Ці порожні обітниці

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Я знаходжу Себастіана на даху найвищої вежі, де облашто-вано тренувальний ринг. Він без сорочки, його оголені груди блищать від поту у світлі призахідного сонця.

Себастіан б’ється з іншим чоловіком, також голим до пояса. Я намагаюся роздивитися золоте волосся незнайомця чи татуйовання, що тягнеться збоку через його шию та плече, але ледве можу відвести погляд від Себастіана. А найгірше, що я не можу вимовити й слова, щоб сповістити про свою присутність.

Не краса його тіла відібрала в мене мову, а спогади про наші дні у Фейрскейпі. Часи, коли я вдавала, що читаю, і нишком спостерігала, як він тренувався у внутрішньому дворику. Часи, коли він помічав, що я дивлюся, і підморгував мені через плече, і від цього простого жесту в моєму животі здіймався рій метеликів. Він і Джас були яскравими плямами в моєму темному й тяжкому житті. І я втратила їх обох. Мене переповнює відчуття порожнечі, тож я ледве стримуюся, щоб не кинутися Себастіанові на шию.

Нарешті він помічає мене і жестом показує своєму партнерові, що хоче зробити перерву. Бере рушник і витирає піт із чола.

— Усе гаразд?

Слова, Брі. Використовуй слова.

— Так, гаразд. Просто… — я важко ковтаю, — хотіла поговорити з тобою. Але я можу піти, якщо зараз непідхожий час.

Я тремчу. Спіймати його тут, нагорі, здавалося мені вдалою ідеєю, але тепер я почуваюся нахабою. Крім того, я зовсім не хочу привертати зайву увагу до свого прохання.

— Я не хотіла переривати твоє тренування.

— Усе гаразд, — говорить Себастіан. — Ми вже закінчували.

Він наливає воду й пропонує мені.

Я хитаю головою, він підносить келих до губ і висушує його. Я заворожено спостерігаю, як рухаються м’язи його шиї, коли він ковтає.

Інший фейрі помічає, як я витріщаюся на Себастіана, і заходиться беззвучним реготом. Він багатозначно підморгує мені, а тоді натягує на себе темну сорочку.

— Він однаково не може зрівнятися зі мною, — каже цей другий. — Принц розм’як, доки був у людському світі.

Себастіан роздратовано відповідає:

— Ти програв три з п’яти раундів. Я би на твоєму місці так не вихвалявся.

— До того, як ти поїхав, я би програв усі п’ять, — каже фейрі, знизавши плечима, усміхається і простягає мені руку. — Я Ріаан. А ти, певно, та сама чарівна серцеїдка Абріелла, про яку я так багато чув?

Від цієї характеристики і самої думки про те, що Себастіан описує мене такими словами, я шаріюсь, але змушую себе кивнути.

— Приємно познайомитися, Ріаане. Ви часто тренуєтеся разом?

Ріаан хитає головою:

— І близько не так, як раніше. Він тепер надто зайнятий для мене. Готується стати королем. Обирає наречену. — На цих словах Ріаан кидає на мене багатозначний погляд і додає: — Хоча, якщо хочеш знати мою думку, він має падати тобі в ноги, щоб ти погодилася посісти це місце.

Я розтуляю рот, але вмить стуляю й обертаюся до Себастіана, поки не бовкнула чогось зайвого.

— Ріаан — мій найдавніший друг, — заспокійливо говорить Себастіан.

— Ваша таємниця зі мною в безпеці, — підморгує Ріаан. Він наповнює склянку водою та вдає, що підіймає тост за нас, перш ніж зникнути на сходах і залишити нас наодинці.

— Не слід було вам заважати, — кажу я, усе ще тримаючи в голові слова Ріаана. Можливо, було би легше ображатися на Себастіана, якби я не знала, що ті почуття, які я плекала до нього з дня нашої першої зустрічі, насправді взаємні.

Себастіан розвіює моє хвилювання.

— Ми все одно збиралися закінчувати. Мама хоче, щоб Ріаан супроводжував її сьогодні по обіді на північ.

— Що означає на північ?

— Там є інший палац.

Я починаю сміятися.

— Ти чого? — запитує він.

— Ти так про це говориш, як Джас про ще одну сукню для моїх розбещених кузин, — я роззираюсь, оглядаючи простору територію навколо Золотого палацу. — Не уявляю, як це — мати хоча б один такий палац, не кажучи вже про інший.

