Ці порожні обітниці

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

— Ви впевнені, що це він? — запитує Себастіан у Ріаана. Вони повертають у бічний коридор, який, слава богам, тьмяно освітлений. Якщо вони вирушать до покоїв королеви, мені доведеться перервати свою місію.

— Так. І королева теж його впізнала.

Себастіан розпрямляє плечі й повертає у коридор, якого я ніколи раніше не бачила. Певно, королева зачаклувала його.

— Він стане наукою для інших.

Виявляється, це навіть не коридор, а тунель. Його стеля така низька, що обом чоловікам доводиться нахилити голови. Тунель швидко закінчується темними сходами, і Ріаан вичакловує кулю світла, щоб бачити шлях. Я залишаюся на безпечній відстані й зосереджуюся на тому, щоб злитися з тінями.

З кожним кроком вниз повітря холоднішає, і волосся на руках стає дибки. Себастіан зупиняється біля сходів. Він стоїть, широко розставивши ноги, склавши руки на грудях, і дивиться в заґратовану камеру. З того місця, де я заховалася, не видно, хто всередині, але я досить близько, щоб чути всю розмову.

— Джалеку, — озивається Себастіан, і моє напружене тіло стискається ще сильніше. Невже цс Фіннів Джалек? Той самий, який навчав мене битися на мечах? — Як мило, що ти повернувся додому на свято.

Чоловік за ґратами плює в Себастіана.

— Пішов ти, — гарчить він, і я розумію, що це саме той Джалек. Я знаю його голос.

— Так не можна говорити з тим, у чиїх руках твоя доля.

Джалек сміється.

— Хочеш, щоб я повірив, ніби існує шанс, що ти мене звільниш?

Себастіан запихає руки в кишені й спирається на стіну навпроти камери.

— Можливо, якщо ти розкажеш нам, із ким працюєш і де їх знайти.

— Я працюю один.

Себастіан пирскає.

— Я не дурень. Я знаю, що ти працюєш на принца Фінніана. Це він тебе прислав? Розкажи мені його плани, і я помилую тебе.

— Я не зраджую своїх — на відміну від вашої королеви, — Джалек так вимовляє слово «королева», наче це образа. Себастіан кидається вперед, крізь ґрати хапає його за сорочку та піднімає з підлоги.

— Ти, зрадливий виродку.

Джалек хапає повітря, його рот розтуляється і стуляється, наче в риби, викинутої на берег. Обличчя стає червоним, а потім геть багряним, ніби його душать. Я хочу відвести погляд. Я не хочу бачити такого Себастіана. Не хочу вірити, що він здатен бути жорстоким до такого доброго фейрі, як Джалек. Але змушую себе спостерігати далі.

Себастіан досі тримає його над підлогою, хоча Джалек починає хрипіти й харкати слиною так, ніби тиск на його горлянку послабився.

— Назви мені причину не вбити тебе просто зараз, — гарчить Себастіан.

— Уб’єш мене — і вона ніколи не віддасть тобі корону.

Чому королева може відмовити Себастіанові в його праві на престол через вбивство зрадника?

Себастіан кидає Джалека на підлогу й відступає, важко відсапуючись.

— Що тобі про це відомо?

Джалек сміється.

— Достатньо, щоб знати, що тобі її не обдурити.

Спалах світла влітає в Джалека, збиваючи його з ніг.

— Поспиш сьогодні тут, — гарчить Себастіан. — Якщо до ранку передумаєш, можливо, ми домовимося. Якщо ні — станеш взірцем для інших. Я покажу всьому королівству, які наслідки чекають на кожного, хто погрожує моїй родині.

Себастіан біжить сходами — просто повз мене, — Ріаан за ним слідом.

Я чекаю, поки вони зникнуть у тунелі нагорі, й лише тоді відпускаю тіні та знову повертаюсь у свою фізичну форму.

Я підходжу до камери й потираю руки. Тут так холодно.

— Джалеку?

Побачивши мене, він підводиться.

— Брі. Ти давно тут?

— Достатньо давно.

Його обличчя бліде як крейда.

— Що ти чула?

