Ці порожні обітниці

РОЗДІЛ ТРИДЦАТЬ ДРУГИЙ

Корона на моїй голові виблискує усіма відтінками фіолетового та синього.

Тремтливою рукою я тягнуся до голови, щоб торкнутися корони, яку бачу в Дзеркалі, але мені це не вдається. Я дивлюся на своє відображення, намагаючись зрушити корону, але вона залишається на тому самому місці.

— Це чарівна корона, — каже Мордей. — Доки її носить людина, наше королівство помирає. Лише той, хто має Немилостиву кров, може правити ним.

— Я… — я досі приголомшена побаченим у Дзеркалі. Корона не просто красива. Вона незрівнянна. — Як?

— Мій брат, Оберон, любив твою матір.

Я ледь не впускаю Дзеркало.

— Що?

Довкола так темно, що мені важко розібрати вираз обличчя Мордея, але це, мабуть, якийсь жарт. Усе це.

Мордей клацає пальцями, і свічки в канделябрах оживають, заповнюючи кімнату довгими тінями. Моє відображення змінюється. Я більше не бачу корони.

— Колись мій брат застряг у світі смертних і закохався у твою матір, — розповідає Мордей. — Коли ж він нарешті зміг повернутися до Фейрії, людська жінка відмовилася йти з ним. Поки він бився зі мною за свій трон, вона залишилася в царстві смертних, зустріла твого батька й закохалася. Доки Оберон зміцнив портали і зміг безпечно повернутися до неї, твоя матір уже була заміжня й мала двох маленьких дочок — тебе й твою сестру.

«Одного разу король фейрі Тіней застряг у світі смертних, і людська жінка щиро закохалася в нього…»

Мама не просто розповідала нам казки перед сном. Вона розказувала свою історію.

— Оберон лишив їй дзвіночки, — продовжує Мордей. — І сказав, що якщо він колись їй знадобиться, достатньо повісити дзвоники на опівнічному вітрі, й музика покличе його. Смертна ніколи не забувала Оберона, але була задоволена своїм життям у світі смертних, зі своїм чоловіком і доньками. Якось уночі, коли всі спали, у вашому будинку зайнялася жахлива пожежа.

Я заплющую очі й пригадую. Спека. Тріщать від полум’я дерев’яні балки. Мої легені горять, коли я намагаюся набрати в груди повітря. Джасалін лежить на моїх руках. У тій пожежі загинув мій батько, і ледь не загинули ми.

— Ви, дівчата, сильно обгоріли у вогні, але ти постраждала найбільше, бо закрила собою сестру. Ти була на волосину від смерті. Твоя мати повісила дзвоники і благала колишнього коханого допомогти. Це Оберон зцілив твою сестру і лишив її без жодного шраму. Але твої рани виявилися такими глибокими, що навіть для наймогутнішого заклинання було запізно. Мого брата засліпило кохання до твоєї матері, — голос Мордея сповнений огиди.

Я дивлюся на зап’ястя, де заклинання Себастіана досі приховує мій шрам. Це був єдиний слід від пожежі, яка, я завжди знала, мала би мене вбити.

— Як він це зробив? — запитую я.

— У мить твоєї смерті він віддав своє життя, щоб урятувати тебе.

Я пам’ятаю, як моя мати плаче і молить когось: «Благаю, врятуй її».

Вона була у відчаї, її серце розбилося від горя, коли вона зрозуміла ціну нашого порятунку. «Я роблю це для вас».

Усі ці роки я ненавиділа фейрі й навіть не підозрювала, що вижила лише завдяки їхній магії.

— Але до чого тут його корона?

— Коли король фейрі помирає, він обирає, хто з його нащадків посяде трон. Коли він робить вибір, його влада переходить до спадкоємця. Лише із цією владою Двір визнає нового короля чи королеву. Але Оберон не передав свою владу синові чи доньці. Він дарував її тобі — це був єдиний спосіб врятувати тебе, зцілити і захистити смертне серце твоєї матері.

Я проводжу кінчиками пальців по голові, й цього разу відчуваю корону — не фізичну форму, а гул і вібрацію сили. Це надто складно зрозуміти. Я не можу осягнути цю реальність і той факт, що фейрі, якого я вважала егоїстичним та жорстоким, так любив мою матір, що віддав власне життя, щоб врятувати мене.

Але разом із глибоким трепетом перед правдою приходить біль від усвідомлення того, що Мордей замовчує.

Він говорить, що йому потрібна корона. Просить мене віддати її. Отже, весь цей час Фінн лиш удавав, що допомагає мені, прикидався моїм другом, щоб наблизитися до своєї корони.

— Якщо всі так сильно хочуть цю корону, чому ніхто досі не забрав її? — Я не раз залишалася у Фінна — була поранена і непритомна, навіть під дією наркотиків. У нього було багато можливостей. — Чому просто не вб’єте мене за цю корону?

