наступ на хімічному фронті. Гроші лопатою загрібає. В тому-то й справа, що з хвилини на хвилину чекаю кулю у вікно або отруту в соуснику. Він мене все-таки припече, звичайно…

— Чого ж ви мовчите?.. Негайно треба повідомити шефа поліції.

— Товаришу дорогий, ви збожеволіли! Я й живий досі тільки тому, що мовчу.