Ці порожні обітниці

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Моє тіло паралізує страх. Вартові, які оточують мене, — суцільна гора м’язів. На головах у них величезні загнуті роги. А для повного образу — роздвоєні язики, які вони висовують щодекілька секунд, наче ті жаби. Я добре знаю, що прекрасна знать ельфійських фейрі — не менш небезпечний різновид цих істот. Але від самого вигляду вартових виникає бажання втекти і сховатися.

Хоч як я хотіла би зараз зникнути чи стати тінню, всі сили, що я мала в палаці королеви, зникли. Пазуриста лапа хапає мене за зап’ястя, але я висмикую руку.

— Не підходь!

— Ніхто не змушує короля чекати.

— Я говоритиму з ним, тільки якщо залишусь неушкодженою.

Вартовий, який тримав мене за руку, пирхає: схоже, моя погроза не подіяла на нього. До ліжка підступають ще двоє і хапають мене за іншу руку.

— Відпустіть, — моя сміливість перетворюється на паніку. — Негайно відпустіть мене, і я обіцяю піти за вами.

Двоє вартових здивовано перезираються. Третій регоче й говорить до інших:

— Вона думає, ми їй повіримо.

Їхні лаписька міцно стискають мої руки. З кімнати мене виводять у напівтемний коридор. Із кожним кроком я ще більше панікую.

Вони відведуть мене до короля, а той кине мене в підземелля. Я буду рабинею, як багато інших людей. Але найгірше не те, що моє життя приречене, а те, що я не змогла врятувати Джас.

Вартові заштовхують мене до кімнати, яскравішої, ніж будь-який коридор у замку Золотої королеви. Кулі світла кружляють над нашими головами під ритм музики. Фейрі всіх видів танцюють у сяйві місяця, що проникає сюди крізь купол скляної стелі.

Двір Місяця невимовно прекрасний, а фейрі переді мною не схожі на задурманених чарівним сном. Я уявляла, що тут смажать людей на великих багаттях, піддають їх пекельним тортурам, а з кожного кутка лунають крики нестерпного болю. Але це? Цей бал такий самий чудовий, як і той, у Золотому Дворі. Хоч вартові, які супроводжують мене, жахливі, але ельфійські фейрі в елегантному вбранні нічим не гірші за гостей у палаці королеви.

Ми входимо. Вартові тягнуть мене вперед, і, здається, ніби на мене тут чекали. Натовп замовкає і розступається перед нами, відкриваючи блискучий трон із чорного дерева, що стоїть на помості в протилежному кінці кімнати. А біля нього, схрестивши руки на грудях, стоїть чоловік, який не може бути ніким іншим, окрім як самим королем Мордеєм.

Навіть звідси я бачу його срібні очі. Він не зводить їх із мене, доки ми наближаємося.

Король випромінює марнолюбство і зверхність. Він стоїть, широко розставивши ноги, ніби живе уособлення влади і впевненості. Темне волосся зібране на потилиці, тільки дві білі коси звисають із боків, підкреслюючи його гостре підборіддя і високі вилиці. Якби не жорстокість, що жевріє у його очах, Мордея можна було би назвати красивим. Але ці очі…

Мене пронизує раптовий холод. Це чоловік, який купив мою сестру, ніби вона якийсь предмет. Це правитель, який ні перед чим не зупиниться, щоб отримати бажане.

Король підіймає руку, і музика зупиняється. Натовп завмирає. Мордей робить жест пальцем і гиркає:

— Підведіть її до мене.

Один із вартових виконує наказ. Мене тягнуть до трону швидше, ніж я встигаю перебирати ногами.

— Абріелла, Вогнянка, — промовляє король, його холодні очі владно оглядають мене. — Ніхто не казав мені, що ця людська крадійка така гарненька.

Я хочу плюнути на нього і вчепитися нігтями йому в обличчя. Цей мерзотник міг скривдити Джасалін, чи навіть гірше. Певно, ненависть до нього легко зчитується з мого обличчя, і, коли вартові штовхають мене вперед, король заходиться сміхом.

Я шпортаюсь, але щойно віднаходжу рівновагу, вартовий позаду б’є по ногах, і я падаю на холодну мармурову підлогу.