— Достатньо, щоб зрозуміти, що він, найімовірніше, вб’є тебе, якщо ти не зрадиш Фінна, — і в мене достобіса причин, щоб цього не допустити. — Я маю витягти тебе звідси, — я обмацую руками ґрати, шукаючи замок.

— Це чарівна в’язниця. Двері з’являються і зникають, тільки коли принц Ронан цього хоче.

Я тремчу.

— Ти тут замерзнеш до ранку. Має бути спосіб вибратися звідси. А якщо ти скористаєшся магією?

Джалек сміється — тихо, сухо й… безнадійно.

— Перше, що вони зробили, — вкололи мені токсин, який блокує мої сили, — його голова падає набік, він заплющує очі. — Таке відчуття, ніби у вену вводять свинець.

— Як швидко мине його дія? Можливо, мені вдасться відволікти вранці Себастіана, щоб ти міг…

— Я ціную пропозицію, але ні. Ти можеш хоч днями відволікати принца, та вони однаково триматимуть мене накачаним цією отрутою.

— Я і уявити не могла Себастіана таким. Якби не бачила на власні очі… — я замовкаю від збентеження.

— Війна виявляє найгірші риси в кожному з нас, — хитає головою Джалек. — Перекажи Фінну, що мені шкода. Скажи йому… — він обхоплює голову руками, бурмочучи низку прокльонів. — Скажи йому, він мав рацію щодо королеви. Вона помирає, поволі й невпинно.

Я хапаюся руками за ґрати, нестерпно хочу відшукати якісь слова, щоб заспокоїти його. Та єдине, що засіло в моїй голові — запитання.

— Скажи, чи правда, що королева не віддасть Себастіанові корону, якщо він уб'є тебе? Якщо це справді так, можливо, він зберігатиме тобі життя, поки вона жива?

Джалек зустрічається зі мною поглядом і сумно всміхається.

— Ти знаєш надто багато і водночас так мало.

— То скажи мені те, що я повинна знати!

Джалек знову заплющує очі й, здається, поринає всередину себе, шепочучи:

— Прокляття творяться з таємниць і жертв. Ми будемо страждати, доки вона платитиме ціну.

* * *

Коли я вибираюсь із палацу, святкування Літи в самому розпалі, тож мені доволі легко вдається вивести коня зі стайні. Я достатньо їздила з палацу до будинку Фінна, щоб цей маршрут закарбувався в моїй пам’яті.

Я швидко мчу, тримаючись тіні, й не дозволяю собі навіть думати про те, що чигає на мене в темряві під деревами.

Прискакавши до Фінна, прив’язую коня перед будинком, але не заходжу. Натомість іду провулком, перетворююсь на тінь і входжу до будівлі крізь задню стіну. З бібліотеки долинають тихі голоси. Що ближче підходжу, то дедалі гучнішими вони стають.

Один із них — Фіннів, але, наблизившись, чую голос Прети. Я могла прослизнути всередину й підслуховувати, про що вони говорять, але сьогодні в мене не той настрій. Я бачила, як Себастіан ледь не задушив Джалека, який потім скоцюрбився в тій камері. Бачила таку поразку в його очах, ніби він чекав на свою страту. І щось у мені зламалось.

Я не можу дурити цих людей. Вони мої… Прета казала, що вони намагаються бути моїми друзями. Чи справді це так? Не знаю. Не знаю, чи є в мене тут взагалі друзі, але я не можу покинути Джалека напризволяще. Навіть якщо він не видасть ані мене, ані Фінна, я не пробачу собі його смерті. Тож я виходжу з тіні, відчиняю двері бібліотеки й заходжу всередину.

Фінн і Прета замовкають й обертаються до мене.

— Що сталося? — запитує Прета.

— Джалек. Його схопили. Себастіан погрожує… — я раптом розумію, що не знаю до пуття, що ж саме Себастіан збирається зробити з Джалеком, якщо той не видасть йому потрібної інформації. Гадаю, вб'є його. Можливо, гірше. — Себастіан сказав, що для інших це стане наукою.

— Ми знаємо, — тихо говорить Прета і довго дивиться на Фінна. — Ми саме обговорювали, як його знайти та звільнити. Ніхто не знає, як потрапити в підземелля королеви.

— Я знаю. Сьогодні ввечері я простежила за Себастіаном, але не змогла звільнити Джалека. У його камері немає дверей — самі лиш ґрати.