— Прадавні королі, які викували корону Зоряного Сяйва, закляли її, щоб їхні нащадки не могли отримати силу, скоївши вбивство. Корону можна лише віддати, як зробив це мій брат, а не взяти силою. Я не можу вбити тебе, інакше корона не підкориться мені. Але ти можеш віддати її мені — свою корону, свою силу. Повір, тобі ніколи не знати спокою, доки на тобі ця корона. Але якщо ти віддаси її мені через церемонію зв’язування, корона перейде до мене, а ти, поміж іншим, врятуєш свою сестру.

— Просто… поєднатися з тобою зв’язком — і все закінчиться?

Пов’язати себе на все життя з найтемнішою, найпотворнішою душею, яку я коли-небудь зустрічала. Ніколи.

— Так, дорогенька.

Церемонія зв’язування. Буквально вчора Себастіан застерігав мене від неї і намагався пояснити, що Фінн хоче лише пов’язатися зі мною. «Проста церемонія зв’язування, і він міг би забрати тебе в мене назавжди». Себастіан знав. Він знав, що Фіннові насправді потрібна лише корона. Ось чому він переконував, що Фінн мені не друг.

Але Себастіан не єдиний, хто застерігав мене від зв’язків з Немилостивими фейрі. Фінн також говорив не пов’язуватися з Мордеєм. «Пам’ятай, будь-хто може укласти з тобою зв'язок, тільки якщо ти сама дозволиш це. Якщо цінуєш своє смертне життя, то ніколи не погоджуйся на це — ніколи».

Це була не погроза, а попередження. Попередження, яке він не міг озвучити прямо через прокляття. Але Фінн також застерігав мене не пов язуватися із Себастіаном. Тому що це зруйнувало би шанси Фінна пов’язатися зі мною… чи тому, що Себастіан міг вкрасти корону? Але ні, Мордей сказав, що Двором може правити лише хтось із Немилостивою кров’ю.

— Виклич свого гобліна, — кажу я королю.

Він примружує очі.

— Навіщо?

— Ти хочеш корону? Ти хочеш, щоб я погодилася укласти з тобою зв’язок? Викликай. Свого. Гобліна.

Мордей клацає пальцями, і переді мною з’являється його гоблін. Він сторожко втягує носом повітря.

— Від вас пахне моїм родичем, — бурмоче він.

— Чи вмирає людина, коли пов’язується з фейрі? — запитую я гобліна.

Він зиркає на свого хазяїна.

— Відповідай дівчині, — каже Мордей, зціпивши зуби.

— Не завжди, — белькоче гоблін, пригладжуючи своє рідке біле волосся. — Але іноді.

Не завжди, тому що не всі фейрі прокляті.

— Коли людина пов’язується з Милостивим фейрі, вона помирає?

Гоблін пильно дивиться на мене.

— Ні.

— А якщо людина пов’язується з фейрі Немилостивого Двору?

Гоблін знову скоса поглядає на Мордея, але я вже і так знаю відповідь. Тепер я все розумію. Прокляття королеви — чисте зло.

Щоб завадити Оберону возз’єднатися зі своєю людською коханою, королева прокляла Двір Тіней, щоб, пов’язуючись із Немилостивим, людина помирала.

Я озираюся на Мордея.

— Ти кажеш, я повинна укласти з тобою зв’язок, але насправді маєш на увазі, що я повинна померти.

Гоблін тихенько гигоче. Мордей кидає на нього важкий погляд, і його посіпака зникає у спалаху світла.

— Корона Оберона врятувала тобі життя, — каже Мордей. — Вона дала тобі життя, коли твоє скінчилось. Отже, так, без цієї корони твоє земне життя не продовжиться. Ми укладемо зв’язок, і ти віддаси мені корону, як люди протягом останніх двадцяти років віддають Немилостивим свою життєву силу.

Ось чого хотів від мене Фінн. Ось про що попереджав Себастіан, коли казав, що Фінн може забрати мене в нього назавжди, якщо я пов’яжусь із ним. Бо зв’язок із Фінном означав би мою смерть. Я хитаю головою. Кімната починає обертатися.

— Навіть якби я була готова померти, щоб виконати свою частину угоди, звідки мені знати, що ти звільниш мою сестру?

Король Мордей посміхається.

— Я заприсягся своєю магією, тож, будь певна, я дотримаю обіцянку.

Потуплюю погляд у підлогу. Треба подумати, але біль у плечі й неохопна кількість нової інформації заважають мені чітко мислити.

— Ти розумна дівчинка, — задумливо провадить Мордей, — і я хочу запропонувати тобі альтернативний варіант. Подарунок.

Я підводжу голову. Мене лякає, що Мордей помітить, як відчайдушно я намагаюся знайти інше рішення.