— Треба вклонитися Його величності королю Тіней, повелителю Ночі, правителю Зірок.

Біль пронизує все тіло. Я намагаюсь підвестися, але не можу. Невидимі пута змушують лишатися на колінах перед злим королем.

Мене охоплює гнів. Він обпікає мене, ніби вогонь із моїх нічних жахіть. На мить кімнату заповнює темрява, така густа, що нічого не видно.

Я зітхаю, і вона зникає. Це король так хизується? Намагається довести нікчемній людській дівчині свою могутність?

— Вражає, — каже Мордей і посміхається, дивлячись на мене згори. — Дуже вражає.

Він хвалить власну магію? Я підводжу голову. Вони можуть примусити мене опуститись на коліна, та я не схилюся перед їхнім королем без бою.

— Мені говорили, що це неможливо, — каже король. — Переконували, що жодна людина не зможе обійти Золотий палац і лишитися непоміченою. Але я знав. Ти особлива.

— Де моя сестра? — я видихаю ці слова, наче пару від люті, що закипає у мені.

Король усміхається на диво привітно. Ніби друг, який хоче заспокоїти й переконати, що все буде гаразд. От тільки жодна усмішка не приховає кригу в його очах.

— Твоя сестра в безпеці. Поки що.

— Навіщо вона тобі? Ти ж король фейрі. Ти можеш отримати кого забажаєш. Безліч жінок готові вишикуватися в чергу за шанс бути з тобою.

«Ідіотки», — подумки додаю я.

Король раптом пирхає і тихенько сміється. І я лякаюся, чи не читає він мої думки.

— Мені не потрібна твоя сестра.

— Тоді навіщо…

— Мені потрібна ти.

Я смикаю невидимі мотузки.

— Але це безглуздо.

— Та невже?

— Якщо тобі потрібна була я, навіщо ти купив Джас?

— А ти би прийшла, якби я попросив? Чи виконала би ти моє прохання, якби я викупив тебе замість неї?

Його очі так глибоко врізалися в мене, що здається, він читає мою душу.

— Ні, дівчино, ти не допомогла би мені, навіть щоб урятувати власне життя. Але тобі довелося би допомогти, якби від цього залежало життя твоєї сестри…

— Навіщо тобі моя допомога? Ти король фейрі. Я смертна дівчина.

— Абріелло, навіть ти знаєш, що ти — більше ніж звичайна дівчина.

Мордей задумливо перебирає одну з білих косичок.

— Ти змогла крадькома обнишпорити замок Золотої королеви, пробираючись його коридорами. Ти знайшла портал і пройшла крізь нього непоміченою. Ти вразила навіть мене — повелителя Ночі. Я вірю, що ти здатна виконати завдання, з яким ніхто більше не впорається.

— Сумніваюсь, — випалюю я, і тієї ж миті шкодую, що не можу забрати слова назад. Доки в нього моя сестра, я повністю в його владі, й король це розуміє. Якщо це завдання — єдиний спосіб, яким можу звільнити Джас, треба змусити Мордея повірити, що я виконаю все, що він попросить. — Я нічого не робитиму, доки моя сестра в тебе. Відправ її додому й обговоримо, як я зможу допомогти тобі.

— Додому? Хочеш, щоб я відправив її у ту запліснявілу комірчину в підвалі відьминого будинку? — Мордей знову сміється, і цього разу весь натовп позаду мене теж вибухає сміхом. Ненавиджу їх усіх. — Думаєш, я повірю, що, коли відпущу твою сестру, ти добровільно виконаєш моє завдання?

— А ти очікуєш, що я повірю, ніби ти відпустиш мою сестру, коли я допоможу тобі?

Король киває:

— Звісно. У тебе немає іншого вибору, окрім як повірити. Гадаю, ми можемо укласти угоду, якщо забажаєш. В обмін на твої послуги я відпущу сестру. Відправлю її додому неушкодженою. Але тільки після того, як ти повернеш усе, що вкрав у мене Золотий Двір.

— Чому ти сам не зробиш цього? Ти ж усемогутній повелитель Ночі.

Король посміхається. Мене приголомшує його зловісна краса.

— Дякую за комплімент, але я не покину свій трон, щоб бути хлопчиком на побігеньках.