— Тільки смертні такі дурні, щоб будувати у своїх в’язницях двері, принцесо, — каже Фінн.

Прета гризе ніготь великого пальця.

— Ми обміняємо його на щось.

— І на що? — запитує Фінн.

— Здається, у мене є ідея, — випалюю я.

— На інформацію, — продовжує Прета, ігноруючи мої слова. — Має бути бодай щось.

Фінн хитає головою:

— У мене немає для принца Ронана такої інформації, яку він вважав би вартою обміну.

— Я знаю, що можна зробити, — намагаюся втрутитися ще раз.

— А може, і є, — Прета скоса поглядає на мене.

— Ні, — гарчить Фінн. — Ми надто багато працювали.

— Послухайте мене! — кричу я. Мій голос достатньо гучний, щоб кімнатою з високою стелею розкотилася луна.

Фінн вигинає брову.

— Вибач, принцесо. Ми не хотіли засмутити тебе. Розкажи нам свою ідею.

Чую в його голосі поблажливість, я б розвернулася і пішла геть на зло йому, але… Джалек. Я не можу залишити його.

— Ми не зможемо відімкнути його камеру, тому проведемо його крізь стіни.

Очі Прети сяють, вона дивиться на Фінна:

— Ти зміг би?..

— Ні, — різко уриває він. — Навіть у найкращі часи, а тим паче зараз.

— Думаю… думаю, я зможу.

Прета робить крок уперед, її брови насуплені.

— Тоді чому одразу не зробила цього, коли була там сьогодні ввечері?

— Тому що вона не може, — глузливо кидає Фінн, а тоді обертається до мене. — Твій оптимізм вражає, але ми ще недостатньо заглибились у твоє навчання. Ти навряд чи можеш контролювати бодай найменшу частку своєї сили, і якщо не втримаєш магію, коли ви прослизатимете повз вартових королеви, за вами поженеться вся армія Милостивих.

Мої щоки палають. Я почуваюся цілковитою дурепою через те, у чому збираюсь зізнатися, але примушую себе заговорити:

— Твоя правда. Сама я не впораюсь. Але моя сила… вона зростає, коли ти поруч. І коли ти торкаєшся мене…

Я відразу шкодую про свої слова. Вони звучать надто інтимно. Моє обличчя червоніє, але я підводжу підборіддя й продовжую:

— Гадаю, якщо ти підеш зі мною, твоя енергія дасть мені силу та контроль, необхідні для цього завдання.

Фінн пильно дивиться на мене.

Прета хитає головою:

— Це надто ризиковано. Раптом ви потрапите в цю камеру й не зможете вийти? Тоді ви застрягнете там утрьох. Навіть не кажу про неприємності, які на нас чигають, але, Брі, ти справді хочеш так ризикнути? Що як твій принц дізнається, що ти задумала?

— Нумо покажемо їй, — Фінн робить крок уперед і простягає мені руку.

Я кладу свою долоню в його і відчуваю, як у мені пробуджується сила. У кімнаті стає зовсім темно. Прета бурмоче прокляття просто перед тим, як я беру її за руку, і ми втрьох виходимо крізь стіну в глухий провулок.

* * *

— Прокидайся, вайло лінькувате, — каже Фінн, копаючи носаком черевика Джалека. — Якщо, звісно, не хочеш стати сніданком королеви.

Я здригаюся від слів Фінна. Попри те, що я чудово бачу вночі, у непроглядній темряві камери ледве розрізняю його риси.

— Сніданок королеви? Вона ще й канібалка?

— Вона — монстр, — каже Джалек, підводячись із підлоги й похмуро зиркаючи на нас. — Як, у біса, ви двоє сюди потрапили? Чи вам дуже хочеться ґиґнути?

Фінн повертає голову в мій бік і знизує плечима.

— Принцеса наполягала. Я не міг відмовити їй, коли вона в настрої для пригод.

— Якщо закінчиться тим, що ти пожертвуєш собою заради мене, — бурмоче Джалек, — я вб’ю тебе раніше за королеву.