Коли я знову переводжу погляд на Себастіана, він супиться.

— Маячня, правда ж? — спокійно запитує він. — Таке багатство тут, коли в Елорі стільки страждань. Я не розумів… доки не переїхав до чарівника Тріфена.

— До речі, навіщо ти це зробив? Ти володієш магією — кращою магією, ніж будь-хто з людей може уявити. Чого тобі навчатися в людини?

— Людська магія інакша. До того ж я не такий зарозумілий, щоб вважати, ніби вона мені не потрібна.

Себастіан теж задивляється на краєвид, і його погляд стає замріяним.

— Якщо я хочу стати найкращим правителем для моїх підданих, мені знадобиться кожна дрібка знань, яку тільки можна отримати.

— І коли ж це станеться? Коли ти станеш правителем?

Себастіан хитає головою:

— Лише давнім богам відомо, коли настане ця мить, але я хочу бути готовим. — Він знову наливає собі воду і додає: — Ти ж прийшла сюди не для того, щоб говорити про моє навчання.

— Ні. Я прийшла через інше. Але… тепер мені це здається дурницею.

Помітивши мою розгубленість, Себастіан усміхається:

— То що ж це?

Я нервово перебираю пасмо волосся.

— Я міркувала, як нам знайти Джас, і згадала легенди про таке магічне дзеркало, що може показати того, кого ти хочеш побачити.

Очі Себастіана округлюються:

— Дзеркало Виявлення?

— Не знала, що воно так називається. — Я намагаюся приховати брехню за усмішкою. — Та коли дивишся в Дзеркало, можна попросити показати чиєсь зображення. Можливо, ми використаємо його, щоб знайти Джас?

— Неможливо знати напевне, що саме побачиш, поглянувши в нього, — Себастіан серйознішає і замислюється. — Воно може бути непередбачуваним.

Я важко ковтаю.

Будь ласка, дістань його для мене. Благаю.

— Але хіба не варто спробувати? — виговорюю одним духом. — Така прадавня магія. Мені… цікаво.

Себастіан заходиться сміхом:

— Це в тобі говорить крадійка. Ой, не роби таке обличчя — це комплімент. Але я однаково не дозволю тобі вдертися до священної сонячної кімнати моєї матері, просто щоб вдовольнити цікавість. Побачимо, що я можу зробити.

* * *

— Люди в палаці не вважатимуть дивним, що я так часто кудись їду? — запитую я Прету наступного дня, коли вона в подобі Юрелоді супроводжує мене до будинку Фінна.

— Усі думають, що ти навчаєшся вдома у своєї наставниці. Фінн добре платить її сім’ї за те, що ми користуємося їхнім будинком.

Прета зачиняє позаду мене двері, струшує плечима. Крила вмить зникають, і її тіло повертається в подобу, відому мені, як Прета.

— Це твоя… справжня зовнішність? — не стримуюсь я.

— Ось це? — вона усміхається, і її обличчя сяє. Прета просто приголомшлива. Мені цікаво, вона Фіннова дружина чи партнерка, чи… я відганяю непристойну думку. Навіщо мені думати, з ким він. — Так, це моя справжня зовнішність.

— Ти можеш літати, коли маєш крила?

Прета пирскає зі сміху й жестом запрошує йти за нею тьмяно освітленим коридором у задню частину будинку.

— Усе залежить від форми, якої я набуваю. Я не вмію літати, коли обертаюсь на Юрелоді, бо Юрелоді не вміє літати. Інші форми… — Прета знизує плечима, — звісно. Іноді. Хоча, щоб обернутися повністю, потрібно багато енергії.

Ми проходимо крізь подвійні двері у величезну двоповерхову бібліотеку, кожна стіна якої заставлена книжковими полицями.

Над столом посеред кімнати схилилися трійко чоловіків-фейрі й тихо щось обговорюють. Я впізнаю Кейна, а двоє інших видаються мені схожими на здорованів, які охороняли двері до кабінету тієї ночі, коли Кейн заніс мене в таверну. Фінна ніде не видно, але його вовчиці дрімають у темному кутку бібліотеки.

— Приві-і-і-т, — співуче протягує Прета, і чоловіки виструнчуються.

Кейн прибирає щось зі столу — можливо, мапу? — і згортає, перш ніж засунути за ремінь позаду.

