Ці порожні обітниці

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Я перекочуюся на спину і притискаю руку до чола. Здається, що рот набитий піском. Болить кожен м’яз. Я згортаюся калачиком і тихенько скиглю.

— Не драматизуй, — говорить Фінн.

Я широко розплющую очі й сідаю, та, певно, надто швидко, бо кімната починає обертатися. Спогади накочуються на мене хвилями. Вечірка. Танці й вино. Еммалін, ні — Прета хапає мене за руку й тягне геть.

Потім Фінн. Душ. Благання.

Боги неба й землі… як же я благала.

Моє обличчя палає, а Фінн усміхається.

— Щось не так, принцесо? — запитує він, похитуючись на підборах.

Я хотіла бути на її місці. Навіть собі я в цьому не зізнавалася, але вчора вночі сказала йому. Я накинулася на нього, а він мені відмовив. Заспокоював мене, коли я відчайдушно марила його дотиками. І, попри моє приниження, від самої думки про його губи на моїй шиї мене кидає у жар.

Я падаю на ліжко й затуляю обличчя обома руками.

— Йди геть.

Фінн сміється.

— А минулої ночі ти не хотіла, щоб я ішов. Коли я вклав тебе в це ліжко, ти благала мене залишитися. Мушу визнати, ти давала обіцянки, які дуже заінтригували.

Я дивлюся на нього крізь пальці. Як я й очікувала, цей мерзотник усміхається. Він ніколи не сміється, але, звісно, найжахливіший ранок у моєму житті — чудовий привід для його дурних усмішок.

— Я ненавиджу тебе.

— І знову ж, минулої ночі ти говорила геть інше.

Я перекочуюсь і ховаю обличчя в подушку.

— Я напилася чарівного вина. Я не це мала на увазі, — мої слова приглушені, але, судячи з його сміху, він однаково їх почув.

— Це не зовсім так, принцесо. Вино розслабило тебе, викликало збудження — так, але, зауваж, що Прету ти в душ не потягнула і не благала її доторкнутися до тебе.

Ні. Я дуже хотіла Фінна, а він не повівся на мої жалюгідні благання.

— Якби в мене був хоч якийсь смак, я би так і зробила, — бурчу я. Перекочуюся на спину й суплюся. — Чарівне вино ще ніколи так на мене не діяло.

— Вино тут ні до чого. Річ у тім, що додали до твого вина. — Фінн ставить на столик три флакончики. — Якщо коли-небудь, випивши щось, ти почуватимешся так само, за перших же ознак випий один із цих флакончиків і йди в безпечне місце. Еліксир нейтралізує дію препарату, але прийняти його потрібно негайно. Коли Прета знайшла тебе вчора, наркотик уже потрапив тобі в кров, і нам довелося чекати. Багато фейрі скористалися б тобою, якби знайшли в такому стані. Вони би змусили тебе… приймати рішення, до яких ти, можливо, не готова у тверезому стані.

Але Фінн не такий.

— Дякую, — кажу я, але не можу прогнати поганий настрій.

Фінн кидає на ліжко мій одяг.

— Досить уже жаліти себе, вставай і одягайся.

Я жбурляю йому в обличчя подушку. Він ловить її однією рукою й усміхається мені. Ні, не усміхається. Сміється. Щось між нами змінилося, тому я ризикую запитати:

— Хто така Ізабель?

Його світло-смаглява шкіра блідне, але цього разу він не ухиляється від відповіді.

— Ізабель була жінкою, яку я любив. Я планував одружитися з нею і завести дітей, — він зітхає. — Але вона померла.

— Що з нею сталося?

Його сріблясті очі смутнішають, коли він пояснює:

— Вона була смертною.

— Вибач, Фінне.

— Задоволена, що нарешті витягнула з мене хоч якусь інформацію?

Я закочую очі, а він киває на одяг у мене на колінах.

— Тобі час одягатися.

— Навіщо?

— Принц планує відвезти тебе сьогодні ввечері до палацу Спокою — літньої резиденції королеви.

Я не хочу знати, чому йому відомо про наші із Себастіаном плани більше, ніж мені.

Фінн схиляє голову набік.

— Ти ж досі хочеш цього, так? Потрапити до палацу, знайти книгу, звільнити сестру?

— Звісно.

Фінн розводить руками.

— Тоді одягайся.

Я показую на двері.

— Тільки тоді, як ти підеш.

Його ідеальні губи викривлює глузлива посмішка. Я згадую, як відчувала їх учора на своїй шкірі — гострий укус зубів і м’якість губ.