Я киваю в бік вартового, що стоїть позаду мене.

— То відправ одного зі своїх посіпак.

— Це робота не для фейрі, — король так міцно стискає кулак, що аж пальці хрускають. — Королева Арія шукає своєму синові наречену, людську наречену. Не сумніваюсь, що ти припадеш до смаку принцові Ронану.

— Як принц пов’язаний із…?

Король зупиняє мої слова помахом руки. В прямому сенсі зупиняє їх. Я рухаю губами, але жодне слово з них не злітає. Я хапаюся за горло і витріщаюсь на Мордея: у моєму погляді концентрується вся ненависть, яка палає у серці.

— Завтра, — продовжує король, — принц обере дванадцятьох дівчат — потенційних наречених, які залишаться в Золотому палаці. Ти вдаватимеш із себе одну з претенденток і так проникнеш у Двір моїх ворогів. Там ти боротимешся за руку і серце Ронана, а водночас повернеш дещо з мого майна, яке королева надто довго тримає у себе. — Мордей знову шкіриться. — Щоб отримати доступ до магічних реліквій, вкрадених у мого Двору, тобі доведеться зберегти кохання і довіру молодого принца. Принеси мені всі три реліквії, якщо хочеш, щоб сестричка повернулася додому.

Магічний кляп раптом зникає, і мій голос знову вільний. Крик злітає з моїх вуст, перш ніж я встигаю стримати його:

— Ти божевільний! Я анічогісінько не знаю про те, як завоювати серце фейрі. — А навіть якби й знала… Я здригаюся. Мене нудить від самої думки про те, щоб звабити фейрі. — Чому ти упевнений, що серед сотень жінок, ладних прикінчити одна одну за можливість опинитися поруч із принцом, він обере саме мене?

Король сміється:

— Зрозумій, людино, у моєму королівстві не буває випадкових збігів. Щойно принц побачить тебе, він зробить усе можливе, аби ти була поряд. Він дасть тобі необхідний доступ.

— Я не зможу навіть вдати, що мене приваблює фейрі…

— То ти хочеш повернути сестру чи ні? — грубо уриває мене король. Його посмішка зникає, і лиха вдача пробивається назовні.

Я важко ковтаю.

— А звідки мені знати, що Джас узагалі в тебе? Звідки мені знати, що це все не обман?

Король дістає з кишені малесенький рожевий клаптик тканини і жбурляє мені до ніг.

— Це все, що я можу зробити.

Я тамую зойк і підбираю з підлоги клаптик робочого халата Джас.

— Дозволь мені побачитися з нею.

— Хочеш, щоб я довірив найталановитішій крадійці Елори мою найціннішу власність? Я так не ризикуватиму. Однак, — король плескає в долоні й ступає крок уперед, — перша реліквія, яку ти дістанеш для мене, дасть тобі змогу побачити сестру. Це чарівне дзеркало. У ньому можна побачити те, чого бажаєш.

— Хочеш, щоб я повірила дзеркалу?

Король вигинає брову, ніби запитує: «Хочеш, щоб я повірив тобі?»

— Дозволь мені побачити сестру, і ми обговоримо завдання, яке ти маєш для мене.

Що як Джас не в нього? Що як вона страждає просто зараз? Що як її більше немає? Від цих думок у мені закипає гнів.

— Ти подолав стільки труднощів, щоб заманити мене сюди. Найменше, що ти можеш зробити — відвести мене до сестри. Це не обговорюється.

— Думаєш, ти можеш вести переговори?

Я знову смикаю невидимі пута. Вони не зрушують із місця, і я плюю в короля. Очі Мордея зблискують, ніздрі роздуваються. Він розвертає долоню, і просто на мене летить куля темряви.

Я відхиляюсь, але надто пізно. Щойно вона поцілила в мене, я опиняюсь у яскраво освітленій кімнаті. Затхле повітря смердить пліснявою і сечею. Моя тоненька сукня не захищає від крижаного холоду кам’яної підлоги, зуби вмить починають вибивати дрижаки.

Де це я?

Навколо ні вікон, ні дверей. Принаймні я їх не бачу. Лише чотири кам’яні стіни, така сама підлога і сліпуче світло, що, здається, ллється просто зі стелі. Двір Тіней катує своїх в’язнів світлом?