— Якщо тебе непокоїть лише смерть, але ти збираєшся виконати свою частину угоди і віддати мені корону… Ми можемо покінчити з твоїм людським життям, але продовжити твоє існування.

— Це як?

— Ти віддаси мені своє життя, а разом з ним і корону, а я оживлю тебе зіллям життя. — Мордей спускається з помосту й бере мене за руку. Я така ошелешена його пропозицією, що не пручаюсь. — Не обов’язково, щоб це стало твоїм кінцем. Тим паче, що це може бути новим початком, — він розкриває долоню, і в ній з’являється купа камінців, із вирізаними на них рунами. — Тобі треба просто пов’язатися зі мною.

У мене паморочиться в голові, кімната пливе перед очима. Мордей посміхається, і мене починає хилити до нього.

— Вибери руну, яка символізуватиме наш зв’язок, і прийми свою долю, дівчинко.

Звучить так просто. Вибери руну. Прийми свою долю.

Я тягнуся до камінців у його руці й відчуваю, ніби пливу. Таке знайоме відчуття. Це вже було раніше…

У Золотому палаці. Коли я була під дією наркотиків.

— Мені треба до вбиральні, — випалюю я.

В очах короля спалахує роздратування, але він швидко опановує себе.

— Звісно. Моя служниця проведе тебе.

Я обережно киваю, щоб не видати, що здогадалася про чаролист.

З’являється молода служниця зі шрамом на обличчі. Вона — людина. Під пильним оком вартових Мордея дівчина виводить мене з тронної зали.

— Можна мені лишитись наодинці, будь ласка? — прошу я.

Дівчина вагається і кидає погляд через плече.

— Я не повинна… Тобто королю не сподобається, якщо…

— Мені на хвилинку, — благаю, намагаючись рівно триматися на ногах.

— Добре, — дівчина схиляє голову і відступає.

Коли двері за мною зачиняються, я дістаю з тіньового сховку еліксир Фінна. Позираючи на двері, швидко п'ю. А випивши, опускаюся на підлогу й намагаюся зрозуміти, як виплутатися із цього божевілля, у яке сама потрапила.

Не можна віддавати корону Мордею. Я не можу так вчинити ні з Фінном, ні із Себастіаном. Якщо ці двоє в чомусь і погоджуються, то це в тому, що Мордей принесе Фейрії лише загибель. Але я також не можу покинути Джас. Навіть якщо… навіть якщо вона досі була в безпеці. Можливо, вона зможе ще трохи почекати. Якби мені більше часу, я б знайшла рішення, щоб корона не опинилася на голові Мордея. Зрештою, Дзеркало показало, в яких умовах тримають Джас…

Дзеркало.

Увесь цей час я вірила, що моя сестра в безпеці та чудово почувається під опікою Мордея. Я вірила у це завдяки тому, що бачила в Дзеркалі.

Хоча одного разу, на мить, я побачила Джас у якомусь підземеллі. Але це швидко змінилося на те, у що я відчайдушно хотіла вірити. А потім, коли я так сильно бажала не бути самотньою у цьому світі, Дзеркало показало мені маму — не тому, що вона була поруч, а тому, що я хотіла, щоб так було.

Хіба Фінн не попереджав мене не довіряти Дзеркалу? Він говорив, що людині, в серці якої стільки надії, небезпечно використовувати його. Я знехтувала Фінновим попередженням, і Дзеркало показало мені те, що я найбільше сподівалася побачити.

Я повірила віддзеркаленню, коли воно показало мені, що Джас щаслива й у безпеці, тому що хотіла вірити в це. Але образ Джас, який я побачила сьогодні ввечері, був далеко не радісний.

Я думала, Фінн мене зовсім не знає, якщо вирішив, що я плекаю марні надії. Але він мав рацію. Я сподівалася. Сподівалася, що із сестрою все добре і навіть сподівалася ще раз побачити маму. Але тепер мої надії стали прахом.

Раніше я використовувала Дзеркало, щоб переконатися, що сестра в безпеці, й воно показувало мені саме це. Тремтливими руками я підіймаю Дзеркало, дивлюся на своє відображення, очищаю розум від очікувань та сподівань і зосереджуюся на бажанні побачити правду.

— Покажи мені Джасалін.

Цього разу у відображенні немає розкішної кімнати з вишуканою постіллю. Немає сміхотливих служниць. Нема таць, повних наїдків, і панорамних вікон, з яких відкриваються чудові краєвиди. Тепер я бачу лише Джас, закуту десь у темниці. Бачу піддон із сіном на долівці та відро в кутку. Джас худа й бліда, потрісканими губами вона п’є воду із чашки.

