Гіперболоїд інженера Гаріна

64

Цього ранку, годиною раніше, на віллі Штуфера, що на західному схилі тих же пагорбів, у напівтемній їдальні за столом сидів Штуфер і розмовляв з невидимим співрозмовником. Точніше, це були уривки фраз та лайок. На обсипаному попелом столі валялися порожні пляшки, недопалки сигар, комірець і галстук Штуфера. Він був у самій білизні, чухав кволі груди, витріщувався на єдину електричну лампочку, що горіла у величезній залізній люстрі, і, стримуючи відрижку, лаяв півголосом брутальними словами людські образи, котрі спливали в його п’яній пам’яті.

Урочисто шаленим боєм годинник у їдальні пробив сьому. Майже одночасно почувся шум автомобіля. До їдальні увійшов Гарін, весь просякнутий уранішнім вітром, глузливий, зуби ошкірені, шкіряний картуз на потилиці:

— Знову всю ніч пиячили?

Штуфер скосив налитими очима. Гарін йому подобався. Він щедро платив за все. Не торгуючись, найняв на літні місяці віллу разом з винним погребом, надавши можливість Штуферу розправлятися самому із старими рейнськими, французьким шампанським та лікерами. Що він поробляв, дідько його відає, певно, спекулював, але він бридко лаяв американців, що розорили Штуфера два роки тому, він презирливо ставився до уряду і називав людей взагалі сволотою, — це теж було добре.

— Начебто ви цілу ніч богу молилися, — прохрипів Штуфер.

Гарін коротко зареготав. Поляскав Штуфера по гладкій спині.

— Кожен з нас розважається по-своєму. До речі, без мене сюди не приходило двоє, мене ніхто не запитував?

— Ні…

— Чудово. Дайте-но ключ од сарая.

Крутячи за ланцюжок ключа, Гарін вийшов у сад, де стояв невеликий засклений сарай під щоглами антен. Подекуди на запущених куртинах стояли керамічні карлики, засиджені птахами. Гарін одімкнув скляні двері, ввійшов, розчинив вікна. Сперся на підвіконня і так стояв якийсь час, вдихаючи вранішню свіжість. Майже двадцять годин він провів в автомобілі, кінчаючи справи з банками та заводами. Тепер усе було гаразд напередодні двадцять восьмого числа.

Він не пам’ятав, скільки часу так простояв край вікна. Потягнувся, закурив сигару, ввімкнув динамо, оглянув і настроїв апарати. Потім став перед мікрофоном і почав голосно й роздільно…

— Зоє, Зоє, Зоє, Зоє… Слухайте, слухайте, слухайте… Буде все так, як ти захочеш. Тільки вмій хотіти. Ти мені потрібна. Без тебе моя справа мертва. Днями буду в Неаполі. Точно повідомлю завтра. Не тривожся ні про що. В усьому сприяє…

Він помовчав, затягнувся сигарою і знову почав: «Зоє, Зоє, Зоє…» Заплющив очі. М’якенько гуло динамо, і невидимі блискавки зривались, одна по одній, з антени.

Коли б проїжджав зараз артилерійський обоз — Гарін, напевно, не розчув би гуркоту. І він не чув, як у кінці галявинки покотилося каміння під укіс. Потім за п’ять кроків од павільйону розсунулися кущі, і з них на рівень людського ока піднялося вороноване дуло кольта.