— Вчора ти була не проти роздягтися переді мною.

— Забирайся!

* * *

Цей дім мені незнайомий, але я легко знаходжу дорогу на кухню. Фінн із Кейном чекають на мене внизу. Вони одягнені у шкіряні штани та жилетки для верхової їзди, за спинами у них видніються мечі, до стегон причеплені ножі. Я розглядаю їхній одяг, щоб не задивлятись на сильні ноги Фінна й не згадувати, як торкалася цих м’язів учора вночі.

Фінн показує мені на чашку, в його очах танцюють веселі вогники.

— У нас є кава.

Збентеження, провина й сором змішалися в один коктейль, від якого мої щоки горять ще сильніше, ніж минулої ночі.

Я киваю. Голова досі болить, а думки плутаються.

— Дякую, — я переходжу кухню й наливаю собі чашку гарячого темного напою.

— Чув, у вас була цікава нічка, — каже Кейн, граючи до мене бровами. — Тепер я шкодую, що пішов у патруль замість Фінна. Я б залюбки допоміг тобі пережити найгірше, — він підморгує, і Фінн зиркає на нього спідлоба.

Я спокійно витримую непристойні насмішки Кейна.

— У світі не вистачить наркотиків, щоб аж так мене накачати.

— Ти багато втрачаєш, — бурмоче він. — Принаймні я знаю, як подбати про людину, яка отримала дозу чаролиста. Хороший чоловік не змусив би тебе благати.

Я дивлюся на Фінна, роззявивши від обурення рота, а він піднімає догори обидві руки.

— Я не казав нікому ані слова.

Кейн усміхається.

— Джалек чув тебе крізь стіни. Будинок старий.

Не думала, що спогади минулої ночі можуть стати ще жахливішими. Як же я помилилась.

— Що ти пам’ятаєш? — запитує Фінн.

Я переводжу погляд то на нього, то на Кейна. І вже збираюся заткнути його — ну серйозно, тонкі в будинку стіни чи ні, але я не хочу обговорювати це перед кимось, надто перед Кейном. Та зауважую, що це питання нікого не смішить.

— До того, як Прета привела тебе сюди, — уточнює Фінн. — Хто дав тобі вино?

Я роблю ковток кави й чекаю, поки мої спогади про вчорашній вечір стануть чіткішими. Вони досі розмиті в деяких моментах, але…

— Там було так багато людей. Я взяла вино в офіціанта, як і всі інші.

Хіба що все вино було одурманене.

Фінн ніби читає цю думку на моєму обличчі.

— Я не чув, щоб іще хтось постраждав від вина, — каже він. — Якщо ще хтось опинився під дією наркотиків, про це мовчать, та якби постраждали всі присутні на вечірці, тримати це в таємниці було б неможливо.

Я різко вдихаю, коли мені дещо спадає на думку, але я хитаю головою, намагаючись відігнати цю дурнувату ідею.

— Що? — запитує Фінн. — Ти когось підозрюєш. Скажи мені.

— Друг Себастіана Ріаан говорив зі мною на вечірці.

Кейн бурмоче прокляття.

— Ну звичайно. Принцові навіть руки не довелося бруднити.

— Що? Ні. Басті ніколи б не дозволив, щоб мене накачали наркотиками. Ріаан знайшов мене після того, як я випила кілька келихів і…

— І що? — обережно запитує Фінн.

Я хитаю головою.

— Це особисте.

Фінн високо закидає брови, ніби каже: «А минулої ночі не було?»

— Це неважливо.

Кейн пирхає:

— Ще й як важливо. То що він зробив?

— Та нічого він не зробив, — мої щоки палають, коли згадую нашу розмову та пропозицію Ріаана піти й виправити все між мною і Себастіаном. — Він просто намагався бути хорошим другом.

— Що він говорив? — питає Фінн.

— Я була засмучена, бо побачила Себастіана з іншою дівчиною — однією з тих дівуль, на яких він збирається одружитися.

Фінн схрещує руки.

— Ти згадувала про це минулої ночі.

— Я пішла на вечірку, щоб забути про це, але побачила Ріаана і розповіла йому, що сталося. Пізніше він знайшов мене і сказав, що дівчина вже пішла й зараз гарний час, щоб… повернути довіру Себастіана.

Кейн спантеличено глипає на мене.

— Навіщо тобі повертати його довіру, коли він був з іншою жінкою?

Я опускаю голову.

— Він повинен обрати собі наречену. Оскільки я нею не стану, не зовсім справедливо сердитися на Себастіана через це.

