Ці порожні обітниці

РОЗДІЛ ДВАДЦАТЬ ШОСТИЙ

— Магія на смак як веселка, — кажу я, похитуючись.

— Боги небес і землі, — бурмоче Прета.

На підлозі лежить килим, а на стінах горять свічки в канделябрах. Це ідеальне місце, щоб затишно вмоститися і читати книгу. Але сьогодні я не хочу читати. Я хочу відчувати.

Я хапаю Прету за руку.

— Це твій новий будинок? Мені так прикро, що через мене тобі довелося переїхати. Мені так прикро, що через мене йому доводиться цілувати іншу жінку.

Вона хитає головою і відвертається.

Поганий знак.

Прета знову перетворюється на себе, і вона така гарнюня. Раптом я помічаю, на кого вона дивиться, і розумію:

— Фінне! — кричу я і, спотикаючись, іду до нього. — Ти теж красивий. Такий красивий, що, коли ти поруч, я не можу ні на чому зосередитися. Я тобі це коли-небудь казала? Себастіан би так розлютився, якби дізнався, — гигочу я. — Можливо, нам варто піти сказати йому. Він це заслужив.

— Її накачали, — говорить Прета.

— Ясно, — киває Фінн. Ці приголомшливі срібні очі так кумедно примружуються. Веди її за мною.

Фінн підіймається вгору сходами. Прета підтримує мене, доки ми йдемо за ним нагору й проходимо у велику спальню. Я розглядаю кожну деталь, на якій можу сфокусувати погляд: великі потерті килими, мерехтіння свічок, масивне ліжко. Мій погляд зупиняється на ліжку. Розум починає малювати образ Фінна, який лежить на боці, спершись на один лікоть. Він усміхається мені. Я відчуваю дотик чистих білих простирадл до своєї голої шкіри. їхня прохолода так контрастує із жаром Фіннових пальців, що торкаються мого живота, зовсім як тоді, коли ми ховалися в глибині Джалекової камери.

Мої очі заплющуються, і фантазія повністю поглинає мене. Я невиразно усвідомлюю, що опускаюся на підлогу.

Я відчуваю тепло, і чиїсь руки підіймають мене з підлоги. Це Фінн. Він так близько, що від запаху його тіла щось у мені клацає. Тупий біль внизу живота стає дедалі сильнішим і надокучливішим, поки не перетворюється на нестримний сексуальний потяг. Я обплітаю руки навколо Фіннової шиї і ховаю обличчя на його грудях.

Він напружується і грубо бурмоче:

— Дякую.

Я щось сказала? Можливо, що він добре пахне або що іноді я думаю про його великі руки, або що дивуюся, як змінюються його гіпнотичні очі, коли він збуджений. Ні, точно не це. За таке він би мені не дякував.

— Що ти пила? І скільки?

Звук його голосу змушує мене розплющити очі — а коли я встигла їх стулити? Фінн тримає мене так, що його обличчя зовсім близько, а губи зависають над моїми.

— Тільки один, два, три, — кажу я. — Але я хочу ще, будь ласка.

— Хто б сумнівався, — бурмоче він, а потім відводить від мене очі. Це мене засмучує. Я не хочу, щоб він дивився на когось, крім мене. — Вона забагато випила. Еліксир тут не допоможе.

— Я помираю? — Мабуть таки помираю, бо Фінн тримає мене на руках і так ніжно торкається. Одна його рука лежить на моєму попереку, а іншою він гладить мою шию.

— Ти не помираєш. Ти п’яна.

Він навіть не дивиться на мене.

— Принца поруч не було, — каже Прета. — І королева не поверталася до палацу після Літи, хоча в нас досі немає підстав вважати, що вона знає, хто така Абріелла.

— Тоді хто це зробив? — питає Фінн. У його голосі чую агресивні нотки. Знаю, це повинно лякати мене, він повинен налякати мене, але натомість його слова тільки посилюють пульсацію у мене між ніг.

Накачана. П’яна. Одурманена. Хай що це було, я вдячна за те, що зараз я інша. Нова Брі не боїться. Новій Брі не доведеться мати справу з розбитим серцем і дурним почуттям провини. Вона може говорити та робити все, що захоче. А зараз вона хоче запустити пальці у волосся Фінна.

— У тебе таке м’яке волосся, — я накручую одне пасмо собі на палець.

Фінн лається.

— У неї жар.

Я соваюсь у руках Фінна, опускаю долоню з його волосся на шию і дотягуюсь ротом до вуха:

— Мені треба відкрити тобі секретик.

— З нею все буде гаразд? хвилюється Прета.

Я відчуваю, як Фінн глибоко зітхає. Я так міцно пригорнулася до нього, що рухаюся з кожним його подихом.

— Я подбаю про неї. А ти поки дізнайся, що зможеш.

Моя шкіра горить від його дотиків. Я притискаюсь обличчям до його шиї.