— Принцеса повернулась, — реве він.

Я вигинаю брову.

— Якщо мені тут не раді, навіщо ваш принц відправляє її за мною?

— Не зважай на Кейна, — каже Прета. — Він вічно буркотить.

Кейн зиркає на неї спідлоба, а двоє інших тихенько хихочуть.

Прета вказує на чоловіка з темною шкірою і короткими чорними дредами, на його чолі така сама срібна павутинка, як у Прети.

— Абріелло, це Тінан, — представляє вона. Чоловік усміхається, простягає руку, і я тисну її. — І Джалек, — продовжує Прета, вказуючи на іншого — чоловіка з блідою шкірою, коротко стриженим волоссям і темно-зеленими очима. Цей не простягає руку. Натомість коротко киває і робить крок назад, ніби не хоче надто наближатися до мене.

Я відкашлююся.

— Це так… приємно зустріти всіх вас.

Джалек регоче:

— З неї жахлива брехуха. Ви впевнені, що вона зможе обкрутити принца?

— Ану, цить, — відповідає Прета. — Абріелла — найкращий шанс, який є у Фіннового Двору.

Я здивовано підіймаю брови. Двір Фінна?

— Ви ж двоє не з Немилостивих? — не стримуюсь я.

Прета кривиться й перезирається з Тінаном.

— Не за народженням, — відповідає вона. І, зітхнувши, додає: — Я народилася серед Диких фейрі, але давно присягнула на вірність Фіннові.

Я переводжу погляд на інших.

— А ви троє?

— Немилостивий за народженням і походженням, — каже Кейн і б'є себе кулаком у груди.

— Не бійся, — говорить Тінан, — не всі Немилостиві такі потворні, як цей.

Кейн показує Тінану непристойний жест, а Джалек ледь стримує сміх.

Прета ігнорує їх усіх.

— Тінан — Дикий фейрі, як і я. А Джалек народився Милостивим. Багато років тому він служив при дворі батька Золотої королеви.

— Ще той старий мерзотник, — бурмоче під носа Кейн.

— Краще бути старим і мудрим, ніж молодим і дурним, — відповідає йому Джалек, не зводячи з мене погляду, ніби вивчає мою реакцію на почуте.

Я намагаюся не видавати свого здивування. Мені завжди здавалося, що фейрі неухильно вірні Дворам, у яких народилися, проте, здається, Фінн зібрав навколо себе відбірних невдах.

— І всі ви працюєте на Фінна?

— Ми працюємо заради кращого життя для всіх фейрі, — каже Прета, перекидає своє довге волосся через плече і заплітає його в косу. — Оскільки Фінн взяв цю місію на себе, так, ми працюємо на нього. Ми працюємо з ним.

Джалек примружує свої живі зелені очі й іще глибше вдивляється в мене:

— Ти багато часу провела в палаці з королевою Арією?

Я хитаю головою. Я не бачила королеви, відколи вдавала перед нею, що хочу заміж за її сина.

— Ні. Вона проводить із нами мало часу.

Джалек і Тінан перезираються, а Кейн бурмоче щось, що я не можу розчути.

— Здається, ви всі маєте сьогодні справи деінде, — багатозначно каже Прета, й замість розізлитися на жінку, яка наказує їм, троє чоловіків мовчки кивають і прямують до виходу з бібліотеки. В Елорі жінки рідко мають владу, тож моя повага до Прети трішки зростає.

Останнім іде Тінан. Він зупиняється у дверному проході й озирається на Прету:

— Міша й Аміра бажають зустрітися з Фінном. Аміра наполягає на твоїй присутності. Я подумав, ти захочеш підготуватися.

Усмішка Прети надломлюється, та вона швидко оговтується і киває:

— Дякую, що попередив.

Тінан обертається, і двері позаду нього з гуркотом зачиняються.

— Хто такі Міша й Аміра? — запитую я.

— Король і королева Диких фейрі. Останні два десятиліття вони невіддільна частина нашої місії.

Якщо вони такі важливі, чому Прету так шокувала новина про зустріч із ними?

Прета глибоко вдихає і розправляє плечі.

— Як просуваються пошуки Дзеркала? Ти вже поговорила з принцом?

Я киваю.

— Він працює над цим.

Прета силувано всміхається:

— Чудово. А тепер розпочнемо твоє навчання, так?