Я тремчу, частково від холоду, частково від гніву, — обходжу кімнату, обмацуючи кожну стіну, шукаю тріщини між каменями, бодай найменшу щілину, але нічого не знаходжу.

Я обхоплюю себе руками й примружуюсь, намагаючись розгледіти люк наді мною. Напевно, це якась підземна в’язниця, хоча мене сліпить яскраве світло.

— Агов? — мій голос луною відбивається від стін. — Є там хтось?

Жодної відповіді.

— Я хочу говорити з королем!

Жодної відповіді.

Я копаю стіну ногою, і її пронизує біль.

— Заберіть мене звідси!

Жодної відповіді.

Я витріщаюся на свої руки з надією, що вони розчиняться, як це було у замку, але навколо немає тіні. Немає темряви, щоб заховатися чи втекти.

Я сповзаю по стіні, обхопивши ноги руками. Я так втомилася. Коли я востаннє спала? Кілька годин у Нік, перш ніж довелося втікати від людей Ґорста. Відколи я пройшла крізь портал до Фейрії, минув уже цілий день.

У мене немає сил навіть на сльози. Гнів випалив рештки енергії. Я виснажена своєю мандрівкою, але відмовляюсь повірити, що застрягла. Я не даремно подолала увесь цей шлях.

Опускаю голову на коліна й заплющую очі. Уявляю, як десь, у подібній кімнаті, моя сестра скрутилася калачиком і плаче, доки засне. Я згадую ніжний погляд Себастіана, коли він дарував мені кришталевий захисний амулет. Що він подумає, коли повернеться до Фейрскейпу, а мене там немає?

* * *

Я одночасно у двох різних місцях. І одночасно дві різні людини. Я — рятівниця-невдаха, яка не змогла визволити сестру і тепер спить, притулившись до стіни, у в’язниці

Мордея. І водночас я — восьмирічна захисниця, яка обіймає під ковдрою свою маленьку сестричку, вигодовує з ложечки її надію і не дає потонути в морі смутку.

Сни бувають такими дивними.

Я знаю, що сплю, але не хочу прокидатися. Тому що в цьому сні Джас поруч зі мною. А коли вона зі мною, вона в безпеці.

Ми в спальні нагорі, де жили до смерті дядечка Девліна. Джас плаче, а я витираю її сльози. Сьогодні вона сумує за мамою. Я теж, але моє горе ще більше її засмутить, тож ховаю його глибоко всередині.

— Я скучила за нею, — каже тремтливим голосом Джас, схлипуючи.

— Закладаюсь, і вона за нами скучила, — шепочу я. — Так сильно, що планує прийти сюди і забрати нас.

Джас шморгає.

— Розкажи мені історію.

Я прибираю з очей сестри її каштанове волосся і починаю вигадувати історію про замки фейрі та ельфійську знать. Цієї миті ніби спостерігаю за собою здалеку.

Історія продовжується, я відчуваю, що це важливо, але не можу розібрати власних слів. Вони приглушені, ніби долітають з іншої кімнати.

Джас хапає мене за руку, і я знаю, що дійшла до якоїсь захопливої частини.

— І що потім? — запитує вона.

— Жорстокий король чекає дня, коли до його замку прийде принцеса Тіней, — я вже й забула цю оповідку. Мама розповідала її лише раз — за ніч до того, як покинула Фейрскейп. — Фальшивий король знав, що вона вміє керувати тінями, але навіть не підозрював, що її велике серце та безмежна любов коштуватимуть йому трону.

Джасалін заплющує очі, її обличчя розслаблюється, вона засинає. Не знаю, спить вона чи напівспить, коли говорить:

— Принц допоможе тобі знайти мене.

Я відводжу від неї погляд і помічаю темряву в ногах. Біля ліжка щойно стояв срібноокий фейрі, якого я зустріла на балу, але враз зник. За мить його образ зблиснув знов, наче дорогоцінний спогад, і знову розтанув.

— Хто розповів тобі цю історію? — запитує він. Це радше тінь, ніж жива істота.