— Брі, — його голос низький і глибокий. Хрипкий тембр пробуджує чуттєвість моїх нервових закінчень, але щось мені підказує, що це було попередження.

— Я бачила її з тобою.

— Про кого ти говориш? — Фінн несе мене кудись. Я розчарована тим, що ми віддаляємось від ліжка, але доки він тримає мене на руках, я не протестую.

— Вона була з тобою в бібліотеці. Ти цілував її. Я бачила.

— Хто? Кайла?

— Її так звати? Що з нею сталося?

Він обережно ставить мене на ноги.

— Чи не забагато ти шпигуєш, принцесо?

— Я намагалася отримати відповіді. Але це не дуже спрацювало.

Я хихочу, перечіплююсь об край килимка і падаю. Він піднімає мене, його пальці зачіпають нижню частину моїх грудей. Я нахиляюся і задивляюся йому в очі — сьогодні вони радше сірі, ніж сріблясті. Простягаю руку й обводжу кожен вигин його губ.

— Ти такий красивий. Здається, я хочу тебе поцілувати. Усього разочок.

Вираз його обличчя змінюється, і мені здається, я помічаю дещо. Збудження? Та воно миттєво зникає.

— Тебе одурманили. Це не ти.

— Правда. Це не я. Я — Абріелла, і я відповідальна. Безсердечна. Нудна, — я заплющую очі, беру його долоню в свою руку й починаю водити нею по животу, а тоді пошепки додаю: — Самотня.

— Треба тебе освіжити.

Мені подобається звук його голосу. Він ніби ніжний дотик до шкіри. Фінн говорить іще щось — нудні нісенітниці про температуру тіла, воду і бла-бла-бла. Я втикаюся в нього носом, продовжуючи водити його рукою по своєму животу.

— Брі! Абріелло!

Я різко розплющую очі. Ми у великій ванній кімнаті. Як ми сюди потрапили? Коли?

Фінн крутить ручки в душі, а тоді киває.

— Залазь.

Не зводячи очей із Фінна, я розшнуровую сукню. Я дозволяю їй зісковзнути з мого тіла й упасти біля моїх ніг. Я залишаюсь майже голою. Погляд Фінна досі прикутий до мого обличчя.

— Ти не веселий, — дражнюся я, обходячи його. — Що було в Кайли, чого немає в мене? Що було в дівчини Себастіана, чого немає в мене?

М’яз на його обличчі смикається.

— Лізь у душ.

Я слухаюсь і йду вперед, щоб підкоритися, звабливо вигинаючись. На мені досі мереживна нижня білизна, яку для мене завжди готують Еммалін і Тесс, але я залишаюсь у ній. Я хочу, щоб він її з мене зняв. Хочу, щоб він був у душі зі мною. Хочу відчувати на своїй шкірі гарячу воду і дотик його рук. Себастіан не єдиний, хто може закрутити інтрижку.

Та щойно я опиняюсь в облицьованій плиткою душовій кабіні, струмінь крижаної води вдаряє по шкірі. Я одразу кидаюсь назад.

Фінн блокує мені вихід. Він стоїть у дверях, широко розставивши ноги і склавши руки на грудях.

Я тремчу.

— Вода крижана.

— Це не так. Просто температура твого тіла зависока.

Я розгублено кліпаю, вода ллється на мене, мочить моє волосся та білизну.

— Випусти мене.

— Не можу.

— Ну і нехай.

Я простягаю руку вперед, засовую два пальці йому за пояс і тягну до себе.

Фінн заплющує очі, і я бачу, яке напружене в нього обличчя. Він хоче мене. Фінн хоче мене й бореться із цим.

Його сорочка промокла, і я можу розгледіти татуйовання під тканиною. Обводжу пальцем кожну витатуйовану руну на його грудях.

— Мені подобаються твої тату.

Фінн розплющує очі й напружується.

— Не треба.

Він хоче, щоб я не чіпала його, чи…

— Не треба що? — щоб перевірити, я проводжу пальцем по татуйованню у формі полум’я. — Не треба робити так?

Фінн тремтить, його груди швидко надимаються й опадають, знову і знову, наче він біжить.

— Я ненавиджу ці татуйовання, — шепоче він. — Не романтизуй те, про що нічого не знаєш.

— Ось він, мій буркотливий принц Тіней, — мої пальці торкаються твердих м’язів його живота та символів на ньому. — Вони тобі не подобаються?

— Не дуже.

— Тоді навіщо ти їх робиш? — я підіймаю його сорочку й розглядаю одне тату, яке опускається аж під пояс штанів. Це зображення п’ятикутної зірки зі звивистою лінією посередині. Натискаю на нього великим пальцем і підводжу очі, щоб зустрітися із Фінном поглядами. — Я хочу спробувати його на смак.

Його ніздрі роздуваються. Фінн тихо лається, хапає мене за зап’ястки, заводить мої руки над головою й притискає до стінки душової.

— Брі. Заспокойся.

