Ці порожні обітниці

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ

Після кількох тижнів, проведених у Фейрії, все у Фейрскейпі здається мені сірим. Від неба до будинків, від трави до дерев — усе потьмяніло, ніби людський світ накрила сіра завіса.

Будинок Нік зовсім такий, яким я його пам’ятаю. Себастіан стискає мою руку, коли ми підходимо до її квартири. Чи знає він, як мене нудить від цих злиднів?

Нік зустрічає нас біля дверей. Вона хапає мене за руку й тягне всередину, негайно зачиняючи за нами двері.

— Вони досі шукають тебе, Брі.

— Хто… — Ґорст. Я пролізла в його сховище і вкрала гроші, щоб заплатити мадам Вівіас. Зараз здається, що все це було в іншому житті.

— Я так хвилювалася за тебе. Якби я не знала, що люди Ґорста досі шукають тебе, подумала б, що вони тебе зловили.

Нік щосили обіймає мене. Вона пахне милом і пелюстками троянд. Усе, як я пам’ятаю.

Здається, до цієї миті я не усвідомлювала, як сильно скучила за нею.

Нік відступає, але продовжує тримати мене за плечі й розглядає з ніг до голови.

— У тебе просто приголомшливий вигляд. Я ж казала тобі, що у Фейрії трапляються і хороші речі.

Нік переводить погляд на Себастіана, супиться і знову дивиться на мене. На її обличчі застигло питання: «Що йому відомо?».

Я ледь стримую сміх. На час нашої подорожі до світу смертних Себастіан обернувся на людину. Нік не знає, що він фейрі, тим паче — принц Милостивих.

— Я все знаю, — тихо каже він, і я киваю на знак підтвердження.

— Як Джас? — запитую я.

— З нею все гаразд. У неї було зневоднення, вона не розуміла, що трапилося, але зараз їй краще. Чарівник Тріфен допомагав їй, поки вона була в нього.

— Щиро тобі дякую.

Нік обертається до спальні.

— Зараз вона спить, але не сумніваюсь, що радо прокинеться, щоб побачити тебе. — Перш ніж я встигаю зупинити її, Нік відчиняє двері, і світло з вітальні ллється в крихітну спальню. — Джас? Твоя сестра тут.

Я роблю крок уперед, і в мене стискається горло. Скільки разів за останні тижні я просила Дзеркало показати мені сестру, щоб не почуватися такою самотньою! Скільки разів я хотіла здатися, але продовжувала заради неї! Джас зістрибує з ліжка, я кидаюся до неї.

Джас тремтить, пригортаючись до моїх грудей, і тихо схлипує:

— Я знала, що ти прийдеш. Знала, що ти мене знайдеш.

— Вибач, що знадобилося так багато часу, — я роблю крок назад і розглядаю її. Джас змінилася. Зовні — та сама дівчинка, але відчувається, що вона багато пережила. Під очима в неї темні кола, але, на відміну від останнього разу, коли я бачила її в Дзеркалі, на щоках проступає рум'янець. — Мені стільки всього треба тобі розповісти.

Джас визирає через моє плече.

— Себастіан, — усміхається вона. — Ти теж допомагав?

— Твоя сестра все зробила сама, — його переповнюють емоції. — Вона зробила б усе, щоб врятувати тебе. Віддала б що завгодно, — у цих словах чутно смуток і трохи розчарування.

Себастіан стоїть поруч зі мною, доки я пояснюю все Джас. Я розповідаю їй, хто він і як я про це дізналася. Розповідаю про свою угоду з Мордеєм і помилкову дружбу з принцом у вигнанні та його ватагою бунтівних фейрі. Я розповідаю їй про нашу матір, і Себастіан міцно стискає мою руку, коли я пояснюю все про прокляття.

Можливо, Джас ще не оговталася від в’язниці Мордея і я вивалюю на неї забагато нової інформації, але сестра цього не виказує. Коли я закінчую розповідь, Себастіан цілує моє чоло і відпускає руку.

— Я залишу вас удвох. Вам є про що поговорити.

Він виходить з кімнати і зачиняє за собою двері. Я притискаю долоню до грудей, дивлячись, як він йде.

— Ти вже сказала йому? — запитує Джас.

Я обертаюсь до сестри.

— Що сказала?

Джас втомлено всміхається. Ця усмішка ніби відлуння моєї молодшої сестрички, сповненої надії.

— Що ти закохана в нього?

Я важко ковтаю.

— Він знає.

Джас схиляє голову набік.

— Тоді чому ти така сумна?

Тому що я ніколи не думала, що довірюсь принцу фейрі, не кажучи вже про двох. Тому що нарешті знайшла друзів, які насправді мене використовують. Тому що я образила Себастіана і не можу пробачити це собі.

— Брі, — Джас стискає мою руку. — Що тебе тривожить?

— Не думаю, що залишусь в Елорі.

— Що? Чому? Ні, звісно, ми поїдемо з Фейрскейпу, щоб Ґорст не…

— Доки на мені ця корона, я не буду тут у безпеці.

— Ти повертаєшся до Фейрії?

Кілька тижнів тому я з презирством вимовляла назву магічного світу, а Джас мріяла потрапити туди. Тепер ми помінялися ролями.

— Я буду із Себастіаном, — намагаюся переконати її, що йду не для того, аби сховатися. — Я хочу зробити все, що можу, щоб… допомогти там, — я опускаю голову й довго не ризикую поглянути на Джас. — Хочеш піти з нами?

Її очі округлюються. Я так відчуваю її страх, що майже вловлюю його запах. Я не можу винити її. Все, що Джас бачила у Фейрії — це в’язниця Немилостивого Двору.

— Брі…

— Я кажу про Двір Сонця. Там ти будеш у безпеці.

Її руки тремтять дедалі сильніше, тіло починає здригатися від страху.

— Те, що я бачила в підземеллях… жахливі речі, які я чула…

— Не треба, — зупиняю я сестру. Не хочу, щоб через мене вона знову відчула весь той жах. — Я так тебе люблю, — шепочу я. — Якщо я потрібна тобі тут, я залишусь.

— Я теж люблю тебе, — обіймає мене Джас. — Ти заслуговуєш бути щасливою, Брі. Ти так багато і так довго працювала. Ти робила все, щоб захистити мене, та я не хочу, щоб ти знову жертвувала собою заради мене.

— Але я не хочу залишати тебе.

— Просто дай мені трохи часу. Мені потрібно побути тут, оговтатися, а коли мені покращає, я приєднаюся до вас, — Джас намагається всміхнутися. Її губи тремтять, і ми обидві розуміємо, що вона бреше.

— Я буду приходити до тебе так часто, як тільки зможу, — кажу я, але вже знаю, що це буде не так часто, як хотілося б. По щоках течуть гарячі сльози, але я не можу виплакати і дрібки тієї скорботи, що крає серце, коли я прощаюся з Джас.

У двері стукають, і до спальні зазирає Нік.

— Брі, тобі час. Вибач, люба, але не можна ризикувати, щоб Ґорст знайшов тебе тут.

Я киваю, але не відводжу очей від Джас.

— Іди, — говорить вона. — Зі мною все буде добре.

— Я сумуватиму за тобою щодня.

— Приходь до мене уві сні, як у дитинстві.

Вона всміхається й махає рукою на прощання. Себастіан поспішає провести мене до порталу, а я згадую наш із сестрою старий жарт. Після того, як ми переїхали до дядька Девліна, Джас прокидалася вранці й дякувала мені за пригоди, в які я брала її уві сні. Цікаво, це були лише сни чи навіть дитиною у світі людей я могла хоч трохи використовувати свою силу?