Я сідаю на ліжку й усміхаюся йому. На диво, його поява і слова сестри заспокоюють мене. Я почуваюся тут у безпеці. Під пильним поглядом фейрі, який для мене не більше ніж незнайомець, я почуваюся менш самотньою. «Принц допоможе тобі знайти мене». Я встаю з ліжка і кутаю Джас у ковдру.

— Мама розповідала нам багато історій.

— Тоді чому ти почуваєшся такою безсилою?

Раптом наша спальня перетворюється на холодну в’язницю, без дверей і без вікон, у замку лихого короля. І я згадую. Я бранка. Це все сон.

— Бо так воно і є.

Щось подібне на злість спалахує у срібних очах фейрі, і я вмить опиняюсь під безмежним зоряним небом. Місяць заспокійливо світить, наче маяк, наді мною.

Срібноокий фейрі повністю матеріалізується, ніби черпає свою силу від зоряного світла. Чорне волосся, зачесане назад, відкриває його обличчя, на якому я бачу тривогу:

— Ти безсила тільки тоді, коли сама вважаєш себе безсилою, — він насмішкувато розглядає мене, в його очах відбиваються зорі. — У нас небагато часу.

— Що?

— Він не відпустить тебе — не відпустить жодну з вас, — доки ти не погодишся. Я допоможу тобі повернути її. Ходи зі мною.

— Ти — Немилостивий. Навіщо мені твоя допомога? Ти ж, певно, працюєш на нього.

Очі фейрі зблискують.

— Ніколи. Присягаюся своєю магією, — він швидко кліпає і відвертається. — Вони йдуть.

Срібноокий зникає, і темна ніч навколо мене враз змінюється нестерпно яскравим світлом.

— Прокидайся, Вогнянко, — ці слова супроводжує сухий, ніби кудкудакання, сміх. Я розплющую очі.

Посеред камери стоїть гоблін. Він шкіриться, витріщаючись на мене, його кострубаті пальці тягнуться до мого волосся, вибалушені очі захоплено блищать. Але я досі у світі марень і ледве можу сфокусуватися на істоті переді мною.

Чому мені наснився той фейрі? Він здавався таким реальним. Чому не наснилось, що поради мені дає Себастіан або ж Джасалін? Чи будь-хто інший, кого я знаю?

Гоблін простягає руку, вириваючи мене із задуми.

— Король упевнений, що за ніч ти встигла передумати. Ми підемо зараз до нього.

Моя перша думка — відмовитися, але що це дасть?

Тож я киваю і беру гобліна за кістляву руку. Я навіть не встигла підвестися з підлоги, а ми вже перемістилися до тронної зали. На відміну від минулої ночі, в залі немає нікого, окрім Мордея.

Очевидно, король нервово походжав перед троном, та зупинився, щойно ми з’явилися. Яскраве вранішнє сонце ллється в залу крізь вікна і скляний купол стелі, але приміщення видається більшим і холоднішим.

— Смертна передумала щодо моєї пропозиції? — запитує гобліна Мордей. Його холодні очі — суцільна жорстокість. Король не потерпить відмови.

Усередині мене все стискається, але примушую себе зробити декілька глибоких вдихів. Я не довіряю фейрі, особливо цьому, але довіряю своїм снам. «Присягаюся своєю магією». Здається, мама колись розповідала, що фейрі не можуть порушити обіцянку, якщо клянуться власною магією. Доведеться повірити, що підсвідомість недарма витягнула зі спогадів цю інформацію.

Я підводжуся з підлоги, та мене вмить знову сковують невидимі пута. Я прикушую губу, щоб не крикнути королю в обличчя:

— Передумала.

Вдати, що хочу заміж за принца, проникнути в замок, викрасти кілька магічних реліквій і звільнити сестру. Я можу це зробити.

— Якщо я дістану й поверну три реліквії, то… — я вагаюсь. Не хочу допомагати цьому негідникові, котрий вважає, що людські дівчата — це річ, яку можна легко купити. Інстинкти підказують мені, що треба змінити умови нашої угоди. — Якщо я поверну ці реліквії до Немилостивого Двору, ти відправиш мою сестру неушкодженою в будь-яке місце в людському світі, яке я оберу, — це навіть не питання. Це мої вимоги.

Срібні очі короля зблискують. Він знає, що переміг.