— Чому? Фінне… — я шепочу його ім'я, ніби таємницю. Він міцно тримає мої руки, тож єдиний спосіб доторкнутися до нього — це вигнути спину і притиснутися своїм тіло до його. Я так і роблю. — Будь ласка. Я хочу бути бажаною. Без зобов’язань, без очікувань. Хочу, щоб мене цілували, не вимагаючи обіцянок, яких я не можу дати. Хоча б разочок.

Фінн сердиться на мене. Він видається молодшим, коли так супиться. Менш серйозним. Це дивно, бо як можна супитися й водночас мати менш серйозний вигляд?

— Себастіан хотів ту дівчину, яку цілував. А мене він не хоче. Не так.

— Повір мені, Себастіан тебе хоче. Відчайдушно, — після цих слів на його обличчі проступає глузлива посмішка, але коли я починаю рухати стегнами, щоб притиснути своє тіло ближче до нього, вона зникає так само швидко, як і з’явилася. Його шия напружується, він важко ковтає.

Я хитаю головою.

— Всі від мене чогось хочуть, але мене ніхто не хоче. Він завжди йде, коли я його цілую. Думаю, це тому, що я не обіцяю стати його нареченою. Але від неї він іти не хотів. Він хотів продовжувати цілувати її.

Фінн скрегоче зубами.

— Твій принц — ідіот.

Це змушує мене усміхнутися, але я намагаюся стриматись.

— А ти… іноді ти дивишся на мене так, ніби хочеш мене. Ну це коли ти не дивишся на мене так, ніби ненавидиш мене. Фінне… — мої слова переходять у скигління. — Торкнися мене.

— Я не збираюся тягнути тебе у своє ліжко лише тому, що твій принц образив твої почуття.

Я намагаюся звільнити руки, але він міцно тримає мене.

— А ти можеш просто вдати? — запитую я. — На хвилинку? І поцілувати мене, як цілував її.

— Кого? — його груди надимаються й опадають, видають його нерівне дихання. Погляд постійно повертається до моїх вуст.

— Людську дівчину, яку тобі приводив Кейн. Офіру. Я бачила її у твоїх обіймах і… Я хотіла бути на її місці.

Фінн надовго завмирає. Тільки його кадик продовжує рухатися, коли він важко ковтає.

Моя шкіра така гаряча. Занадто гаряча. А вода занадто холодна. Мені добре тільки там, де мене торкається Фінн. Якби Себастіан знав, що я відчуваю до Фінна, якби знав, що я потай хочу Фінна, він би ніколи мені не пробачив. Але це лише ще одна зрада.

Врешті-решт, хіба вона вже щось змінить?

Він не обрав мене сьогодні. І тим паче не обере, дізнавшись правду.

— Помиляєшся, він однаково вибрав би тебе, — супиться Фінн. Цікаво, як багато я сказала вголос? Я не можу змусити себе зосередитися на цій думці зараз, коли моя шкіра поколює від бажання дотиків, коли Фінн міцно тримає мої руки, а його великі пальці легенько погладжують внутрішні сторони моїх зап'ясть.

— Дозволь мені торкнутися тебе, — я вигинаюсь, щоб дотягнутися до нього.

Своїм тілом Фінн притискає мене до стіни, щоб знерухомити. Його масивне стегно опиняється між моїх ніг. Він опускає губи на вигин моєї шиї. Моя шкіра така гаряча, а його подих пестить її прохолодою.

— Просто… Стій спокійно. Це відчуття мине.

Я вигинаюся під ним, намагаюся звільнитись.

— Мені боляче.

Байдуже, що це звучить так жалюгідно. Відчайдушно. Байдуже на все, окрім вогню внизу мого живота та жаги, що палає в моїй крові.

— Знаю.

Фінн уткнувся обличчям у мою шию. У вухах мені так стугонить, що я ледве чую його приглушені слова.

— Це через мене? — мій голос ламається. Через мене. Я не достатньо хороша.

— Неправда.

— То доведи це.

Його гострі зуби впиваються в мою шию, і я судомно вдихаю повітря, але потім його язик ковзає моєю шкірою, і біль перетворюється на задоволення. Кров пульсує там, де він торкнувся мене. Я подумки благаю ще.

Дозволяю інстинктам взяти гору наді мною — інстинктам і потребі втекти від нав’язливих думок. Мої стегна рухаються, труться об його м’язисте стегно. Моє тіло благає більшого, але він міцно тримає мої зап'ястя. Його губи і язик підіймаються вгору моєю шиєю. Він кусає мене за вухо, так пристрасно приємно. Я зосереджуюся на цій точці дотику між нами, намагаюся відчути задоволення кожною клітиною свого тіла, аж доки воно не починає пульсувати в мені.

Фінн стогне біля моєї шиї.

— Брі, — шепоче він, його гаряче дихання пестить мою шкіру. — Чорт забирай.

Я сповзаю по стіні. Я зовсім безсила і вся тремчу. Фінн бере мене на руки й несе в ліжко.