Кейн пирхає:

— Як же зручно він влаштувався.

На кінчику мого язика крутяться тисяча виправдань поведінки Себастіана, але всі такі кислі на смак, що я мовчки ковтаю їх.

Новий день нічого не змінив. Так, я б хотіла, щоб Себастіан був відвертішим зі мною щодо своїх стосунків з іншими дівчатами. Так, мені боляче, що він покинув мою кімнату, щоб повести іншу дівчину до своєї. Але мої складні почуття до Себастіана ще більше ускладнилися після того, що сталося минулої ночі між мною і Фінном… чи точніше, чого не сталося, але могло.

— Ріаан пропонував тобі укласти зв’язок із принцом? — запитує крізь зуби Фінн.

— Так, але тієї миті мені було боляче. І, звісно, я не можу цього зробити, бо ризикую провалити місію з порятунку Джас.

Фінн вигинає брови:

— Цікаво. Раніше ти іншої співала, що ніколи не хочеш пов’язати своє життя з фейрі.

— Ще б пак, — бурмоче Кейн. — Золотий принц крутить нею, як хоче.

Я сатанію:

— Стулися, Кейне! — Я переводжу погляд на Фінна. — Чому тебе так непокоїть, з ким я укладу зв'язок? І чи взагалі укладу?

— Тому що, принцесо, — відповідає він, і нотки гніву в його голосі приголомшують мене, — зв'язок має свої наслідки. Якщо ти хоча б на мить замислишся… — його уриває грюкання вхідних дверей.

Прета вбігає на кухню, тримаючи на руках Ларк. Одна нога у дитини в крові, вона ридає, коли мама кладе її на стіл.

Фінн опускає руку племінниці на плече:

— Усе гаразд. Це просто подряпина. Вона загоїться.

Ларк киває, але знову схлипує.

Фінн змочує рушник і обережно притискає його до коліна дівчинки.

Прета помічає, що я спостерігаю, і нетерпляче схрещує руки.

— Нічого не загоюється.

— Але загоїться, — каже Фінн через плече. Він обертається до племінниці й дарує їй заспокійливу усмішку. — Правда ж?

Ларк киває й витирає сльози. Вона хоче бути хороброю дівчинкою в очах дядька.

— Ларк зцілюється, як смертна, — каже Прета. Вона випльовує слово «смертна», ніби воно огидне на смак.

Фінн кидає на неї попереджувальний погляд і знову зосереджується на Ларк:

— Дуже болить?

— Раптом у неї почнеться зараження, як було в тебе? Що тоді, Фінне? — питає Прета. Я ще ніколи не чула стільки паніки в її голосі.

— Абріелло, зроби мені ласку, виведи Прету надвір, доки я займусь раною Ларк.

Я хочу залишитися й дізнатись, чому Прета така впевнена, що через розбите коліно життя її безсмертної дитини під загрозою. Але я розумію, чому Фінн хоче, щоб я забрала її. Що сильніше панікує Прета, то більше лякається і плаче Ларк.

— Ходімо, — кажу я і ніжно беру її за руку.

— Зі мною все гаразд, — говорить Прета. Вона гордовито підіймає голову, здається, їй цієї миті хоробрість потрібна навіть більше, ніж Ларк. — Я заспокоюсь.

— Прогуляйтесь, — бурчить Фінн, оглядаючи коліно Ларк. — Мені є чим зайнятися. Тут просто багато крові. Рана зовсім не глибока.

Я смикаю подругу за руку і веду до задніх дверей. Вона неохоче йде слідом, а перш ніж ми виходимо, кидає останній розпачливий погляд на свою дочку.

— Чому? — єдине слово, яке я питаю у Прети, коли ми опиняємося у внутрішньому дворику. Вона знає, що я маю на увазі: чому Ларк зцілюється як смертна?

— Це… наче хвороба. Вона була такою все своє життя.

Як істоті, котра завжди зцілювалася швидко й легко, Преті, мабуть, страшно бачити, що її донька одужує повільно, наче людина.

— Від неї є ліки?

Прета сміється, але коли витирає сльози, я помічаю, що очі її сумні.

— А ти думаєш, чим ми тут займаємося?

Я хитаю головою. Навіть не знаю. Я думала, що вони шукають корону короля Оберона, щоб Фінн міг зайняти своє законне місце на троні. Як це пов'язано з Ларк? Раптом я усвідомлюю, що зв’язок тут очевидний, і моє серце завмирає.

— У Фінна теж ця хвороба — правда ж?