— Даю тобі слово, Вогнянко.

— Заприсягнися своєю магією.

Король похмурніє, його обличчя спотворюється від люті, але вмить ховається за маскою приязності.

— Хто розповів тобі про це, людино?

Я знизую плечима.

— Усі це знають, — брешу я. — На жаль, тільки так я зможу повірити тобі.

— Гаразд. Але в мене теж є одна умова. Якщо ти розповіси комусь із Милостивого Двору про нашу домовленість, угода скасовується, а твоя сестра стане подарунком на сонцестояння для моїх гоблінів. Зрозуміла?

Кому ж я можу розповісти? Єдина жива душа, якій я довіряю у цьому світі, — Джасалін.

— Зрозуміла.

Король усміхається.

— Отже, домовилися. Щойно всі три реліквії повернуться до мого Двору, де їм і належить бути, я відправлю твою сестру неушкодженою в будь-яке місце в людському світі, яке ти обереш.

— Живою, — швидко додаю я. Слово «неушкодженою» мало би гарантувати це, але я не залишу королю жодних лазівок.

— Живою. Присягаюся своєю магією.

Король клацає пальцями, і в його руці з’являється посріблене дзеркало.

— Це лише копія Дзеркала Виявлення. Коли знайдеш справжнє, заміни його на це, щоб королева не здогадалася про крадіжку.

— А що трапиться, коли королева зрозуміє, що дзеркало несправжнє?

Король хитає головою:

— Тільки той, у кому тече Немилостива кров, здатен помітити різницю.

— І де ж мені знайти це Дзеркало?

Король знизує плечима.

— Мені відомо, що Арія заховала його десь у Милостивому Дворі. Доведеться добряче пошукати, щоб дістатися до нього. Але для того, хто знайшов портал, це не стане проблемою, — він глузливо посміхається і простягає мені дзеркало: — Можеш підвестися.

Я обережно ворушусь і розумію, що невидимі пута зникли. Підводжуся й тільки тепер помічаю, що досі стискаю в руці клаптик халата Джас. Я беру дзеркало в іншу руку й докладаю всіх зусиль, щоб не тремтіти.

— А коли я знайду Дзеркало, принести його сюди через портал?

— Портал уже… закрили.

Гоблін заходиться реготом, і навіть король не може стриматися від сміху.

— Коли настане час, мій гоблін перенесе тебе і Дзеркало сюди.

Я не в захваті від того, що спричинила незрозумілі мені веселощі. Але минулої ночі я вже дозволила гордості взяти гору над здоровим глуздом і згаяла години — години, які могла витратити на пошуки Дзеркала. Нехай сміються наді мною, скільки забажають, аби тільки вдалося повернути додому сестру.

— А інші дві реліквії?

— Зосередься на одному завданні за раз, дівчино. Я розповім тобі про другу реліквію, щойно отримаю першу.

Король плескає у долоні, й навколо мене з’являються троє жінок-фейрі. У них така сама бліда шкіра, як у короля, але коротке блакитне волосся.

— Одягніть Абріеллу для Милостивого Двору. Зробіть так, щоб вона мала вигляд, як майбутня королева, а тоді поверніть до Золотого палацу.

Троє фейрі схиляють голови в мовчазній покірності.

— Так, Ваша величносте, — в унісон відповідають вони. Одна з них бере мене за руку і веде до дверей у віддаленій частині кімнати.

— Абріелло, — говорить услід король. Я озираюсь і зустрічаюся з ним поглядом. — Коли зустрінеш принца Ронана, пам’ятай, що він потрібен тобі. Збережи його довіру, інакше не потрапиш до Милостивого Двору.

— Я зрозуміла своє завдання.

Король широко розставляє пальці, й із них, ніби кров, сочиться темрява.

— Усе буде добре, якщо ти пам’ятатимеш, що стоїть на кону, — темрява клубочиться, і виявляється, що це не просто темні плями, а силуети нас із Джасалін на підлозі в мадам Ві. Джас у піжамі й має такий сонний вигляд, ніби щойно виповзла з ліжка. Її усмішка змушує мене підійти ближче до наших образів, наплювавши на те, у чиїх вони руках.

— Чи краще сказати… хто, — додає король.