Я затуляю рота рукою, щоб не закричати, й опускаюся на підлогу. Я гладжу пальцями зображення, доки воно не розпливається. Я їла, як королева, і заводила друзів. Я танцювала, сміялась і закохувалась. А тим часом моя сестра…

Мордей розумів: я хотіла би вірити, що Джас тримають в хороших умовах. Він знав, що Дзеркало покаже мені саме те, що я сподівалася побачити.

Здавлений крик виривається з моїх грудей.

— Пробач мені, Джасалін. Мені дуже-дуже шкода.

Щоправда, одного разу Дзеркало допомогло мені знайти Себастіана, але тоді це було неважливо. Воно показало мені

Себастіана за столом, а згодом — «Ґриморикон». Але я дуже мало знала про книгу, та й про життя Себастіана, щоб мати якісь сподівання щодо них. Чого не скажеш про мою родину. Навіть про маму, яка, як я думала, покинула нас. Я сподівалася навіть на неї.

— Покажи мою маму, — шепочу я.

Дзеркало показує мені могилу і труп усередині.

Я відчуваю, як щось крихке розсипається в моїх грудях. Не знаю, що це, але боюся…

Боюся, що це остання дрібка надії, яка ще залишилася в мені.

Я роблю повільний, розмірений вдих і чекаю, поки еліксир подіє, але круговерть моїх плутаних думок не спиняється. Я ношу корону.

Я відриваюся від підлоги й виструнчуюсь. Не потрібно було банші відвідувати мене вчора вночі. Не треба було Ларк з’являтися в моєму сні й попереджати, що поклику смерті мені не уникнути. Я знала, чим усе закінчиться, коли пройшла крізь портал. Глибоко в душі… глибоко в душі я знала, що не повернуся додому.

Дівчина, яка проводжала мене до вбиральні, полегшено зітхає, коли я виходжу в коридор. Мені кортить запитати її, чому вона працює на короля. Чи рахує вона дні, коли стане його наступною офірою? Чи варте це того, за що вона продала себе?

Кумедно, що колись я вірила, ніби проживу достатньо довго, щоб врятувати таких жінок, як вона. Кумедно, бо, коли Ларк сказала, що я стану королевою, я надумала собі, що матиму шанс змінити ситуацію.

Я повертаюся за дівчиною до тронної зали і зненацька вклякаю на місці. І річ не в отруєному вині. Ні. Мабуть, я вчасно прийняла еліксир, бо більше не відчуваю одурманения. Причина мого заціпеніння інша.

Покірність.

Розчарування.

Безнадія.

Король насторожений, його очі пильно стежать, як я наближаюся до трону. Чи виказують мої рухи й обличчя, що я вже не під дією отрути?

Я трохи похитуюся, щоб Мордей не здогадався, що втратив свою перевагу.

— Якщо я зроблю те, що мушу, і виконаю свою частину нашої угоди, чи дотримаєшся ти своєї? — запитую я.

Його очі сяють так яскраво, що їхнє срібло майже побіліло. Це через його жадібність.

— Так.

Мій погляд зупиняється на троні, на який Мордей ніколи не сідає. Трон, який не дозволяє йому заволодіти владою, поки на ньому не буде корони.

— Усе скінчиться до сходу сонця, — обіцяє мені Мордей. — Церемонія проста. Ми обираємо руну, промовляємо кілька слів, і на тебе чекає зілля життя.

Уві сні Ларк просила мене пам’ятати про нашу з ним угоду. Вона сказала, що Мордей дотримає свого слова. Як саме звучала наша угода? Повернути йому реліквії і… ні. Не йому. Я навмисно перекрутила слова початкової угоди, бо передчувала, що його Двір був благороднішим, ніж він.

«Щойно всі три реліквії повернуться до мого Двору, де їм і належить бути, я відправлю твою сестру неушкодженою в будь-яке місце в людському світі, яке ти обереш».

Де їм і належить бути.

Я роблю крок до помосту, потім ще один.

— «Ґриморикон» повернувся на своє законне місце в Немилостивому Дворі, — кажу я.

Пожадливі очі Мордея округлюються від хвилювання.

— Саме так.

Я показую йому Дзеркало.

— А воно? Де його місце?

Мордей клацає пальцями, і Дзеркало вислизає з моєї руки й пливе повітрям до скляної вітрини за троном.

— Тепер єдине, що лишилося повернути до Двору, — це корону Оберона, — кажу я і відчуваю, як моє серце починає пришвидшено битись. — Але я не збираюся помирати сьогодні.

Мордей розкриває долоню і знову простягає мені жменю камінців із рунами.

— З тебе буде прекрасна фейрі, але спершу треба завершити церемонію зв’язування. Інакше зілля не подіє.

Я припіднімаю шати й сходжу трьома сходинками помосту.

Мордей сяє від задоволення.

— Хороша дівчинка.

Я видихаю й молюся богам неба і землі, щоб мій здогад виявився правильним. А тоді роблю чверть оберту від фальшивого короля й сідаю на трон Тіней.