Прета повільно підводить голову. Вона довго розглядає мене, ніби намагається зрозуміти щось дуже важливе.

— Абріелло, всі фейрі Тіней старіють і зцілюються, як смертні. Останні двадцять років.

— Але я впевнена, що бачила фейрі, які швидко одужували, Прета киває. Вона трохи заспокоїлась, хоча й видається спустошеною.

— Так, але вони точно не були з Немилостивих.

— Тому Фінн не використовує свою магію? І тому ти забороняєш Ларк використовувати її сили? Бо це чомусь небезпечно, і вони тепер… смертні?

— І так і ні, — хитає головою Прета. — Для фейрі магія і життя нерозривно пов’язані. Не буває одного без іншого. Поки Немилостиві старіють і зцілюються, як смертні, використання магії для них надто дорога розкіш.

Життя — це магія. Магія — це життя. Фінн намагався пояснити мені це, коли ми тільки почали навчання. Не дивно, що Прета панікує, коли ловить Ларк за використанням магії. Дитина несвідомо вкорочує собі віку.

— Але чому? Як це з ними сталося?

Прета підходить ближче, срібна павутинка на її лобі світиться, вона кладе мені руки на плечі.

— Я хотіла би сказати тобі більше, Абріелло, але не можу.

— Як же мені допомагати, якщо ви нічого мені не кажете? Скільки разів я запитувала про Фінна та його магію? Або про те, чому він не зцілюється?

— Ми впустили тебе до нашого дому, хоча ти живеш із чоловіком, який волів би знищити весь Немилостивий Двір, і кохаєш його. Як ми могли довірити тобі правду? Як могли зізнатися в нашій вразливості?

— Але зараз… Зараз ти довіряєш мені?

Прета відпускає мої плечі й погладжує мої руки.

— Навіть знаючи, що ти можеш віддати своє серце і своє життя не тому принцові, я вірю тобі. І Абріелло, ти повинна знати, що це не дрібниця.

Не тому принцові? Це означає, що Фінн теж хоче завоювати моє серце. Невже це правда? Та це нічого не змінить. Я люблю Себастіана, але…

— Розкажи мені більше. Поясни все. Будь ласка.

— Я не можу. Якщо спробую… — вона розтуляє рота, але з нього не вилітає ані звуку, Прета хапається за горло руками, ніби задихається.

Я підходжу до неї.

— Прето? З тобою все гаразд?

Вона прибирає руки від горла і тремтить усім тілом.

— Як я вже сказала, — хрипить вона, — я не можу.

— Ти чомусь не можеш про це говорити?

Вона навіть не киває, але з її погляду я все розумію — вона фізично не може сказати більше.

— Гаразд, — я не хочу, щоб Прета страждала. — Я зрозуміла. Скажи, чим я можу допомогти?

— Знайди «Ґриморикон» і поверни до Немилостивого Двору.

Немилостивий Двір. Мордей.

— Мордей володіє магією, — кажу я. — Я не раз бачила, як він використовує її. Ця хвороба його не зачепила? — Він би точно не вкорочував собі життя, застосовуючи магію для дрібниць, як-от поява графина з вином у його руці.

— Мордей довів, що піде на все заради збереження своєї влади — і навіть на більше, щоб примножити. Магія — важлива частина цього.

— Я не розумію.

— Знаю, — зітхає Прета й повертається до дверей. — Раніше я думала, що краще розказати тобі бодай щось, але тепер я не впевнена.

— Прето, — говорю я, коли вона вже береться за ручку дверей. — Після того, як я дістану останню реліквію для Мордея, мені треба буде багато в чому розібратися, але що б я не вирішила, сподіваюся, ви… Сподіваюся, всі розуміють, що мені нелегко робити вибір. У мене були почуття до Себастіана два роки, але Фінн… — я важко ковтаю. Мій погляд прикипає до кухонного вікна. Усередині Фінн обробляє коліно Ларк і змушує її сміятися. Я думаю про те, як він відмовив мені вчора, коли я збожеволіла і просила його взяти мене. Про його зухвалу посмішку цього ранку. — Фінн — мій друг. Я не хочу втрачати жодного з них.

Прета сумно всміхається мені.

— Зрештою, тобі доведеться обирати.

Я думаю про Себастіана і про те, як мені було боляче бачити його з іншою дівчиною. Про те, як спокусливо вибачити його, щоб насолодитися останніми днями, які залишилися в нас із ним, доки він не довідався, що з нас двох я — значно більше зраджувала.

Прета не розуміє, що помиляється. У мене не буде вибору.