На сходах чутно тупіт ніг. Я визираю крізь ґрати, щоб побачити, хто йде, але звідси нічого не видно. Коли ми пройшли повз вечірку надворі й увійшли до замку, побачили, що в коридорі із зачарованими дверима було двоє охоронців. Ще двоє стояли біля сходів до в’язниці.

— Хтось іде, — шепочу я.

Фінн рвучко обертається до сходів, і перш ніж я встигаю простежити за його поглядом, заштовхує мене вглиб камери. Ми перетворюємося на темряву.

Джалек здивовано округлює очі.

— Боги неба і землі, — бурмоче він.

Я бачу спочатку світло, потім самого вартового. Він одягнений у традиційний одяг варти Арії і тримає на долоні кулю світла.

— Ти вже до себе говориш, зраднику? — питає вартовий.

Джалек обертається до ґрат, він видається байдужим.

Вартовий світить кулею просто в обличчя Джалеку, а потім освітлює камеру. Фінн тримає мене за руку. Він притягує мене ближче, аж доки моя спина торкається його грудей. Від цього дотику мені перехоплює подих, а тіло напружується.

— Ш-ш-ш, — я відчуваю гаряче дихання Фінна просто біля мого вуха, його вільна рука притиснута до мого живота.

Я заплющую очі й судомно ковтаю. Мене бісить, що я так на нього реагую. Але ще більше мене бісить, що в глибині душі я жадаю, щоб він поворушив цією рукою, погладив шкіру, яка горить під його дотиком.

— Ти аж надто насолоджуєшся цим, — шепочу я.

Спиною я відчуваю, як його груди тремтять у беззвучному сміху, доки губи торкаються мого вуха.

— Ти навіть не уявляєш наскільки.

Вартовий крокує коридором повз камеру Джалека, ми лишаємося в темряві, очікуючи, поки він повернеться на свій пост біля сходів.

Фінн великим пальцем злегка погладжує мій живіт.

— Припини, — мій протест занадто млявий і не щирий.

— Як забажаєш.

Відчувати, як уся його долоня притискається до мого живота, нестерпно. Мені доводиться стримувати задоволений стогін. Темрява пульсує навколо нас.

— Спокійно, принцесо, зосередься на магії. Коли ми підемо звідси, зможеш скільки завгодно уявляти, як і де мої руки торкаються тебе.

Розтуляю рота, щоб сказати йому, яка він огидна свиня і наскільки хибні його висновки, але вартовий повертається, тож я мовчу. Він знову освітлює камеру. Наш закуток лишається в темряві, але вартовий нічого не підозрює. Я полегшено видихаю, а він знову зосереджується на Джалекові.

— Я пам'ятаю твою сестру, — насмішкувато каже вартовий. — Шкода було спостерігати, як така красуня розплачується за злочини свого брата, але тобі було байдуже, правда ж? Я тоді власноруч кинув її у вогонь. Ніколи не забуду, як вона кричала, коли полум’я плавило її шкіру.

Фінн міцніше тримає мене, наче боїться, що я кинусь на охоронця. Усе тіло Джалека напружується, він стискає кулаки, але не відповідає.

Його сестру спалили живцем. Моє серце розривається від болю за Джалека. Я ще ніколи не відчувала більше сумнівів, ніж зараз, щодо «доброти» Милостивих фейрі.

Вартовий, примруживши очі, вдивляється у Джалека, а його губи викривлюються в насмішку:

— Сподіваюсь, вона залишить тебе гнити тут.

Вартовий обертається до сходів. Ми всі затамували подих і рахуємо його кроки вгору.

Фінн відпускає мене, його пальці ковзають моїм животом повільніше, ніж треба. Я обертаюся й розлючено зиркаю на нього.

Він лише всміхається, а тоді дивиться на Джалека:

— Коли ми виведемо тебе звідси, доведеться пройти повз цього недоумка.

Джалек обертається, і навіть у темряві я бачу страждання в його очах.

Фінн перетинає камеру і зазирає другові в очі.

— Знаю, ти хочеш роздерти його на шмаття, але доведеться почекати іншого разу. Зрозумів?

Джалек важко ковтає і коротко киває.

— Як ми це зробимо? — питає він. Його голос звучить тихо, але грубо.

Фінн однієї рукою бере мою долоню, а іншу простягає другові:

— Просто тримайся і дозволь нам провести тебе.